Нещодавно журналіст приїхав в Україну на спеціальне запрошення, аби прочитати лекцію студентам одного зі столичних вишів - про реалії відносин Франція - ЄС та перспективи комунікації Україна - ЄС. За його словами, Франція дізналась про Україну під час помаранчевої революції. А сьогодні Україна стала значно ближчою до Європи, адже ми слухаємо одну й ту ж музику, дивимося одні й ті самі фільми, читаємо однакові книжки та новини.

Спілкуючись із Аленом, ми намагалися з'ясувати його погляд (а значить, певною мірою і позицію західної преси) щодо того, які зміни пережила Україна та її ЗМІ останнім часом.

Нижче подаємо найцікавіші думки французького журналіста.

«Ми не розуміємо, хто насправді керує вашою країною»

- Україна - це колишня республіка СРСР, але вона на дорозі змін. Попри це, й сьогодні помітні риси поведінки, властиві радянським часам. Але цих «залишків» стає все менше та менше, навіть зараз, коли інститут влади стає все слабшим. Багато що змінилося в Україні за останні півтора десятиріччя. Пригадую, коли я вперше приїхав сюди в 1994-1995 роках.

На той момент українці майже не подорожували за кордон, більшість із них навіть ніколи не мали такої можливості. Для мене тут був зовсім інший світ, аніж у Франції. Приїхати сюди прирівнювалось для мене до польоту на Місяць. Зараз же французи та українці слухають однакову музику, дивляться однакові фільми, ми чуємо і читаємо одні й ті ж новини, ми живемо в одному світі. Ми стали ближчими. Багато французів приїжджає в Україну як туристи, і в них виникають власні враження стосовно вашої країни. Так само й українці подорожують у Францію, Німеччину, Велику Британію, Чехію.

Що стосується членства України в ЄС, то газетні статті повністю збігаються з громадською думкою. Чесно кажучи, французи бояться розширення ЄС (не має значення, про яку країну йде мова). Утім, існує така думка, що краще надати членство Україні, аніж Туреччині. Я не можу навести точні цифри опитування, але більшість французів надали б перевагу Україні перед Туреччиною, тому що Україну вони вважають ближчою за стилем життям та цінностями.

Французів цікавить усе незвичайне та нове, в тому числі українське. Наприклад, Вєрка Сердючка є феноменом, і тому вона цікава молодим французам. Вона досить популярна в певних колах молоді. Також гурт Gogol Bordello, чий вокаліст є українцем за походженням. Також нам цікаві деякі українські письменники, наприклад, Андрій Курков та Юрій Андрухович. Уже рік, як книги Андруховича почали перекладати й видавати французькою. Найуспішнішою стала «Московіада». Критики сприйняли її досить позитивно.

На жаль, зараз складається враження, що ситуація в Україні близька до повного безладу. Ми не розуміємо, хто насправді керує країною. Нам здається, що в країні нема єдності, бо йде перманентна війна між президентом і прем'єром. Чому найчастіше про Україну пишуть тоді, коли трапляється щось погане? Це типова риса всіх медіа - зосереджувати свою увагу тільки на потягу, що запізнився, бо це - новина. А от потяг, що прийшов вчасно, - це не новина.

Можна сказати, що медіа пишуть про будь-яку країну в негативі. Подібне я чую і від російських журналістів, які постійно запитують, чому французька преса фокусується тільки на поганому, чому не бачить наших позитивних дій? Таке я чув і від сербів. Але це всього-на-всього особливість медіа. У той же час, у французькій пресі виходили й хороші матеріали про Україну. Наприклад, коли Руслана перемогла на «Євробаченні», була низка позитивних матеріалів. Також багато сильних і хороших матеріалів писали про перемогу помаранчевої революції. Але матеріали в позитивному ключі не є системними.

«І навіть сніг був помаранчевим» і «Газпром: новая империя»

- Моя книга «І навіть сніг був помаранчевим» не перекладена українською. Я не певен, що вона може бути цікавою українській аудиторії, хоча дуже зрадів би українському читачеві. У будь-якому разі, зараз нагоди видати книгу українською немає. Книга  розповідає про те, якою була помаранчева революція - цікавою та короткою, протягом якої конфлікт було вирішено силами великого натовпу людей. Там була й романтика, але романтичний час був дуже коротким, а потім всі знову повернулися до свого життя. Але цей короткий проміжок часу був дуже специфічним та важливим для України.

Я намагався розповісти історію, яку бачив на свої очі, я був тут від початку революції до кінця. Ця подія, безперечно, допомагала європейцям побачити Україну, і французи побачили її саме через цей рух. Для мене як для дослідника було цікаво зрозуміти, що ж насправді сталося під час революції. Тому намагання це усвідомити переросло в дещо більше, ніж декілька газетних статей. Цю книгу я створив за місяць, і вже в березні-квітні 2005 року вона була опублікована. Можна сказати, що книга народилася безпосередньо в революції.

Що стосується другої моєї книги «Газпром: новая империя», то її я вирішив написати відразу після першої газової кризи в 2006 році. Я намагався пояснити, що ж відбувається в Росії, як саме функціонує російський режим. І на думку мені прийшла ідея, що найкращим способом описати сьогоднішню Росію є описання Газпрому. Його називають «країною всередині країни», і на його прикладі дуже легко показати, чого хоче досягти російський режим.

Можна сказати, що Газпром - це найбільший діамант в короні російського «царя» Володимира Путіна. Це своєрідна модель Росії сьогодні. Саме російський режим зміг зробити з Газпрому - великої, могутньої, багатої компанії - інструмент впливу світового рівня. І сьогодні в Росії намагаються зробити щось схоже з іншими групами, як то Госатомом, який на сьогодні є таким собі Газпромом у секторі атомної енергетики.

Пошуки нової форми медіа

- Що стосується медіа, то якість українських ЗМІ значно зросла, з'явився плюралізм. І дуже шкода, що деякі хороші видання зникають тут через фінансову кризу. Я сподіваюсь, що це тимчасове явище. І скоро з'явиться нове покоління якісних ЗМІ.

У Франції з медіа теж є проблеми. Наприклад, ситуація, коли декілька ЗМІ знаходяться в одних руках, у представника бізнесу. Ця тема активно обговорюється у Франції. Подивитися хоча б на найрейтинговіші французькі газети. Перша - це «Ла Фігаро» - вона належить людині, яка тримає завод із виробництва військових літаків. Так само ми маємо проблеми через фінансову кризу.

Сама концепція медіа змінюється, вона просто змушена змінюватися, аби медіа могли вижити. Зараз люди, особливо молоді, приходять до розуміння, що інформація має бути у вільному доступі, вона повинна бути безкоштовною. Наприклад, безкоштовні газети в метро, інтернет. Безкоштовні газети з'явилися декілька років тому, і це стало великим шоком, ударом для традиційних газет, за які потрібно платити гроші. Люди потроху наближаються до відмови від платних газет - вони все менше й менше купують пресу, тому що можуть отримати її безкоштовно в метро. або знайти всю потрібну інформацію в інтернеті.

Проте ми продовжуємо шукати рішення, які б дали змогу друкованій пресі вижити. Для цього ми повинні знайти новий економічний баланс, наприклад, за допомогою реклами. Бо інтернет-видання наразі не є прибутковою справою. Утім, у Франції, як і в усьому світі, є тенденція до переходу медіа у веб-версії, і багато провідних друкованих медіа були змушені припинити своє існування в друкованому вигляді й перейти в інтернет. Я думаю, в майбутньому інтернет-медіа відіграватимуть важливу роль. Попри все це, на мою думку, говорити про смерть друкованих медіа зарано. Швидше за все, виникне нова форма медіа.

Довідка «Дня»

Ален Гіймоль вивчав журналістику в університеті міста Тур. Закінчив аспірантуру при факультеті сучасної історії в Інституті політичних досліджень у Парижі. Розпочав кар'єру в журналі Inter-Dependances. Згодом працював журналістом відділу «Світ» щоденної газети La Croix, де спеціалізувався на питаннях Східної Європи (Росія, Україна, Балкани, Центральна Європа). Ален Гіймоль є також викладачем міжнародних відносин на факультеті журналістики Сельва (Celsa) в Парижі. Нині він - заступник завідуючого міжнародним відділом газети La Croix та фахівець із питань Східної та Центральної Європи.

Фото: http://raduga-v.ru/gallery/france/efeleva_bashnya2.jpg

Марія Семенченко, Ганна Полуденко, «День»