Ідеться не про коаліцію, не про газові суперечки і не про Євро-2012, а про внутрішнє відчуття інформаційної захищеності. Між тим, майже місяць тому РНБО оприлюднила проект Доктрини інформаційної безпеки України, тобто перший крок зроблено, треба очікувати якихось наслідків. І де?

Тиждень навмисно не відгукнувся негайно на ту новину, хотілося дочекатися подальшого розвитку подій замість того, щоб упадати в погіршення морально-психологічної атмосфери, хоча колеги вже тоді розібрали досить переконливо мильну бульбашку. До речі, на видування бульбашки знадобилися рік і один місяць - рівно стільки часу минуло від появи указу президента про невідкладні (прошу вслухатися: «не-від-клад-ні»!) заходи до... ні, не до самих заходів, а до попереднього плану заходів, який ще треба затвердити. Так би мовити, проект проекту.

З президентом, до речі, я цілком солідарний: інформаційний простір України - навіть уже не прохідний, а постоялий двір, де з комфортом оселилися носії не зовсім національних культурних цінностей, які ніяк не сприяють ані соціальній стабільності та злагоді, ані формуванню засад національної самоповаги і патріотизму (курсивом - цитати зі згаданого вище документа). Питання, як із цими носіями поводитися? Варіантів не так багато: 1) запровадити цензуру (для чого, зокрема, вдосконалити законодавче регулювання та моніторинг засобів масової інформації); 2) забезпечити державну підтримку створення вітчизняного інформаційного продукту. На перше, на щастя, не вистачить ані кадрів, ані політичної волі, на друге, на жаль, - тупо грошей.

Для реального регулюван­­ня інформаційного поля потрібні сильна рука, вертикаль влади. Ось дивіться: у Москві достатньо одного дзвінка з Кремля, щоб продюсер каналу прибрав позу покори, навіть темників не треба, кожного редактора так віддресирували, що він сам собі темник. А якщо нетямущий, можна нагадати про Політковську. Треба донести меседж? Нема питань, бюджетів вистачить і на пресу, і на телебачення, і на інтернет, і на підтримку штанів одеських та севастопольських шанувальників єдиної й неділимої. Але якось не хочеться наслідувати погані приклади. До того ж невдовзі вибори, коли жодна політична сила не захоче зв'язувати собі руки.

Тому не витрачайте, куме, сили. Телебачення як сіяло, так і сіятиме цінності кремлівських буржуїв. Українську книжку як ховали, так і далі ховатимуть у темних кутках нечисленних книгарень. Газета «2000» як виходила, так і виходитиме. Бузина як писав, так і писатиме.

Одного не розумію: навіщо ж народ баламутити, адже це не сприяє атмосфері?

Малюнок: Олександр Дудовський, «Український тиждень»

Ілько Майдачевський, «Український тиждень»