16:23
П'ятниця, 8 Червня 2018

Живий Бабченко, мертвий Кеннеді й «привид лівого популізму» в Україні

Живий Бабченко, мертвий Кеннеді й «привид лівого популізму» в Україні

Якби журналіста Аркадія Бабченка справді вбили, дев`ятин по його смерті колеги б ніколи не пропустили. Ці дні кожне видання, яке поважає себе, мало б вкотре написати текст в форматі «на похорон друга», навіть якщо автори не знали Аркадія за життя особисто. А видання, яке себе дуже поважають, використали б трагедію як черговий привід звинуватити в усьому владу, СБУ і особисто Петра Порошенка. Будучи також колегою незнайомого мені особисто Бабченка, я б не писав нічого подібного, аби його справді поминали в такий спосіб. Проте він живий, слава Богу. Разом із тим минуло більше тижня. Щодня протягом цього часу з’являлися різні тексти, дописи в соцмережах, круглі столи та дискусії. Загальний висновок після яких можна викласти короткими пунктами.

Перший: журналісти розділилися на тих, хто «за» подібні операції і тих, хто проти. Другий: одні колеги вважають себе обдуреними, бо їх, виявляється, змусили поширювати неправдиву інформацію – а інші, навпаки, радіють, бо людина жива, й заради цього можна багато пробачити. Третій: героя СБУ і українська влада вкотре зробила з російського громадянина, тоді як Сенцов та інші в російському полоні. Навіть у «списку 47» теж є російські громадяни, хоч дбати треба про наших.

Основні дискусії й, відповідно, сварки точаться довкола цих пунктів. Це добре, бо чим більше думок читаєш і чуєш, тим більше аналітичного матеріалу отримуєш. Таким чином, визріває власна думка, яка формується в власний же текст. Який, повторюся, ніколи не був би написаний, аби Аркадія Бабченка справді вбили. Та все по порядку.

Харків, листопад 2001 року. До УСБУ Харківської області звертається громадянин із заявою: готується замах на його життя. У Службі безпеки повірили, оперативно відреагували й взяли кілера. Той признався – справді погодився вбити людину, взяв від замовника аванс. Щоб взяти замовника на гарячому, СБУ разом із міліцією вирішують інсценізувати вбивство й повідомити про це ЗМІ. Навіть показали сюжет по телевізору. Потім убитий «воскрес», замовника зловили, слідство встановило конфлікт бізнес-інтересів.

Отже, подібний випадок – не перший в історії не лише нашої СБУ і не тільки спецслужб інших країн. Згадайте, як влітку 2014 року український сегмент Facebook писав про загибель під час відступу банди Гіркіна-Стрєлкова зі Слов`янська журналістки Оксани Шкоди. Вона знана тісною співпрацею з «Українським вибором», поширювала власні фото з Віктором Медведчуком і Олесем Бузиною, опікувалася Вадимом Тітушком, взагалі мала не дуже добру репутацію, професійну й особисту. Проте її «поховали», навіть визнавали – шкода, хоч і не наша людина, та пощо танцювати на вікові труни… Але згодом пані Шкода благополучно «воскресла» десь у Росії, де, за чутками, відтоді займається ідеологічною роботою, популяризуючи «русский мир». Як бачимо, формат: «Померти, щоб воскреснути» - не ноу-хау СБУ зразка травня 2018 року.

Підозрюю – всі, хто зараз читає, розуміє це. Тоді в чому справа? Чому б не одностайно привітати СБУ з перемогою, а Бабченка визнати героєм? Частково пояснення дав сам Бабченко в блозі «Вбити для шуму». Коли Вася з Серьожою не вірять», де називає тих, кого обурила спецоперація, побудована на, прямо скажемо, великому обмані, цитата, самозакоханими павлінами, котрі живуть у світі, де на першому місці стоїть непомірне гіпертрофоване «я». Так, слова різкі, як і сам тон, яким написано текст.

Проте, перечитавши кілька разів відсторонено й розважливо, формуєш думку: «справа Бабченка» не унікальна в своєму роді, але саме вона вчергове ставить українському суспільству й передусім медіа діагноз. Хвороба називається «суспільна незрілість». Час пошукати прикладів у масовій культурі. Зокрема – в кіно.

Знятий 1998 року Майклом Беєм блокбастер «Армагеддон» має діалог, який мало хто помітив. За сюжетом, персонажу Брюса Вілліса вчергове пропонують врятувати Землю. Він може вимагати від президента США і американського уряду все, в тому числі – всі гроші світу. Але перше, що чуємо від героя: «Ну, хто вбив Джона Кеннеді, ви мені все одно не скажете». Отже, що ми тут розуміємо? Американське суспільство, яке сформовано на засадах славнозвісної американської ж демократії, від листопада 1963 року дотепер не поінформоване Конгресом, Сенатом, ФБР, ЦРУ та ЗМІ про результат розслідування комісії Воррена, яка займалася справою. Вже три, як не чотири покоління американців категорично не влаштовує відкрита інформація про те, що Кеннеді вбив Лі Гарві Освальд, а самого Освальда – гангстер Джек Рубі. Там, як і в усьому світі, переконані: це не вся правда або напівправда. Проте так само розуміють: правди, якою б вона не була, суспільству не скажуть.

Фраза, вкладена сценаристами «Армагеддону» в вуста Брюса Вілліса, яскраво свідчить: американці мають певні сумніви щодо власної поінформованості про цю та інші важливі події в житті їхньої країни. Проте означені сумніви зовсім не означають, що американське суспільство ось уже півстоліття продукує «#зраду». Нема активних великих соціальних груп, котрі виходили під стіни Білого дому з плакатами, вимагаючи сказати приховану правду про вбивство Кеннеді.

Зате її сказав, чи, точніше, думає, що сказав режисер Олівер Стоун 1991 року в фільмі «J.F.K. Постріли в Далласі». Нагадаю тим, хто бачив і не бачив: за версією Стоуна, там була якась таємна змова сексуальних збоченців, котрих покриває не менш злочинна влада. До речі, мова про того самого Стоуна, який брав інтерв`ю у Віктора Януковича вже після Майдану, коли той втік до Росії. Розмова лягла в основу пропагандистського фільму «Україна у вогні», а потім - документального фільму «Путін», у якому автор захоплюється російським президентом.

Питаєте, для чого я це згадую? А все дуже просто. Стоун, прихильник Януковича і Путіна, десятьма роками раніше вже звинуватив у своєму фільмі «Всесвітній торговий центр» не Аль-Каїду, а чинну американську владу в трагедії 11 вересня 2001 року. Мовляв, аби Білий дім поводив себе «інакше», нічого б цього не було.  Тобто «зрада» як тоді, так і від моменту вбивства Кеннеді таки існує і в американському суспільстві, але на маргінесі.

Хіба не схожу «зраду» знайшло чимало журналістів та політиків у історії з Аркадієм Бабченком? Американець Олівер Стоун відомий своїми лівацькими переконаннями, чого не приховує. «Ліві» - та й «праві» недалеко від них пішли, - постійно незадоволені тим, як їх інформують влада й силовики. «Ліві» й «праві» славні тотальною недовірою до будь-якої офіційно поширеної інформації. Піддається критиці  сам факт поширення й чуються звинувачення в маніпуляціях.

Бабченка вбили? Негайно створити слідчу групу й щодня, в режимі прямого ефіру, вести розслідування. При цьому всякий раз консультуватися з активними дописувачами соціальних мереж. Бабченко живий? Чому нас, свідомих громадян, не повідомили про цю операцію? Ворог не має знати, звісно. Але ж ми друзі! Є «список 47» - брехня, покажіть. Показали? Брехня й підстава, свідома провокація влади, там не всі й не ті. Звісно, українська влада поки довіри не заслужила і в тому її біда за чверть століття. Але вище маємо приклад: американська, та загалом – будь-яка влада час від часу втрачає довіру. Єдина спільнота, котра ніде, в жодній країні нікому ніколи не повірить й відчуватиме себе ображеною – «ліві» популісти. Вони ж, до речі, щиро вважають себе носіями єдиної істини та виразниками думок мільйонів. Як ось Олівер Стоун. Щоправда, він хоч має майданчик для висловлювань, для переважної більшості виходу за межі Facebook просто нема.

Висновок: гармидер довкола «справи Бабченка» здіймають переважно «ліваки». Все це падає на грунт незрілості нашого суспільства, котре готове вимагати керівництва державою в режимі віче. Майдан довів: зібрати віче реально, та керувати й приймати рішення – з цим проблеми. Бо всякий українець – держава в собі, тож переважно інтересами інших «держав» жити не бажає, вимагаючи передусім задоволення власних.

Погано, коли громадяни не розуміють, що й для чого робиться в державі. Дуже погано, коли спільні цінності держави не є пріоритетом для журналістів та політикою ЗМІ. І катастрофа для держави, якщо всім цим скористаються «ліваки», вічні критики всього сущого.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1032
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop