Допис Мирослави Барчук про намагання Офісу президента впливати на добір гостей токшоу «UA: Першого» «Зворотний відлік» не лише збурив дискусію в медійному середовищі, а й породив цілу серію зізнань представників інших каналів. Прямий, Савік Шустер, «Наш» — цей процес уже жартома порівнюють із #MeToo. Ми в «Детекторі медіа» спостерігаємо за процесом із змішаними відчуттями, адже про зовнішній вплив (який часто переходить у диктат) на редакції токшоу пишемо щотижня протягом багатьох років. «А ми вам казали!»

З 2005 року, коли на українському телебаченні з’явився формат полілогічного студійного токшоу з аудиторією («Свобода слова» на ICTV), від якого згодом відбрунькувалися десятки більш чи менш популярних і успішних аналогів, ефір таких проєктів є цінним ресурсом для політиків. Тож на добір гостей, тем, почерговість і тривалість виступів завжди намагалися (і зазвичай — успішно) вплинути і влада, і політичні патрони телеканалів, на яких виходять токшоу, і найвпливовіші політичні табори, які можуть як підкуповувати авторів токшоу, так і шантажувати їх бойкотом.

Непомітно це хіба що на тих каналах, де контингент у студії незмінний та одностайний (а винятки трапляються лише для підтвердження правила) — зараз це в першу чергу «Наш» і канал Медведчука. У тих токшоу, які все ж ближчі до дискусійного майданчика, ніж до пропагандистського шапіто, ознаки боротьби або торгівлі за присутність в ефірі стають очевидними досить часто.

Особливо залаштункова торгівля дається взнаки перед виборами. Адже в українській публічній політиці існує правило — сформульоване, певно, ще політтехнологами Кучми, — що лідерові не слід публічно дебатувати з людиною, нижчою за нього за рангом. Тому перед кожними виборами голови партій і кандидати в президенти з найвищим рейтингом роблять усе, аби опинитися в ефірі за відсутності своїх головних конкурентів. А менш рейтингові — все, щоб прорватися в ефір і кинути виклик більш популярним персонажам. Водночас канали пропонують впливовим і платоспроможним кандидатам формат сольного виступу чи ненав’язливого «інтерв’ю», де запитання ведучого лише допомагають озвучити штабні заготовки. При цьому продається  не лише запрошення певних кандидатів, а й незапрошення інших.

Один із яскравих епізодів трапився восени 2009 року, під час президентської кампанії, яку Юлія Тимошенко з невеликим розривом програла Віктору Януковичу. Тоді кілька депутатів від Партії регіонів на чолі з Ганною Герман прорвались до студії «Шустер live» на каналі «Україна», де ведучий якраз набирав теплу ванну чинній прем’єрці Юлії Тимошенко. Зчинився скандал в ефірі, під час якого регіонали закинули Шустеру невиконання домовленостей — мовляв, у штабі Партії регіонів він обіцяв, що їх пустять на ефір. Для повноти картини слід нагадати, що Віктор Янукович тієї осені послідовно уникав дебатів із Тимошенко (журналісти й громадськість навіть писали йому відкрите звернення). Зокрема Ганна Герман мотивувала це тим, що дебати з Тимошенко — це «чемпіонат із брехні». І тут же казала: «Я почекаю, поки запросять Юлію Володимирівну, і тоді теж прийду. Може, Савік нам дасть можливість подискутувати на рівних умовах».

А ось лютий 2013 року, при владі Партія регіонів і Янукович, а на каналі «Інтер» триває «місячник свободи слова» — Валерій Хорошковський перед продажем каналу Дмитрові Фірташу та Сергію Льовочкіну бавиться в демократію. Представники партії влади демонстративно ігнорують токшоу «Справедливість» Ганни Безулик, де обговорюють незручні для влади теми. Спершу зголошуються, а потім усі до одного відмовляються під явно вигаданими приводами.

А ось листопад 2013 року, Євромайдан. До студії того ж таки Шустера, чия програма виходить на каналі «Інтер», на запрошення авторів токшоу приходять лідери опозиції Олег Тягнибок, Арсеній Яценюк і Віталій Кличко, головні ньюзмейкери тих днів. Ефір раптом зупиняють. Шустер каже, що це, напевно, його останній ефір. Але згодом пояснює зрив програми… технічними проблемами.

Інший незабутній випадок стався 2015 року вже на «1+1», коди Савік Шустер запросив до студії Олега Ляшка. В цей день однопартійця Ляшка Ігоря Мосійчука спіймали на хабарі, розмова у студії була саме про це, тож запросити лідера Радикальної партії було більш ніж логічно. Однак замість шоу глядачі «1+1» побачили серіал «Зимовий вальс», а вихід програми Шустера на «Плюсах» припинився назавжди. Згодом власник каналу Ігор Коломойський пояснив своє рішення тим, що Шустер, мовляв, бере гроші з гостей за участь у програмі.

Але це екстремуми — випадки, коли конфлікт, який не вдається залагодити за лаштунками, проривається назовні, у прямий ефір. Поза тим практично завжди те, що ми з вами бачимо в ефірі токшоу — добір гостей, почерговість їхніх виступів, наявність або відсутність гострих запитань чи втручань у тривалі монологи, соло-формати, які дозволяють займатись самохвальством без опонентів або з дібраними квазіопонентами — продукт болісних компромісів між:

— інтересами редакції (рейтинг, актуальність, цікава розмова);

— інтересами власника і його політичних союзників;

— інтересами найвпливовіших учасників, які можуть поставити умову «або я, або він».

Саме останнє сталося у випадку «Зворотного відліку», а раніше — «Шустер live» на «Україні», де «слуги народу» не захотіли бути в одній студії з Дмитром Разумковим. І це, знову ж таки, поодинокі випадки, коли конфлікт прорвався назовні. В більшості випадків шантаж спрацьовує.

Чому автори токшоу йдуть на компроміси в таких ситуаціях? По-перше, вони (а частіше — власники каналів, де ці програми виходять) хочуть зберегти добрі стосунки з усіма політичними силами. По-друге, ситуація тотального бойкоту — як у «Праві на владу», куди не ходить «Європейська солідарність», — шкодить драматургії шоу. Можна скільки завгодно ставити в ефірі картонні макети Артура Герасимова та Ірини Геращенко ­— частина глядачів все одно матиме відчуття, що на екрані відбувається гра в одні ворота. По-третє, розголос ситуації, коли когось не пускають в ефір або чиюсь участь у токшоу скасовують під тиском, для редакції небажаний. Адже хоч яким продажним і заангажованим є канал, творцям токшоу важливо зберігати видимість плюралізму.

«Зворотний відлік» — це шоу, яке відрізняється від аналогічних програм комерційних каналів саме тим, що тут проблеми з добором гостей (про які періодично пише наш експерт Ігор Куляс) є прорахунками редакторської групи, а не наслідком зовнішніх впливів. Недоброзичливці люблять наголошувати, що цю програму мало хто дивиться, і це правда. Правда також, що вона не така дорога, видовищна і гламурна, як токшоу на комерційних телеканалах. Однак редакційна свобода — а вона принаймні умоглядно є цінністю для журналістики — цієї програми не викликає сумнівів. Тому не дивно, що процес розпочався саме з неї. І попри те, що саме по собі запрошення Гео Лероса на дискусію про бюджет також можна трактувати як сумнівне рішення чи помилку редакційної групи, — процес пішов.

«Офіс президента», «Єрмак», «Подоляк», «Слуга народу» в цій історії — найменш важливі ключові слова. Адже влада змінюється — з часів прем’єри «Свободи слова» на ICTV змінились троє президентів, півдесятка партій влади і десяток прем’єр-міністрів. Але проблема з використанням ефіру токшоу як ресурсу для політичного піару, агітації та пропаганди залишається незмінно актуальною. Навряд чи вона зникне, але розголос, суспільна дискусія та солідарність журналістів, які, як пише моя колега Галина Петренко, виступають на захист Суспільного в цьому конфлікті — це сигнал про те, що така ситуація ненормальна. Сигнал і для тих, хто робить токшоу, і для тих, хто за будь-яку ціну хоче потрапити в ефір у найкомфортнішому форматі. І, що найважливіше насправді, — для тих, хто дивиться токшоу й дає їм жадані рейтинги.