Від критиків Суспільного мені доводилося чути зневажливу фразу: «Якщо його закриватимуть, хто вийде на протести проти цього?» Мовляв, в «UA: Першого» мало глядачів і їм буде байдуже, якщо телеканал зникне. Але історія з заявою Мирослави Барчук про тиск представників влади на редакційну політику мовника показала, що вийти таки є кому. І так, це не глядачі. Це журналісти інших медіа.

Мало того, що цілий день учора в соцмережах неслося приватне обговорення всередині спільноти, а редакції найрізноманітніших медіа – від телебачення до онлайн-видань – готували та випускали із цього приводу матеріали. Ви подивіться, хто наздогнав президента Володимира Зеленського запитанням про заяву Мирослави Барчук у Золотоноші: це була журналістка телеканалу «Україна», в якого є власний фантомний біль від стоплистів Офісу президента, коли «Слуга народу» бойкотувала програму Савіка Шустера через присутність у ній Дмитра Разумкова. Олігархічні медіа часто справедливо звинувачують у домовленостях із владою і поданні подій у вигідному для неї світлі: чого тільки варте нещодавнє висвітлення телеканалами розслідування «Слідства.Інфо» про Pandora Papers – цілком однозначного за своїми посилами матеріалу, де, тим не менше, кожен великий телеканал спромігся побачити щось своє. Але коли з’являється можливість позагрібати жар чужими руками, не ризикуючи власними ліцензіями, стосунками, домовленостями, вони ніколи нею не нехтують. І ось уже всі ми насолоджуємося трихвилинною імпровізацією президента про «державне телебачення», яке він підкреслено не дивиться і імена ведучих якого йому не знайомі. І промова ця залишиться в інтернеті надовго.

Журналістська спільнота протягом декількох останніх років перебувала в стані міжусобних світоглядних воєн через виклики, які поставили перед нашою професією війна та диджитал-трансформація інформаційного простору. І насправді заява Мирослави Барчук – не перша цехова подія, яка помітно згуртувала активну спільноту довкола себе. Першою помітною подією, яка викликала не просто обговорення, а протестний журналістський мітинг, стала обурлива поведінка тепер уже ексголови «Укрексімбанку» Євгена Мецгера, який перешкоджав роботі журналістів «Схем». Як сказав мені про це і голосне, й одноголосне обурення досвідчений колега з комунікаційної сфери: «Зауваж, що журналісти протестували попри те, що в розпорядженні піарника “Укрексімбанку” вочевидь є пристойний комунікаційний бюджет — але вони не боялися його втратити». Зауважте, що заява ведучої «UA: Першого» теж сталася в розпал голосування парламентом за держбюджет на наступний рік — і це не втримало Суспільне від публічної суперечки з Офісом президента.

Перелічені ситуації та ті, які ще, на жаль, стануться в майбутньому, так легко збурюють журналістів, бо багато хто з нас має власний неприємний досвід. Колеги нерідко скаржаться на хамство з боку представників влади, відмови в акредитації на офіційні події, надмірне захоплення можновладців теплими ваннами і прагнення спілкуватися виключно з лояльними медіа. Висування ними умов на кшталт того, що вони прийдуть кудись на ефір, тільки якщо там не буде якогось іншого учасника, взагалі перебуває поза логікою комунікацій: окей, нехай вас не буде — це значить, що будуть лише ваші опоненти, які донесуть аудиторії тільки свою точку зору. І свідчать ці вимоги тільки про одне: влада не сприймає медіа як корисний інструмент спілкування з громадянами. Вона впевнена, що сама присутність будь-кого із її представників в ефірі чи на шпальтах медіа – це вже благо, за яке журналісти мають дякувати їй, послужливо пригинатися та в жодному разі не ставити неприємних запитань.

Влада думає, що вийти за кожного з нас буде нікому.