Професійні стандарти невблаганні: відсебеньки у новинах неприйнятні, і крапка. На практиці часто чуємо від людей, для яких працюємо, що, мовляв, знеособлена шаблонна форма подання новин набридла, й назріла потреба у суб'єктивізованій інформації, доповненій готовими авторськими оцінками. На цій потребі ґрунтується популярність блогоподібних інформаційних сайтів, у яких певна редакційна позиція, зазвичай іронічна та критична, виконує роль прийнятного для аудиторії фільтра. Так само в новинах жваві, усміхнені ведучі «з плоті й крові», що дозволяють собі часом коментарі та ліричні відступи, й розповідають новини, а не просто читають текст із суфлера, однозначно виграють у роботів-дикторів.

У тому, що авторські оціночні судження, разом із тривалими великими планами й монологами автора на початку та наприкінці сюжету (стендапами), є нормою для сучасної журналістики, переконують колег і західні фільми. Справді, там досить часто можна побачити репортера, що ділиться з глядачами своїми враженнями та міркуваннями. Варто лише зауважити, що подібну поведінку дозволяють собі аж ніяк не вчорашні випускники журналістського факультету, а професіонали, які мають за плечима десятки років досвіду, й усвідомлюють ціну репутації та поваги аудиторії, що можуть бути безповоротно втрачені. Інакше кажучи, для того, щоб його думка стала справді авторитетною для аудиторії, журналіст працює все життя.

І навіть заслуживши таку довіру, він ніколи не стане подавати свою думку як істину в останній інстанції. Різниця між «це добре» й «це видається мені добрим» величезна, а ще більшою вона стає тоді, коли джерелом оцінки є, наприклад, прес-реліз або заява ньюзмейкера. Приміром, узявшись висвітлювати відкриття нового супермаркету, ви напевно почуєте від власників, що він - найбільший, а асортимент товарів у ньому найширший (у районі, місті, області). Для перевірки цього твердження слід щонайменше розкрити комерційну таємницю всіх інших супермаркетів. Природно, що професіонал не стане відтворювати цю тезу, натомість зосередиться на тих характеристиках супермаркету, які легко побачити неозброєним оком, зокрема не лише позитивних.

У кривому дзеркалі українських медіа, де практично будь-яка інформація може виявитись замовною або викликає підозри у замовності, журналістам варто бути більш обережними із оцінками, що мимоволі формують ставлення аудиторії до предмету повідомлення. Натомість бачимо просто-таки нав'язливе прагнення підмінити об'єктивні характеристики суб'єктивними.

Наприклад, нещодавно висвітлюючи з'їзд однієї з партій, журналістка «1+1» Маргарита Ситник запевнила глядачів, що ця партія дійсно зекономила на з'їзді, як стверджувалось раніше. Джерелом такої впевненості стало її власне спостереження, що з'їзд «відбувався без спецефектів, фанфар і салютів, як зазвичай». Чи справді можна назвати ці ознаки свідченням економії - адже журналістка не може знати всіх статей бюджету попередніх з'їздів і навряд чи уявляє, скільки й на що витрачається грошей. Натомість у повідомленні Нового каналу наголошували, навпаки, не на скромності, а на гігантоманії лідерів цієї партії: промову головного партійця ведуча Оксана Гутцайт назвала «величезною... яка тривала півгодини», а також повідомила, що «після завершення з'їзду відбудеться грандіозний концерт». Що ж такого «величезного» у 30-хвилинному хронометражі промови лідера партії, і як можна давати оцінку концерту, який ще не відбувся? Кореспондент ТРК «Україна» Інна Христич у прямому включенні зі з'їзду навіть вдалась до справжньої політичної експертизи: «Что касается такой мощной поддержки звездного десанта - она безусловно важна для партии, однако не является приоритетной». Тут не лише подвійна голослівна оцінка, але й твердження, яке передбачає щонайменше глибинне знання внутрішньої кухні політичної сили!

Отже, якщо придивитись до журналістських оцінок у новинах, бачимо одну явну тенденцію: говорять зазвичай те, чого не знають і знати не можуть. Отже, замість того, щоб бути фільтром для інформації, навпаки - додають до неї «шум», який заважає сприйняттю. Як приправа, яка забиває справжній смак страви, а в деяких випадках - приховує її недостатню свіжість. Наслідки ж насправді ті самі: ніякої користі для здоров'я, можливе отруєння й розлад шлунку. Щоб заслужити бажання аудиторії чути саме їхню авторитетну власну думку, журналістам слід передусім працювати над собою, й учитися фільтрувати, а не засмічувати інформаційний простір.

Отар Довженко, для видання «Известия в Украине»