11:00
П'ятниця, 6 Липня 2018

Засновниця «Судового репортера» Ірина Салій: «Мене цікавлять економічні злочини і корупція»

Журналістка створила нішеве інтернет-видання, щоби писати про антикорупційні судові процеси, і намагається заробляти краудфандингом і передплатою.
Засновниця «Судового репортера» Ірина Салій: «Мене цікавлять економічні злочини і корупція»
Засновниця «Судового репортера» Ірина Салій: «Мене цікавлять економічні злочини і корупція»

Журналістка Ірина Салій у грудні 2017 року заснувала інтернет-проект вузькоспеціалізованої журналістики — «Судовий репортер». Вона відстежує антикорупційні судові процеси, моніторить реєстр судових рішень і пише репортажі безпосередньо із зали суду. В інтерв’ю «Детектору медіа» Ірина розповіла, навіщо створила цей проект, як вона намагається на ньому заробити, за які судові справи береться та чому не хоче модернізувати свій сайт.

— Ірино, чому вас зацікавила судова журналістика?

— Зацікавила тим, що це — вузька тема, а у вузькій темі можна краще про себе заявити. Тим більше, що ще до створення мого власного проекту я займалася цією темою не один місяць. Зараз дуже багато інформації, тому журналістам важко чимось здивувати читача. У багатьох виданнях автори женуться за соцмережами й лідерами думок, іноді ще наводять цитату експерта і вважають, що таким чином вони добре висвітлюють тему. Я не хочу робити те саме.

— В який момент у вас з'явилася ідея запустити свій власний проект?

— Ця думка в мене визрівала місяць за місяцем. Я думала, що колись, може, років через п'ять я створю власний проект. До того часу в мене вже буде досить знань, досвіду і грошей. Але я розуміла, що не треба чекати так довго. Через п'ять років уже будуть інші теми, інші справи, інші засідання. Тому я вирішила діяти зараз. Вийде чи не вийде — не помру ж я від цього! І в листопаді — грудні я вже вирішила починати.

Я хочу писати про справи, які вже передали до суду, бо в пресі найчастіше ми бачимо тільки досудові розгляди, а потім про ці справи забувають. Мета цього проекту — довести справи до вироку. Також я зробила сайт «Судовий репортер», щоби пояснювати людям, що відбувається в суді, й таким чином виховувати собі клієнта.

— Ви сказали, що через п'ять років у вас було б досить знань для цієї роботи. А які знання взагалі потрібні для роботи судовим журналістом?

— Я би не сказала, що в мене цих знань досить зараз. Так, звісно, вони потрошечку з'являються, але коли я тільки почала цим займатися, я була абсолютно не готова. Я бачила, що створюються антикорупційні органи і журналістам доведеться це висвітлювати. Для цієї роботи, перш за все, потрібне логічне мислення, уважність, терплячість. Особливо терплячість. Іноді треба годинами чекати початку засідань, а потім вироку.

Наприклад, у четвер (21 червня. — ДМ) мало бути засідання у справі Миколи Мартиненка (колишній народний депутат від «Народного фронту». — Ред.). Приїхали десь шість телекамер. Суд ухвалив повернути обвинувальний акт. Дуже часто суд не може оголосити одразу повний текст рішення, і на це йде декілька днів. У цьому випадку суд сказав, що оголосить рішення за дві години. Звісно, що тоді вже жодної камери не було. Були я і прокурор. Звісно, що через дві години ніхто не зачитав рішення. Мені довелося тинятися в тому суді п'ять годин. Там же все по-середньовічному. Ніде не загоряється лампочка, що вирок готовий, ніде не можна бодай випити кави. Суддя вискочила, забігла в зал, прочитала та пішла. Все! Якщо ти ненароком пропустив, то це вже твої проблеми. І тобі доведеться іноді й місяць чекати на цей текст у реєстрі.

Якщо повернутися до знань, то мені справді не вистачає юридичних знань. Мені ж потрібно пояснити людям, що там відбулось. У мене немає юридичної освіти, але щодня я займаюся самоосвітою. Купила собі кримінально-процесуальний кодекс.

Але ж так часто буває, що журналіст пише про бізнес, а сам жодної компанії не створив, або про закупівлі, а сам не має відповідної освіти. Така професія.

— Чи стежите ви за роботою інших судових журналістів?

— Я не можу похвалитися, що читаю англомовну пресу, але знаю, що в Росії є проект про судові процеси «Медіазона». Симпатичний проект. Вони пишуть про дуже багато справ. Правда, не можу сказати, що я дуже стежу за ними. Я не пишу про широкий спектр справ, а приділяю увагу корупційним. Так краще, інакше може бути каша.

— А як ви обираєте справи для висвітлювання?

— Я колись працювала у проекті «Наші гроші» і писала про тендери. Зараз деякі з цих тендерів у судах. У першу чергу мене цікавлять економічні злочини й корупція. Громадськості цікаво, наскільки якісно працюють нові антикорупційні органи. До цього є суспільний інтерес, тому я і працюю з цими темами. Більше акцент роблю на корупційні справи депутатів, намагаюся в дуже вузькоспеціалізовані теми не лізти.

— Хто ще зараз із вами працює над цим проектом?

— Це тільки я одна, і це мій єдиний проект на сьогоднішній день, яким я займаюся навіть на шкоду своєму заробітку. В мене був варіант піти на роботу, а «Судовим репортером» займатися за залишковим принципом, але я вирішила, що це неправильно. Найчастіше після роботи вже руки не доходять до цих проектів, вони тліють собі й потім помирають. Я справді хочу щось зробити з цим проектом, тому інвестую в нього весь свій час.

— Які плани розвитку проекту?

— Хочу створити громадську організацію, щоб була юридична особа. Так буде зручніше з краудфандингом або можна буде виграти грант, правда, в останньому я дуже сумніваюся.

Мене турбує розвиток проекту. Мені хочеться нарощувати аудиторію й більше писати. Поки це вдається. Я не розраховую брати когось у свою команду поки що, хоча хотілося би ще одну-дві людини.

— А як тоді плануєте заробляти гроші на проекті?

— Ідея грантів мені не зовсім подобається. Так, гранти — це більш чесні гроші, ніж гроші будь-якого олігарха, але ЗМІ не повинні бути дотаційними. Гроші треба заробляти.

Зараз я хочу поекспериментувати. Поки в мене на сайті є підписка на розсилку текстів судових засідань. На цьому я трошечки заробляю. Плюс є ще краудфандинг, але ним я користуюся дуже рідко, бо мені незручно. Поки що я не закриваю свої статті на сайті, але планую це робити. Наприклад, на цікаві засідання й допити. Схема така: поки читачі не наскидають умовно 1000 гривень, стаття буде закрита.

— Скільки у вас зараз підписників на розсилку і яка аудиторія?

— Це журналісти, але цифру я сказали не можу — комерційна таємниця.

— Більше або менше ста?

— Точно менше ста! В Україні не набереться така кількість людей, яка готова платити по 200 гривень на місяць за інформацію, яку я надаю. У нас звикли до безкоштовного. Я же пропоную журналістам інформацію про судові засідання, про які вони й не знали. Завдяки цьому вони зможуть написати ексклюзивний матеріал, але, з іншого боку, постає питання — кому потрібен цей ексклюзив? Переважна більшість ЗМІ відписуються про порядок денний, їм той ексклюзив не потрібен. Я ж роблю розсилку щоп'ятниці по 10–15 сторінок. Є ще екстрені розсилки анонсів, які я відправляю із сьогодні на завтра, якщо щось раптом дізнаюся.

— А яка була найбільша сума, яку ви отримали з краудфандингу?

— 5100. Переказ був анонімним, і я можу тільки гадати, хто мені їх надіслав. Це трапилося в квітні.

— На що поки не вистачає ресурсу?

— Гроші, які я зібрала краудфандингом, поки в мене йдуть на рекламу, яку я підключаю на кожен свій пост у Фейсбуку. В першу чергу я витрачаю на це, потім думаю про свою зарплатню. А ось на неї якраз і не вистачає. Ну ще би хотілося найняти людину, тоді б було більше контенту.

— Сайт «Судового репортера» виглядає не дуже презентабельно. Ви би хотіли його модернізувати?

— Це для мене не є пріоритетом. Зараз люди рідко сидять на сайтах, вони читають новини в соцмережах. Сайт може бути дорогим і виглядати круто, а відвідуваності може і не бути. У мене сайт безкоштовний. Я заплатила тільки 10 євро за домен. За хостинг нічого не плачу.

— Який був максимальний показник відвідуваності сайту?

— У мене не одразу стояв лічильник. Максимум був десь 7000, а в середньому до 2000 на день.

— Яке судове засідання запам'яталося вам найбільше?

— Одне з перших судових засідань у справі Романа Насірова (колишній голова Державної фіскальної служби. — Ред.). Суд тривав кілька днів, і мені було так важко фізично його витримати. Люди ночували під судом, нагніталися емоції. Тоді приходили активісти, щоби вплинути на правосуддя. Треба ж прийти і постояти, щоб суддя бачив тебе й боявся ухвалити щось не те. Але ці всі емоції не потрібні.

