Незалежність не потребує фантазій

23 Серпня 2021
1354
23 Серпня 2021
13:27

Незалежність не потребує фантазій

Юрій Луканов
Вільний журналіст
1354
Незалежність не потребує фантазій

На 30-річчя нашої незалежності багато хто напружуватиме фантазію і вигадувати, яких же проривів ми досягли. З цим нібито проблеми. В космос ми не літали. Якихось видатних наукових відкриттів не було.

А інші будуть розповідати про те, що Україна збідніла і їй живеться значно гірше у порівнянні з 1914, ой 1991 роком. Останнє абсолютно неадекватна оцінка. Всім, крім любителів совка, очевидно: життя стало значно комфортнішим і багатшим. За умов свободи навіть економіка з елементами феодалізму творить чудеса. Досить піти у найближчий супермаркет, щоб переконатися в цьому.

Як на мене, в нашому житті з’явилися елементи, які, можливо, складно помітити. Бо незалежність це та річ, котра як повітря. Її помічаєш, коли вона зникає. Люди, котрі народилися зразу перед незалежністю, або після неї, можуть цього не усвідомлювати.

А я прожив частину життя за умов несвободи. І коли наприкінці 80-х років минулого століття ми вдихнули повітря волі - це був такий неймовірний кайф, котрий ні з чим не зрівняти. Мабуть, журналісти відчували це найбільше. Ми отримали можливість не орієнтуватися на високе начальство - говорити на повен голос правду про ситуацію в країні.

Коли ми з колегами привезли з Вільнюса тираж надрукованої на ротапринті газети "Вісник Руху", то її у нас виривали з рук. Купували за 1 рубель в той час, коли офіційні газети коштували 3-5 копійок. Такого відчуття потрібності моєї роботи я не мав ніколи до того. А, можливо, навіть після того.

Разом з державною незалежністю ми отримали купу всіляких свобод. Зокрема, можливість робити те, що вважаєш за потрібне. Хтось розгубився і не знав, що з цим робити. Радянські люди звикли до патерналізму, до того, що все у їхньому житті регламентовано і розписано. І я по собі пам'ятаю той дикий психологічний  дискомфорт, коли я ішов з газети в нікуди. Було відчуття, що трапляється щось катастрофічне. Але нічого. Не потонув.

Знайшлися люди, які почали реалізовувати самостійні грандіозні  проекти. Тарас Мельник задумав і реалізував колосальний фестиваль сучасної пісні і популярної музики "Червона рута". Знайшов мене через мою родичку, яка була в консерваторії завідувачкою кафедри англійської мови,  і я на першому фестивалі був , як ми це сьогодні називаємо, піардиректором. Знову  було фантастичне відчуття, що робиться щось неймовірне.

Я свого часу захотів і написав першу незалежну книжку про діючого на той час президента Леоніда Кучму. Звісно, для цього треба було знайти можливості видання. Але це вже питання моєї винахідливості, соціальних зв'язків тощо.

Потім я захотів  і зняв перший не радянський документальний фільм про Степана Бандеру.  Я в Лондоні знайшов унікальні кадри — 13  секунд любительською камерою живий Степан Бандера. Вони вперше були оприлюднені у моєму фільмі.

Почав писати політичні епіграми і видав уже три книжки таких творів. Абсолютно без всякого страху перед героями моїх творів. Остання була “Янелох”, присвячена самі розумієте кому.

Я 93-го року отримав запрошення працювати на Міжнародне канадське радіо. Заробляв колосальні у порівнянні з тодішніми нашими зарплатами гроші. Доклавши певних зусиль, міг би там залишитися. Але не захотів. Бо Канада країна пенсіонерів — це моє відчуття. Україна динамічно розвивалася, саме тут я реалізував чимало того, чим можу, хоч і не люблю цього слова, пишатися.

Якщо це здатна робити одна людина, то чому цього не може робити ціла країна? Письменник і перекладач Антон Санченко відзначив, що за умов нашої свободи про російсько-українську війну написано і надруковано більше книжок, ніж про Другу світову в умовах цензури з часів СРСР. До речі, я теж зробив свій внесок у цю справу.

Можливо, саме за цю свободу наші громадяни пішли воювати з росіянами? Адже Путін і його камарилья були впевнені, що принаймні східна частина України сама йому здасться. І воно було б ніби логічно, адже звідусіль чути нарікання, в якій поганій країні ми живемо. А воно вийшло трішечки не так: маси громадян  вийшли захищати свою країну від зазіхань “братнього народу”.

Отож, шановні, які б не були сьогодні у нас проблеми, але вони вже проблеми зовсім іншого рівня, ніж проблеми совка. Це проблеми вільних людей, які мають можливість вибору. Активна частина суспільства усвідомлює ці проблеми і готова братися за їхнє вирішення. І це запорука мого оптимізму. Свобода та ще й така, захищаючи яку, багато хто готовий ризикувати життям, рано чи пізно дасть вражаючі результати.

Отож, вітаю вас з  30-річчям. Блукати залишилося всього лише десять років. А там станеться прорив:)).

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1354
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Підтримай нас! Стань частиною проєкту!
Щодня наша команда готує для вас найсвіжі та незалежні матеріали. Ми будемо надзвичайно вдячні за будь-яку вашу підтримку. Ваша підтримка – це можливість зробити ще більше!
Підтримати нас
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду