28 березня українські та іноземні журналісти звернулись до президента України Володимира Зеленського, Офісу президента, Міністерства оборони України, СБУ, Генерального штабу та Міністерства закордонних справ із заявою щодо випадків цькування журналістів через необґрунтовані звинувачення у «коригуванні вогню» ворога. Проблема справді велика, й подекуди набуває форми полювання на відьом, коли до журналістів апріорі ставляться як до ворожих агентів, хоча вони всього лише роблять свою роботу. При цьому іноземні журналісти часто дозволяють собі буквально транслювати обстріли або їхні наслідки в прямому ефірі, тоді як українські медіа не мають змоги навіть просто повідомити своїм глядачам, читачам або слухачам, що сталося. Розібратися, які ж справді загрози несе розголошення інформації про бойові дії, взявся експерт із комунікацій Дмитро Золотухін.

Успішність ворожих воєнних операцій та збройних ударів (у тому числі авіанальотів, артилерійських та ракетних обстрілів) значною мірою залежить від військової розвідки місцевості. Тобто від отримання точної, достовірної та об’єктивної інформації про ситуацію в конкретних місцях, аби прив’язати отримані факти до конкретних координат.

Оптимальним способом отримання інформації є візуальне спостереження. Однак для цього потрібен великий людський ресурс. До того ж, українська контррозвідка та інші правоохоронні органи ловлять ворожих розвідників, тож це великий ризик.

У таких умовах розвідка за відкритими джерелами (OSINT) стає ефективним замінником використання агентів-спостерігачів. Армія, Федеральна служба безпеки, Служба зовнішньої розвідки та інші служби Росії мають відповідні підрозділи, зв’язок з комерційними компаніями і своїми «волонтерами», які аналізують онлайн-джерела, шукають, ідентифікують та опрацьовують дані. Про це свідчить і контент низки російських ютуб-каналів, який створювався і розповсюджувався до 24 лютого, і рекламне просування низки комерційних компаній на світовому ринку, і окремі телеграм-канали, які зараз поширюють результати OSINT-досліджень позицій українських військових.

Згенерований журналістами та блогерами контент збирається з інтернету за допомогою спеціальних автоматизованих систем. Його каталогізують і аналізують спеціальні люди. І навіть якщо зібрана інформація з відео, фотографій та текстів не використовується безпосередньо для ідентифікації цілей збройних ударів, інформація про удари та їх наслідки, про стан інфраструктури, про морально-психологічні вразливості людей може бути використана для спеціальних інформаційних акцій на шкоду нашій армії.

Серед інформації, яку шукають у такий спосіб, найважливіші:

• Прив’язка будь-яких об’єктів до місцевості;
• Успішність повітряних чи артилерійських ударів;
• Результати ударів та стан інфраструктури (aftermath);
• Емоційні вислови людей, що потрапляють на камеру;
• Люди, яких можна ідентифікувати.

Які відмінності використання цієї інформації для артилерійських та ракетних обстрілів? Яка взагалі ворогам потрібна інформація, щоби обстрілювати з артилерії, випускати ракети, скидати бомби?

Артилерійські обстріли, повітряні удари бомбами та ракетами повітряного, наземного та морського базування є тільки інструментами і засобами ураження цілей. Вибір засобу залежить від:

• Доцільності ураження цілей (включаючи вартість ракет, адже вони дорогі, і є інформація, що «кинжалів» та «калібрів» у Росії залишилось не так багато);
• Особливості української протиповітряної оборони (наприклад, ракети типу X55 летять надто низько, аби їх могли вчасно ідентифікувати і збити);
• Дальність та точність наведення тощо.

В усіх випадках для планування ударів потрібна розвідувальна інформація на місцевості та прив’язка до орієнтирів і конкретних координат. Що більше такої інформації, то краще. Що більше вона має аспектів, то краще. Так, наприклад, супутникові знімки надають «двовимірну» картинку:  всі об’єкти на них зображені у вигляді зверху. В той же час велике значення мають особливості ландшафту, обриси будівель, об’єкти, які очевидно вищі за інші. Такі дані можна отримати, тільки дивлячись збоку, а не зверху.

Окупанти отримують і обробляють потрібну їм інформацію, а потім вирішують, якою саме зброєю завдадуть удар. Саме так — спочатку інформація, а потім вибір зброї. Особливості інформації для різних варіантів повітряних чи артилерійських ударів мають значення тільки для завдання ударів керованими та некерованими боєприпасами. В першому випадку для ураження цілі потрібно точно визначити її координати до самого удару. У другому необхідне коригування артилерійського вогню. Воно може спиратися, знову ж таки, на інформацію з відкритих джерел: влучили, не влучили, вдарили поряд із об’єктом тощо, фото чи відео результатів.

Деякі журналісти кажуть, що будь-яка заборона на публікації знімків/відео/координат влучень безсенсовна, оскільки росіяни використовують супутники, координати або дрони для здійснення ударів. Відійдімо від військової логіки заборон і дозволів та звернімось до здорового глузду. Загальна площа України — 603 тисячі квадратних кілометрів. Російська пропаганда говорить про ураження тисяч військових об’єктів, що, звісно, не відповідає дійсності. Але щоночі і щоранку надходить інформація про ракетні й бомбові удари по території від Луцька до Маріуполя.

Якщо звернути увагу на супутникові знімки компанії Maxar Technologies порту Бердянська, то можна побачити, що більш-менш ефективні супутникові знімки представляють територію максимум одного квадратного кілометра.

Отже, щоб отримати розвідувальні дані щодо потенційних цілей на території України, ворог повинен щодня опрацьовувати тисячі супутникових знімків. А їх ще треба отримати: знайти зручне положення супутника, який, до того ж, не завжди може ефективно працювати через хмарність.

Журналісти не можуть знати, скільки у Росії таємних супутників, або чи може Китай надавати російському командуванню супутникову розвід інформацію. Так, потенційно фото з супутників можуть використовуватись. Але логіка і здоровий глузд підказують, що витрачати мільйони доларів на супутники, партнерство розвідок та штат аналітиків супутникових знімків — неефективно. Дешевше, надійніше і простіше використати корисного ідіота з камерою та мікрофоном.  

24 березня 2022 року голова Державної прикордонної служби України Сергій Дейнеко повідомив, що пропагандист із російського каналу «Звезда» Валентин Гвоздєв допоміг українським військовим знищити російський десантний корабель у Бердянську. Провівши репортаж із порту, Гвоздєв показав прив’язку до місця, де стоїть корабель. Це дало змогу максимально точно навести удар.

Цей приклад доводить, що в отриманні, аналізі та використанні розвідувальної інформації про ворога мають значення не тільки можливості, а вартість їх застосування. Супутникова розвідка, дрони, агенти-спостерігачі — мільйони й мільйони доларів. Навіщо їх марнувати, якщо можна знайти Гвоздєва?

А як щодо геолокації місць, куди прилетіло?

Геолокація відео- та фотоматеріалів — довгий і рутинний, але нескладний процес. У цьому може переконатися кожен читач, погравши в цікаву онлайн-гру GeoGuessr. Гра дуже проста. Ви віртуально опиняєтеся у незнайомому місці планети — в місті, в полі чи на дорозі: гра вміщує вас у довільне місце сервісу Google Street View. Там ви можете рухатися по вулицях, вивчати навколишні об’єкти. Час на це майже не обмежений. Потім ви маєте вгадати, де ви є, поставивши точку на мапі світу. Що ближче поставлена точка до реальної локації, то більше очок вам нараховує гра. Грати можна і один проти одного.

Словом, геолокацію може зробити будь-хто.

Але штат спеціалізованиз підрозділів армії та спецслужб Росії обмежений. Щодня їм потрібно геолокувати сотні й тисячі зображень та відео. То навіщо допомагати окупантам? Тож рекомендація дуже проста:

• не робіть і не поширюйте фото і відео, інформація з яких може дозволити геолокувати його на місцевості;
• якщо все ж таки таке фото й відео вже є і його треба показувати, заблюрте об’єкти, що можуть допомогти його геолокувати;
• якщо потрібно показати, що ви знаєте, куди саме влучив артилерійський чи авіаудар, геолокуйте, але не допомагайте російській армії: заблюрте фото чи відео з геолокацією. Нехай виконують цю роботу самі — не робіть це за них. Та прокоментуйте, що повна інформація передана українським та міжнародним правоохоронним органам для документування.

Робота журналістів вкрай важлива, щоби світ не забував про війну, і забороняти всі кадри руйнувань не можна. Як журналістам висвітлювати руйнування, не допомагаючи ворогу?

Найвищою цінністю, закріпленою у міжнародних документах, є людське життя. На міжнародно-правовому рівні життя людини є набагато важливішим за свободу слова, яка також закріплена як невід’ємне право людини і одна з цінностей, які ми маємо захищати. Звичайно, необхідно, щоб світ не забував про війну і знав про злочини Росії. Однак досягнення цієї мети є сумнівним результатом, якщо для цього потрібно пожертвувати життям (навіть одним —  військової чи цивільної людини).

Журналісти часто жертвують своїми життями заради донесення правди до людей. І цей героїзм неможливо переоцінити, бо саме за правду і за можливість її говорити та поширювати ми й воюємо.

Та чи може журналіст пожертвувати життям та безпекою іншої людини, коли доносить правду про події? Чи може він ставити чиєсь життя під загрозу, створюючи фото- і відеоконтент із прив’язкою до місцевості, яку можуть використати для нових ударів? Чи варта правда чийогось, а не особисто твого життя? Питання для ціннісної дискусії.

Раніше в Україні намагалися запровадити інструменти, які діють в Ізраїлі та на Близькому Сході загалом: певні елементи військової цензури та так званий embedded journalism — прив’язку журналістів до конкретних підрозділів. Ці інструменти мають свої вади та переваги. Однак практика показує, що медійний світ так швидко міняється, а ресурси наших військових такі обмежені, що журналісти мають самі стежити за своїми діями, якщо хочуть зберегти відносну свободу прийняття рішень.

Чи є чіткі вказівки стосовно інтервалу часу після удару, коли вже безпечно знімати сцену руйнувань? Які є рекомендації і чим вони мотивовані?

Конкретної вказівки, коли можна знімати руйнування після удару, на жаль, бути не може. Бо ми не можемо знати, чи буде наступний удар, і якщо буде, то коли. Загальна рекомендація армії — оприлюднювати матеріали з місць обстрілів із затримкою 12 годин.

Якщо на місці удару залишається хоч одна людина і є шанс, що інформація з фото та відео може бути використана ворогом для її вбивства наступним ударом, то задля порятунку людини слід утриматись від бездумного поширення інформації.  Коли ворог не може зашкодити більше, ніж уже зашкодив, — можна знімати. Якщо зйомка може зашкодити, можна знімати без розкриття описаних вище аспектів розвідувальних даних.

Сфера роботи з відкритими даними і OSINT напрочуд креативна. Важко формалізувати баланс висвітлення та недопущення поширення розвідувальної інформації, аби скласти жорсткі рекомендації. Замість цього у логіці військових є формати «заборона» і «дозвіл». Але вони не завжди можуть ефективно взаємодіяти з медіасферою, особливо в наш постмодерний період, коли медіавійна не менш важлива за конвенційну.

Тому найкращий вихід із ситуації для журналістів — самим вивчати методики OSINT, геолокації, використання відкритих даних для воєнних потреб. Так вони точно знатимуть, як ворог може використати те, що вони роблять. Такі навички вкупі з самодисципліною і самоцензуруванням служитимуть для донесення правди і водночас для захисту людських життів.

Взагалі краще, звісно, узгоджувати публікації, в яких ідеться про наслідки ударів ворога, з регіональним військовим керівництвом. Зрозуміло, що це не завжди можливо, однак згода на публікацію означатиме, що ситуація під контролем і більше шкоди завдано не буде. Якщо йдеться про зйомки військових чи на військових об’єктах, обов’язково потрібен дозвіл на зйомку і доступ від командира підрозділу, тому ваш найкращий партнер — пресофіцер бригади. І взагалі ці контакти дуже корисні, щоб не зашкодити операціям.

Які обмеження щодо розповсюдження інформації важливо враховувати журналістам під час війни?

Із початком повномасштабного вторгнення роботу журналістів обмежили. Насамперед обмеження стосуються поширення інформації про сили та засоби оборони України. Наказ Наказ головнокомандувача Збройних сил України від 03.03.2022 № 73 «Про організацію взаємодії між 3бройними силами України, іншими складовими сил оборони та представниками засобів масової інформації на час дії правового режиму воєнного стану» визначає перелік інформації, оприлюднення якої обмежується. У додатку номер 2 до цього наказу є перелік інформації, розголошення якої може призвести до обізнаності противника про дії Збройних сил України, інших складових сил оборони, негативно вплинути на хід виконання завдань за призначенням під час дії правового режиму воєнного стану:

• Найменування військових частин (підрозділів) та інших військових об'єктів у районах виконання бойових і спеціальних завдань, географічні координати місць їхнього розташування, чисельність особового складу військових частин (підрозділів).
• Кількість озброєння та бойової техніки, матеріально-технічних засобів, їхній стан та місця зберігання.
• Описи, зображення та умовні позначки, які ідентифікують або можуть ідентифікувати об'єкти.
• Інформація щодо операцій (бойових дій), які проводяться або плануються.
• Інформація щодо системи охорони та оборони військових об'єктів та засобів захисту особового складу, озброєння та військової техніки, які використовуються (крім тих, які видимі або очевидно виражені).
• Порядок залучення сил та засобів до виконання бойових (спеціальних) завдань.
• Інформація про збір розвідувальних даних (способи, методи, сили та засоби, що залучаються).
• Інформація про переміщення та розгортання своїх військ (найменування, кількість, місця, райони, маршрути руху).
• Інформація про військові частини (підрозділи), форми, методи, тактику їхніх дій та способи застосування за призначенням.
• Інформація про проведення унікальних операцій із зазначенням прийомів та способів, що використовувались.
• Інформація про ефективність сил і засобів радіоелектронної боротьби противника.
• Інформація про відкладені або скасовані операції.
• Інформація про зниклий або збитий літак, літальний апарат, зникле судно та пошуково-рятувальні операції, які плануються або проводяться.
• Інформація про планування та проведення заходів гарантування безпеки застосування військ (дезінформація, імітація, демонстративні дії, маскування, протидія технічним розвідкам та захист інформації).
• Відомості про проведені інформаційно-психологічні операції, ті, що проводяться, а також плануються.
• Інформація, яка має на меті пропаганду або виправдання широкомасштабної збройної агресії Росії проти України. 

Варто зазначити, що цей наказ не поширюється на висвітлення питань, не пов’язаних зі збройними силами України та організацією оборони країни.

У соцмережах, у публічних виступах та коментарях для ЗМІ не називайте точні цілі і об’єкти враження.

Не варто повідомляти, що в нас немає протиповітряної оборони на конкретній ділянці фронту, і вказувати географічні дані.

Не треба публічно розголошувати, що для заїзду в місто залишилась безпечною лише одна дорога, і називати, яка саме.

Не розміщуйте фото або відео місцевості, де був обстріл або впав снаряд. Не можна публікувати відео з ракетами, що летять, моментами влучання снарядів тощо. Не вказуйте точну адресу, координати, докладний опис місця. Така інформація допомагає окупантам координувати свої дії.

Не можна публікувати відео з розпізнавальними знаками: таблички з назвами вулиць, номерами будинків, великі магазини та супермаркети, станції метро, заводи та підприємства.

Не можна публікувати кадри роботи української протиповітряної оборони. Таку роботу можна визначити по характерному вибуху в повітрі та феєрверку.

Ні в якому разі не виходьте під час сигналу повітряної тривоги з укриттів, не підходьте до вікон, не виходьте на балкони, щоб зробити фото або відео.

Пам'ятайте, що ефективна повітряна оборона — це коли ворог про неї не знає і не має уявлення, звідки може прилетіти. Всі публікації фото і відео з вильотами або влучаннями ракет демаскують системи протиповітряної оборони.

Якщо ви стали випадковим очевидцем і хочете повідомити про подію, то дайте назву населеного пункту, де стався авіаудар. Не вказуйте фото, не прикріплюйте фото або відео.

Після закінчення повітряної тривоги та обстрілів можна зафіксувати пошкодження будівлі або об'єктів інфраструктури. Але всі зйомки повинні бути крупним планом, щоб місцевість було неможливо визначити. Уникайте потрапляння в кадр будь-яких елементів.

Не повідомляйте номери шкіл, лікарень, дитячих садків, супермаркетів або інших об'єктів.

Відео з влучанням ракет краще зовсім не публікувати ні під час атаки, ні після.