Як можна змінити країну

14 Лютого 2011
33427
14 Лютого 2011
13:30

Як можна змінити країну

33427
Як можна змінити країну

7 лютого Сергій Лещенко надіслав листа «Известиям в Украине» у відповідь на матеріал В'ячеслава Піховшека за 26 січня, в якому той згадує його ім'я. Як виявилося, газета не змогла надрукувати матеріал Лещенка повністю, оскільки хотіла уникнути можливих судових процесів проти неї. Після цього між Лещенком і редактором газети Соколовською зав'язалася полеміка на сайті «Детектор медіа». А на «Українській правді» Лещенко навіть опублікував відкритий лист Ігорю Коломойському, власнику «Ивестий в Украине», з проханням опублікувати його текст-відповідь повністю. Полемічна мова і Лещенка, і Піховшека, і Соколовської заслуговує поваги й захоплення. Безперечно, всі вони професіонали в цьому жанрі. Однак принципи в усіх трьох - абсолютно різні.

 

Я не хочу тут ставати ні на чий бік, бо це беззмістовно й некоректно. Кожен є професіоналом, має певні права, але також мусить виконувати й певні обов'язки. Те, що Піховшек є неперевершеним майстром маніпуляцій, знають усі. І єдине, за що хочеться йому подякувати, - це за започаткування такої дискусії взагалі. Бо головна суть її зводиться до одного: критикувати владу чи ні.

 

Не знаю, як Піховшека, але мене в університеті вчили так: журналіст завжди має бути в опозиції до влади. Відомі журналісти на зустрічах також переконували: не можеш змінити своє місто - зміни область; не виходить змінити область - зміни країну; не можеш змінити країну - йди продавати квіти. Я думаю, що Лещенко відноситься до тих, хто країну змінити може і якісно змінює своєю постійною роботою.

 

Чи може змінити країну Піховшек? Після свого матеріалу - навряд чи. Адже тепер він просто ліг під владу, не виявивши бажання щось змінювати, а лише спокійно спостерігати за так званим упровадженням важких чорнових реформ у життя країни.

 

Нехай Піховшек відпочиває, а журналісти не можуть собі цього дозволити. Вони мусять писати, мусять об'єктивно критикувати, мусять дискутувати, таким чином змінюючи країну, щоб завтра не опинитися на базарі, продаючи квіти.

 

Насторожує інше: сама постановка питання Піховшеком про можливе вбивство Лещенка свідчить про те, що в нашій країні ця влада може все. Як пише Ліна Костенко у своєму романі, «свобода справді є. Пиши що хочеш. В тюрму не посадять, у психушку не запроторять. Але можуть убити». Що ж, самому Піховшеку, я так розумію, смерть від цієї влади не загрожує. Як, у принципі, і від будь-якої іншої. Що таке служіння владі, він-бо знає краще, ніж будь-хто інший.

 

Тому й використав у своєму матеріалі лише вибіркові моменти з життя влади й держави, таким чином підмінюючи поняття й маніпулюючи людською свідомістю. І замовчуючи те, що заборона на свободу слова - це не лише можливість відмивання грантових грошей задля боротьби з цензурою (чого гріха таїти?). Це також неможливість отримати інформацію, небажання чиновників спілкуватися з журналістами. Врешті-решт, це владопанегіричні новини по наших обласних держтелерадіокомпаніях, після яких іде незмінна рубрика «Відкритість влади», під час якої ми спостерігаємо «прогрес і рух вперед» у державі.

 

Замовчуючи те, що глава УПЦ КП Філарет прогнозує майже повне руйнування Київського патріархату до літа (!), бо це потрібно Кирилу. Замовчуючи те, що перегляд історії - це не лише Степан Бандера. Це також окреме вивчення російської літератури і викидання «Жовтого князя» з навчальної програми. Замовчуючи те, що репресії - це не лише «справедливі судові процеси», які останнім часом стали схожими на профанацію. Це, зокрема, й те, що держслужбовець, який очікує, щоби взяти автограф у Ліни Костенко, не хоче називати свого прізвища журналістці газети «День». Репресії - це страх і апатія, які оселилися нині в серцях мільйонів українців. Репресії ці тихі і швидкі. Щоб не встигали реагувати. І вони діють, вони присипляють... Але вони можуть і розбудити, згадайте Тараса Шевченка!

 

Всього цього в матеріалі Піховшека немає.

 

Можливо, аргументи, які наводить у своїх статтях Лещенко, також неоднозначні, але вони, принаймні, підтверджують те, що знає навіть кожна українська дитина, та не завжди може довести: наша влада жирує, а більшість людей бідує.

 

Тому не слід Піховшеку словосполучення «разоблачительные материалы» брати в лапки, бо в Лещенка матеріали справді викривальні. І те, що їх не передруковує преса, бо боїться, прикриваючись можливими судовими позовами, свідчить про те, що ми наближаємося до диктатури.

 

Ольга Бузулук, м. Луцьк

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Ольга Бузулук, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
33427
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду