Російське телевізійне й інформаційне співтовариство було буквально підірване виступом Леоніда Парфьонова під час вручення національної премії ТЕФІ. Діагноз, поставлений ним російському телебаченню, і навіть у ширшому сенсі — всій журналістиці, був точний і через це вельми вибухонебезпечний.

 

Причини, за якими Парфьонов вирішив привселюдно заявити про застарілі хвороби телебачення, втім, усім відомим, досить детально обговорювалися на сторінках газет і ще більше в інтернеті. Віддаючи належне його громадянській позиції, звернемо увагу на те, що цим далеко не вичерпується інтрига довкола виступу. Якось так вийшло, що ця подія збіглася ( випадково чи ні) з низкою інших, які мають велику політичну складову.

 

Буквально напередодні промови Парфьонова, що викликала такий резонанс, президент Дмитро Медведєв у своєму відеозверненні висловив низку тез певною мірою вельми співзвучних тому, що сказав телеведучий. Зокрема, президент виголосив багатозначну фразу: «Не секрет, що з певного періоду в нашому політичному житті стали з’являтися симптоми застою, виникла загроза перетворення стабільності на чинник стагнації». Глава російської держави не сказав, з якого часу це сталося. З приходом Володимира Путіна у владу? З арештом Михайла Ходорковського восени 2003 року і подальшим за цим викриттям 1990-х? А можливо, з кінця другого терміну Путіна? Цього Медведєв не уточнив.

 

Як відзначив член Суспільної палати Максим Шевченко в ефірі радіостанції «Эхо Москвы», виступ президента був складним за змістом, «який, власне кажучи, я думаю, мало хто з народу зрозуміє».

Дуже схоже, що в більш доступній для широкої публіки формі висловив Парфьонов. Застій у політичному житті — це для тих, хто розуміє і хоч трохи розбирається. А ось проблеми телебачення і журналістики, пов’язані з цим самим застоєм, усі розуміють, оскільки щодня включають телевізор і бачать суцільне славослів’я на адресу влади. На центральних каналах відомо кому співають солодкі пісні, на місцевих каналах — начальникам, що поблизу розташовані. При цьому чим далі від Москви, тим контроль над теле- та інформаційним простором пропорційно жорсткіший.

 

Але все це було лише початком. У своєму посланні Федеральним зборам президент Дмитро Медведєв зажадав від регіональних і муніципальних властей позбавитися від непрофільних активів — у першу чергу, від місцевих ЗМІ. Медведєв прямо заявив: «Органи влади не мають бути власниками заводів, газет, пароплавів». Помічник президента з економічних питань Аркадій Дворкович пояснив, що глава держави не випадково процитував поета Самуїла Маршака з його віршованого памфлету «Містер Твістер». Кремль дійсно виношує плани зобов’язати регіональні та муніципальні адміністрації позбавитися від газет, радіостанцій і телеканалів, що знаходяться у них на балансі. Ініціатива буде оформлена у вигляді законопроекту. Не виключено, що до кінця 2011 року.

 

Не розглядатимемо всі проблеми, які виникають при реалізації такої ініціативи. Нам вони добре знайомі. Роздержавленням регіональних ЗМІ України займаються практично стільки, скільки існує наша незалежна країна, а віз й донині там. Судячи із заявки Медведєва, в Росії мають намір це питання вирішити досить швидко і безповоротно.

 

Здавалося б, який зв’язок між цими подіями. Безпосередній. Підтвердження знаходимо в об’ємному інтерв’ю Гліба Павловського телеканалу Russia Today, в якому він заявив, що «Медведєв досить чітко гне свою лінію»: «Він підсилюватиме натиск на еліти, на виконавчу владу, включаючи уряд, на регіональну владу, домагаючись визнання себе природним лідером політичного класу». На думку Павловського, це визнання, «росте на очах, особливо в регіональних промислових, адміністративних і навіть силових колах». Настав час діяти, і тому президент «...дозволяє собі вже зараз досить жорстку критику і піде в цьому плані далі». Впевненість Павловського будується на зрушеннях у настроях російської бюрократії. «Якщо рік тому чулися в розмовах ностальгічні нотки: ну коли ж нарешті повернеться Путін, аби все стало зрозуміло, то зараз ця ностальгія все менша. Мабуть, час бере своє. Чиновники звикають до думки про неминучість висунення і перемоги Медведєва». «Ще влітку іміджева політика Путіна була сильнішою, але зараз спостерігається зворотна тенденція. У Путіна велика кількість самоповторів, а у Медведєва з’явився власний політичний стиль. Я ще 2008 року зауважив, що Медведєв стане справжнім президентом, коли звільнить Рахімова, Шаймієва і Лужкова», — сказав Павловський.

 

Аналогічну точку зору висловив і директор Міжнародного інституту політичної експертизи Євгеній Мінченко: «Вочевидь, Медведєв підсилює свої позиції, і що б вони з Путіним поміж собою не обговорювали, він для себе прийняв рішення, що йде на наступний термін. Якщо у Путіна сьогодні є якісь сумніви, то Медведєв демонструє повну відсутність таких».

Саме в цьому й полягає інтрига, що виникла довкола заяви Парфьонова. Відкрита постановка проблем російського інформаційного простору лежить у руслі політичної модернізації, проголошеної Медведєвим. Із цим також пов’язана його ініціатива щодо роздержавлення державних та муніципальних ЗМІ. Дія не лише неоднозначна, а й багата на появу значної кількості невдоволених. Адже чимало муніципальних і державних газет, перейшовши до приватних рук, не витримають конкуренції та закриються з відповідними наслідками для тих, хто в них працює. Але це один бік проблеми. Російська влада може на це й не зважати. І не таке бувало.

 

Є складніша проблема і певною мірою суттєвіша за своєю небезпекою. Місцеві начальники від губернаторів до мерів звикли мати кишенькові газети і підвладне телебачення як інструмент впливу на виборців. Адже не секрет, що здебільшого громадяни в провінції московських газет не читають і мало цікавляться тим, що в них написано. Столичні проблеми їх мало хвилюють. Для них набагато важливіше те, що відбувається поблизу них. Тому великі чиновники в регіонах так цінують і так захищають своє право безроздільного контролю за пресою як паперовою, так і електронною. І пропозицію Медведєва вони зустріли, м’яко кажучи, без особливого ентузіазму. Втім, не все для них втрачено.

 

Заступник керівника фракції «Справедливая Россия» в Державній думі Михайло Ємельянов у московській «Независимой газете» сказав, що «...партійне співтовариство в регіонах уже стурбоване наслідками реалізації президентської ініціативи. Ідея, м’яко кажучи, не дуже вдала. Існує поверховий ліберальний погляд: якщо відібрати ЗМІ в губернаторів та мерів, вони автоматично втратять адміністративний ресурс. Проте перехід ЗМІ в приватні руки не вирішить проблеми плюралізму на місцевому рівні, а, навпаки, її посилить». Депутат впевнений, що влада швидко освоїться з тим, як контролювати приватний сектор і зробити видання ручними. А ось в опозиції почнуться справжні проблеми. Про рівний доступ партій до ЗМІ можна буде забути, оскільки потрапляти на сторінки газет і в ефір вона зможе лише за допомогою грошей. Між тим, цей ресурс для неї обмежений, тому в медійному просторі домінуватиме партія влади. На думку депутата від фракції КПРФ Сергія Обухова, Кремль знову спробує відбутися напівзаходом. Із приватизованими ЗМІ укладатимуть договори на інформаційне обслуговування місцевих адміністрацій. Він вважає, що ситуація виглядатиме приблизно так: «ЗМІ приватизують і керуватимуть ними за допомогою держзамовлення, аби виглядати білими й пухнастими лібералами в очах Заходу. А далі все залишиться, як і раніше. Сумно».

Те, що не включені у владну вертикаль партії не вітають ініціативи президента, цілком зрозуміло. Ми ж відзначимо синхронність виступів на підтримку майбутньої кандидатури Медведєва на президентських виборах, модернізаційні пропозиції у сфері ЗМІ глави держави та критику наявного становища з боку відомого телеведучого. Усім ясно, що присутність в інформаційному полі Росії як Павловського, так і Парфьонова пов’язана з їхньою ретельно вивіреною обережністю у висловах, тому недоречно вважати їхні різкі та прямо скеровані заяви емоційним сплеском, покликом душі.

 

Парфьонов 2001 року долучився до нового НТВ, коли його соратників буквально вигнали з ефіру. А Павловський був одним з архітекторів путінської вертикалі. Він входив у вузьке коло політологів, допущених до кремлівських таємниць, святая святих. Скоріше за все, ці заяви добре продумані та є ланками ретельно побудованої комбінації. Не випадково в інтерв’ю газеті «Коммерсантъ» спритний бюрократ і знавець порядків у московських коридорах влади Михайло Швидкой заявив: «Дуже не хотів би, аби в когось, у тому числі в Костянтина Львовича Ернста (генеральний директор Першого каналу. — Авт.), після виступу Леоніда Геннадійовича Парфьонова виникли які-небудь проблеми». І далі: «...вважаю, що сьогодні державні телеканали сильно зарегульовані. Переконаний, що це не приносить користі ні каналам, ні державі. Хоча, звичайно, у власника, в цьому разі у держави, є право регулювати інформаційну політику таким чином, як він вважає за потрібне». Уже Швидкой точно знає, що каже. Жодних проблем ні в Ернста, ні в Парфьонова не виникне. З тієї простої причини, що все так і задумано.

 

До парламентських виборів до Державної думи залишився рівно рік. І вочевидь, що партії, ідеологічно орієнтованій на модернізацію Росії, — партії Медведєва — на початок виборчої кампанії не з’явиться. І Медведєв свої ідеї повинен реалізовувати через структури правлячої партії «Единая Россия», яка і є об’єктом критики президента. Це внутрішнє протиріччя ситуації, можливо, передбачає досить швидке порушення нестійкої рівноваги як в усій вертикалі влади, так і у відносинах двох головних претендентів. Не обов’язково відкритого, але для бюрократії вельми зрозумілого. За таких умов ставку буде зроблено не на адміністративний ресурс, а на особисті якості кандидатів у президенти. Ось чому необхідною умовою майбутньої перемоги є контроль над федеральними телеканалами та впливовими газетами. Ставка явно робитиметься на видимість гласності й відкритості. За допомогою динамічнішої журналістики зруйнувати або, принаймні, надламати міф про стабільність і з’явитися перед громадянами-виборцями як новий тип керівника, здатного провести необхідні й багато в чому важкі реформи з метою корінної реконструкції країни.

 

Відсутність кадрових рішень стосовно Парфьонова і керівників Першого каналу може зумовити з’явлення в офіційному телеефірі журналіста, якому дозволено ставити перед владою не лише рівні, із заздалегідь відомими відповідями, а й незручні запитання. Виходу немає, зробити справжнього журналіста та авторитетного телеведучого з наявних пропагандистів і майстрів паркетної журналістики практично неможливо. Ось і знадобився Парфьонов не лише як журналіст і телеведучий, а й як досить успішний телевізійний менеджер.

 

Скоріше за все, повний контроль над інформаційним простором Медведєву отримати не вдасться. Надто мало часу залишилося, та й владних ресурсів йому поки що бракує. Отже, можна очікувати розділення позицій телеканалів. І це свідчить про те, що президент Росії почав грати в дуже небезпечну гру. Показуючи владу без гриму, можна спричинити такі тектонічні зрушення, що й самому дістанеться. І програш на виборах видасться благом. Приклади з нещодавньої історії добре відомі.