Футбольна першість Європи стала для України хорошою можливістю нагадати про себе, про свою історію, культуру, традиції та гостинність. Сьогодні чимало іноземних уболівальників щиро зізнаються, що відкрили для себе європейську Україну, приємно здивовані теплим і дружнім прийомом, з яким їх тут зустріли. Утім, гостей було далеко не так багато, як могло б. Через дискредитаційну кампанію в ряді європейських ЗМІ Україна зазнала цілком конкретних збитків - як репутаційних, так і фінансових. Згадаймо, як у Нідерландах транслювали рекламу із закликом до жінок не пускати своїх чоловіків в Україну на Євро-2012, бо тут багато вродливих жінок легкої поведінки; німецькі політики закликали своїх фанів не їхати в Україну на знак протесту проти політичного режиму та порушення прав людини. Зовсім нещодавно журналіст Матіас Марбург із видання Bild am Sonntag у своїй публікації назвав Україну - «країною повій». І бурхливий скандал довкола журналістів польського радіо Eska Rock Міхала Фігурського і Кубу Воєвудського з їхніми образливими висловлюваннями про українок. До речі, програму останніх керівництво цього радіо вирішило закрити. Та чи не найбільше обурення українців викликав документальний фільм ВВС «Стадіони ненависті», продемонстрований напередодні Євро-2012, у якому йшлося про расизм в Україні. Дійшло навіть до того, що колишній гравець збірної Англії - Сол Кемпбелл - закликав своїх співвітчизників з екранів ВВС взагалі не їхати в Україну, бо вони «можуть не повернутися живими».

Сьогодні, коли Євро-2012 проходить на належному рівні й стало очевидним, що дискредитаційні посили не відповідають дійсності, більшість згаданих редакцій вибачилися перед Україною, а вболівальники ряду європейських країн відверто співчувають своїм співвітчизникам, які повірили провокації й не змогли відкрити для себе Україну.

Зрозуміло, що, висловлюючись футбольною тематикою, від таких інформаційних нападів програли всі. Україна - втративши частину гостей Євро-2012, а футбольні збірні - не відчувши належної підтримки вболівальників на стадіонах. До речі, Англійська футбольна асоціація планує скаржитися на ВВС, яка «своїми непрофесійними діями позбавила національну команду значної частини підтримки вболівальників на матчах Євро-2012 в Україні».

Утім, нам після завершення чемпіонату важливо «відмотати плівку назад» - не для того, щоб наголосити на образах. А щоб проаналізувати причини цієї дискредитаційної кампанії та хто і що за нею стояли? Зрозуміло, що ця тема масштабна, і вона не вичерпується одним матеріалом. Наразі пропонуємо погляди експертів «Дня», які дали нам перші коментарі.

«Протистояти таким інформаційним атакам можна передусім шляхом власної активної інформаційної політики»

Олексій Гарань, історик-міжнародник, професор політології НаУКМА:

- Інформаційна кампанія, що тривала у світових ЗМІ напередодні Євро-2012 із закликом не їхати в Україну, була вигідна насамперед Росії. У мене немає прямих доказів, але, знаючи, яка цілеспрямована кампанія дискредитації України тривала протягом останнього часу з боку Росії, що не припинилася навіть після приходу Януковича до влади, припускаю, що без спецслужб «братньої» нам країни не минулося. На жаль, на такі дискредитації часто «купуються» іноземні журналісти, які мало що насправді знають про Україну. Корпункти багатьох європейських редакцій розташовані в Москві, тому в Україну журналісти приїжджають ненадовго, а основну інформацію про нашу країну черпають із російської преси. У тому, що було завдано репутаційного удару, частково провинна лежить і на самій Україні, адже, справді, серед показників корупції, охорони здоров'я тощо ми понизилися в багатьох рейтингах світових стандартів.

Я був просто здивований сюжетом на ВВС про расизм в Україні. У розмові з відомими журналістами пересвідчився, що цей сюжет не вписується в стандарти ВВС. Виходить, автори сюжету відійшли від власних редакторських принципів?

Часто спілкуючись із європейськими журналістами, прошу їх не ототожнювати корумпованих людей при владі в нашій країні з самими українцями, яким є що насправді запропонувати Заходу, є чим пишатися. Ті, хто зі мною розмовляв, це розуміють. Українцям теж пояснюю, що коли європейські політики не приїжджають в Україну під час Євро-2012, то це не свідчить про те, що вони взагалі не сприймають Україну. Навпаки, вони хочуть нам допомогти стати справжніми європейцями, боротися за свої права та вольності.

Гадаю, протистояти таким інформаційним атакам можна, передусім, шляхом власної активної інформаційної політики, але вона буде успішною, тільки якщо будуть зміни в самій Україні.

«Це не лізе в ніякі ворота європейських цивілізаційних стандартів»

Ольга Герасим'юк, народний депутат України:

- Дуже негативно сприймаю дискредитаційні повідомлення у світових ЗМІ про Україну, але не робила б із них узагальнень. Насправді вони не визначають загального ставлення європейців до українського суспільства. Так, ми можемо говорити про певне негативне, а часом - і дуже жорстке ставлення Європи до української влади, яке вилилося в резолюцію Європарламенту, резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи, але це - ставлення до наших владних інституцій, і воно не означає негативного ставлення до усього суспільства. Ці документи якраз і спрямовані на допомогу нашому суспільству, яке прагне укріплювати власні демократичні цінності.

Поодинокі інформаційні випадки, хоча й дуже поважних видань, я б не сприймала як цілеспрямовану політику проти України, але й залишати їх без відповіді теж не слід. Така поважна структура, як BBC, не повинна дозволяти собі упередженого підходу. Дивно, що саме служба ВВС чи не першою «напала» на Україну, адже для журналістів принципи роботи цієї служби були взірцем того, якими мають бути професійні стандарти в журналістиці. На мою думку, у сюжеті ВВС порушено етичні норми. Переконана, що ці випадки повинні стати окремою темою для дискусії щодо стандартів у журналістиці, адже ЗМІ давно перестали бути відбитком подій, просто засобом повідомленням про новини, а стали окремим, самостійним діячем у геополітичних процесах.

Ми маємо серйозно проаналізувати дискредитаційні напади не лише з точки зору обурення чи сприйняття/несприйняття їхнього вибачення, а насамперед з позиції необхідності знайти відповіді на питання: що насправді відбулося й чому це відбувається саме зараз? Якщо ми серйозно визначили, куди пливе український корабель, повинні передбачити рифи, на які він може наштовхнутися. Характеристики, які було озвучено в медійних виступах, - абсолютно обурливі для нас речі. Це не лізе в ніякі ворота європейських цивілізаційних стандартів.

«Світова журналістика нині страждає на ті самі хвороби, що й українська»

Вікторія Сюмар, виконавчий директор Інституту масової інформації:

- Річ у тім, що світова журналістика нині страждає на ті самі хвороби, що й українська. Суть хвороби полягає в намаганні підняти саме максимально скандальні проблеми, адже прагнення до об'єктивності не дає великого рейтингу. Теми, які іноді просто шокують, мають першочерговий попит.

Взагалі основна проблема полягає в тому, що Україна мало себе позиціонує на Заході. Вона не використовує позитивні інформаційні «месиджі» сама про себе. Виходить, якщо ти не нічого про себе не доносиш позитивного, ЗМІ доносять те, що є максимально скандальним: українську політику, деякі сторінки історії, на кшалт Чорнобиля, й скандальні соціальні ситуації, як, наприклад, щодо фактів насильства чи проституції в Україні.

Такі поодинокі дискредитаційні випадки можна знайти проти будь-якої країни, але, якщо країна не формує позитивного інформаційного поля, саме згадані поодинокі, але шокуючі випадки створюють загальну картинку. Чому Україна себе не позиціонує як країна чогось хорошого? У Франції, наприклад, є чимало випадків підпалів авто, які скоюють молоді люди, але ми, передусім, знаємо про чудове французьке вино, хорошу косметику та відомі музеї Парижа. А що могли чути в Європі про Україну? От і виходить, що здебільшого - про Чорнобиль та дешевих гарних жінок.

Мені складно сказати, хто міг би змодерувати таку акцію. Зрозуміло, в цьому контексті є якісь підозри щодо Кремля, який веде цілеспрямовану інформаційну політику, співпрацюючи з відомими світовими консалтинговими агенціями, співпрацюючи із західними медіа. Ця політика спрямована на поліпшення іміджу «Газпрому» і загалом російського керівництва та зменшення іміджу України, але я не думаю, що у випадку з Євро-2012 це була якась замовна річ. На мою думку, найбільше до формування негативного іміджу України доклала рук власне українська влада, яка напередодні турніру запозиціонувала нас як країну з політичними переслідуваннями; країну, де не дотримуються прав людини.

Вадим Лубчак, «День»

Фото -ua.korrespondent.net