Віктор Олександрович Нестеренко - спортивний коментатор і журналіст. У 1962 році прийшов працювати на українське телебачення спортивним коментатором. З 1996 року працює ведучим програм Головної редакції новин ТВО Радіо «Голос Києва», щотижневого випуску «Спорт-тайм», щоденних спортивних оглядів у вечірніх випусках новин.

Коли саме в молодіжній редакції почали робити спортивні програми?

Спортивні програми у складі молодіжної редакції УТ почали створювати ще в 1961 році.
Спочатку цей відділ очолювала Грета Цвік, на той час діюча спортсменка-волейболістка. Працювати в молодіжній редакції вона погодилася за умови, що займатиметься лише спортивними програмами. Так Грета стала редактором. Зауважу, що на той час чіткого поділу на редактора і кореспондента не було, всю роботу виконувала одна особа.
Згодом у молодіжній редакції утворився відділ спорту, в якому крім мене ще працювали Володимир Маєвський і Валентин Щербачов. Саме тоді в ефірі з'явилися перші випуски тележурналу «Старт», програма «Слава солдатська» та телевізійне змагання школярів «Веселі старти». Згодом відділ став окремою редакцією.

Що ви можете пригадати про роки роботи в молодіжній редакції?

По-перше, саме ми стали випускати щотижневий тележурнал «Старт». Він мав хронікальний характер: подія - коментар - подія - афіша. У випуску телевізійних новин щовечора виступав хтось із двох коментаторів - Щербачов, Нестеренко. Потім до них приєдналися заслужений майстер спорту, срібний призер Олімпіади в Мюнхені Євген Аржанов, Сергій Кравчук та Валерій Костінов. Щодня у вечірніх випусках новин о 19:00 і о 23:00 виходив спортивний оглядач з коментарем, або ж демонстрували відеоматеріал.

Далі цей відділ об'єднали з радіо, і його очолив Валерій Костінов. Згодом до роботи приєдналися Олександр Липенко, Юхим Шарпанський, Сергій Клопов, Сергій Дерепа. Крім програми «Старт» ми давали щоденні коментарі у ТВ новинах та на радіо «Промінь».

Згодом наша редакція почала випускати ще такі програми, як «Урок виробничої гімнастики»; «Телевізійна школа плавання» (автор і ведучий Ф. Досаєв), де зовсім маленькі хлопчик і дівчинка на очах у глядачів вчилися плаванню; «Олімпійська естафета» - програма про історію Олімпіад, її героїв та підготовку до наступних змагань.

Чи експериментували Ви з новими формами ведення спортивних програм?

Були спроби зробити спортивний марафон із телетрансляцій футбольних матчів та інших спортивних змагань. Оскільки вони розпочиналися в різний час, то була можливість включати у прямому ефірі передачі змагань у декількох містах. Після цікавих турів була спроба показати фрагменти трьох матчів у трьох різних містах України. Цей марафон був перший і єдиний. На той момент технічно це було складно робити.

До речі, розкажіть про технічне забезпечення трансляцій.

На всіх футбольних трансляціях Юрій Андрійович Федоров був керівником телеоператорів. Як професійний оператор він завжди намагався покращити якість телетрансляцій. У 1962 році Юрій Андрійович сконструював спеціальний пристрій, за допомогою якого можна було під час передачі повільно і безперервно змінювати фокусну відстань, а отже, і план - від загального до великого та навпаки. Ті, хто дивилися в той час футбольні матчі на першість країни з футболу, відразу звернули увагу на цю новинку. Тому що картинка суттєво покращилася. Пізніше з'явилися відеоповтор та трансляція футболу двома ПТС.

Якими були умови роботи коментатора?

Досить складними. По-перше, під час будівництва нових або реконструкції старих стадіонів ніхто не думав про звичайні коментаторські кабіни. Коментатори працювали як прийдеться: і на трибунах серед глядачів, і на даху якоїсь споруди. Коли був черговий ремонт нашого стадіону, коментаторську кабіну влаштували в автобусі. Влітку на момент початку трансляції там було гаряче, як у барокамері, тому ми роздягалися до плавок, бо інакше працювати було неможливо. Якщо хтось пам'ятає наш старий стадіон, ще одноярусний, то над урядовою ложею стояла така маленька башточка і там було місце коментатора. Техніка була допотопна, ефірний монітор у кабіні коментатора з'явився десь років 25 тому, і раніше коментатор починав трансляцію, дивлячись на оператора, який стояв унизу і давав сигнал початку - махав хустинкою. Тобто, ти не бачиш, в ефірі ти чи ні.

Які цікаві футбольні матчі Вам довелося коментувати?

Я коментував не лише футбольні матчі. Моя діяльність спортивного журналіста розпочалася з репортажу про баскетбол. Усі футбольні матчі, які проводилися в Києві, матчі Єврокубків і всі на ЦТ - коментував я. Але за кордон з київським «Динамо» їздили коментатори з Москви.
Найбільш цікавим матчем і репортажем я вважаю гру «Динамо» (Київ) - «Баварія» (Мюнхен). Як відомо, коментатор не має права вболівати - це аксіома. Але того дня атмосфера, що панувала в місті і на трибунах, та й сам поєдинок - були винятковими. Той репортаж вважаю своєю найвищою планкою.

З якими режисерами Вам довелось працювати?

Першим режисером футбольних трансляцій у далекому 1958 році був Едуард Володимирович Головня. Проте, він завжди хотів знімати кіно про спорт, тому згодом перейшов працювати на Київнаукфільм. Його замінила Лариса Миколаївна Цодікова. Дуже цікавим є те, що режисером спортивних програм довгий час була жінка. До речі, в той час була ще і жінка-телеоператор - Клара Матісон. Її камера стояла перед першими рядами нижнього ярусу трибун і їй часом доводилось вислуховувати багато чого неприємного від уболівальників.

Чи відчували Ви тиск керівництва?

У ті часи футбол був партійним. Генсек компартії України В. В. Щербицький любив футбол, тому всі мусили ходити на матчі. Зрозуміло, що його бачення - як саме має працювати коментатор, було вирішальним.

«Великий знавець» спорту В.В. Щербицький був незадоволений українськими коментаторами. Я неодноразово чув критику від відділу пропаганди ЦК Компартії України. Справа в тому, що я не можу терпіти грубої гри, і завжди про це говорю. Наприклад, у 1978 році відбувався поєдинок «Динамо» (Київ) - «Інтер» (Братислава) - товариський матч у рамках Дня міст-побратимів. Гра, яка нікому не була потрібна і нічого не вирішувала. Гравці влаштували дуже грубу гру на полі. Я весь час підкреслював це і сказав, що єдиною прикрасою цього матчу був марш духового оркестру міста Братислава, який виступав на стадіоні в перерві. Тоді я не знав, що на мене чекає вранці...

Хоча, треба віддати належне - завдяки В. В. Щербицькому в Києві з'явилась кольорова ПТС.

Спорт - це експресія, напевно, «неефірних» моментів на футболі було багато?
Так. Пригадую, ми транслювали молодіжний європейський турнір, і десь за вісім хвилин до кінця матчу гравці італійської команди побилися з нашими. Трансляція триває, а вони б'ються. Це був 1986 рік. Камери показували трибуни.

Чи довелося Вам працювати на Олімпіаді 1980 року?

Так, тоді довелося добряче попрацювати. У Києві проходила частина футбольного турніру. Група наших кореспондентів, а саме Євген Аржанов та Сергій Клопов, який прийшов перед самою Олімпіадою, були кореспондентами в Москві і переганяли нам інформацію. Ці дні були особливо напруженими й цікавими. Щось конкретне пригадати важко, адже багато років минуло. Я вів футбольні репортажі з турніру, виходив у радіоефір із «Щоденниками Олімпіади».

З приємністю згадую роки роботи на УТ. Можливо тому, що був молодим, можливо тому, що початок мого шляху в спортивній журналістиці був, на мій погляд, досить вдалим. Власне, мій сорокавосьмирічний стаж роботи спортивним коментатором і спортивним оглядачем це підтверджує.

Завідувач музею НТКУ Юлія Максимчук

Текст опубліковано на сайті «Першого національного»

Фото - 1tv.com.ua