У статті «Свиной грипп, как зеркало, в котором видно всё...» відомий український педіатр Євген Комаровський наводить страшні симптоми хвороби українських медіа. Спостерігаючи за істерією, хвилею чуток та дезінформації, що охопила країну лише за пару днів, лікар вирішив спробувати звернутись до телеглядачів бодай у рідному Харкові. «... розмовляв із керівниками одного з харківських телеканалів. З'ясувалося, що шансів поговорити з мешканцями міста немає ніяких. Абсолютно весь час зайнятий політиками», - пише Комаровський. Шоу «Шустер live» 30 листопада, частина якого була присвячена обговоренню політиками теми епідемії грипу, глибоко вразило лікаря: «Такого пекучого сорому за власну країну я не відчував ніколи».

І після цього Комаровський - один із небагатьох людей у нашій країні, хто має що сказати на тему епідемії грипу та захисту від неї, а також уміє говорити так, щоб пересічні люди добре розуміли, - не облишив намагань достукатись до ефіру. «У суботу, наївна душа, зателефонував до Києва, - пише він. - Говорив із не останніми людьми на телебаченні. Сказав, що готовий приїхати, що соромно, що треба заспокоїти людей, що це ж національна ганьба... Люди постарались допомогти. Не змогли. Причин не пояснювали. І так усе ясно. Грип і вибори так само несумісні, як грип і аспірин - купа ускладнень (не на печінку, так на мозок)».

Я, хоч і не відповідальний за жоден ефір, відчуваю подвійний сором: за країну, яка готова повірити в легеневу чуму, тиф і дезінфекцію з літаків, але так і не вивчила, що антибіотики не діють на віруси, та за медіа, які навіть перед лицем небезпеки не можуть почати виконувати свої безпосередні функції, а натомість продовжують обслуговувати політиків.

Навіть загальнонаціональні телеканали надають ефір невігласам, які, не ознайомившись із предметом розмови, закликають купувати не «тамифлю», а «озельтамівір» (насправді це одне й те ж саме). Також постійно лунають слова людей, чий статус кандидата у президенти та народного депутата служить «золотим ключиком» до популярних ток-шоу, про те, що насправді людей убиває не грип, а легенева чума. І суперечки людей, які нічого не тямлять ні в епідеміології, ні в медицині взагалі, зжирають золотий ефірний час, у який людям можна було пояснювати, що робити, щоб не захворіти або благополучно перенести хворобу. Сором і ганьба.

Здавалося б, із перших днів паніки всім було зрозуміло: держава неспроможна захистити нас від нового вірусу, який прийшов в Україну, захиститись може лише кожен громадянин, вживаючи необхідних профілактичних заходів. Проте з усіх медиків в ефірі та на шпальтах газет з'являлись лише міністри та чиновники, які або заспокоювали країну, стверджуючи, що все під контролем, або навпаки - плутаючи грішне з праведним, стверджували, що саме від нового вірусу А/H1N1 масово помирають люди. Саме це зробив перший заступник міністра охорони здоров'я Василь Лазоришинець; прес-служба міністерства згодом «скоригувала» озвучену ним статистику, адже насправді підтверджених випадків захворювання на новий грип в Україні на той момент було втричі менше, ніж цифра смертельних випадків, названих чиновником! Журналісти знали про це, та все ж інформація про 70 смертей саме від «свинячого» грипу пролунала скрізь, де тільки можна.

Спорожнілі полиці заповнених знервованими покупцями аптек, перелякані люди, готові за тисячі гривень - із тисячовідсотковою націнкою - купувати непотрібні їм ліки, напівпаралізована економіка і райські умови для політичного піару - всього цього можна було б уникнути, якби засоби масової інформації, озброєні базовими знаннями з безпеки життєдіяльності, довідковими матеріалами та коментарями справжніх фахівців, просто якісно робили свою справу.

Соціальні психологи стверджують, що вибухи паніки, подібні до того, що, на щастя, потроху вщухає зараз в Україні - свідчення глибокої кризи довіри до влади. Що активніше «народні» президент, прем'єр, секретар РНБОУ, міністр охорони здоров'я та інші можновладці рапортуватимуть про подолання загрози, то міцніше пересічний українець, що пережив Чорнобиль, Скнилів, повені та інші катаклізми, віритиме, що насправді все значно гірше. Така ситуація - шанс для ЗМІ, які, хоч і не є в нашій країні четвертою владою, та все ж зберігають певний рівень довіри до себе. Та цей шанс, на жаль, вкотре вже - знехтувано.

Отар Довженко, для видання «Известия в Украине»