«Рентген» із Дмитром Понамарчуком

2 Квітня 2010
12805
2 Квітня 2010
12:00

«Рентген» із Дмитром Понамарчуком

12805
27 березня в ефірі радіо «Промінь» звучав черговий випуск авторської програми Марини Бердичевської «Рентген. Вся правда про медіа»
«Рентген» із Дмитром Понамарчуком

Гостем випуску був президент Фонду вільних журналістів імені В'ячеслава Чорновола Дмитро Понамарчук.

 

Разом із автором програми Мариною Бердичевською він розмірковував про перспективи розвитку української журналістики найближчими роками і про нинішні події, зокрема довкола Національної телекомпанії України, а також про призначення посадових осіб через Кабінет Міністрів.

 

«Починається переформовування усіх ділянок, і перш за все - засобів масової інформації, - відзначив пан Понамарчук. -  До цих ділянок треба підходити дуже обережно, це величезний колектив, це віддані люди, які за маленькі гроші роблять велику справу, вони роблять справу з того маленького бюджету, який заповнюють українські платники податків, і тому такі різкі зміни, які зараз відбулися на Національній телекомпанії, можуть привнести в суспільство розчарування, елементи розколу».

 

Він переконаний: такі призначення завжди мають бути вмотивовані. «Не дай Бог, щоб щось подібне відбулося на Національній радіокомпанії», - каже він.

 

Чому він так занепокоєний станом сучасної журналістики - слухайте в програмі «Рентген».

 

 

 

 

 

Пропонуємо вашій увазі розшифровку програми:

 

 

«Рентген». Вся правда про медіа

 

 

Двадцять третій випуск (27 березня 2010 року)

 

М.Б.: В ефірі - спільний проект радіо «Промінь» та громадської організації «Детектор медіа» - програма «Рентген». Всю правду про медіа висвітлює для вас Марина Бердичевська. Мої вітання!

 

Сьогодні до студії «Рентгена» завітав президент Фонду вільних журналістів імені В'ячеслава Чорновола Дмитро Понамарчук. Вітаю вас, пане Дмитре!

 

Д.П.: Добрий вечір!

 

М.Б.: Я хотіла би сьогодні поговорити про перспективи розвитку української журналістики найближчими роками і про нинішні події, зокрема про події навколо Національної телерадіокомпанії України, про призначення нових осіб, які стали на чолі цієї телекомпанії. Як ви вважаєте, чому такі швидкі призначення?

 

Д.П.: По-перше, в нас немає Національної телерадіокомпанії, є Національна телекомпанія і Національна радіокомпанія, призначення відбулися поки що на телекомпанії. Ви знаєте, як завжди відбувається з приходом нової влади - починається переформовування усіх ділянок, і перш за все - засобів масової інформації. Я завжди казав, що до цих ділянок треба підходити дуже обережно, це величезний колектив, це віддані люди, які за маленькі гроші роблять велику справу, вони роблять справу з того маленького бюджету, який заповнюють українські платники податків, і тому такі різкі зміни, які зараз відбулися на Національній телекомпанії, можуть привнести в суспільство розчарування, елементи розколу. Тим більше, такі призначення завжди мають бути вмотивовані, наприклад, коли нові керівники на телекомпанії, то завжди цьому має передувати редакційна політика - а чим вони будуть краще минулих керівників. А ми вже не говоримо про те, що в Національній телекомпанії дуже важливий національний елементи, має бути дуже свідомий громадянин України, талановиті журналісти, насамперед, українського ґатунку, цього, на жаль, на Національній телекомпанії не відбулося, і не дай бог, щоб щось подібне відбулося на Національній радіокомпанії.

 

М.Б.: У вас є якісь припущення, чому саме такі призначення відбулися? Якщо говорити про Єгора Бенкендорфа, все ж таки дуже великий досвід роботи на телебаченні, а якщо говорити про Валіда Арфуша, не зачіпаючи його походження, ми не знаємо, чи можна взагалі говорити про його досвід роботи на будь-якій компанії будь-якої країни, тобто розбудови цієї телекомпанії.  

 

Д.П.: Що стосується Єгора Бенкендорфа, завжди треба розрізняти роботу на державній телекомпанії і бізнесову роботу на приватній телекомпанії, якою є «Інтер». Насамперед, якщо вони хочуть сказати, що вони зроблять Національну телекомпанію такою ж популярною, чи, скажімо, такою ж рейтинговою, як «Інтер», цього ніколи не буде, і не треба себе дурити. Він є хорошим продюсером, він є гарний менеджер, він є, можливо, талановита людина щодо виробництва телесеріалів, які ми називаємо милом. А Національна телекомпанія - це державний, політично свідомий діяч, який розуміє чітко, що таке українська національна ідея, яку вони можуть привносити через Національну телекомпанію, для свідомих громадян, які чекають цього і вмикають Перший національний канал тільки тому, що хочуть знати, що з кожного приводу думають державні й урядові діячі української держави. Це не може бути перенесення того всього, що ми називаємо непотребом, на Національну телекомпанію, це не той сенс, не те покликання, не можна з національної філармонії робити рок-поп-групу і казати, що тепер прийде більше глядачів, ні. В Національній філармонії, як і в Національній телекомпанії, є свої традиції - високе мистецтво насамперед.

 

М.Б.: Пане Дмитре, я розумію, що ви засуджуєте такі призначення, але мені цікаво, чому.

 

Д.П.: Я не засуджую, я є вільний журналіст, я оцінюю. Засуджувати має громадськість, засудження буде тоді, коли той глядач, який був у Національної телекомпанії, вимкне цей канал і не буде його дивитися, і не слухатиме урядову чи державну політику, яку має нести канал. Ви запитали про Валіда Арфуша, я скажу, що це взагалі є неприпустимими речами для державної служби в будь-якій державі. Це не стосується Лівану, Франції, Німеччини, Росії чи України.

 

М.Б.: Тобто це має бути етнічний українець?

 

Д.П.: Ні, в жодному разі. Дивіться, я ж не етнічний українець - в мене мама росіянка з Поволжя, і приїхала в Україну в 46-му році й полюбила її так, що я виріс у неї свідомим, як я вважаю, українцем і патріотом. Ми не відкидаємо це зараз у глобальному світі, в тому світі, який об'єднується і розвивається, ми говоримо про те, що треба зберегти українську культуру, як каже Саркозі щодо французької культури - «як частину світової культури», різнобарвність усіх європейських народів. І тому, якщо людина навіть не говорить українською мовою, а хоча би розуміє російською, а щодо Валіда, то є сумніви, він повинен розуміти, що це не «Євробачення». «Євробачення» - один етап раз на рік, а тут щоденна кропітка робота на Національному телеканалі.

 

М.Б.: До речі, що відбувається з «Євробаченням»? Вже більшість експертів сказали, що ситуація не покращилася після того, як Василя Лазаровича відсунули від процесу, зробили новий конкурс, все одно відбуваються речі, подібні до речей 2005 року, коли було призначено групу, яка посіла 16-те місце.

 

Д.П.: Завжди потрібно розуміти, що «Євробачення» - це фестиваль європейської молоді.

 

М.Б.: Але ж це обличчя України.

 

Д.П.: Тому якщо складовою частиною Європи, тому наша молодь, наші громадські організації без жодного втручання, але за сприяння державних органів (так, щоб їх ніхто не бачив, бо вони можуть сприяти тільки бюджетним поповненням цих заходів), самі повинні обирати, кого вони хочуть бачити на європейській арені в Осло. Будь-яке втручання адміністративне з цього приводу - це все одно що сказати, що на Сотбіс зараз поїде не ця картина, а картина мого знайомого, і ціна її буде така, - ніхто не купить на Сотбіс таку роботу. Так само і «Євробачення»: це є молодь, це є тенденція, вона живе цим ритмом і визначає, що їй подобається і хто її має презентувати, так вже було і мало непогані результати, нав'язування лякає Європу. Треба трошки замислитися над такими речами. В журі мають сидіти молодіжні експерти, мають сидіти критики, мають сидіти ті люди, які розуміються на сучасних тенденціях, щоб Україна якнайкраще була репрезентована в Норвегії. Я не думаю, що краще, коли ті люди, які таким чином вибороли собі місця, можуть щось зробити, тут справа не в натхненні, це перемога впливів - раз попереднє керівництво Національної телекомпанії вирішило так, то нове керівництво вирішить по-іншому. Ми вже бачили, чим це закінчується в Палаці спорту в 2005 році, повне фіаско з регіональною групою «Ґринджоли».

 

М.Б.: Пане Дмитре, чи можете ви підтвердити таку думку, яка вже лунала цього тижня, зокрема і від шеф-редактора «Детектор медіа» Наталі Лигачової, що нові призначення на Національну телекомпанію [показують], що телеканал намагатимуться зробити активно пропрезидентським і що він навіть може ввійти (не формально, але фактично) до групи впливу компанії «Інтер»?

 

Д.П.: Я висловлю парадоксальну думку - пропрезидентським Перший національний канал могла зробити тільки Лигачова, вона свідома українка, знає, як це робити, і знає, де правильна президентська політика. Ну скажіть мені, будь ласка, як людина, яка робила телесеріали (може, й непогані), і людина, яка досі з'ясовує, чи він ліванець чи він француз...

 

М.Б.: Справа ж не в тому, що він ліванець.

 

Д.П.: ... як він може вести президентську політику? Це помилка. Це треба читати те, що ухвалює Кабмін (а Кабмін ухвалює однією мовою), те, що ухвалює Адміністрація президента (а Адміністрація президента ухвалює українською), треба розуміти, що написано між рядками, треба розуміти сучасне становище України і проблеми президента України, які є і які завжди будуть після будь-яких передвиборних кампаній через 100 днів: проходить переоцінка цінностей, рейтинги падають, впровадження реформ викликає негатив з боку виборців... Ви розумієте, наскільки це треба вирости, дихати цією атмосферою? Впровадити президентську політику може «Детектор медіа», а може сказати, що ми є незалежною громадською організацією, і щось робити, робити великий внесок в українську журналістику. Ви питали про внесок на початку? Так от, це те, що робить Наталя Лигачова.

 

М.Б.: То чи буде канал ставати пропрезидентським?

 

Д.П.: Та не може він ставати пропрезидентським. Треба розуміти українську політику, вона дуже складна - коаліція, яка зараз об'єднується, є не дуже впевненою перемога президента, він не взяв 50% і відрив був лише 3,4% в другому турі.

 

М.Б.: Тож про що я і питаю: йому потрібен медіаресурс.

 

Д.П.: Тоді давайте називати речі своїми іменами.

 

М.Б.: Давайте називати.

 

Д.П.: Буде введено цензуру.

 

М.Б.: Цензуру.

 

Д.П.: Ні, не буде введено цензуру, бо ніхто не буде дивитися це телебачення.

 

М.Б.: А зараз його багато глядачів дивляться?

 

Д.П.: А що було зроблено для того, щоб його дивилися більше? Нові призначення, я сумніваюсь, що зроблять. Національна телекомпанія, як і радіокомпанія, - це не національно свідомі, це ті, які хочуть будувати державу, і всі прекрасно розуміють за ці 20 років, що держава може бути розвиненою тоді, коли в ній є демократія, а демократія може розвиватися з вільними людьми, а вільні люди можуть собі обирати всі інші канали, і вони зараз виходять через цифру, через супутники, у людей є можливість купувати собі канали, і вони будуть дивитися пропрезидентські канали Росії, пропольські канали, які вони дивляться на Західній Україні. Нехай ніхто нікого не дурить! Жоден власник жодного каналу, навіть того ж «Інтера», не може сказати чесно, перехрестившись, що він зробить пропрезидентський канал. Не зробить він, бо його дивитися не будуть, бо там є свій глядач, є свій елемент, Національна телекомпанія - телекомпанія тих свідомих, які хочуть творити Україну. Відчуваєте різницю? Це треба вимкнути «Маргошу» і переключитися о дев'ятій годині на новини національного каналу. А хто це може зробити? Ті, кого цікавить майбутня доля держави.

 

М.Б.: Але ми обговорювали тут у студії, що зараз всі канали йдуть від новин до інфотейнменту, до розважальних ток-шоу, до концертів, і взагалі немає дотованих державою програм освітніх, журналістських розслідувань. Як би ви оцінили цю тенденцію? Чи буде відроджуватися професійна журналістика? І хочу запитати про те, що знову висловлюються побоювання, що суспільного телебачення ми не побачимо, тобто п'ять років ми чули розмови про те, що воно потрібне, але ці розмови лишилися, на жаль, лише розмовами.

 

Д.П.: Якщо в керівництві зрозуміють, що в Національні компанії, в національних засобах масової інформації мають панувати насамперед талановиті журналісти (і тут не можна відкидати патріотизм), то будь-які журналістські розслідування будуть нормальними в державі, оцю глобальну думку їм треба зрозуміти. Зараз ми ще не можемо багато від них вимагати, їм тільки місяць виповнився. Що стосується суспільного телебачення і радіомовлення - не випереджайте події! Не можна на цій базі формувати суспільне телебачення та радіомовлення. В розвинених, багатих країнах це можливо (це велика розкіш демократії) тоді, коли визначається людьми, які насамперед представляють різні прошарки народу. Не настільки монолітна українська нація, щоби піти на це. Тому спочатку давайте дамо можливість розвинутися Національній телекомпанії і радіокомпанії для того, щоб потім мати можливість створювати суспільне телебачення.

 

М.Б.: Ми з вами прийшли до висновку, що з таким керівництвом вона не буде розвиватися, тим більше, що конкуренція дуже велика.

 

Д.П.: Не буде. Я думаю, це зрозуміють і нові керівники Національної компанії - що це не бізнес, там заробити грошей, не переступивши через закон, неможливо, а [можна натомість] заробити гроші на серіалах, на інших комерційних каналах.

 

М.Б.: Пане Дмитре, дивіться, що відбувається у світі. Цього тижня Білоруський суд підтримав претензії Міністерства юстиції до журналістів, яким заборонили писати слово «преса» на своїх посвідченнях, таким чином більшість позаштатних журналістів не можуть тепер здійснювати свою роботу, також це стосується тих журналістів, які не погоджуються с президентською політикою. Президент Венесуели цього тижня закликав державні структури забезпечити контроль над інтернет-ресурсами, тобто над тими ресурсами, які не згодні з політикою.

 

Д.П.: Що стосується Білорусі, там питання буде вирішено зовсім в інший спосіб. Я думаю, європейська і світова спільнота включать білоруську мову і знайдуть способи передавати це через радіостанції й телеканали, це не боротьба з пресою. Шкода, що вони так роблять, очевидно, та влада вже втомилася, вони там уже з 1995 року докерувалися.

 

М.Б.: Але ж можна говорити про світову тенденцію.

 

Д.П.: Білорусія і Венесуела - це не світова тенденція.

 

М.Б.: Диктатори хочуть взагалі мати контроль над інтернетом, абсолютно неконтрольованою територією. І в Україні зараз прогнозується, що з інтернет-видань більшість журналістів піде, якщо відчує цензуру, ці видання не є засобами масової інформації за законом. Мені цікаво почути ваш прогноз: чи будуть все-таки намагання, як це вже було з боку СБУ, отримати контроль над інтернет-ЗМІ в Україні?

 

Д.П.: Не може такого бути, не можна зупинити розвиток суспільства, це все ж таки ХХІ століття. Що стосується Білорусі, я скільки разів бував там - там дуже важка ситуація в усіх відношеннях, але раніше чи пізніше воно вибухне, всі диктатори закінчують однаково - у них немає навіть власних могил, немає де поставити  свічки їм.

 

М.Б.: Тобто ви вважаєте, що Україна не піде шляхом політичної цензури на телебаченні?

 

Д.П.: Звісно. По-перше, Україна дуже багато доклала зусиль і боротьби, щоб у нас була свобода слова, і якщо вони хочуть пожартувати, то нехай пожартують, тоді 2004 рік здасться їм ляльковим театром.

 

М.Б.: Але ж ми знаємо, що нині наша «свобода слова», цензура перетворилася на доларову цензуру (як висловилася колись Юлія Мостова).

 

Д.П.: Так. Це є, але...

 

М.Б.: І ми бачимо, що всі медіавласникі, які знаходяться в зоні впливу нового президента, отримали контроль над усіма значущими телеканалами України.

 

Д.П.: Це перехідні етапи на зламі економіки. У вільному суспільстві засоби масової інформації приносять прибуток, особливо інтернет, електронні засоби масової інформації. Допоки в нас будуть витрачати ЗМІ, журналісти працюватимуть під доларовою цензурою. Я завжди казав: якщо журналісти, прийшовши в будь-яке приватне видання, не можуть приносити прибутку, то вони грабують того господаря; ця забава закінчиться, їх будуть перепродавати, а журналісти не будуть розвиватися. Талановиті журналісти завжди зможуть об'єднатися, завжди зможуть знайти своє видання і зажди будуть мати вплив у суспільстві. Так що хай розуміють так: тільки талант, тільки висока якість журналістики можуть дати їм суспільне визнання. Ось подивіться, скільки журналістів стали народними депутатами, коли працювали як творчі люди.

 

М.Б.: То все ж таки, ви вважаєте, що журналісти залишать за собою той вплив на громадську думку й навіть на рішення політиків?

 

Д.П.: Ви знаєте, дешевих журналістів купують задешево, журналістів, які себе поважають, важче купити, але навіть коли потім журналісти стають більш-менш самодостатніми, теж раніше чи пізніше приймають рішення на користь тих, хто давав чи платив за них гроші. Я думаю, що в цій ситуації все залежить тільки від керівництва - якщо він чесний і порядний, він одразу повинен починати з того, що через 3-4 роки видання буде приносити прибуток, все решта - проти свободи слова.

 

М.Б.: Чи зацікавлена наша влада в тому, щоб наші медіавласники були медіавласниками, а не людьми, які займаються бізнесом зовсім в інших сферах, і медіабізнес для них другорядний? Нині ситуація є такою. І якщо ви говорите про суспільне телебачення як велику розкіш демократії, чи можемо ми сподіватися, що хоч якісь кроки за п'ять років буде зроблено в цьому напрямку?

 

Д.П.: Звісно. В нас така ситуація, що демократія має такий розвиток, що засоби масової інформації не можуть стати під одні прапори, бо є і бізнес, який не підтримує цю владу, і, до речі, через незграбні дії нової влади багато бізнесу буде переходити в опозицію, і може не публічно, але все ж таки підтримувати вільні ЗМІ, так що я не бачу тут того, що могло б зупинити цей процес. Інша справа, що на наступних парламентських виборах народу потрібно ретельно підходити до тих списків, буде інший спосіб обирання до Верховної Ради, хто буде у Верховній Раді - ті, хто хочуть захистити свій капітал, чи ті, хто хочуть захистити інтереси людей. От якщо вибір буде відбуватися в цьому напрямку, тоді журналісти мають допомогти людям зробити правильний вибір. Але тут я спокійний. Я не думаю, що через 20 років здобуття незалежності ми повинні чогось боятися, ми повинні добиватися.

 

М.Б.: Пане Дмитре, я дуже вам дякую, що ви сьогодні завітали до студії і відповідали на мої запитання. В гостях у програми «Рентген» був Дмитро Понамарчук, президент Фонду вільних журналістів імені В'ячеслава Чорновола. В ефірі була програма «Рентген». Всю правду про медіа висвітлювала для вас Марина Бердичевська. До нових зустрічей!

 

Програму створено в рамках проекту громадської організації Internews Network «У-Медіа» «Моніторинг дотримання журналістських стандартів та підвищення медіаграмотності широкого кола українських громадян», який «Детектор медіа» реалізує спільно з Інститутом масової інформації.

 

«Детектор медіа»

 

Фото - www.liga.net

 

 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
12805
Читайте також
20.01.2010 10:50
«Телекритика»
14 191
14.12.2009 18:01
«Телекритика»
20 107
Коментарі
2
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Очевидець
5136 дн. тому
Понмарчук - двоєдушний алкаш. Його діяльність зрештою послідовна - донецьке походження бере своє. Згоден з Вестою на усі 100 відсотків.
Веста
5138 дн. тому
Світ збожеволів!"ТК" публікує інтервю з "президентом вільних журналістів" понамарчуком !Нонсенс!Невже така коротка память,хто такий цей "діяч"? Який "доробок" вніс у роз-к й становлення укржурналістики? -Впродовж своєї діяльності- від спортгазет до "Рух та Час-Тіме" ніде не залишив доброго сліду. Бо крім безвідповідальності, непорядності, аморальності й впаданням перед оковитою має ще страшні риси як ницість й зрадливість.Через необовязковість його усунули з "парламентського кореспондента" й пожалівши,направили носити портфеля до Чорновола.Залишився дивом живий після "спецоперації по вбивству Чорновола"..Але невдовзі опинився в лакеях фсб-разом з відомим агентом Бойком-"третій рух" почав дискридитацію по кандидату в депутати і президенти Віктору Ющенку(плівки телеф розмов,чорний піар,фальшування проти Чумаченко тощо).Іншого за Дмитром ніхто не згадує..."Оксюморон" якийсь-"фонд вільних журналістів" ім Чорновола і "служба на спецсужби"чужої держави.То ж й не випадково опинився в "ПР"й працював відкрито проти України.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду