Які захопливі, які розкішні торги у Верховній Раді відбуваються! Так би взяв і назвав її Сорочинським ярмарком.  Хоч під куполом торгуються, у залі засідань, хоч у кулуарах подалі від людських очей домовляються і б`ють по руках, а тоді зненацька нову ціну правлять - все так колоритно, все так соковито, що напрошується  стати сюжетом нової вікопомної повісті, а то й роману.   Воно ніби й не спекотно у парламенті  так, як за стінами цього дивовижного будинку, але фактично багато в кого від жарких торгів мізки плавляться і очі на лоба вилазять. "Скільки, скільки ви кажете за посаду голови уряду? Чотирьох конституційних суддів? А не забагато вам буде?". "Ви мерщій погоджуйтеся, а то іще парочку посад накинемо, та ще й Луценка на додачу". "Ні, ні! Ото кого хочете - тільки не Луценка". "Без Луценка ніяк не можна. Ми вам за Луценка Порошенка віддамо". "Та як тоді? По руках?".  Гоголя сюди явно бракує. Він би описав це з притаманним йому талантом. Тільки інтонації у новому творі були б не іронічні, як у "Вечорах на хуторі біля Диканьки", а такі, як у "Ревізорі" чи "Мертвих душах".


Ото вирішив і я трохи поторгувати там. Принагідно. Тої самої п`ятниці, коли старі торговці викуповували назад собі посади в уряді. Тільки що я можу запропонувати?  Певна річ, хоч ми з вами, шановні читачі, і знаємо, що я дорого коштую, але у Верховній Раді про це мало хто здогадується. Попри те, що я туди вряди-годи заходжу по новий матеріал для статей, за мене як такого там ніхто й ламаної копійчини не дасть. Чим же їх зацікавити? Та це ж очевидно: тут оце нова книжечка моя вийшла, «Колода від Ющенка», де про дуже багатьох політиків епіграми надруковані. А оскільки політики люблять читати про самих себе більше, ніж про будь-кого іншого, то й вирішив я занести ту книженцію до парламентського кіоску, що на першому поверсі – якраз за чоловічим туалетом і курилкою за сумісництвом. Звісно, книжка коштує наааабагато менше, ніж урядові крісла, але для автора вона – найдорожча.

Ви ж чудово знаєте, що без реклами жодна торгівля не буде успішною. Отож, провів у парламенті цілий день, аж поки Віктор Януковича не повернувся на посаду, за якою так скучив. Я не лише спостерігав за перипетіями торгів, а ще й казав колегам-журналістам і політикам про те, де «Колода» продається. Поки вони стрімголов бігли купувати, я кілька цікавих сценок зауважив. Оце нещодавно в «Детектор медіа» обговорювали питання, чому журналісти від ексклюзиву відмовляються, а дають усі однакові коментарі. Там різні думки різних експертів звучали. Суперечливі. А я ось тепер усе зрозумів. Ото стояв біля входу до зали засідань і мріяв про щось своє. Хвилин десять мріяв. А навпроти мене депутатка Олена Лукаш із Партії регіонів весь цей час балакала зі своїми соратниками. Повз неї сто разів проходили журналісти, й ніхто не звертав уваги. І раптом підійшов тележурналіст із камерою, аби взяти в неї інтерв’ю. І що ви думаєте? Таке склалося враження, що Верховна Рада передумала Януковича на главу уряду висувати, а пропонує тепер саме Олену Лукаш. Її зненацька оточив цілий натовп журналістів. Не дивився того вечора телевізор, але підозрюю, що на блакитних екранах світилися суцільні «ексклюзиви» від пані Лукаш.

А потім біля книжкового кіоску побачив двох респектабельно вбраних чоловіків. Вони уважно роздивлялися книжки. Депутатських значків у них на лацканах не було. «Ото, мабуть, великі інтелектуали», - подумалось мені. Хто ж іще здатен так ретельно вивчати друковану продукцію? І раптом один із них знаєте що запитав? Подарую вам половину тиражу «Колоди від Ющенка», якщо здогадаєтесь. Але ви таки не здогадаєтесь, і не тому, що вам ті півтиражу не потрібні, а ще й тому, що жодна людина зі здоровою психікою до такого не додумається. «Что, русский язык совсем уже вытеснили? Вообще книг на нем не видно!» «Почему же?» - здивувалася продавець Світлана, з якою, до речі, ми вчилися в одній школі на Сирці, у Києві. – «Вот, вот и вот замечательные книжки на русском языке». На її розкладці серед іншого лежали справді розкішно видані книжки з російської історії. На мене війнуло Миколою Азаровим, який на той час ще не став першим віце-прем’єром. Пригадалася його гнівна промова у відповідь на просте запитання, чому він не вивчив державної мови. Він палко запевнив усіх слухачів, що не дозволить нищити російську мову і розпалювати міжнаціональну ворожнечу. Тоді мені подумалося, що розумні люди пишаються хорошою освітою і знанням кількох мов. А ось деякі українські політики проповідують, що мов учити не треба, бо надмірні знання можуть посіяти ворожнечу в нашій країні.

А ще – мій улюблений публіцист Дмитро Джангіров послав мене на три літери. На ті самі, що символізують чоловіче достоїнство. Це той дотепник Джангіров, що вів так звані «п’ятихвилинки зненависті» під назвою «Проте» на телеканалі «1+1». Я йому запропонував купити книжечку, де є епіграма і про нього. Поруч стояли народний депутат України Олександр Ковтуненко і колишній головний консультант у Верховній Раді Дмитро Понамарчук, які одностайно закивали головами – мовляв, епіграма їм дуже сподобалась. Але смак героя епіграми явно не збігався з їхнім смаком, і він запропонував мені піти за вже згаданою адресою.
Щоб читачі самі визначилися, нагадаю її:

Свят, свят, свят – нечиста сила:
Як Вітренко полисіла!

Так і пригадалися слова класика: «Сміху боїться той, хто вже нічого не боїться».

Отож, у зв’язку з останніми подіями нам тільки й лишається, що сміятись. Але я замовкаю, а то ще сама Наталія Вітренко кудись мене пошле. А це може бути страшніше, ніж Діма Джангіров.

Юрій Луканов, для "Детектор медіа"