Мене здивували схвальні відгуки декого з української журналістської спільноти щодо Нобелівської премії, присудженої головному редактору російської «Новой газеты» Дмитру Муратову. Я не дуже стежу на цим виданням, але за деякими публікаціями розумію, що газети Анни Політковської та Юрія Щекочихіна вже не існує.  

У Росії все під контролем. І якщо є щось ліберальне, на позір критичне, то воно діє з височайшого соізволенія й критикує в певних рамках. Хіба що Олексій Навальний дозволяв собі вольності — й опинився самі знаєте де.

А головне: ця газета в «потрібні» моменти друкує дуже «потрібні» статті. Наприклад, після збиття малазійського боїнга була надрукована стаття, в якій звинувачувалася Україна, бо вона не закрила небо над Донбасом. А за рік надрукували ціле редакційне розслідування, з якого випливало, що той самий «Бук», який зробив фатальний для боїнга постріл, таки привезли з Росії. Але, мовляв, передали в руки напівграмотних сепаратистів, які й запустили ракету куди не слід. Хто дав наказ це зробити, з якою метою, в статті навіть натяку нема.

Тож не варто мати жодних ілюзій. Ця газета вмонтована в путінську систему пропаганди — така собі віддушина для ліберальної інтелігенції.

Прошу не сприймати цей допис як читання моралі. Я все розумію. Люди працюють у певній системі, за певних обставин. Роблять, що можуть, у межах дозволеного. Але до чого тут Нобелівська премія? Зрозуміло, чому її дали філіппінці Марії Рессі, яка викриває злочини наркомафії і зазнає реальних переслідувань у своїй країні. А чому її дали головреду «Новой газеты»? Мабуть, це спроба пошуку «хороших росіян» у межах загальної політики Заходу все ж налагодити стосунки з Росією.

Там справді іноді трапляються пристойні люди. Але вони аж ніяк не на коні. Вони сидять у глибокому підпіллі, а якщо раптом висунуться, то їм можуть проламати голову, як видавцю Леву Шлосбергу за статті про псковських десантників.

З іншого боку, наприклад, Навальний, який сидить у в’язниці за справжню критику Путіна. Чи заслуговував би він на премію миру? Чи сприяло мирові його схвалення російської агресії у Грузії? Чи сприяло мирові його висловлювання, що Крим не бутерброд? Мені здається, ні.

Але у Нобелівського комітету можуть бути інші критерії. Нагадаю, що Нобелівську премію вручили свого часу терористу Ясіру Арафату, який після цього далі вів війну проти Ізраїлю. Вручили її президентові Сполучених Штатів Бараку Обамі, який нещодавно став президентом і ще ніяк себе на цій посаді не проявив. А потім — так намиротворив, що створені ним проблеми світ розгрібає досі. Україна відчула це на собі, коли він улаштував перезавантаження стосунків із Росією після війни в Грузії. І, хоч і не мав цього на увазі, фактично дав Москві зрозуміти, що вона може далі нападати на сусідні країни і їй за це нічого не буде. Потім були Крим і Донбас.

Мені було би байдуже щодо нового лауреата Нобелівки. Просто дивно, що чимало українських журналістів далі, роззявивши рота, дивляться на Москву й рівняються на неї. Якщо раптом там з’явиться квазіліберальний замінник Путіна, вони що, волатимуть про братні народи й закликатимуть «понять и простить»?

ілюстрація з сайту yeltsin.ru