Якщо говорити про більш змістовні речі, то слухання справи Павла Гречківського (член Вищої ради правосуддя. — Ред.) справило враження. Я прийшла на перше засідання й одразу почався допит заявника, який стверджував, що начебто Гречківський разом із своїм знайомим вимагали в нього кошти за вирішення судових справ. Допит тривав шість годин. Я написала про це у форматі стенограми. Запитання й відповіді були в мене відтворені майже на 100% — близько 100 000 знаків.

У цій же справі був допит скандального слідчого Генпрокуратури Дмитра Суса. Так виявилося, що він їздив на машині, яка належала його 80-річній бабусі. Таким чином він приховав її від декларування, а це — незаконне збагачення. Його звільнили із прокуратури, а його справа вже слухається в суді.

— Які смішні випадки траплялися з вами в суді?

— Була одна дуже смішна справа. Судять зараз одного чоловіка, який дуже довго прикидався співробітником Адміністрації Президента. І це в нього не перший раз. У 2010 році його вже за це судили. Він відсидів декілька років і знову за своє. Ще при Ющенку він розповідав усім, що працює в Адміністрації й таким чином назбирав мільйон доларів. Одній людині він пообіцяв посаду в «Нафтогазі» за 450 тисяч доларів, іншій — машину з автопарку Президента або сприяння у виділенні квартири. Він зібрав гроші, купив будинок, зареєстрував на свою жінку, розлучився з нею і все. Гроші нікому не повернули, а його колишня дружина живе в цьому будинку. Після виходу із в’язниці у 2016 році він знову пішов на Банкову. Там познайомився із суддею, який мав брати участь в оцінюванні. Суддя мав можливість отримати посаду безстроково. Так цей чоловік запропонував посприяти судді в цьому. Суддя вирішив не давати грошей і написав заяву в прокуратуру. А потім слідчий запропонував, щоб наш герой дав йому хабара заради уникнення покарання. Зараз їх обох судять в одному суді.

— В який суд ви їздите найчастіше?

— У Шевченківський та в Солом'янський. У Києві я була, мабуть, уже у всіх районних судах, а ось за межі Києва я не виїжджаю.

— У своїх постах ви часто скаржитесь на те, що судді йдуть у відпустки на ті дати, на які вони переносять слухання справ. Чому так?

— Вони теж люди, в них є родини. Але є такі справи, які розглядають три судді. Якщо один пішов у відпустку, то все — засідання не відбувається. Бувають і незаплановані відпустки, які викликають багато запитань. Була така історія з колишнім керівником Держуправління справами Ігором Тарасюком. Генеральна прокуратура його звільнила від кримінальної відповідальності за справами про передачу «Межигір'я» Віктору Януковичу. Йому так змінили кваліфікацію, щоби закрити справу за строком давності. Але це треба було зробити через суд. Вони ходили в Печерський суд і все не могли перетнутися із суддею Білоцерківцем, який раптом пішов у позапланову відпустку на один день, і так кілька разів цього судді не було.

— Як ви вважаєте, чи є доцільним створення телеканалу про судові засідання?

— Такий, як «Рада»? Ні, він не потрібен. Зараз усе є в інтернеті. Є відеопроект «Судової влади». Вони знімають, а потім викладають якесь шестигодинне відео із засідань. Хто хоче дивитися таке? З текстом працювати набагато легше, а по відео — дуже складно. Це ж треба знати, куди перемотати його. Сире відео засідання нікому не потрібне, і телеканал теж.

— Під час пошуку про вас інформації в інтернеті одразу натрапляєш на статтю про Олександра Онищенка. Як ви з ним пов’язані?

— Ніяк не пов'язана. Після цієї статті він забанив мене у Фейсбуку. Я моніторила судовий реєстр і побачила, що якась Меліта Онищенко подає на розлучення. Я написала йому, він підтвердив, що був одружений із Мелітою, але все скінчилося. Я написала новину, яку він потім прокоментував: «Дура, вы, Ирина, собираете всякий мусор». Після цього забанив мене.

Мене ще забанила прес-секретар Юрія Луценка Лариса Сарган. Лариса образилася під час першої хвилі подачі декларацій у жовтні 2016 року. Вона написала, що чиновники не можуть зайти на сайт, щоби заповнити декларації, через журналістів, які через свою допитливість блокують ресурс. Я поширила її пост, написавши, мовляв, дивіться, що вона пише. Після цього вона мене забанила.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
902
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop