Учасники виокремили основні проблеми, які існують в медіа та обговорили низку рекомендацій для журналістів щодо роботи в передвиборчий період.

Джинса, непрозора медіавласність, темники

Період виборів у медіа не соромлячись називають «жнивами», коли видання можуть заробити весь свій річний бюджет наперед. Але гонитва за грошима – не єдина з існуючих проблем. Голова ГО «Детектор Медіа» Наталія Лигачова виділяє і непрозору структуру власності ЗМІ та, як наслідок, тиск на журналістів із боку власників. Поправки зробили Закон України про прозорість медіавласності фактично недієвим, а його порушників неможливо притягнути до відповідальності.

«Нацрада з питань телебачення і радіомовлення може запроваджувати санкції за несвоєчасне подання даних, але не за некоректні дані. А власники медіа навчилися добре обходити цей закон – ховають бенефіціарів, показують фіктивних людей, що гарно продемонструвало розслідування журналістів "Схем" на прикладі каналу "112 Україна". Подібна ситуація склалася і щодо каналу NewsOne. З огляду на ці фактори та відсутність політичної волі доповнити закон про прозорість медіавласності ще й законом про прозорість фінансову, по суті, зводиться нанівець можливість громадськості контролювати, хто саме впливає на редакційну політику великих медіагруп», – каже Лигачова. Зараз лише моніторинги контенту та підрахунок кількості згадок того чи іншого політика можуть дати розуміння, хто зрештою має вплив на телеканал чи видання.

Одне з важливих досягнень – створення суспільного мовника – також опинилося під загрозою через недофінансування. Якщо мовнику й надалі бракуватиме ресурсів, то йому доведеться припинити роботу регіональних філій. Хоча суспільне мало би бути саме тим надійним інструментом інформування аудиторії перед виборами, який так необхідний виборцям.

Постає й інша проблема – цензура власників. «Ми off the records спілкувалися з журналістами, які навіть ідуть через цензуру з каналів. І вони поки не готові заявляти про це публічно», – зазначила Наталія Лигачова. Хоча журналісти «1+1» виступили проти появи Оксани Марченко в проекті «Танці з зірками». Тож таке бажання самих журналістів протистояти тиску власників медіа варто підтримувати як Незалежній медійній раді, так і Комісії журналістської етики.

Водночас експертка прогнозує, що медіапростір напередодні виборів буде заповнений «джинсою» й найближчим часом це явище побороти не вдасться. «Ми з колегами з Комісії журналістської етики та Незалежної медійної ради готуємо меморандуми, до яких зможуть долучитися й журналісти, й власники великих медіахолдингів, аби встановити принаймні якісь правила гри під час виборів», – розповіла вона, нагадавши, що в 2012 році було розроблено схожий документ, який підтримали медіахолдинги, за винятком «1+1».

Наталія Лигачова

«Ми також знаходимося й на передовій інформаційної війни. Є великий вплив російських меседжів, які вкидаються в український інформаційний простір. Часто та критика, яку використовують російські ЗМІ, збігається з тим, що справедливо критикують опозиція або українські ЗМІ. Тож не будучі прихильницею самоцензури навіть під час зовнішньої агресії, я є прихильницею конструктивних медіа», – каже Наталія Лигачова.

Голова Комісії журналістської етики Андрій Куликов звертає увагу й на важливість саморегуляції серед журналістів. «Поточна ситуація вчергове ставить питання про об’єднання активної частини журналістської спільноти. Знаходження модуля співпраці між Незалежною медійною радою та Комісією журналістської етики – дуже на порі. Ми не встигнемо вирішити усі проблеми до виборів, але принаймні створимо той майданчик, з якого можна почати розвиватися далі», — упевнений він.

Андрій Куликов

Пан Андрій також нагадав про наміри запровадження національної медійної карти. На його думку, вона може бути сигналом про те, наскільки якісно працюють ЗМІ й наштовхувати аудиторію на роздуми в разі, якщо журналісти видання медійної карти не мають.

Водночас побороти або принаймні зменшити обсяг замовних матеріалів у ЗМІ в цей виборчий період не вийде. «Я спілкувалась із журналістами та редакторами з регіональних видань і вони кажуть, що в них продані вже всі площі», – розповіла Діана Дуцик, членкиня Незалежної медійної ради. Вона пропонує дивитися на причину, яка лежить в основі проблеми «джинси». «Регіональні редакції не живуть, а виживають. Для них вибори – це період "жнив", й причина цьому економічна. Можливо, тут варто діяти методом батога та пряника, де пряник – це пошук певних економічних плюсів для медіа та для громад», – пропонує експертка.

Діана Дуцик

Керівниця Центру адвокації та лобіювання Ольга Большакова пропонує в якості критерію для визначення поняття «джинса» враховувати наявність матеріальної вигоди. «Доки ми не візьмемо на себе тягар із доведення факту оплатності чи іншого відшкодування, ми як вели цю дискусію 15 років, так і будемо вести, доки не наважимося на цей непопулярний і складний шлях»,  — прокоментувала вона. При цьому боротися з «джинсою» мають не виключно самі журналісти, включатися до процесу повинні й регулятори, наглядові журналістські органи, судова гілка.

Ольга Большакова

Різні вибори – різні правила

Юрист Центру демократії та верховенства права Ігор Розкладай звертає увагу на те, що ЗМІ на президентських та парламентських виборах будуть діяти за різними правилами, адже в Законі України «Про вибори Президента України» та в Законі України «Про вибори народних депутатів України» прописані різні норми щодо інформаційного забезпечення виборів. Хоча сама структура розділів «Інформаційне забезпечення виборів» та «Передвиборна агітація» достатньо схожа.

Ігор Розкладай

«На моїй пам’яті з 2005 року закони про вибори правилися й змінювалися незліченну кількість разів, до єдиного Виборчого кодексу справа так і не дійшла, що призвело до такої ситуації», — пояснює він. Це певною мірою стосується й Нацради, повноваження якої прописані в одному законі, але в іншому їх немає. Ще одне цікаве питання стосується політичної реклами. У законі щодо виборів президента цього поняття вже немає, а в законі щодо виборів депутатів воно ще є. Різниться в законах і проведення дебатів: у тому, що стосується депутатів, це є частиною інформаційного забезпечення виборів, а у законі щодо президентських виборів – це частина передвиборної агітації.

«Яку мету ми ставимо перед медіа? Ми хочемо, аби всі гравці мали можливість розповісти, якими хорошими вони обіцяють бути наступні 5 років чи дати можливість медіа бути повноцінним гравцем й власне допомогти виборцю зробити поінформований вибір?» — розмірковує юрист. Структура українських законів вказує скоріше на перший варіант, ніж на другий. Сама назва одного з підрозділів «Загальний порядок використання ЗМІ» вказує на те, що законодавець розглядає медіа як обслуговуючий персонал. «Це перша фундаментальна проблема, з якої постають усі інші», — додає Ігор Розкладай.

Директор з правових питань «Інтерньюз-Україна» Павло Моісеєв прогнозує, що кількість гравців, які спробують вплинути на хід президентських виборів, буде меншою, ніж на парламентських виборах. Водночас більш інтенсивним вплив буде саме на перших виборах.

«Зараз у пункті про адміністративне правопорушення є частина статей, які будуть "карати" порушників. Там передбачена відповідальність від 10 до 50 неоподатковуваних мінімумів, це від 170 до 850 гривень. Співставте розмір санкції в 170 гривень із кількістю грошей, яку залучено в те, що ми м’яко називаємо «джинсою». А нововведення в кримінальному законодавстві не націлені на медіа — вони радше стосуються системних порушень виборчого законодавства», — порівнює він. На думку Павла Моісеєва, великих кроків у регулюванні й не вийде зробити, адже існуюча система формувалась 25 років і швидко змінити її не вийде.

Павло Моісеєв

У законодавстві, яке стосується виборів, є й спірний момент щодо дебатів, – погоджується пан Павло з Ігорем Розкладаєм. «Законодавець не може з’ясувати, чи є дебати інформуванням, чи передвиборною агітацією. Є норми, які суперечать між собою. Тому потрібно переосмислити їх й зробити чіткі правила гри», — пояснює експерт.

«Основна проблема дебатів полягає в тому, що в законі про вибори говориться про наявність платних дебатів. Тобто, не дається опція, а одразу йдеться про те, що має бути зазначена вартість участі, — додає Ігор Розкладай. — Якщо підійти з розумом, то вартість може становити й умовну одну копійку. Але це не правильно, бо якщо ми хочемо залучення більшої кількості кандидатів та формування публічного політичного дискурсу, маємо говорити про те, що ЗМІ повинні вирішити самі: або встановити єдину вартість, яка не перевищуватиме вартість комерційної реклами, або робити це безкоштовно. Єдині правила для всіх учасників — це буде набагато правильніше».

Експерт також вважає, що із законодавства варто прибрати поняття «політичної реклами». 30-секундні ролики з агітацією є чисто емоційним контентом, який не має чіткого змісту та інформативності. «У нас вибори — не поінформовані, а емоційні. Ми чуємо: "О, ми обрали цього кандидата, бо він хороший чоловік і господар". Це якраз показує, що весь дискурс базується навколо симпатій до людини, а не того, що вона конкретно пропонує як політик», — додає пан Ігор. При цьому виборцям часто не пояснюють, хто з посадовців за що відповідає й як той чи інший кандидат потім може впливати на їхнє життя.

У законодавстві є ще одна варта уваги норма, яка забороняє проведення передвиборчої агітації в закордонних ЗМІ, що діють на території України, а також в зареєстрованих в Україні ЗМІ, в яких частка власності закордонних компаній чи осіб перевищує 50%. Це повертає нас до питання прозорості медіавласності та офшорних компаній, які є у структурах власників українських медіа. За законом, такі медіа не можуть розміщувати будь-яку передвиборчу агітацію.

Тож в першу чергу роботи та змін потребує саме українське законодавство, в якому потрібно закрити пробіли в частинах щодо реального розкриття медіавласності та єдиних правил роботи у передвиборчий період для самих ЗМІ.

Як не поширювати дезінформацію в мережі

Вибори є тим періодом, коли кампанії з впливу в інтернеті мають особливий масштаб, вплив та наслідки. Експертка Віта Володовська з Лабораторії цифрової безпеки вказує, що в жодної країни ще немає готового рішення для цієї проблеми. За великим рахунком, боротьба з дезінформацією в мережі зосереджена в руках великих технологічних компаній, таких як Facebook, Twitter, Google.

«Термін fake news, який набув широкого вжитку за останні роки, не бажано використовувати, оскільки він став дуже суперечливим. Однак саме медіа дають дезінформації та недостовірним новинам значний поштовх, стають їх помножувачем», — пояснює Віта Володовська. Експерти Ради Європи підготували звіт і рекомендації для журналістів, у яких в першу чергу радять самим медіа перевіряти факти в новинах та їх джерела й не поширювати дезінформацію.

Наприклад, президент США Дональд Трамп вже неодноразово репостив новини чи статті з конспірологічних сайтів. Їх підхоплювали журналісти й таким чином дезінформація широко розходилася в мережі.

Віта Володовська

Журналістам також радять дотримуватися професійних стандартів у формуванні заголовків та підборі ілюстрацій. Буває таке, що саме видання працює у відповідності до журналістських стандартів, але це не поширюється на його сторінки в соцмережах, де пости стають емоційними та клікбейтними. Експерти Ради Європи радять журналістам залишатися професійними на усіх майданчиках і платформах в мережі

Журналістам рекомендують також бути проактивними — розвінчувати дезінформацію, викривати її джерела. Їх також заохочують брати на себе просвітницьку функцію: пояснювати своїм читачам, що таке поширення неправдивої інформації, які це може мати наслідки для суспільства. Виданням також варто співпрацювати між собою, аби не дублювати роботу одне одного. Наприклад, якщо в когось розвинена потужна мережа фактчекінгу, то інший може зосередитися на тому ж просвітництві.

Ще одне важливе вміння — зберігати стратегічне мовчання. Іноді маніпулятивні новини стають видимими в інформаційному просторі саме тому, що їх підхоплюють і ретранслюють ЗМІ. У фактчекінгового проекту First Draft є алгоритм, який вміє аналізувати й прогнозувати, чи стане та чи інша дезінформаційна новина вірусною. Якщо вона пройде непоміченою аудиторією, то фактчекери стараються спростовувати її, але не реагувати надто активно. Якщо ж контент із великою ймовірністю стане вірусним, то «стратегічне мовчання» тут вже не допоможе.

«Проблема інтернету полягає в тому, що кожен із нас живе у своєму власному інтернеті, у своїй бульбашці. Медіа можуть допомогти вийти з неї», — розповідає експертка. Наприклад, видання The Washington Post, BuzzFeed, The Guardian в різний час робили свої проекти, в яких показували протилежні точки зору читачам. Наприклад, демократам пропонували почитати контент, який висвітлює точку зору республіканців тощо. Це приклад того, як медіа можуть бути проактивними у передвиборному процесі.

Фото: Павло Шевчук