Директор продюсерської компанії «Етносаунд» Олесь Журавчик вважає, що тепер пісні українською можна буде почути вкрай рідко. «Коли квоти були паритетні, то можна було лобіювати все українське. Тепер на українську пісню і кіно це дуже вплине», - прокоментував Deutsche Welle Журавчик.

Крім того, в законі депутати прибрали норму за якою в теле- та радіоефірі мали з’являтися саме українські автори і виконавці. По суті це було прикриття для розповсюджувачів контенту, коли пісні російською чи англійською співали українські вокалісти і це зараховувалося в 50% квоту. «Тепер приїжджатимуть і співатимуть у нас українською зі всього світу», - жартує продюсер.

Закон подала до Верховної Ради депутат від Партії регіонів Олена Бондаренко. Виступаючи з парламентської трибуни перед голосуванням вона  заявила, що прийняття закону забезпечить слухачам свободу вибору і «наблизить Україну до європейських стандартів». За словами Бондаренко, 25 відсотків – це саме та частка, яка дасть розвиватися українському радіо. «Цей відсоток не пригнічує його, а дає йому дихати», - наголосила депутатка. За її словами, радіостанції не можуть витримати 50-відсоткову квоту, вони «стають схожими одна на одну».

І прибічники, і опоненти високої квоти на українську продукцію в ефірі, посилаються на «європейський досвід». Чи існують квоти у країнах ЄС? Як з'ясувалося, тут ситуація далеко неоднозначна.

Як повідомила Deutsche Welle Катарина Бюлер, юрист Відомства у справах ЗМІ землі Північний Рейн – Вестфалія (Landesanstalt für Medien in Nordrhein-Westfalen), у Німеччині жодних квот на національну аудіовізуальну продукцію немає. Це стосується як мовних обмежень, так і країни походження фільмів або аудіопродукції. Єдина вимога щодо наповнення ефіру стосується трансляції фільмів та телевізійних передач виробництва країн Європейського Союзу.

На виконання аудіовізуальної директиви ЄС у німецькому законодавстві міститься норма, відповідно до якої «переважна частина ефіру, передбачена для трансляції фільмів, серіалів та документальних передач, має бути відведена під європейську аудіовізуальну продукцію. Переважна частина ефіру має наповнюватися передачами і фільмами, виробленими у німецькомовних країнах та країнах ЄС». Конкретні відсотки, однак, не називаються. До того ж, цей припис має рекомендаційний характер, раз на рік телерадіокомпанії самі надсилають відповідні звіти до наглядових органів. Цікаво, що й без конкретних квот німецькомовна музика в ефірі німецьких радіостанцій не є рідкістю. 

За словами Катарини Бюлер, основним завданням земельних відомств у справах ЗМІ є контроль над виконанням приватними телерадіокомпаніями законодавчих норм, які стосуються захисту неповнолітніх та вимог до реклами. Зазвичай йдеться про те, у який час можна ставити в ефір передачі і фільми з «дорослим» змістом, а також про те, чи не містять передачі неприпустимої прихованої реклами. Серед можливих порушень Бюлер називає також перевищення ліміту реклами, який становить 15 відсотків денного ефіру або 20 відсотків протягом однієї години.

Натомість французькі телеканали та радіостанції мають чітко виконувати закон щодо мови та походження продукту в ефірі. Відповідно до закону, ухваленого 1986 року, у Франції чітко визначені квоти продукту, який зобов’язані транслювати французькі телеканали та радіостанції. Відповідно до „Закону Леотара“, як його називають у Франції (на честь тодішнього міністра культури та комунікацій Франсуа Леотара), 60 відсотків „аудіовізуальних та кінематографічних творів“ в ефірі мають бути європейського виробництва. З них 40 відсотків - оригінальні французькі. 

На радіо так само 40 відсотків пісень та музикальних творів мають бути французькими. Втім, навіть якщо передачі або фільми поза зазначеними в законі квотами транслюються мовою оригіналу, вони мають супроводжуватися синхронним перекладом, або ж субтитрами французькою.

У Франції, зокрема, за виконанням закону „Закону Леотара“ спостерігає Вища аудіовізуальна рада. Крім мовних питань вона слідкує також за дотриманням вимог щодо реклами. Так, влітку Рада заборонила ведучим на телебаченні та радіо використовувати назви соціальних мереж, таких як Facebook або ж Twitter, побачивши у цьому приховану рекламу. Таким чином канали були позбавлені можливості інформувати аудиторію про власні об’єднання фанів в інтернеті.