Приватизація в поліграфії майже напевно супроводитиметься великою кількістю політичних скандалів.  У наступному році поліграфічну галузь очікує масштабна приватизація. Її підсумок – перехід друкованої бази більшості українських ЗМІ в руки бізнесменів із провладних еліт.

Зачищення "УКРВИДАВПОЛІГРАФІЇ"

Політики різних мастей уже не перший рік приглядаються до трьох десятків підприємств, що входять до складу ДАК "УКРВИДАВПОЛІГРАФІЯ". Адже, за оцінками експертів, від їх поліграфічної бази залежить приблизно 80% всієї української преси. Спокуса одержати доступ до дїєвого ресурсу впливу на пресу під час парламентських і президентських виборів колосальна. Вперше скандал навколо ДАКу розгорівся саме напередодні президентських перегонів-2004. У липні того року Кабінет Міністрів Віктора Януковича затвердив новий склад наглядової ради "УКРВИДАВПОЛІГРАФІЇ", куди ввійшли знані соратники кандидата на посаду президента. Так, наглядову раду поліграфістів очолила Раїса Богатирьова. Уже у вересні призначений замість незмінного голови правління Сергія Нагорняка Ярослав Бабій звернувся до віце-прем‘єра Дмитра Табачника з проханням розглянути питання про виключення підприємств ДАКу зі списку об‘єктів, що не підлягають приватизації, на що той відреагував передбачувано: дав доручення вивчити це питання. Паралельно новий менеджмент провів масштабне зачищення у керівництві найбільших підприємств, що входять до  "УКРВИДАВПОЛІГРАФІЇ". Протягом двох тижнів вересня було звільнено керівників ВАТ "Поліграфкнига" Михайла Самбульського, ВАТ "Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку" Богдана Никифорука, ВАТ "Заккарпаття" Василя Ільницького, ВАТ "Тернопільський видавничо-поліграфічний комбінат Збруч" Богдана Куневича, ВАТ "Харківська книжкова фабрика "Глобус" Анатолія Єфанова, ВАТ "Наддніпрянська правда" Світлану Тарнавську та інших.

2005-го нова "помаранчева" влада, тільки з ій відомих причин, не стала змінювати менеджмент "УКРВИДАВПОЛІГРАФІЇ", що після зачищення переважно складався із "донецьких", котрі раніше жодного дня не працювали у видавничо-поліграфічній галузі. Зокрема, залишився у своєму кріслі Ярослав Бабій. Злі язики подейкували, що втриматися йому допоміг член наглядової ради ДАКу і заступник міністра у справах сім‘ї та молоді Владислав Миленький (його вважають креатурою Дмитра Табачника) через свого добре знайомого та давнього бізнес-партнера брата Олександра Третьякова. Тільки в останні дні свого прем‘єрства Юлія Тимошенко встигла видати розпорядження, доручивши Держкомтелерадіо провести перевірку фінансово-господарської діяльності ДАКу. Її результати було оприлюднено на колегії 3 листопада. Як і очікувалося, держкомпанію різко розкритикував тодішній голова комітету Іван Чиж. Головні претензії зводилися до бездіяльності наглядової ради й правління. Зокрема, з‘ясувалося, що ДАК на момент перевірки попри те, що її фінансово-господарська діяльність почалася ще в 2002р., не зареєструвала власний випуск акцій, тому невідомо, який орган центральної виконавчої влади повинен нею керувати: чи то Кабмін, чи ще хтось. Втім, якихось конструктивних рекомендацій з боку Держкомтелерадіо не надійшло, крім констатації, що комітет не має механізмів впливу на ДАК. На цьому вся "метушня" навколо "УКРВИДАВПОЛІГРАФІЇ" і закінчилася. Біля її керма залишилися старі люди зі своїми поглядами на галузь. Ані Ярославу Бабію, ані старому-новому віце-прем‘єру Дмитрові Табачнику не потрібно було звикати до думки про приватизацію підприємств ДАКу.

Газетярі й книгарі

Виходячи із згаданої перевірки Держкомтелерадіо, статутний фонд "УКРВИДАВПОЛІГРАФІЇ" становить 200 млн грн, а відповідно до фактичної вартості й актів передачі акцій вхідних до неї підприємств, - понад 296 млн. Теоретично на таку ж суму може розраховувати держава й при їхньому продажі. Втім, економічна складова в цьому випадку, либонь, буде далеко не першочерговою, бо важливіше політичне підгрунтя. Відразу ж після появи інформації про приватизацію підприємств ДАКу експерти заявили, що її затіяли "регіонали", аби встановити повний контроль над поки що державними друкарськими верстатами, що складають поліграфічну базу для більшості приватних українських газет і журналів. Наприклад, тільки у видавництві "Закарпаття" – єдина друкарня такого масштабу в регіоні – виходить у світ приблизно 30 місцевих газет. Отже, щорічні доходи в розмірі кількох мільйонів гривень не йдуть в жодне порівняння із тим впливом, що має цей актив на ЗМІ області. Подібна ситуація й з більшістю інших обласних друкарень, не говорячи вже про таких гігантів як дніпропетровська "Зоря", портфоліо якої налічує 80 найменувань преси, чи "Видавництво "Київська правда", що друкує чимало всеукраїнських газет.

Інша ситуація у друкарень, що спеціалізуються на випуску книжкової продукції. Відособлено тут стоять харків‘яни. У Харкові розташовані відразу кілька найбільших друкарень країни, таких, як харківські книжкові фабрики ім. Фрунзе й "Глобус", що мають багатомільйонні обороти. Разом із київською "Поліграфкнигою" вони співпрацюють практично зі всіма провідними українськими книговидавцями, частину з яких насправді може зацікавити своя поліграфічна база. Для "регіоналів" же вони навряд чи будуть привабливі, як і два профільних інститути – УкрНДІ спеціальних видів друку й УкрНДІ паперу. На території першого розміщується група "Бліц-інформ", а будинок другого розташований в центрі Києва за адресою вул. Кутузова 18/7. Логічно, що  обоє цікаві, у першу чергу, своєю нерухомістю. Якщо претендент на НДІ спецвидівдруку очевидний ("Бліц-інформ" уже заявив, що ладен придбати інститут у випадку його приватизації), то найбільш зацікавленими в придбанні держчастки УкрНДІ пеперу є його приватні співвласники – бізнесмен Михайло Євсєєв і структури наближені до ВАБанку.

Отже, розташування у приватизаційному списку підприємств "УКРВИДАВПОЛІГРАФІЇ" не залишає сумнівів, що процес роздержавлення галузі розпочався. Інтрига ж полягає в тому, чи вирішитьуряд Януковича продавати всі 100%-ві пакети поліграфкомбінатів, якщо ні, то вірогідніше, що решта акцій, що залишилися в держави, або ДАК передадуть у підпорядкування Держкомтелерадіо, у надійні "регіональні" руки Едуарда Прутніка.

Газета "Коментарі", 13 жовтня 2006 року