Зиновій Фрис: Пане Кіпіані, Ви сьогодні останній день в журналі “Фокус”, де Ви рік працювали головним редактором.

Мені доводилося чути від моїх же колег, що Вас, як кажуть, “пішли” з цієї посади невипадково. Мовляв, такі гострі редактори, тим паче напередодні виборів, для декого не дуже зручні.

Що насправді відбулося? Чому Вас звільнили, на Вашу думку?

Вахтанг Кіпіані: Я можу знати лише те, що я знаю.

Я знаю, що до продукції, яку ми створювали великою командою (я зараз стою в такому кабінетику, як акваріум, і мої колеги, їх осіб 20, вони за склом), ми робили достатньо якісний, мені здається, конкурентноздатний журнал. Претензій до якості журналу не було з боку видавця. Очевидно, були інші мотиви, які вголос не були означені. Сказано, що журнал має отримати новий поштовх розвитку.

Я не збирався йти. Я думаю, що міг разом з цією командою забезпечити цей поштовх... Скажімо так: я тепер це буду робити в іншому місці в інший час.

Відверто кажучи, важко зрозуміти, чому відомого журналіста, справді гострого журналіста за три місяці до виборів раптом звільняють...

Вахтанг Кіпіані: Ви знаєте, я абсолютно не бачу жодних політичних підстав для звільнення. Тобто, власне, я ж політикою не займався. Я простий журналіст, писав колонки, а як редактор, допомагав всім іншим зробити один товар, один продукт, один якісний журнал. Тому мені про це не відомо. Я хотів би, щоб це було не так...

Але Ви не виключаєте, що це не так?

Вахтанг Кіпіані: Я не маю доказів ні на користь цієї версії, ні проти цієї версії.

Ми сьогодні запитали Наталію Лігачову, чи вона пов’язує Ваше звільнення, пане Кіпіані, саме з зачисткою інформаційного простору? Вона відповіла так:

Наталія Лігачова (переклад): Це не перед виборами. Я Вас завіряю. У них просто з самого початку була конфліктна ситуація. Вони не підходили одне одному з Ложкіним. Вони не співпали.

Отже, Наталія Лігачова вважає, що у Вас був конфлікт, як я розумію, з вашим засновником?

Вахтанг Кіпіані: Ні. Наталя не права. Я знову ж таки скажу: Наталя мало знає про те, що говорить. У мене ніякого конфлікту не було.

Я думаю, що якраз журнал є доказом того, що в принципі довгий час і видавець, і редакція працювали в унісон.

Пане Черненко, чи є, на Вашу думку, серйозні підстави перейматися свободою слова в українських мас-медіа за три місяці до запланованих дострокових парламентських виборів?

Я маю на увазі не стільки нинішній стан, скільки той, що нас чекає безпосередньо під час передвиборчої гонки, а це вже за місяць.

Олександр Черненко: Не стільки треба казати про загрозу свободі слова з боку якихось там міфічних цензорів, владоможців. Швидше за все, йдеться про те, що певна інформаційна політика певних видань або каналів буде корегуватися залежно від політичних симпатій їх власників...

Враховуючи, що за кожним цим виданням стоїть власник...

Олександр Черненко: Якщо власник розумний, як це є вже в таких престижних виданнях, то він зрозуміє, що виборами життя не закінчується, і медіа – це перш за все бізнес.

Щодо таких потужних видань, потужних каналів, то я не вбачаю тут великої небезпеки. Я не думаю, що там газета “Комерсант” або “Дело”, або канал “1+1” стануть відверто займатися якоюсь політичною пропагандою. Хоча є там питання — і зі зміною менеджменту на каналі “Інтер” і так далі,— але я не думаю, що ми повернемося до того, що мали в 2004 році і раніше.

Але якісь випадки, якщо не цензури, то якогось недоговорення, самоцензури, вони будуть прослідковуватися.

На жаль, до дуже багатьох медіа прийшло нове покоління журналістів, точка зору яких збігається з точкою зору власника, навіть якщо об’єктивність при цьому трохи кульгає, і не треба на них якимось чином тиснути чи давати вказівки, бо для них це саме собою розуміється, що краще такого не писати чи краще такого не казати.

Це не буде жорстко, це не буде повний інформаційний вакуум тих чи інших політичних сил.

Хоча маємо невтішні приклади. Я маю на увазі той же сайт “Оглядач”, який, нікому не секрет, належить Бродському. Те, що звідти пішов натхненник Олег Медведєв, який був шеф-редактором... “Оглядач” зараз перетворюється на більш таку помийну яму, коли переходить межу етики. Це вже по кількох статтях дуже чітко видно.

Інтернет-сайти – це в нас окрема історія. Тобто, там фактично 2-3, які дійсно користуються репутацією нормальною, які можна читати.

А для Вас який Інтернет-сайт най, най, най...?

Олександр Черненко: Я не буду тут рекламу робити, але “Українська правда”, “PRO.UA” – це сайти, яким я можу довіряти, від яких я отримую більш-менш картинку.

Ми зараз все частіше і частіше чуємо: ці вибори будуть набагато бруднішими, ніж попередні.

Як це відіб’ється на мас-медіа, всіх мас медіа?

Вахтанг Кіпіані: Я не належу до тих, хто вважає, що нас чекає катастрофа. Я вважаю, що ці вибори будуть просто технологічніші за попередні. Як і ми з вами стали досконалішими за два роки, так і технології, політики, піар, бюджети – все є вдосконаленим.

Насправді головна причина в тому, що багато журналістів, все-таки бачачи, що в суспільстві не відбувається якихось конструктивних, прогресивних подій, починають пливти за течією, особливо молоді журналісти. Перше, що їх цікавить, то це розмір зарплати, розмір бюджету, розмір відкату, розмір гонорару, розмір “джинси”, тобто суму, яку вони отримають за певну інформацію. Це небезпечно. Я сам кілька разів з цим зіштовхувався.

Але насправді, знаєте, є така “біла кістка” в українській журналістиці. Ці люди, які прожили 2001-2004 роки, які, очевидно, не хочуть повернутися в ситуацію, коли влада чи опозиція диктують, що говорити.

У нас зараз є конкурентна медійна палітра в Україні. І в кожній ніші: і в чоловічих журналах, і в жіночих, і в дитячих, і в щоденних газетах, тижневиках, ділових виданнях є конкуренція. Я думаю, що більшість цих видань є все-таки бізнес-проектами, і там громадянин матиме можливість отримати ту інформацію, яку вважатиме за якісну. Я в цьому сенсі дуже оптимістичний.

Колеги, ми вже слухали трішечки Наталію Лігачову. Ми також запитали її про те, чого варто очікувати, чи варто очікувати тієї горезвісної зачистки інформаційного простору? Ось її відповідь:

Наталія Лігачова (переклад): Ні, слово “зачистка” я б тут не вживала. Я би просто говорила про те, що йде ніби якась концентрація медіа-ресурсу і буде, звичайно, потужне використання медіа-ресурсу, але не через те, що будуть там зі свободою слова сильно боротися, а через те, що будуть просто купувати, тобто піар-компанії і антипіарні компанії, власних журналістів і чужих журналістів.

(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису на сайті програми)