Подивився «Міф», документальний фільм про оперного співака Василя Сліпака, який загинув на війні з Росією. Міф – це був його псевдо на
фронті. Режисери фільму - Леонід Кантер й Іван Ясній.

Хтось каже, що країна це лише територія. Якщо це так, то поясніть, що змусило цілком забезпеченого соліста Паризької опери (побачити Париж і померти) кинуте своє успішне життя і поїхати на той довбаний-роздовбаний війною Донбас захищати свою країну, країну, в якій він народився і виріс? Він міг би собі продовжувати збирати кошти на допомогу армії, організовуючи благодійні концерти. Ніхто б йому не дорікнув. Всі були б вдячні. Він сидів би собі десь на бульварі Сен-Жермен, пив би каву чи вино, співав би собі в своїй опері, зривав би оплески і користувався би всезагальною пошаною і вдячністю.

Але ж він пішов воювати. І не кудись там в ансамбль пісні і танцю. А
на самий передок, де щомиті можуть убити. І убили ж таки.

У фільмі присутнє зіткнення світоглядів. У нього там подружка була, з якою він мав полум'яне кохання. Вона, як я зрозумів, котра каже «на Україні». От він з нею мав такі стосунки, що, коли вона від'їжджала кудись, то вони постійно на скайпі були, навіть вночі скайп не вимикали, щоб один одного відчувати.

А коли почався Майдан, то він весь заглибився в ті події, і, за її словами, став іншою людиною. Вони віддалилися, бо українські події зайняли в його житті надто багато місця. Вони витіснили її з його життя. Про його смерть вона сказала, що він загинув невідомо для чого, адже кожен повинен займатися своєю справою - воїн воювати, а співак співати. Приблизно те саме сказав і український композитор (прізвище не запам'ятав), мовляв, він загинув невідомо за кого і невідомо за що.

І справді, унікальні таланти треба берегти. Але унікальні таланти - вони не предмети побуту, яких можна совати туди-сюди. Унікальні таланти мають бажання, переконання, волю. Вони мають цінності, за які готові умерти. Виходить що для Василя Україна, наша потворна, божевільна, скажена, була цінністю, за яку він поклав життя. І, як би це комусь не не подобалося, але це була його воля, його вибір.

Але кіно, власне, не лише про героїзм і самовідданість. Фільм розповідає про наймасштабнішу особистість. Він був не просто співак. В юні літа мав тенор найширшого діапазону від контртенор (найвищого такого, як жіночий голос) до найнижчого. А з часом став басом, дуже потужним.

Він був дуже полум'яним в роботі. Там товариш його розповідає, що він за ніч міг вивчити арію, над якою зазвичай працювали місяць. Він був полум'яним у коханні. Жінки танули від його харизми. Про пристрастні стосунки з подружкою я вже розповів вище. 

Він був страшенно прикольний чувак. Якось вони з приятелем, який про
це розповідає у фільмі, прокинулися вранці, як я зрозумів, після пиятики, і стали пити каву на балконі його квартири. Василь був у халаті. Раптом він встав і заспівав якусь арію своїм потужним голосом. Перехожі зупинялися у слухали. Там зібралася юрба. Він закінчив свій спів, разпахнув халат, під яким нічого не було, і зник.

Ще, коли вони мали виступати в якомусь храмі, то перед виступом вони з
колегою в каплиці грали у футбол.

Одне слово, був він вільною і не закомплексованою людиною. Коли він
говорить у фільмі, то від нього так і віє такою собі людською чарівністю.

Автори зробили дуже динамічний монтаж. Вони зібрали величезну кількість відео і навіть знайшли той момент, коли у Героя влучила куля. Правда, в цю мить тільки стогін його роздається. Але показано епізод, де побратими намагаються його врятувати. Мабуть, хтось із бійців знімав на камеру го про.

Скажу правду: дивився це і плакав.

І не кажіть мені, що Україна - це просто територія. За просто територію не приїздять помирати успішні люди з далеких країв.