Такі цифи оприлюднили на своїй прес-конференції відомі київські політологи – керівники журналу “Політична думка” Володимир Полохало та Олександр Дергачов та директор Центру політичного аналізу і консультування при цьому журналі, завідувач відділу Інституту соціології НАН України Сергій Макєєв.

Прес-конференція “Учасники виборів – 2002: імідж та політичні ресурси” була присвячена аналізу української багатопартійності та спробам оцінити нинішній стан партійного будівництва.

Учасники прес-конференції вказали на те, що якісний стан більшості партій, їх ставлення до суспільних проблем, реальні цілі та рівень дієздатності не відповідають нормам розвиненого демократичного суспільства.

Невиразна і слабка структурованість політичних уподобань суттєво ускладнює для новостворених партій пошук електоральної ніші та відповідного політичного іміджу. Результатом, на думку вчених-політологів, стає своєрідна “втеча від ідеології”. Підвищується тяга до центризму, як політичного компромісу. Програми багатьох партій містять надзвичайно широкий спектр цілей та визначень, часто взаємовиключаючих. Значну роль у такій ситуації відіграють своєрідні “ігри з іміджем”, коли виборці втягуються у некласичну систему політичних координат і змушені обирати між “зеленими”, “регіоналами”, “молодими професіоналами” тощо. У той же час, інші “іміджі”, які без особливого ефекту використовувались раніше, втрачають цінність. До таких, учасники прес-конференції віднесли “жінок” та “пенсіонерів”.

При цьому , виборці, по суті, не мають жодного конкретного уявлення про реальні цілі та засоби таких партій.

Роздрібненість політичних сил, штучність, неусталеність, можна сказати, віртуальність багатьох партій приводять до спотворення політичного процесу і не дають змоги використати виборчий механізм для забезпечення ефективності та відповідальність влади.

На думку дослідників, українські партії все більше не стільки презентують інтереси окремих суспільних груп, скільки служать формою публічного функціонування і легітимації окремих груп бюрократичної або бізнесової еліти.

Загалом, твердять фахівці, партійні програми в Україні, пишуться під суто технологічні завдання і більше орієнтовані на боротьбу за виборця, ніж на практичну реалізацію у разі приходу до влади.

Все це, вважають політологи, свідчить про те, що українська партійна система має виразні ознаки несамодостатності і носить виражений перехідний

характер.

Результати наступних парламентських виборів та період між ними та президентськими виборами мають стати визначальними у змаганні авторитарної та демократичної альтернатив розвитку партійної системи, парламентаризму та всієї структури влади.

Повідомив Сергій Черненко