ПРОЕКТИ
13:00
Неділя, 5 Листопада 2017

«В Україні немає якісної журналістики, бо суспільство до неї не готове»

Чи існують в Україні якісні медіа та де їх шукати? Чи впливають вітчизняні ЗМІ на суспільство, або ж, навпаки, суспільство впливає на них? Про це та інше журналісти, медіаексперти говорили на одній із панельних дискусій у рамках конференції National Media Talk, що пройшла в Києві 2-3 листопада.
«В Україні немає якісної журналістики, бо суспільство до неї не готове»
«В Україні немає якісної журналістики, бо суспільство до неї не готове»

Учасники дискусії виокремили кілька хвороб, на які страждає українська журналістика, але до способів лікування так і не дійшли.

Журналіст, член правління Національної суспільної телерадіокомпанії України Юрій Макаров упевнений, що ЗМІ не може вважатися якісним, якщо просто чесно й оперативно подає інформацію: головна мета якісної журналістики – не лише розповідати про події, але й виконувати конкретну функцію – окреслювати картину світу, давати читачеві інструменти для аналізу, бути поводирем для своїх користувачів у сучасному світі. Разом із тим, відсіювати зайву, непотрібну інформацію, фільтрувати її та оберігати читача від «сміття». За словами пана Макарова, наразі в Україні не існує подібних медіа, хоча спроби їх створити були.

Головний редактор VoxUkraine Борис Давиденко вважає, що ЗМІ в Україні зможуть задавати дискусію та відображати картину світу (а не лише подавати новини) тільки тоді, коли на українському медійному ринку з’явиться нова бізнес-модель, яка дозволить якісним ЗМІ не належати олігархам і при цьому заробляти гроші. За останні 10 років українська журналістика її не винайшла.

І доки такої бізнес-моделі немає, журналісти мусять підлаштовуватися під ті реалії, в яких працює більшість комерційних медіа в Україні – впевнена телеведуча та телепродюсерка Оксана Соколова. За її словами, інформаційні медіа напряму залежать від запиту аудиторії. А українська аудиторія хоче емоцій – сліз, радощів, гніву тощо, тому телевізійним новинним програмам на комерційних телеканалах діватися ніде, вони поступаються власними принципами та професійними стандартами, адже для того, аби перевиховувати аудиторію, потрібно ризикувати, витратити занадто багато сил і часу.

Керівник інформаційного агентства «Главком», голова правління Інституту світової політики Віктор Шлінчак зазначив, що якісна журналістика не може бути масовою, бо суспільство до неї не готове. Він також виокремив ще одну проблему низької якості української журналістики – брак кадрів. Пан Шлінчак зазначив, що знає багато «зіркових» журналістів, але жодної «зіркової» редакції. Питання професійності – це питання освіти.

Головний редактор сайту «Петро і Мазепа» Віктор Трегубов розповів, що проблему з кадрами вирішує досить просто – запрошує до співпраці спеціалістів із різних галузей без журналістської освіти, бо впевнений, що аби створити якісний контент, не потрібно закінчувати журфаків, варто бути фахівцем у своїй справі, а редактор завжди зможе відредагувати текст. Але погодився з паном Шлінчаком у тому, що українське суспільство не готове споживати якісний контент.

Цю тезу підтримав і головний редактор «Громадського радіо» Кирило Лукеренко. Для того, аби мати якісні медіа, потрібно мати якісну аудиторію. На його думку, зростити таку аудиторію мають суспільні медіа – ті ЗМІ, які знаходяться поза ринковою грою.

Далі – пряма мова експертів.

Юрій Макаров:

– Потрібно розуміти, що ми маємо на увазі, коли говоримо про якісні медіа: якщо це ті медіа, що не брешуть, але при цьому недостатньо повно подають інформацію або є недосконалими з точки зору естетики чи загальних уявлень про світ, то, вочевидь, ми не можемо використовувати термін «якісні».

Якісні медіа мають відповідати таким вимогам: достовірність, оперативність, певна серйозність. Але сьогоднішній порядок денний визначають не лише вони, на перший план раптом вийшли такі ЗМІ, які ще вчора були блогами.

Якщо українське медіа не публікує «джинсу» і в його політику не втручається власник, нам здається, що цього достатньо, аби вважати ЗМІ якісним. Але наскільки інформація в такому ЗМІ є повною? Бо місія якісного медіа – не просто оперативно подавати інформацію і перевіряти її (застосувати фактчекінг), а й окреслювати картину світу, давати читачеві/глядачеві інструменти для прийняття рішень. The New York Times, ВВС, The Economist не просто подають інформацію, а створюють мікросвіт навколо кожного свого номеру і навколо видання в цілому. Тому в канонічній газеті ви будете отримувати абсолютно релевантну економічну інформацію, так само як рубрику про медицину, науку, книжки тощо.

Крім того, в морі інформації має бути якась межа. Сучасні медіа мають захищати нас від сміття, і мені справді бракує такого видання, яке я взяв би до рук і отримав картину світу. Мені було би достатньо однієї газети й одного телеканалу.

В Україні були спроби створити подібні медіа, але прецеденту такого досі немає. Бо в якісному медіа має працювати в 10 разів більше людей, ніж сьогодні. Або це має бути волонтерський проект. Я не знаю редакції, де би працювали на постійних засадах 60-100 журналістів, а без цього немає якості.

І, відповідно, якщо в нас немає досвіду споживання такої інформації, ми не можемо знати, потрібна вона нам чи ні.

Борис Давиденко:

– В Україні існують якісні журналісти, але, на мою думку, майже немає якісних ЗМІ. Медіа як інститут існують, вони виконують свою функцію у критичні для країни моменти – і в 2004, і в 2013 роках, незалежно від форми власності, ЗМІ допомагали країні. Журналісти прекрасні теж є, можна стежити за 10-15 професійними «зірковими» журналістами, щоб розуміти, що відбувається в країні. Але знайти якісні ЗМІ (як редакції) – складніше.

Можна описати довгий перелік проблем, але я сфокусуюся на першочерговій: на жаль, за останні 10 років в Україні не змогли знати бізнес-модель, яка прогодує якісне ЗМІ. Це непросте питання в усьому світі.

В Україні засилля олігархічних грошей ламає рекламний ринок і це запитання – яка бізнес-модель дозволить прогодувати якісне ЗМІ, що буде не лише збирати новини, а й задавати складну дискусію, показувати картину світу.

Чесні медіа в Україні працюють за простою схемою: чим більше людей читає – тим більше рекламних грошей приходить. Це прекрасна модель, деякі ЗМІ стали успішними завдяки їй: витрачають небагато грошей і отримають увагу читачів. Але в такій моделі важко робити якісний контент, бо, якщо ЗМІ залежить лише від уваги читача, то з часом розмиваються стандарти, якість, і медіа стає трохи «жовтіше», трохи компромісніше тощо.

Оксана Соколова:

– Журналіст, що працює у комерційному ЗМІ, мусить підлаштовувати під ту схему, яка існує зараз, у якій ми всі працюємо і з якої шукаємо вихід. Телевізійні ЗМІ віддзеркалюють культуру та суспільні настрої. Яким є рівень суспільної культури – таким є рівень інформаційних медіа.

Наш контент – це запит аудиторії, на нас впливає саме вона. Журналісти, так чи інакше, мають формувати продукт, який буде продаватися. Інакше – неможливо. А у глядача великий запит на емоцію. Він дуже розпещений (в негативному сенсі), для нього емоція – це наркотик, він хоче постійно підживлюватися, хоче обурення, радощів, сарказму ще чогось. Важко зацікавити аудиторію чимось іншим. І коли контент націлено лише на те, аби зацікавити глядача, зачепити його, викликати емоцію, журналісти поступаються власними принципам або професійними стандартами. Хтось робить це свідомо, хтось – ні.

На жаль, маємо багато журналістів, які сьогодні не знають, як працювати з інформацією, навіщо потрібна повна інформація, контекст події тощо. Є ціле покоління, яке впевнене, що головне – створити емоційний продукт, продати його і отримати результати. Хто має визначати, що допустимо, а що ні? Це питання.

Ми не раз експериментували. Можна знайти підходи і змусити глядача дивитися справді якісний контент. Але питання в тому, що простіше зробити звичайний продукт, ніж ризикувати, намагатися сформувати запит, щоб людям було цікаво дивитися те, що, на перший погляд, їм не цікаво. Це питання нашої власної свідомості – треба працювати, рости внутрішньо.

Фото: Кирило Лукеренко, Оксана Соколова, Юрій Макаров

Віктор Шлінчак:

– Мій головний біль – це кадри. Хтось із колег років п’ять тому озвучив тезу, з якою я абсолютно погоджуюся – в Україні кадрів вистачає на одну якісну газету, один якісний журнал, один якісний телеканал і одне якісне радіо. Все решта – мішанина, у якій ми всі разом губимося. У нас немає жодної команди-«зірки», є лише окремі журналісти на телебаченні, радіо тощо, але таких редакцій, які могли би претендувати на звання якісного професійного ЗМІ – немає.

У 1992 році була спроба створити якісне ЗМІ – щоденну газета «Киевские Ведомости», туди дійсно взяли «зірок» – Юлію Мостову, Сергія Рахманіна тощо. Модель процювала 3-4 роки, доки журналісти не розбіглися по різних редакціях.

У 2012 році була друга спроба – журнал «Форбс». Це була дуже якісна модель. Але чим усе закінчилося? Було створено такі умови, що журналісти розбіглися по різних медіа. Ще одна «зірка», яка могла претендувати на звання якісного ЗМІ, дуже швидко згасла.

Чому так відбувається? Очевидно, що журналістський ринок дуже слабкий. Кожного року випускається по 2000 журналістів, але конкурентоспроможних серед них дуже мало. Це питання освіти. Люди мають приходити в професію підготовлені, розуміти, про що вони пишуть і що говорять.

Мені здається, що ми зараз перебуваємо знову в такому стані, коли шукаємо, як знайти золоту середину. В цьому проблема – ми шукаємо цей постійний баланс. Бо, з одного боку, власники не готові платити великих зарплат за якісну журналістику, а з іншої сторони, вимагають рейтингів, лайків, відвідуваності. Якісна журналістика не може бути масовою. Бо суспільство не готове її сприймати.

Подивіться, як нині змінюють формати: ми переходимо від великих матеріалів (що були популярні 20 років тому) до малих форм, бо суспільство наразі готове сприймати 2000 знаків максимум. Нам треба перелаштовуватися по формі, але не треба винаходити власний велосипед: у світових медіа вже давно розуміють цю тенденцію, і якісна невеличка замітка в 3-4 тисячі знаків може дати колосальні рейтинги і стати предметом обговорення у всьому світі.

Віктор Трегубов:

– Я проблеми з кадрами намагаюся вирішувати банальним способом – залучаю людей, далеких від журналістики. Якщо мені потрібен матеріал про ядерні електростанції, я прошу його написати людину, котра працює на ядерній електростанції. Я відредагую текст, і це буде простіше, ніж залучати журналіста, який напише щось дивне, а читач буде обурений, що автор навіть протони від нейтронів не відрізняє.

Але я бачу інші проблеми.

Головна – в тому, що люди перестали шукати в медіа спосіб сформулювати свою думку, тепер вони шукають підтвердження своїм думкам. Коли читач відкриває статтю, в першу чергу намагається зрозуміти не те, про що цей матеріал, а те, на яких позиціях стоїть автор. Якщо бачить, що автор має думку, яка розходиться з його власною, він закриває цю статтю.

Мені здається, незалежні медіа зовсім не спираються на думку аудиторії. Наприклад, під час Євромайдана з’явилися ЗМІ, які дивилися тисячі людей, нараз їх дивляться десятки, але їм плювати, бо вони фінансово незалежні (існуючи на гранти – «ДМ»), вони думають, що знайшли свою нішу, дотримуються стандартів, а насправді просто втратили зворотній зв'язок. Їм наплювати на глядача.

Ще одне проблема – самоцензура. У журналістів є політичні симпатії (як у будь-якої іншої людини), деякі журналісти дружать із іншими журналістами або публічними персонами і не можуть говорити про них погано. Є ціла низка тем, які українська журналістика не висвітлює.

Усе це разом заважає створювати середовище, в якому може існувати якісна журналістика. І можливо, вона ніколи не стане популярною та прибутковою. Тому нам залишаються бути чесними – озвучити ці проблеми і шукати способи їх вирішення.

Кирило Лукеренко:

– Існує якість, яку хтось продукує, і якість, яку хтось сприймає. Для того, аби в нас була якісна журналістика, має бути якісна аудиторія. На Заході та Сході аудиторією якісних медіа є люди середнього класу. У цих країнах існує середній клас, який є достатньо заможним і розумним для того, щоб приймати власні рішення, щось рухати в своєму житті, це відповідальні люди.

У нашій країні середнім класом можна вважати обмежену кількість людей, а після 2008 року ця кількість зменшується. Ми маємо ситуацію, коли аудиторія готова слухатися, а не слухати, менше приймати власних рішень, більше – підпорядковуватися, на них розрахована значна кількість українських медіа.

Продати якісний контент дуже непросто. Бо треба або продавати тій масі глядачів/читачів, які чекають від інформації розваг і не здатні приймати рішення (бо не отримали нормальної освіті та не мають можливості відключитися, весь час працюють), або тим, хто мають гроші. Але в таких людей є свої інтереси.

У цій ситуації постає питання фінансування якісного медіа. Якість передбачає можливість існувати протягом тривалого часу. Якщо сьогодні якість є, а завтра ви закрилися – це не є якість, це одноденний подвиг.

Має бути хтось, хто намагатиметься виховати майбутню аудиторію всупереч ситуації, яка склалася. Має бути неринковий гравець, якесь медіа, що не працює за умовами ринку, виключно за гроші, які їй дає або маса людей, або власник. Це мають бути громадські медіа. Потреба в них така ж велика, як потреба в армії або судах.

Фото: Борис Давиденко, Віктор Шлінчак, Віктор Трегубов

***

Протягом обговорення експертами питання якості вітчизняних ЗМІ на офіційному сайті конференції National Media Talk тривало голосування, де кожен охочий міг висловити свою точку зору про проблему, надавши відповіді на три запитання. Наприкінці дискусійної панелі модератор – журналіст, голова правління ГО «Громадське радіо» Андрій Куликов – озвучив результати цього опитування. Отже, на думку учасників опитування:

  1. На якість продукту ЗМІ в Україні найбільше впливають:
  • аудиторія – 17,1%;
  • журналісти – 37,1%;
  • власники – 45,7%.
  1. Найбільше якісного контенту можна знайти в таких ЗМІ:
  • онлайн – 48,7%;
  • преса – 11,4%;
  • радіо – 25,7%;
  • телебачення – 14,3%.
  1. Якість продукту центральних ЗМІ:
  • вища за якість контенту в регіональних ЗМІ – 23%;
  • нижча – 8,6%;
  • порівнювати не можна – 42%;
  • порівнювати безглуздо – 25%.

Організатором національної конференції  National Media Talk  «Роль незалежних медіа в Україні» була Незалежна асоціація мовників (НАМ) за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку USAID та Internews.

Фото: Фейсбук-сторінка National Media Talk

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
5717
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop