Минулого тижня свого логічного завершення дійшла епопея протистояння між обласною виконавчою владою та директором ОДТРК «Рось» Михайлом Калініченком. Ніхто, щоправда, й не мав ані найменших сумнівів, що Калініченка буде звільнено, як було звільнено десятки чиновників обласного та районного рівнів попередньої політичної каденції. І справа тут не лише в їхній компетентності та відповідності займаній посаді. Просто нова влада, власне, як і її попередники, розпочала енергійне оновлення усієї владної вертикалі. А для того, щоби якось пояснити втомленому від очікування обіцяного покращення життя українцеві, новій владі потрібен контроль над інформаційним простором. І контроль такий, аби кожне слово з владної трибуни підхоплювалося в усіх закутках славної Черкащини, невпинно перетворюючись у масову овацію стоячи. Чомусь регіональному керівництву видалося, що при збереженні на посаді Михайла Михайловича такий контроль здійснювати буде неможливо, і воно вирішило поставити генеральним директором надійнішу людину. Ну-ну...

Власне, Михайло Калініченко завжди знаходив спільну мову з очільниками області, яку б політичну силу вони не презентували. Бувало не завжди швидко та легко. Попередник Тулуба Черевко спочатку теж мав із ним важкі стосунки, але згодом ситуація дивним чином виправилася. Але цього разу, очевидно, справа буде вирішуватись у суді, з огляду на сміховинну мотивацію звільнення Калініченка: викладання в університеті, не кажучи вже про те, що на момент звільнення він перебував у відпустці та на лікарняному. Тож, як завжди запізніла реакція на звільнення колеги з боку Національної спілки журналістів України вже нічого не може змінити.

Хоча, власне, що таке для влади слабкий голос якоїсь громадської організації, яка ніколи не славилася вмінням захищати журналістів? Згадаємо події півторарічної давності, а саме, замах на життя автора цих рядків, його сина та його колеги по журналістській та громадській роботі Валерія Воротніка. Тоді НСЖУ лише спромоглася на мляве цитування версії замаху, яку розповсюджували люди, причетні як до замаху, так і до міської влади. І лише Михайло Калініченко та редактор «Вечірніх Черкас» Станіслав Журило надали тоді трибуну потерпілим у результаті замаху колегам. Решта мовчали або оприлюднували версії, вигадані замовниками замаху.

До речі, якщо при Ющенкові і тодішньому керівництві МВС справу про замах на журналістів якщо не розслідували, то хоча б імітували розслідування, то зі зміною влади розслідування просто припинено, попри два звернення на адресу Президента України Віктора Януковича. Невже новій владі не цікаво, хто намагався вбити журналістів? А може, прокуратура та міліція навмисно саботують хід розслідування, щоб до виборів не оприлюднювати прізвищ, пов'язаних із теперішніми союзниками та друзями провладної коаліції?

Але повернемося до свободи слова. Навряд чи новий керівник ОДТРК «Рось» у разі призначення на посаду зможе буквально за лічені місяці змінити формат каналу та суттєво вплинути на електорат області. Та й такі кадрові фортелі напередодні виборів не додають натхнення журналістам та довіри глядачів до ОДТРК «Рось». До того ж, головне управління внутрішньої політики Черкаської облдержадміністрації два тижні тому з невідомих причин розірвало всі угоди про співпрацю з місцевими телемовниками. Отже, у влади вся надія на ОДТРК «Рось».

За наявною інформацією, розпочалися перевірки в обласних комунальних газетах «Нова доба» та «Черкаський край», після яких обласне керівництво може також вдатися до певних організаційних та кадрових висновків. Крім того, контролюючі та фіскальні органи звернули дуже пильну увагу на газету «Вечірні Черкаси» та деякі інші обласні видання, що, не виключено, з часом також може призвести до зміни політичних симпатій та орієнтирів на шпальтах поки що незалежних газет.

вела багаторічну боротьбу з «бютівським беспрєдєлом» в особі партійних олігархів Губського та Костенка, ці вітри поки що обминають. Але хто може дати гарантії, що напередодні виборів комусь не захочеться скористатися іміджем та популярністю «Антени»? Поживемо - побачимо. Тим більше, згадується все той же 1999 рік, безпрецедентний «наїзд» з боку податкової міліції на місцевий таблоїд «Антена», який тоді був винятково розважальною газетою з телепрограмою, за лічені тижні перетворив його на відому далеко поза межами України незалежну та демократичну опозиційну газету. Дежавю?

Власне, повертаючись до Калініченка, «наїзд» влади на директора державного обласного телеканалу теж перетворив його з чиновника від телебачення на журналіста одного з найвпливовіших українських демократичних медіа - власного кореспондента тижневика «Дзеркало тижня» по Черкаській та Полтавській областях.

Черкаси з-поміж інших обласних центрів України завжди вирізнялися високим рівнем свободи слова, не зважаючи на те, яка влада у Києві. Вільнодумство тут жило завжди - і при Ющенкові, і при Кучмі, і при Байді Вишневецькому. Тож висловімо впевненість, що всі ці процеси так і припиняться, не ставши новою черкаською дійсністю. Звісно, кажуть: «Ліс рубають, тріски летять». Але якось дуже неприємно вважати себе такою тріскою. Наші люди до цього не звикли.

Володимир Мамалига, інтернет-видання «Антенна»