ПРОЕКТИ
16:28
Середа, 8 Листопада 2017

Безвідповідальність медіа: хто винен і що робити?

Чому багато українських ЗМІ не зважають на етику при підготовці своїх матеріалів та як цьому можна зарадити
Безвідповідальність медіа: хто винен і що робити?
Безвідповідальність медіа: хто винен і що робити?

Третього листопада в рамках конференції National Media Talk, організованої Незалежною асоціацією мовників (НАМ) за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) через «Інтерньюз», відбулася панельна дискусія про саморегулювання медіа та співвідношення між свободою ЗМІ та їхньою відповідальністю. Спікери дискусії – юрист Центру демократії та верховенства права Ігор Розкладай, голова ГО «Детектор медіа» Наталія Лигачова, заступник генерального директора StarLightMedia Анатолій Максимчук, виконавча директорка Інституту масової Інформації Оксана Романюк та міжнародний експерт зі свободи вираження поглядів, свободи медіа та медіарегулювання (Іспанія) Джоан Барата Мір. Модерувала розмову виконавча директорка НАМ Катерина М'яснікова.

На початку дискусії спікери колективно накидали причини, які заважають українським ЗМІ відповідально ставитися до своєї роботи.

Наталія Лигачова:

  • медіа належать олігархам і перш за все дотримуються інтересів власників, а не суспільства;
  • завелика кількість телеканалів і конкуренція між ними, що призводить до повного нехтування етичними стандартами заради рейтингів;
  • недостатня здатність журналістів до співорганізації заради захисту стандартів професії.

Оксана Романюк:

  • криза довіри: медіа часто роблять політику, а не журналістику;
  • відсутність грамотності у питанні відповідальності – у дуже багатьох журналістів немає профільної освіти і уявлень про базові принципи відповідальності, етики тощо;
  • журналісти, особливо в регіонах, бояться брати на себе відповідальність і перекладають її на власника, на головного редактора, який обирає для них теми, а вони їх просто описують;
  • у наявних саморегулятивних органів бракує потужних санкцій для журналістів.

Анатолій Максимчук:

  • незрілість галузі і нерозуміння індустрією важливості само- та співрегулювання;
  • відсутність чіткого розмежування бізнесу і суспільного мовника та їхньої відповідальності.

Ігор Розкладай

Ігор Розкладай:

  • брак гідності;
  • брак ментального багатства: медіа – це просто дзеркало суспільства.

Після цього учасники дискусії перейшли до окреслення шляхів подолання цих причин – а саме, до роздумів про те, який підхід допоможе найкраще: державне регулювання, саморегулювання чи співрегулювання. Загальний напрямок окреслив Джоан Барата Мір, який розповів, що держава зазвичай займається структурним регулюванням (обмеженням ринкової концентрації, забезпеченням прозорості медіавласності тощо), тоді як у питаннях контенту потрібно шукати баланс між державним і саморегулюванням.

«Контент – це сфера, дуже чутлива до свободи слова, тому краще використовувати превентивні заходи, ніж репресивні. Держава може, наприклад, підвищувати медіапрофесіоналізм, розробляти саморегулятивний механізм. Іноді завданням держави є нав’язати саморегулювання (“ось вам основні принципи і працюйте за ними”) або співрегулювання (“ось вам основні принципи, але якщо ви їх не дотримуватиметеся, тоді я втручатимуся”).

Друковані медіа зазвичай саморегулюються, а аудіовізуальний сектор сильніше регулюється державою», – пояснив Джоан Барата Мір.

Джоан Барата Мір

Всі українські спікери одностайно, у тому числі й спираючись на присвячений цьому питанню спільний проект «Детектора медіа», StarLightMedia і НАМ, висловилися за співрегулювання контенту: як показала практика, для саморегулювання критична маса учасників ринку є недостатньо зрілою (поодинокі вдалі приклади спричинені або перспективами заробітку, або побоюванням перед жорсткішим законодавчим регулюванням), а регулювання в частині контенту – це шлях до сповзання в цензуру.

А от щодо тем, які можна віддати на співрегулювання, виникли різні думки. Анатолій Максимчук сказав, що це може бути захист дітей, суспільна мораль та збалансоване висвітлення новин. На що Ігор Розкладай зауважив, що починати слід із висвітлення виборів.

«Вершиною того, що співрегулювання в нас не є квазі, була б здатність медіа стати в жорстку позицію в контексті виборів. Не має повторюватися ситуація 2014 року, коли в новинах відбувався або піар політиків, які відвідували заводи, цілували корів тощо, або цілеспрямовано, щоденно “мочили” інших політиків. Ця ситуація є абсолютно ненормальною. Вибори є основним джерелом демократії, і медіа не мають демократію руйнувати. Вся решта питань дуже важлива, діти дуже важливі, але вибори є ключовим елементом», – сказав пан Розкладай.

«Я хочу звернути увагу, що все залежить ще й від якісного виборчого закону. Від нього залежить, чи медіа може відмовити в розміщенні такого матеріалу, чи ні. Я прийшов працювати на телеканал СТБ в 2004 році, якраз коли починалися президентські вибори. І коли були юридичні аргументи і відповідальність медіа за розміщення таких (неетичних. – ДМ) роликів, то багато хто відмовляв», – відповів Анатолій Максимчук.

Анатолій Максимчук

На це Ігор Розкладай нагадав, що наступного після проведення конференції тижня Верховна Рада мала голосувати за Виборчий кодекс. Як ми нині знаємо, вона його дійсно розглянула та прийняла в першому читанні, що скидається на диво, до якого далеко не всі були готові. Положення кодексу, які регулюють передвиборчу агітацію та політичну рекламу, не подобаються багатьом експертам – починаючи від того, що частина з них виступає за повну заборону політичної реклами, і закінчуючи не такими радикальними, але не менш значущими нюансами. Зокрема, днями має відбутися зустріч групи «Медіа» «Реанімаційного пакету реформ», протягом якої провідні медійні громадські організації (у тому числі й ГО «Детектор медіа») обговорять свої подальші дії в цьому напрямку. На кінець листопада – початок грудня планує конференцію на цю тему і Рада Європи.

Що до цієї панельної дискусії, то особисто мені під час неї не вистачило думки Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, в якої вже є досвід співпраці з телеканалами щодо саморегулювання в питаннях захисту дітей від шкідливого контенту та висвітлення суїциду. Ці зміни просуваються настільки «швидко» та «успішно», що Нацрада нещодавно висловила намір разом із Комітетом з питань свободи слова та інформаційної політики ініціювати зміни до законодавства щодо захисту прав дітей у медіа. А питання сильного/слабкого регулятора ще у вересні називали одним із трьох найбільш суперечливих, які заважають зареєструвати законопроект про аудіовізуальні медіасервіси (саме так тепер називається законопроект про аудіовізуальні послуги).

І це ще не все. Як зауважила Оксана Романюк, співрегулювання в Україні наразі може бути застосоване тільки для радіо і телебачення і неможливе для інтернету та преси – останні не мають регулятора.

Оксана Романюк

«Має бути застосований принцип технологічної нейтральності, – підказав Джоан Барата Мір. – Інтернет – це не медіа, це платформа. Коли ми регулюємо писемні медіа, то неважливо, де вони – на папері чи в інтернеті. І коли в ЄС аудіовізуальні регулятори регулюють радіо та телебачення, то вони регулюють їх незалежно від того, розповсюджуються програми в ефірі, в кабелі чи в інтернеті. Потрібно звертати увагу на саме повідомлення».

«Ми робимо першу спробу внести це в закон про аудіовізуальні медіасервіси, який, я сподіваюся, буде зареєстрований до кінця року. Він передбачає певні вимоги до онлайн-платформ, які знаходяться під юрисдикцією України. Зокрема, мова про можливість оскарження відеоконтенту – дитячої порнографії тощо. Це перші кроки намацування таких можливостей для інтернету.

Поки що (поза увагою. – ДМ) лишається преса, яка в Україні не має регулятора. Погано це чи добре? З одного боку, ми бачимо 40 тис. з гаком зареєстрованих найменувань, з яких видається менше 3 тис. Ми бачимо фейкові видання. Проте мені здається, що те, що ця сфера не регулюється, є все-таки трохи кращою ситуацією, ніж якби вона регулювалася. Але в нас залишається проблема якісної журналістики в пресі. І тут ми приходимо до того, що нам потрібно змінювати саме середовище. Нездоровою ситуацією є стільки університетів, які готують бакалаврів журналістики. Якщо ми зможемо почати, з одного боку маючи експертні органи, а з іншого – співрегуляторний орган, які почнуть діяти хоча б у аудіовізуальній сфері, то я думаю, що з часом, якщо ця модель запрацює і ми побачимо, що нам вигідно грати за правилами, ми можемо виходити на моделі складнішого press council, який буде загальним об’єднуючим для всіх типів медіа, незалежно від платформи», – проанонсував Ігор Розкладай.

На думку Оксани Романюк, українській пресі все-таки потрібен регулятор, причому в тому числі для захисту журналістів від них самих.

«Як не смішно це прозвучить, але пресі потрібен регулятор, щоб захистити права журналістів і навіть їхню безпеку. Тому що за останні 10 років двоє “журналістів” були вбиті. Вони зареєстрували на себе друковані медіа, це були такі собі листівки, абсолютно чорнушні, які займалися шантажем саме через те, що не було жодного регулятора, який би якимось чином вплинув на це. В результаті їм просто помстилися і знищили їх», – розповіла пані Романюк.

В озвученому підході – приведенні різних видів ЗМІ до спільного знаменника в питанні регулювання – є, як на мене, один важливий нюанс: фактично він може пом’якшувати умови для телебачення і радіо та робити їх жорсткішими для інтернету та преси. Дивно, що при цьому не всі медіагрупи однаково охоче включаються в цей процес (їхній основний аргумент нині: само- чи співрегулюватися не вимагає законодавство) і що в таких публічних обговореннях не беруть участі представники інтернет- та друкованих ЗМІ.

Наталія Лигачова

Наостанок наведу слова Наталії Лигачової, яка зауважила, що для забезпечення відповідальності ЗМІ потрібно ввести в ужиток ще два поняття.

«Перше – це виховання критичного мислення самої аудиторії, тобто підвищення медіаграмотності. Коли це стане обов’язковим предметом у шкільній програмі, тоді нарешті й аудиторія почне впливати на ЗМІ та вимагати достовірної та якісної інформації. Друге поняття – відповідальність еліт. Ми вже дійшли до того, що деякі медіахолдинги починають розуміти, що інакше не можна. Так, може, під примусом держави, експертів чи ще чогось, але ці процеси відбуваються. Ми вже бачимо, що й наші олігархи стають у чомусь відповідальнішими і розуміють, що потрібно дотримуватися якихось правил. Я розумію, що газончик треба стригти 300 років. Потрібні роки, але відповідальність еліт і інтелектуалів-експертів та їхній внесок у просвітництво аудиторії теж має бути в загальній системі регулювання, спів- та саморегулювання», – підсумувала пані Лигачова.

***

Читайте також матеріали з інших дискусій National Media Talk: про гібридну війну, поняття постправди й роботу журналістів у цих умовах; про якісні медіа в Україні та вплив ЗМІ на суспільні процеси; про організацію суспільного мовлення та реформу Національної телерадіокомпанії.

Фото: National Media Talk

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1538
Переглядів
Коментарі
Анонім
00:00 / 10 Листопада 2017
Наші ЗМІ на етику плювали. То догхантера на програму запросять, то 12-річну матір на всю країну покажуть - рейтинги не пахнуть.
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop