Польський режисер Кшиштоф Зануссі завітав до Києва в рамках фестивалю «Європейський експрес», що днями відбувся у Центрі Леся Курбаса. Минулого року кінематографіст презентував український переклад своєї книги «Час помирати», у якій пише про звільнення від радянської ментальності, і в якій після Помаранчевої революції з'явився розділ про Україну. Радіо Свобода поговорило з Кшиштофом Зануссі про ностальгію за «совком», імперські мрії та творення української нації.

- У своїй книзі Ви пишете, що старе суспільство має загинути, щоб народилося нове. На якій стадії зараз перебуває українське суспільство?

- Я сам хотів би поставити це питання українцям. Є надія, що твориться нове суспільство. Як далеко і глибоко піде цей процес - ми ще побачимо. Але Майдан вже показав, що в Україні присутній елемент громадянського суспільства, що є бажання йти іншим шляхом - перевіреним шляхом світу західної Європи. Тим шляхом, до якого Росія якось наблизилась і від якого зараз відходить. Історія розсудить, на чиїй стороні була правда, але, на мій погляд, напрям, що обрала Росія, доволі безнадійний. Тому що це - рух назад. Росія мріє про імперію - саме тоді, коли світ нарешті звільнився від імперій. Це був дуже болісний процес, але він відбувся - у Португалії, Іспанії, Британії, Франції. 24 роки тому й Росії нарешті вдалося позбутись імперії. Звісно, були жертви й у Тбілісі, й у Вільнюсі, але загалом цей процес відбувся дуже плавно. Імперія нікому не потрібна сьогодні - потрібен розвиток. Натомість з'являються якісь ностальгічні думки, на фоні яких, до речі, якоюсь мірою і відбувається конфлікт в Україні.

- Чи бачите Ви якийсь вихід?

- Потрібна переорієнтація. У 90-ті в Росії з'явились інститути модерного світу, але зараз вони занепали. Проблема також у централізації - вона доречна лише у примітивних суспільствах. На Далекому Сході, у Південній Кореї також була авторитарна влада. Але вона гальмує економіку. Конкуренція можлива лише за демократії, а без конкуренції немає розвитку. І мене дуже турбує те, що в Росії конкуренції зараз не існує.

- Чи можна сподіватися на громадський спротив?

- Росія непередбачувана. Для мене важливо, щоб була органічна робота - розвиток мислення. У 80-ті роки ми у Польщі не сподівалися на визволення. Але ми сиділи по кухнях і обговорювали, які закони ми б запровадили, якби могли. Російська інтелігенція має думати, як врятувати російську ідентичність, яка завжди відрізнятиметься від інших країн.

Але й так, щоб не відставати від світу, тому що Росія відстає - технологічно і цивілізаційно. Те, що люди висловлюють протест - дуже важливо, але найважливіше - почути від російської опозиції, яку програму вони мають, чого вони хочуть. Якої системи? Якого менталітету? Цей буде найважливішим переломом.

- Ще кілька років тому Ви висловлювали стурбованість політикою Росії. Мені здається, Ви передбачали певний розвиток подій. Наскільки справдилися Ваші прогнози?

- На мій подив, досить багато із моїх передбачень збулися. У січні я був у Нью-Йорку, читав лекцію у Колумбійському університеті, зокрема, ділився своїми думками щодо України перед аудиторією експертів. І жоден із них зі мною не погодився. Вони думали, що Майдан не матиме значних наслідків. Але як з'ясувалося пізніше, у своїх нехороших передчуттях я не помилявся.

- На Вашу думку, як розвиватимуться відносини росіян та українців?

- Звісно, будуть певні коливання, але історичне сусідство, все ж, має велике значення. Я сподіваюсь, що глибокої ворожнечі надовго не буде. Але в Україні зараз відбувається визначення нації. А якщо вона з'явиться, то у Росії буде сусід, а не лише «території», як висловився пан Путін.

- Наскільки добре Польща розуміє, що зараз відбувається в Україні?

- Звісно, дезінформації не бракує - достатньо поглянути на сюжети EuroNews. Ми, поляки, дещо ідеалізуємо українські події, порівнюючи їх зі своєю історією. Але ми маємо латинське коріння, більш західне мислення, дещо інакше ставимось до багатьох речей. Разом із тим, до вашої боротьби за свободу ми відчуваємо велику симпатію. Знаєте, наше примирення відбувається вже упродовж багатьох років. І воно завжди болісне, тому що ми маємо визнати свою провину, очікуємо, що й українці визнають, що вони не в усьому були праві. Зараз один із моїх колег знімає картину про Волинську різню. Це страшні моменти, про них не можна забувати, але їх треба навзаєм пробачити.

- Чи можна сказати, що така симпатія є у інших країн Європи?

- Залежить від країни. Австрійці, приміром, досить добре розуміють, тому що були пов'язані з Україною, але вони прагматики і теж мають травматичний досвід падіння імперії.

- У Вас є відчуття, що історія повторюється?

- Історія ніколи повністю не повторюється. Але, безсумнівно, сутність авторитарного режиму ніколи не змінюється, яку б назву він не мав. Це завжди меншість, що очолює  більшість проти її волі. Але в Росії не усе так просто, тому що більшість підтримує цей режим і спосіб, у який влада реалізовує свої цілі.

- А чи відчуває Європа якусь загрозу з боку Росії?

- Я думаю, не надто. Хоча мудрі люди бачать, що 60 років, які ми провели без війни (за винятком Балкан) можуть виявитися ілюзією.

Євгенія Олійник, «Крим. Реалії»