Рекомендація № 9.
Як писати про релігії, конфесії та / або релігійні організації 
без упереджень, стереотипізації та розпалювання ворожнечі

Стаття 35 Конституції України гарантує кожному свободу віросповідання, яке включає «свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність». Неприйнятність дискримінації за релігійною ознакою закріплена в Кодексі етики українського журналіста: «Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання».

Релігійні організації є частиною суспільства, а дії духовних осіб і релігійних громад — предметом суспільного інтересу. Задовольняючи запит суспільства на інформацію про релігійні організації, журналіст повинен уникати дискримінації, мови ворожнечі та упереджень. Водночас медіа не слід відмовлятися від висвітлення важливих подій та проблем, пов’язаних із релігійними організаціями та діячами, виключно через побоювання образити почуття вірян.

Незалежна медійна рада сформулювала рекомендації для журналістів, які прагнуть висвітлювати події, пов’язані з релігійними організаціями, дотримуючись професійних стандартів та не поглиблюючи конфлікти в суспільстві.

Уникайте хибних узагальнень. Висвітлення дій представника релігійної громади, духовної особи або навіть ієрарха (керівника конфесії) не має перетворюватися на критику всієї релігійної організації або спільноти, яка існує навколо неї. Медіа не слід створювати ілюзію колективної відповідальності вірян за дії окремих представників громади, організації або її лідерів, якщо вони не мають вагомих підстав говорити про їхні спільні, узгоджені дії.

Не можна критикувати чи висміювати зміст вірувань, релігійних обрядів чи традицій, якщо вони не суперечать закону й не порушують нічиїх прав.

Якщо ж, на вашу думку, догмати релігії або заклики релігійної організації суперечать громадянським правам та свободам або ж (як у випадку з публікацією видання «Лівий берег», про яку йдеться у висновку НМР) заклики до дискримінації та порушення прав намагаються виправдати, апелюючи до релігійних цінностей і переконань, слід звернутися по коментарі до експертів — релігієзнавців і правників, аби в матеріалі була їхня фахова оцінка.

Це ж стосується ситуацій, коли у висловлюваннях представників релігійних організацій є ознаки ксенофобії (зокрема, наприклад, гомофобії). До прикладу, твердження почесного патріарха Православної церкви України Філарета, що причиною коронавірусної пандемії є одностатеві шлюби, є ксенофобським та може поширюватись у медіа лише з відповідними коментарями незалежних експертів. Некоректним є трактування релігійної організації чи діяча в подібних ситуаціях як сторони конфлікту.

Неприпустимо робити порівняння релігій, конфесій та релігійних організацій, із якого можна дійти висновку про перевагу однієї над іншою. Перевірена інформація про дату заснування, кількість вірян, громад або релігійних споруд, зв’язки з іншими релігійними організаціями в Україні та за її межами є важливим бекґраундом журналістських матеріалів, однак із неї не має випливати, що одна релігія, конфесія або ж релігійна організація «панівна», «споконвічніша» чи «традиційніша» за іншу, а отже повинна отримувати привілеї чи має більше прав. Наводити цитати, в яких ідеться про особливий статус або вищість якоїсь релігії, конфесії чи релігійної організації в порівнянні з іншими, слід лише із зазначенням авторства прямої мови, в поєднанні з бекґраундом та коментарями незалежних експертів.

Неприйнятним є вибіркове використання результатів соціологічних опитувань або статистики для доведення переваг однієї релігії, конфесії чи то релігійної організації над іншими, незалежно від того, чи ці цифри наведені в авторському тексті, чи у прямій або непрямій мові героїв. Використовуючи результати соціологічних опитувань, слід завжди називати вибірку, метод дослідження, формулювання запитань, час проведення та інші дані, важливі для інтерпретації цифр.

Вживайте коректні назви конфесій, релігійних організацій, спільнот та їхніх членів. Як правило, коректною є та назва, яку використовує сама організація та люди, які до неї належать. Винятки можливі, якщо самоназва організації заплутує або дезінформує аудиторію через співзвучність із назвами інших релігійних організацій (наприклад, «Українська православна церква»). В такому разі необхідне уточнення: «Українська православна церква Московського патріархату».

Якщо йдеться про релігійні спільноти, які не мають специфічної самоназви (наприклад, протестанти Бучацького району, які називають себе «віруючими»), журналістам слід обережно підходити до вживання назв, даних цим спільнотам іншими людьми (в цьому випадку — «кашкетники»). Вживати їх можна, лише якщо ви точно впевнені, що ця назва не сприймається самою спільнотою як образлива.

Уникайте образливих означень, негативних стереотипів та ярликів, які можуть посилити упередженість та недовіру в аудиторії. Слова «секта», «культ», «(не)канонічна церква», «уніати», «розкольники», «штунди», «ісламісти», «невірні», «попи», «церковники», «мормони» неприйнятні для вживання в авторському (журналістському) тексті (як це, наприклад, робить видання strana.ua в матеріалі «От сенсации к забвению. Пять главных вопросов о Томосе, которому исполнился год», упередженому проти Православної церкви України). Використання цитат із подібними словами можливе лише тоді, коли журналістові потрібно навести приклад неприйнятного висловлювання. У таких випадках слід доповнити матеріал експертними коментарями про неприйнятність дискримінації, ксенофобії або мови ворожнечі.

Перевіряйте факти, характеризуючи релігії, конфесії, релігійні організації та спільноти. Важливо, щоби характеристики і твердження не були продиктовані упередженнями чи міфами та відповідали актуальній ситуації. Наприклад, твердження «мормони мають декілька дружин» є хибним — Церква Ісуса Христа Святих останніх днів відмовилася від багатоженства понад сто років тому. Так само й у більшості мусульманських спільнот у світі полігамні шлюби вже давно не мають місця. Тож будь-які характеристики релігій, конфесій, релігійних організацій, їхніх вірувань і традицій мають бути перевірені в надійних неупереджених джерелах.

Медіа не мають бути майданчиком для міжрелігійної ворожнечі. Не поширюйте звинувачення та негативні висловлювання представників однієї релігій, конфесії, релігійної організації на адресу інших, якщо вони безпосередньо не стосуються проблеми, теми чи ситуації, яку ви висвітлюєте у своєму матеріалі. Якщо такі висловлювання є важливими для висвітлення суспільного конфлікту, їхній зміст слід передати непрямою мовою, уникаючи дослівного цитування ксенофобських висловлювань чи мови ворожнечі. Неприйнятним є навіть опосередковане цитування закликів до насильства та будь-яких незаконних дій, окрім випадків, коли предметом вашого матеріалу є, власне, засудження таких закликів.

Висвітлюючи конфлікт між релігійними спільнотами, завжди намагайтеся дати сторонам висловити їхню позицію на однаковому рівні та в однаковому обсязі. Відкладений баланс, себто подання позицій кожної сторони в окремих матеріалах, рознесених у часі, у висвітленні релігійних конфліктів неприйнятний. Наочним прикладом недоречності таких дій був незбалансований матеріал філії Суспільного мовлення про конфліктну ситуацію у Вінниці у грудні 2018 року, що мав наслідком звільнення шефредактора. Висвітлення позиції однієї сторони та згладжування кутів у сюжеті призвело до небезпечного перекосу в бік однієї зі сторін конфлікту.

Інтерв’юючи представника сторони конфлікту, переконайтесь у тому, що саме ця людина вповноважена спільнотою на озвучення колективної позиції, а не говорить лише від свого імені. Дотримання балансу не означає лише озвучення прямої чи непрямої мови сторін конфлікту: завдання журналіста — перевірити твердження всіх сторін та включити в матеріал результати цієї перевірки. Наприклад, якщо кожна з двох громад, які змагаються за храм, стверджують, що мають законне право ним володіти, — попросіть показати документи, з’ясуйте, чи вони справжні, й зверніться до органів, які їх видавали.

Не слід штучно політизувати церковні історії, додаючи контекст, бекґраунд і коментарі, які не стосуються безпосередньо висвітлюваних подій. Водночас не слід уникати згадок про політичні аспекти подій та проблем, які ви висвітлюєте, якщо вони є важливим контекстом, значущі для суспільства загалом і вашої аудиторії зокрема.

Розрізняйте політичні маніпуляції та участь у суспільно-політичному житті. Залучення релігійних діячів і організацій до політики та місцевого самоврядування не заборонене, проте така заборона може міститися або у статутах відповідних релігійних громад, або ж політична діяльність передбачає отримання благословення чи іншої форми релігійного схвалення вищими особами в ієрархії відповідної релігійної організації. За Конституцією церква відокремлена від держави, одначе закон не забороняє духовним особам брати участь у виборах та інших політичних процесах. У статті 5 закону «Про свободу совісті та релігійні організації» зазначено: «Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами». Якщо ви не впевнені, чи дії героїв вашого матеріалу суперечать закону, краще проконсультуйтеся з експертом із виборчого права, а у випадку, якщо така діяльність могла бути несанкціонована відповідною релігійною організацією, поцікавтеся цим у фахівців чи офіційних представників відповідної релігійної організації.

Цікавість медіа до статків церковних лідерів — як-от у розслідуванні «Золото церкви» «Слідства. інфо» — виправдана тим, що ці люди є до певної міри публічними особами, а крім того публічно сповідують та пропагують певні життєві цінності, приміром, стриманість та скромність. Професійні стандарти журналістики вимагають у таких випадках звернутися по коментарі до людей, які є героями матеріалу, та навести їхню позицію або ж відмову від коментарів. Проте журналісти не повинні втручатись у приватне життя рядових священнослужителів, якщо це не виправдано соціальною значущістю (наприклад, при висвітленні конфлікту, резонансної події) і трактувати без належних аргументів зовнішні прояви їхнього добробуту (будинки, автомобілі тощо) як свідчення корупції чи зловживань. Пам’ятаймо, що духовні особи мають ті самі громадянські права і свободи, що й інші громадяни, а Кодекс етики українського журналіста вимагає з повагою ставитися до приватного життя людини.

Медіа — не церковний суд. Внутрішні конфлікти та дискусії в релігійних організаціях можуть бути предметом суспільного інтересу та, отже, висвітлюватись у медіа. Однак  журналістам не варто намагатись оцінювати дії духовних осіб і вірян у межах правил їхньої релігійної організації, якщо їхні дії водночас не є порушенням державних законів і суспільних норм.

Ретельно добирайте експертів, зважаючи на публічну позицію та місце роботи кожного з них. Чимало експертів, які коментують релігійні питання, є світоглядно, конфесійно або політично заангажованими, тому їхні коментарі не є цілком неупередженими. Це не значить, що до таких експертів не можна звертатись, однак їхні коментарі представлятимуть у вашому матеріалі погляд експертного середовища, прихильного до тієї чи іншої сторони конфлікту. Про це необхідно повідомити аудиторію. Баланс заангажованих фахових думок не замінить неупередженої думки незалежного експерта.

Публікація у ЗМІ дописів у соціальних мережах, які ставлять під сумнів право на свободу совісті чи віросповідання, дискредитують релігійні організації та розпалюють релігійну ворожнечу, не звільняє редакцію видання від відповідальності за зміст поширеного контенту. До прикладу, матеріал онлайн-видання «Вежа» «Обережно, харизматики!», що складається з негативних стереотипів та ярликів на адресу як конкретної християнської церкви, так і нечітко означеного кола релігійних організацій, — скопійований фейсбук-допис, оригінал якого вже видалений. У таких випадках релігійні організації, чиї права порушені, мають підстави для скарг до суду або правоохоронних органів саме на редакцію.

Якщо журналіст має потенційний конфлікт інтересів, пов’язаний із належністю до релігійної організації, про яку він готує матеріал, редакції або самому авторові слід особливо подбати про неупередженість, перевірку всіх фактів та посилання на джерела. Нагадуємо, що власні оцінки та судження авторів є неприйнятними в інформаційних матеріалах і мають бути чітко відокремленими від фактів у матеріалах аналітичних і публіцистичних жанрів.

Фото: ПЦУ