Я не дуже ретельно аналізую те, що відбувається на російському телебаченні, але мої спостереження говорять про те, що російське державне телебачення переслідує державні цілі та державну стратегію. Мені здається, що сьогодні в держави, тобто в Кремля, була (її більше немає) одна мета - зробити так, щоб Віктора Ющенка більше не було серед кандидатів на посаду президента. Це сталося.

Проблема - це вибір дороги, яким піде Україна, і кому ця дорога так чи інакше вигідна. Європейський Союз зробив за ці п'ять років якраз те, що зробили Сполучені Штати Америки з 1991 до 1993 року в Російській Федерації -повністю дискредитував себе. Весь ентузіазм, який був у 2004 - 2005 роках, сьогодні зник. Європа не є жодним ідеалом, жодним носієм цінностей, так само, як Сполучені Штати перестали ним бути в Росії. Україна розчарована й трішки розгублена, вона не хоче повертатися до лона Радянського Союзу. З іншого боку, вона розуміє, що зовні ніхто її не чекає. Вибір складний, і жоден із двох кандидатів сьогодні не пропонує якогось шляху. І в цьому велика дилема та внутрішня криза українського виборця. Як він поведеться 7 лютого, ніхто сьогодні передбачити не може, скільки людей проголосують проти всіх, скільки людей не прийдуть на вибори; як поведуться люди, які голосували за Сергія Тігіпка, Арсенія Яценюка або за того ж Віктора Ющенка? Все це - велика невідомість і великий знак питання, що, з одного боку, -проблема України, а з іншого боку - велика перемога України.

Екзит-пол - дуже дорогий захід. Ми зараз шукаємо гроші, бо в нас хороша соціологічна служба. Я розмовляв із соціологами - всі дуже бояться робити екзит-поли, бо відмінність буде дуже невеликою, у межах похибки. І тому ніхто не розумітиме, хто в результаті переміг, і вся відповідальність впаде саме на соціологів. Тому вони дуже бояться. І я побоююся того, що може статися так, що ми в ніч виборів вийдемо без екзит-полів. І що ми робитимемо впродовж декількох годин, коли Центральна виборча комісія не даватиме жодних результатів, я не знаю. Я ставлю під питання взагалі вихід до ефіру в ніч виборів.

Якби Володимирові Путіну 2000 року довелося вести дебати, скажімо, з Борисом Нємцовим чи Григорієм Явлінським, це було б дуже складно для Путіна. Сьогодні дуже складно Вікторові Януковичу вести дебати з Юлією Тимошенко, бо це інший лексичний рівень. Я не думаю, що українізація будь-якої політики - це біда. Бо Україна сьогодні обирає четвертого президента, і цей президент не є нічиїм наступником, це просто четвертий президент, оскільки третій програв. У Росії ситуація інша: там перший призначив другого, другий призначив третього, третій призначить другого, і всі вони будуть п'ятими, і арифметика стає складною. Ні, в цьому сенсі українізація - це абсолютно не зло. Кремль вважає, що це хаос, але це не зовсім хаос. Світогляд людей змінюється, Україна шукає свою дорогу, і це виражається в результатах голосування. На мою думку, Україна - не Гондурас все ж таки.

Громадянського суспільства поки що в Україні немає, а є більш-менш коректні вибори. Мені здається, що українське суспільство рухається досить динамічно. Але громадянське суспільство потрібно будувати. Наскільки українське суспільство готове до того, аби створювати перешкоди спробам авторитаризму, - це ми зрозуміємо в наступні п'ять років. Гадаю, Віктор Ющенко, любимо ми його чи ні, - це людина, яка створила основи для того, щоб громадянське суспільство починало розвиватися.

Молоде покоління - інше, в Україні воно реально інше, воно від Харкова до Львова інакше бачить своє майбутнє. Як на мене, в Росії те ж саме, незважаючи на ту владу, яка є.

Стилістика поведінки українських політиків, поза сумнівом, змінилася. По-перше, вони почали упаковувати ідеї в слова. У них почали з'являтися ідеї, вони зрозуміли, що конкуренція ідей - це поле для перемоги чи поразки. Вони починають розуміти, що конкретні пропозиції виборцям є запорукою позитивного результату. Загалом, вони реально зробили дуже багато кроків у бік встановлення прилюдної політики.

Європейськість України, європейськість її політиків полягає у виклику. Бо виклик - це об'єднати дві культури. А це властиво європейському політикові, бельгійському, голландському, італійському, навіть французькому, він завжди у своїй ментальності, й у своєму пафосі, й у своїй лексиці зобов'язаний культури об'єднувати. У цьому вся європейськість України. Бо тут, я впевнений, за п'ять років не буде політика, який звертатиметься до виборців виключно за географічним принципом.

Газета «День»

Фото - «День»