Якщо ви бажаєте знати, чим у своїх високих кабінетах займається, приміром, Національна рада з питань телебачення та радіомовлення, то повідомляємо: працює над розробкою концепції впровадження цифрового мовлення в Україні. Принаймні так стверджує заступник голови Нацради Лариса Мудрак. Вона запевнила «День», що вже на початку осені ми, нарешті, матимемо остаточну стратегію розбудови цифрової мережі. Нагадаємо, що без такої стратегії, грамотно та чітко розробленої, та, відповідно, без «цифри» Україна ризикує залишитися маргіналом у світовому інформаційному просторі.

Процес переходу на «цифру» великою мірою залежить від Нацради, до компетенції якої належить, у тому числі видача ліцензій телерадіомовним компаніям. У переліку повноважень цього - як зазвичай підкреслюють його члени - колегіального регуляторного органу низка й інших функцій, реалізацією яких він викликає на себе праведний гнів медіа-експертів, політиків, телеменеджерів. «Нацраду не люблять...», - констатує Лариса Мудрак. Чи справді це лише нелюбов? Чи все ж для критики є менш суб'єктивні підстави?

Утім, у нашій із пані Ларисою розмові йшлося не лише про суперечливість дій Нацради, не лише про новий її склад та не тільки про позбавлення частот «5 каналу» та ТВі. Зрештою, Лариса Мудрак має чималий досвід. Передусім - журналістський. Тож із заступником голови Нацради «День» поговорив про потребу виробляти власний унікальний продукт та бути конкурентоспроможними, про інформаційну безпеку та ринок, а також про регіональні ЗМІ й оптимальний формат суспільного мовлення.

- Триває прийом робіт на здобуття Національної телевізійної премії «Телетріумф», одним зі співорганізаторів якої (разом з Індустріальним телевізійним комітетом) є Нацрада. Чим вирізнятиметься цьогорічний «Телетріумф», окрім запровадження кількох нових номінацій?

- Цьогорічний «Телетріумф» матиме три особливості. Перша полягає в тому, що цей конкурс - десятий, ювілейний. По-друге, премії присуджуватиме «скорочена» експертна рада. У попередні роки до її складу входило близько 150 осіб, тоді багато хто ставився до голосування формально чи взагалі не голосував. Цього року ми відходимо від колективної безвідповідальності та приходимо до індивідуальної відповідальності. Тому експертна рада складатиметься із 40 осіб. По суті, вона стане базою для створення української школи «телеакадеміків». За основу ми взяли таку формулу: десять керівників каналів, десять керівників продюсерських центрів, десять телеакадеміків (такі люди, як Тетяна Цимбал, ректор Києво-Могилянської академії Сергій Квіт та ін), остання група - вузькопрофільні представники галузі - авторитетні теледизайнери, оператори тощо.

Третя інновація цьогорічного «Телетріумфу» - це розширення регіонального сегменту: і в складі експертної комісії, і в номінаціях. Замість класичної «Регіональної телепрограми» ми запровадили три номінації: «Інформаційна програма-регіон», «Програма будь-якого формату-регіон» та «Ведуча/ведучий програми-регіон».

- Усього - 47 номінацій. Не забагато? Чи «дотягує» український телепростір до такої кількості нагород? Чи є кого нагороджувати?

- Я також мала сумніви щодо кількості номінацій. Але вважаю: людей, які не бояться експериментувати і постійно перебувають у пошуку, треба підтримувати. «Любити треба тут і тепер».

- Підтримка талантів - це одна з функцій професійних премій, але, з іншого боку, завдання премій - підвищення якості через встановлення певних стандартів. Чи спрацьовує тут «Телетріумф»?

- Насправді підвищення якості - це робота, перш за все, власників ЗМІ та редакційних колективів, це робота суспільства. А «Телетріумф» - це прояв любові та поваги. Бажання телевізійників створювати унікальні речі треба підживлювати. Мене охоплює відчуття професійного щастя, коли я спостерігаю, як в українському телепросторі з'являються якісні власні оригінальні формати, не кальковані чи придбані за кордоном.

Українська журналістська школа досі не сформована

- Чому, на вашу думку, телеменджери надають перевагу запозиченим форматам? Адже досвід деяких сміливців свідчить, що той, хто ризикує бути оригінальним, зрештою виграє?

- По-перше, це лінощі, свідома відмова від пошуку, експерименту. Більшість обирає шлях «на догоду глядачеві». Але казати, що в браці оригінальних форматів винні лише телевізійні менеджери, власники та журналісти, було б некоректно. Бо, по-перше, за експериментами й пошуками стоять фінансові витрати і ризики. По-друге, ми досі переживаємо наслідки економічної кризи. Плюс загальна нестабільна ситуація в країні. А третя причина - відсутність української телевізійної та журналістської школи. На жаль, вона ще не сформувалася. Немає орієнтирів, які давали б відповідь на якісь сумніви молодого журналіста, немає наставників, яким він міг би беззастережно довіряти. На жаль, часто успішні журналісти переходять у політику. Я сама в певний момент не змогла сказати «ні», але прощатися зі своєю професією мені було дуже складно. Якби політика не вимивала журналістів із професії, можливо, ця спільнота була б міцнішою та згуртованішою. Але школа поступово формується - завдяки людям із внутрішньою професійною гідністю.

1999 року в мене була нагода навчатися в літній школі International management media Institute у Сан-Франциско. Тоді мене вразив один із курсів, який мав назву «Виховання медіа-власника». За його програмою майбутнім менеджерам пояснювали, якою мовою і за допомогою яких аргументів розмовляти з медіа-власником. Ти не можеш не зважати на ринкові умови, але при цьому стояти на позиції найманця без власної позиції ти також не маєш права, адже тоді ЗМІ, яким ти керуєш, - то вже не журналістика. Цього повинні навчитися й українські медіа-менеджери. Журналістська освіта повинна передбачати менеджмент. Наскільки мені відомо, така дисципліна на факультетах журналістики вже запроваджена, але викладається вона в класичному варіанті, тоді як мала б зважати на специфіку українських медіа.          

Звідси випливає ще одна проблема нашого журналістського середовища: ми погано розуміємо, що таке медіа-ринок і яким він має бути. Так, нині його не назвеш цивілізованим, скоріше, він нагадує українську ринкову економіку періоду кіосків. Але це також треба пройти. Бо медіа-ринок працює за тими самими законами, що й будь-який інший.

Якісне суспільне мовлення - лише за абонплатою

- Ви згадали про те, що за програмою «Телетріумфу» будуть запроваджені нові номінації для регіональних мовників. Яке загалом ваше бачення розвитку регіонального мовлення?

- Регіональні канали, безумовно, потребують реформування. А от яким воно буде - це вже інше питання. На мою думку, доцільнішим є шлях модернізації, а не тотальної реформації.

Якщо Канал територіальних громад (один з проектів модернізації ОДТРК, який передбачає обмін продуктами між регіональними каналами і, таким чином, підвищення якості продукту та скорочення витрат на їх виробництво. - Прим «Дня») все ж з'явиться, він повинен стати «правою рукою» суспільного мовника. Загалом процеси створення суспільного мовлення і Каналу територіальних громад можуть іти паралельно, а згодом об'єднатися в одну систему.

Щодо суспільного мовлення, то, як на мене, для України вкрай важливо розуміти, що відбувається в кожному з її регіонів. Бо новини, які ми бачимо на різних каналах, цієї картини не дають. Адже кожен український регіон розвивається по-своєму, в кожному з'являються свої особливості - і на рівні людей, і на рівні промисловості, і на рівні відновлення історичних традицій.

Я переконана, що за нинішніх умов існування якісного суспільного мовлення можливе лише за умови абонплати. Тоді вибудовується чітка схема «замовник - виконавець».

- Але згідно з останньою оприлюдненою концепцією розвитку суспільного мовлення абонплати запроваджено не буде, використовуватимуться і...

- У будь-якому разі добре те, що процес обговорення формату суспільного мовника є публічним. Суспільне мовлення буде створене тільки тоді, коли цього справді захоче телеглядач. Бажання громадянина платити за якісне телебачення має визріти. Але одночасно він повинен мати гарантію, що отримає справді якісний продукт.

- А хто може йому дати таку гарантію? Адже рівень довіри громадян до держави відомий. І він не безпідставний.

- А от тут якраз питання в тому, чи контролює громадянин, куди витрачаються сплачені ним податки. Він повинен вимагати відповіді на це питання, а не сидіти вдома й думати, що його знову надурили. Треба йти до місцевої влади, писати запити, спілкуватися з центральною владою. Це і є основою громадянського суспільства. Громадянин не може бути байдужим.

Захистити інформпростір має потужний ринок

- Деякі медійники не вірять у те, що сьогодні вдасться створити якісне суспільне мовлення, тому потрібно спрямувати зусилля на розбудову цифрового телебачення. Ця тема, між іншим, останнім часом відійшла на другий план...

- Нацрада аналізує це питання. Тут є дві складові. По-перше, цифрове мовлення - це не просто потреба, а цивілізаційна вимога. А по-друге, запровадження цифрового мовлення пов'язане зі значними капіталовкладеннями. Ми отримуємо чимало пропозицій від інших країн щодо інвестування. Гадаю, цифрове мовлення частково базуватиметься на державному фінансуванні, а частково - на приватних інвестиціях. Нині ми проводимо консультації та переговори, працюють робочі групи. Переконана, що на кінець серпня - початок вересня чітка стратегія запровадження «цифри» вже буде готова. До цього часу Нацрада має завершити з ліцензуванням.

- Якщо до розбудови цифрової мережі залучатимуться іноземні інвестиції, то чи не поставить це під загрозу інформаційну безпеку країни?

- Цього року я писала наукову роботу стосовно інформаційної безпеки та політики (я навчаюся в Дипломатичній академії). Вона включала як мої власні дослідження, так і результати спілкування з вітчизняними та західними фахівцями. Насправді цілеспрямований захист інформаційного простору є характерною ознакою здебільшого тоталітарних країн. У країнах європейського простору на захист безпеки спрацьовують урегульовані ринкові закони. Держава просто захищає цивілізований ринок, тому в окремому інформаційному захисті потреби немає. Звісно, тут потрібно зважати ще й на специфіку України, яка перебуває на перетині геополітичних шляхів. Утім, ми маємо непогане медійне законодавство. А решту функцій захисту мають виконати потужний ринок і сильна держава, яка здатна захистити свою власність, зокрема медіа-ринок. Так само як вільна людина почувається вільною завжди, так само й вільна, якісно та грамотно вибудувана структура переживе всі шторми. Медіа-власники починають розуміти, що діалог із політиками - не єдина складова медіа-бізнесу, що є ще й редакційний колектив, який має виробляти якісний продукт.

- А також його персональна відповідальність перед глядачем...

- Безумовно.

- У темі цифрового мовлення часом виникають парадоксальні відчуття. З одного боку, ми говоримо про нові технології, а з іншого - маємо кустарне «мило» та пропагандистські штучки, які виглядають карикатурно на цьому тлі розмов про високі технології. Як нам підтягнути зміст до форми, до вимог часу?

- Тут важливим є фактор конкуренції, адже вона спонукає до створення якісного продукту. Дрібні видання, які шукають популярності, видаючи сексуальні гороскопи, довго на ринку не затримуються. Я підтримую «природну селекцію», що залежить від медіа-ринку та роботи професіоналів. Якість виробленого продукту росте. А все недолуге і дрібне «відсікається».

Нацраду не люблять...

- Оновлений склад Нацради багато в кого викликає нарікання. Зокрема, щодо професіоналізму нових його членів та порушення процедури Верховною Радою...

- Нарікання є завжди. Цього року мені випадково трапилася аналітична доповідь одного з недержавних аналітичних медійних інститутів. Розгортаю першу сторінку, а там - обрання членів Нацради зразка 2005 року. Там ідеться про ті самі застереження, зокрема щодо складу Нацради. Річ у тому, що це політика. Політичне опонування - це нормальний процес.

Щодо нового складу, то можу сказати, що особисто я люблю працювати з людьми, які вперті та здатні довести, що їхній низький старт може дати фантастичні результати. Я переконана, що з цим складом Нацради саме так і відбудеться. Крім того, вже перші чотири засідання, які ми провели, доводять, що ми, з дуже різним досвідом, можемо бути вкрай корисними для фахового росту одне одного. Адже такої професії, як «член Нацради», немає, цього ніде не навчають.

- На діяльність Нацради було чимало нарікань і в попередні роки. Ви це також пов'язуєте з політикою?

- Політика, звісно, впливає. Але все ж таки Нацрада - це орган, який, з одного боку, роздає ліцензії, а з іншого - регулює, карає, штрафує. У нас немає права законодавчої ініціативи (хоч вважаю, що це потрібно), ми виконуємо насамперед регуляторні функції. І, як будь-який регуляторний орган, наприклад податкову інспекцію чи Держкомстандарт, Нацраду не люблять. Я багато цікавилася досвідом європейських країн щодо роботи регуляторних органів. І в дечому наша ситуація подібна до європейської. Головна функція таких органів у Європі - бачити велику мету і спрямовувати всіх учасників процесу до неї. В Україні мовлять аж 14 загальнонаціональних каналів, тоді як в європейських країнах - не більше ніж сім. Усі вони і є тими учасниками процесу, яких треба кудись спрямовувати. Утім, я переконана, що кількість каналів незабаром зменшиться. Утворяться великі холдинги та ціле мереживо регіональних мовників (їхня кількість також скоротиться). Нацрада повинна бачити ту велику мету, той маяк, на який потрібно орієнтуватися.

- Що це за маяк? Які інтереси, у вашому розумінні, захищає Нацрада?

- Найперше Нацрада має захищати мовників, давати їм шанс для розвитку, прислуховуватися до них, розуміти. Одна з настанов для членів Нацради, яку мені передала Тетяна Лебедєва (член Нацради попереднього скликання. - прим. «Дня»), формулюється так: «берегти». А маяк - це нові технології, пошук інвесторів, координація з європейськими телевізійними групами, обмін досвідом. Щодня ми проводимо зустрічі, робочі групи, які працюють над вирішенням проблемних питань. Наша місія - постійно тримати контакт з індустрією. Ми намагаємося діяти шляхом переговорів, пояснення, аргументації, залучати до дискусії колег із різних каналів.

А мета, я вважаю, спільна і для нас, і для телеканалів полягає в тому, щоб наш інформаційний простір був конкурентоспроможним на європейському рівні. Мрію, що вже через десять років ми побачимо на українському телебаченні продукт, який буде нічим не гірший за французьке, німецьке чи американське телебачення. Зате сьогодні ми вже кращі за Румунію, Словенію, Хорватію та деякі інші країни.

- Після позбавлення частот «5 каналу» і «TВі» Нацрада заявила про готовність проводити конкурс на ці частоти, але внаслідок переходу на цифрове мовлення в країні діє мораторій на конкурси щодо аналогових частот...

- Цей мораторій забороняє виставляти на конкурс частоти понад 10 Вт і нові частоти. Частоти до 10 Вт (малочастотні), до яких належать також анульовані, виставляти на конкурс можна.

Законність проведеного конкурсу, внаслідок якого найбільше частот дісталося «5-му» і «ТВі», була під знаком питання ще тоді, коли його проводили. Із цього приводу було чимало публікацій та заяв. Це, передусім, проблема медійної власності. І тут ми повертаємося до питання формування та розвитку медійного ринку. Я в нього свято вірю. Переконана, що саме завдяки побудові цивілізованого медіа-ринку Україна зможе сформувати і зберегти своє незалежне інформаційне поле без застережень щодо інформаційної безпеки, адже його наповнюватиме якісний продукт, що буде цікавим для українського глядача.

Довідка «Дня»

Лариса Мудрак закінчила факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка, прослухала курс медійного менеджменту в Міжнародному інституті менеджменту мас-медіа (IMMI) у Сан-Франциско. Свою діяльність розпочала на посаді завідувача відділу фантастики журналу «Наука - Фантастика», згодом - заступник головного редактора видання. Була ведучою та автором програм Української редакції радіо «Свобода». Працювала спецкореспондентом і телеведучою програми «Вікна» (ТЕТ, ICTV), «Перехрестя». Була керівником проекту «Український регіональний вісник», головним редактором газети «Деловая неделя - Financial Times», шеф-редактором газети «Новое русское слово» та радіо «Народная волна» (Нью-Йорк).

2005 року призначена начальником управління зв'язків зі ЗМІ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій. З грудня цього ж року - перший заступник керівника прес-служби Секретаріату Президента України. У 2006-му призначена керівником прес-служби Головної служби інформаційної політики Секретаріату Президента України. 2007-го переведена на посаду керівника Головної служби. 23 лютого 2010 року Ларису Мудрак призначено членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Має звання «Заслужений журналіст України».

Марія Томак, газета «День»          

Фото -  «День»