Зараз багато говорятья про те, що ситуація на Сході України, зокрема й створення фейкових «народних республік» - продукт операцій російських спецслужб. Ці дії не привели б до бажаного результату без інформаційних спецоперацій, розробки ідеологій, різноманітних вкидань, підготовки місцевого населення, які велися не один рік. Так чи інакше, українські телеканали теж цьому сприяли. Пригадаймо, скільки разів з'являвся в ефірах російський політолог Володимир Корнілов, який тривалий час мешкав і працював в Україні. Один із плодів його діяльності - книжка з гучною назвою «Донецько-Криворізька республіка: Розстріляна мрія», яку Корнілов опублікував ще 2011 року. Нічого не нагадує? А скільки разів наші канали давали слово українському лише за паспортом (а тепер вже й зовсім громадянинові РФ) політикові Вадиму Колесніченку, який разом із Сергієм Ківаловим намагався викорінити українську мову в Україні і відновити повномасштабний процес русифікації, аж до подання відповідних законопроектів. Хто розробляв і оплачував цю інформаційну спецоперацію? І нарешті, чи ставить собі це запитання СБУ? Так, зараз радикальні сепаратисти переїхали до московських ефірів. Але це не означає, що українські ток-шоу очистилися від кремлівської ідеології. Тепер там представники «м'якої сили», як Шуфрич. Чи не нарощуватимуть вони темпів, якщо на це знову не звернути уваги?..

Ось наприклад, на російському федеральному «Первом канале» в програмі «Политика» ведучий Петро Толстой розпитуючи своїх гостей, зокрема й наших начебто співгромадян, на предмет «кризиса на Украине» підказує, що потрібно цього разу показати аудиторії, замітає обмовки, які могли б хоч якось зруйнувати російський міф, режисирує відповіді. Одного дня це було дуже яскраво видно в діалозі з Царьовим.«П. ТОЛСТОЙ: У мене питання, пане Царьов, до вас. Як має поводитися Росія і що в цій ситуації робити (розмова про малазійський Боїнг-777. - Авт.)? Наскільки вона сильно змінилася і змінила суть конфлікту, який відбувається на Україні? О. ЦАРЬОВ: Петро, ви мені ставите запитання як до України, так? Тепер як до Росії... П. ТОЛСТОЙ: Ми з вами пройшли вже стадію, коли я вам ставив питання як до представника України, як до депутата Верховної Ради. А зараз я вам ставлю запитання як до представника Новоросії». Мабуть, Олег Царьов ще не дуже сильний у російській пропаганді. На разі всі його відповіді виглядають, як завчені кліше: «Америка розпалює вогонь громадянської війни», «влада заливає кров'ю південний схід України» тощо. Якщо придивитися, то в очах Царьова можна побачити прихований страх - він обрав шлях, на якому вже не можна повернути назад, тому цей «політик» до кінця видаватиме російським ЗМІ завчені тексти.

А ось Микола Левченко, здається, вже трохи схаменувся і починає розуміти, що не все так просто в його країні, як розповідають про це з телевізійних екранів іншої держави. Він вже усвідомлює, наскільки це дозволяють його ляльководи, що регіону, в якому він народився, Росія забезпечила дуже непривабливе економічне й не лише майбутнє. Якщо раніше Левченко можливо й сподівався на приєднання до РФ, то тепер, коли стало зрозуміло, що історія Криму не повториться, він почав співати зовсім іншу пісню. У тій самій «Политике» на «Первом канале» він якось сказав, мовляв, ідіть, росіяни, з'ясовувати свої стосунки (він, щоправда, за кліше уточнив із ким - з Америкою) в інше місце, а мою країну не чіпайте. Довго ж у нього пробуджувалося розуміння того, хто такі «ополченці Донбасу».

В Олени Бондаренко репертуар звичайно ж не змінився. Та сама істерика, «хунта», «карателі» й іменування себе «опозицією». До болю знайома картинка. Напевно тому, що українські канали теж не скупилися показувати цю особу. «День» вже писав про один з її «виступів» на «112 Україна», де Олену всіляко підтримував тодішній ведучий телемоста Київ-Москва («112 Україна» - «Дождь») Максим Шевченко («Говорит и показывает Москва» на... українському телеканалі»). Мабуть, Бондаренко зрозуміла, що набагато легше приходити на федеральні канали, де тобі ніхто не поставить запитання, звідки в «ополченців» російська зброя. До речі, самих «ополченців» на ті самі канали теж не гребують запрошувати, представляючи їх своїй публіці як офіційних осіб. Однак перевірені й досвідчені оратори все ж кращі, й тому колесять Царьов-Бондаренко-Левченко та їхні однодумці теренами російського ТБ. Поодинці й «косяками», як на «Воскресном вечере» Володимира Соловйова на «России 1», упереміш з Жириновським, Зюгановим, Дугіним й подібними персонажами.

Є у федеральних каналів і нові «зірки», як, наприклад, Сергій Аксьонов, незаконно призначений «главою Автономної Республіки Крим», кримінальний авторитет на прізвисько «Гоблін», колишній громадянин України й депутат Верховної Ради АРК за багатомандатним округом від «Русского единства». Приходив він нещодавно на програму «Мнение» з Евеліною Закамською на каналі «Россия 24». Заявляв, що приймають «біженців з України» майже щодня, що «послідовники Бандери загрожували російському населенню Криму й говорили, що нашу ідентичність прирівняють до нуля». Навіть на обличчі ведучої від таких казок з'явилася нервова натягнута посмішка, а Аксьонову - байдуже. Досвідчений брехун, імовірно, якщо так спокійно відчував себе в кадрі й без анінайменшої запинки говорив увесь ефір. Як написала ще раніше у своєму блозі журналістка «Радіо Свобода» Олена Риковцева: «...Не существует и украинских политиков, представляющих мнение, отличное от российского (расхождения возможны в непринципиальных нюансах), в студиях федеральных ток-шоу эту страну представляют исключительно украинские коммунисты, сторонники и представители сепаратистов (если речь идет о востоке Украины)... Я бы на месте российской публики вообще задумалась: откуда в Украине берутся все эти майдано-европейские тенденции, если в студиях - тишь, гладь, да Божья благодать, все как на подбор свои, согласные с РФ?».

А тепер пригадаємо, де ці люди відточували свою майстерність. Не на регіональних або інтернет-каналах, а саме на центральних українських. Скільки разів виступав Левченко на «Інтері», який дехто називає «першою кнопкою України»? Так, останнім часом в українських ефірах він став «хлопчиком для биття», але той самий Євгеній Кисельов запрошував його на «Черное зеркало», і Левченко приходив. І знову виходили «півнячі бої», балаган, цирк - все що завгодно, тільки не соціально-політичне ток-шоу. А скільки разів такі скандалісти й сепаратисти з'являлися в студії Савіка Шустера, чию програму транслює «Перший національний» і «Телеканал 24»? Чому говорити в минулому часі, вони й зараз приходять на «Шустер LIVE». Ось, наприклад, в останній програмі знову засвітився Нестор Шуфрич, який їздив із Віктором Медведчуком та Леонідом Кучмою «спілкуватися» з терористами. А зараз він вільно просторікує про те, що «ми не повинні допустити, щоб наших дітей призивали у військкомат», а з його виступу біля мікрофона видно, що депутата набагато більше хвилюють майбутні парламентські вибори й доля його партії, ніж долі тих людей та їхніх родин, які гинуть на сході країни. Здається, ці долі не хвилюють й керівництво «ICTV», де не лише не зняли з ефіру російські серіали про їхні спецслужби й «доблесну міліцію», але й запускають нові. Цього тижня у «Свободі слова» говорили, як всі люблять Україну, які всі патріоти, а потім відразу після програми проанонсували новий російський серіал «Литейный» - детектив про спеціальний відділ з розслідування особливо важливих злочинів, до складу якого входять, крім усього іншого, спецназівець та колишній ФСБ-шник. Всі персонажі звичайно ж мужні герої, борються за справедливість, викорінюють зло... А в цей самий час реальні, не кіношні ФСБ-шники допитують українську льотчицю Надію Савченко.

Прикриваючись демократією, стандартами журналістської професії, «незаангажованістю», ми допускаємо в ефір тих, хто працює на розвал нашої країни. Цей «інший погляд» коштував нам безлічі життів, зруйнованих міст, роз'єднаних сімей. На сайті англійської «Вікіпедії» є список воєн, які зараз ідуть у всьому світі. Розділені вони за однією класифікацією - ті, які забирають більше 1000 життів на рік, й ті, які менше. На території нашої країни - наймолодша війна, але вона вже є в тому списку, де більше 1000 смертей. А українське ТБ багато років підгодовувало ідеологів та провісників сьогоднішньої війни, й можливо і не усвідомлено, але готувало родючий ґрунт для агресії. І якщо раніше це було загравання з людським світоглядом, то тепер це - загравання з людськими життями. І знову з'являється риторичне за своєю суттю запитання: «Скільки ще окремим ведучим потрібно смертей українців, щоб припинити запрошувати на свої ефіри пособників російської війни?» Ось Михайло Добкін ходив-ходив на «Шустер LIVE», а потім після замаху на Геннадія Кернеса різко вгамував свій сепаратистський запал. Результат - в Харківської області не ведуться військові дії, хоча там також були захоплення ОДА разом із Донецьком та Луганськом. І виходить замкнене коло - політики за власним бажанням майже ніколи не припиняють ходити на ток-шоу, а українські телеканали не припиняють їх запрошувати, тому що власники цих ЗМІ - теж політики. Однак чи хочуть українці, як суспільство, таку політику з таким телебаченням?

«Від фрази про «ізраїльську армію, що вбиває палестинських дітей», сказану Савіком Шустером в ефірі українського державного телебачення, до фрази про українську армію, що вбиває дітей Донбасу, - лише один крок, - написав на своїй сторінці у Facebookукраїнський журналіст Віталій Портников. - І Шустер його зробить, запевняю вас - це всього лише бізнес, нічого особистого. Коли людина, що зневажає свій народ і яка допомагає його ворогам компрометувати державу, яку створив цей народ, котрий захищає її в крові та сльозах, залишається модератором політичної програми в країні, що намагається в крові та сльозах відстояти власну державність, - мимоволі замислишся про перспективи навіть не самого ведучого, а країни, що надає йому державний телеефір».