П'ятнична, 29 травня, програма «Шустер-LIVE» не залишила щодо цього жодних сумнівів. Українофобія, злі та несправедливі вигадки щодо ситуації в нашій країні аж зашкалювали. Це з погляду кількісних показників, що ж до якісних, то вони ніякою новизною не дивували. Все те саме розділення аудиторії на сорти-регіони, що наполегливо культивується Шустером та його роботодавцями, все ті ж самі нахабно-агресивні московські гості, які, як завжди, краще за самих українці знають справжні думки та сподівання українського народу й лізуть зі своїми непрошеними, але надзвичайно настійними порадами й зарозумілими повчаннями.

Цього разу їхня присутність в ефірі програми «Шустер-LIVE» начебто диктувалася темою, що обговорювалася: погіршення українсько-російських відносин. Присутнім були запропоновані чотири варіанти причин такого погіршення: 1) імперська політика Росії; 2) проамериканська політика України; 3) особиста неприязнь лідерів один до одного; 4) проблеми мови та історії.

Українські політики і «московський кастинг»

А поки ретельно підібрана деякою соціологічною фірмою аудиторія тиснула на кнопки, Шустер випускав до головного мікрофона «солістів». Першою з черговою чарівною усмішкою, попутно кокетливо повідомивши масам, що вона балотуватиметься в президенти України, вийшла Інна Богословська. Вона відразу ж взялася штурхати, судячи з усього, досить огидну для неї країну, яка називається Україною. Народна депутатка намалювала страшну картину: уявіть собі, що деяка сусідка зі сходової площадки, проходячи повз двері своїх сусідів, постійно кидає на поріг сміття, плює на ці двері, а часто навіть узагалі кинуте нею сміття ще й підпалює.

Інна Германівна розповідала цю гіпотетичну історію з якоюсь особливою проникливістю. Зрозуміло, як ви встигли здогадатися, нещасні сусіди, які тероризуються мерзенною тварюкою, - це Росія. А мерзотниця, яка їх постійно катує, - це Україна. Нардепка так увійшла в образ (плач російська драмо ім. Лесі Українки, який талантище пропадає!), так рвонула струни стражденної московської душі, що депутати Держдуми В. Драганов і С. Марков, які сиділи у студії в столиці сусідньої країни, майже стогнали від захоплення. Це зауважив навіть сам Савелій Шустер, який сказав, що Сергію Маркову дуже сподобалися слова Інни Богословської. Ще б пак! Із таким натхненням клеймила вона Україну...

Щоправда, цебер холодної води найнечемнішим чином вилив на її голову юний пан Ільєнко, який представляв партію «Свобода» О. Тягнибока. З непристойною прямотою ця молода людина грубо «брякнула»: «Московський кастинг «українських» політиків уже закінчився. Тож можна не старатися...» Але Інна Германівна старалася.

Колишній шеф митної служби Росії Валерій Драганов прочитав українським телеглядачам цілу лекцію про тяжке становище української економіки. З чого випливало, що в Російській Федерації все дуже добре.

При цьому прозоро натякав на необхідність для України інтегруватися з Росією до повного в ній розчинення, докоряв «втечею з СРСР» і неприкрито зловтішався щодо українських проблем. Свій спіч пан Драганов випередив заявою про свої особливі відносини з Україною, оскільки, мовляв, він сам із неї виходець, так би мовити, «я ли вам не свойский, я ль не деревенский, памятью деревни я ль не дорожу» (С. Єсенін). Це дуже знайомий сюжет, коли деякий суб'єкт, посилаючись на склад крові («я сам українець!», «наполовину українець!», «на чверть українець!», «уродженець» тощо), претендує на особливе, ексклюзивне право поливати Україну субстанцією з не найприємнішим запахом.

Варто зауважити, що люди, які заявляли: «я сам єврей» і після цього вирікала якусь антисемітську гидоту, «я сам українець» і після цього витирали ноги об Україну, «я сам татарин» і потім «поливали» татар, завжди викликали в автора цих рядків особливу огиду. Злісні й несправедливі випади на адресу будь-якої країни та нації не стають переконливішими від того, що в них бере участь хтось з числа членів людської спільності, яку ганьблять.

Повернення «в сім'ю»

Сергій Марков малював фантастично привабливі перспективи повернення України «в сім'ю», тобто під тяжку братську долоню Кремля. Обіцяв любов, дружбу та глибоку повагу. Ідилію порушила депутат Верховної Ради Лілія Григорович, яка розповіла, що під час неформального спілкування з російськими колегами від них суцільно і поряд можна почути: «Хохли! Досить вам гратися у вашу незалежність, не було її й не буде.»

Сергій Марков був надзвичайно обурений цими словами і не моргнувши оком почав доводити, що ніхто в їхньому депутатському середовищі слово «хохли» взагалі не вживає. Це було так само «правдиво», як і все інше в його виконанні. Особливо розчулило, коли Марков детально розповідав, чого дійсно хоче український народ і як цього домогтися, так би мовити «Хто такі українці і чого вони хочуть», але не від М.С. Грушевського, а від кремлівського політолога. Традиція, розумієш...

У Москві завжди краще, ніж самі естонці знали, що потрібно естонцям, краще, ніж грузини, що потрібно грузинам, ну а про українців і говорити не доводиться. До розмови, до суперечки підключився Сан Санич Мороз і оповів московським гостям ефіру, що він особисто вважає людей, які піклуються про суверенітет України, «недоумками». Це цілком у стилі О.О. Мороза, який колись рекламувався як «моральний» політик. Кілька років тому на Майдані під час акції «Повстань, Україно!» Мороз назвав чималу частину українського електорату «баранами». Отже, всі ті, хто думає не так, як сам Мороз, а як він думає - нині вже добре відомо, є якщо не «недоумками», то «баранами».

Усі ці тексти на «Шустер-LIVE» змушували пригадати тези науки, що називається віктимологія. Це наука про те, як жертва своєю поведінкою сама провокує напад на себе. Всі, дозвольте сказати, наші поводилися так, що в росіян повинне було скластися враження, що перед ними знаходиться абсолютно розколена країна. З антипатріотичним населенням, з повною відсутністю внутрішньої солідарності, яка чекає не дочекається «визволителя» на танку, здатного навести в цій країні лад. І в цій країні повно «друзів», які завжди допоможуть Москві навести такий порядок.

Враження глибоко невірне, але чомусь воно активно формується деякими «українськими» політиками-демагогами.

Із серйозним викриттям виступив лідер депутатського об'єднання «За Україну!» В'ячеслав Кириленко, який заявив, що за його інформацією, В.В Путін. за підтримки Ю.В. Тимошенко на виборах президента України повинен отримати газотранспортну систему України та контроль над ядерною енергетикою України. У випадку такого розвитку подій з Україною як незалежною державою, за переконанням В. Кириленка, буде покінчено.

Перемикнувшись зі «свободи» Шустера на «свободу» «Інтера», побачив і почув екс-нардепку Людмилу Супрун, яка вкотре демонструвала повне, абсолютне нерозуміння сучасної Росії і закликала до «любові, дружби, співпраці» і спільного з Росією «виробництва мінеральних добрив». О, свята простота... Своє розуміння України «національний лідер Росії» уже озвучував і на Бухарестському саміті НАТО, і на могилі генерала Денікіна. Кому ще щось незрозуміло? І чи не заслуговують нетямущі висловів у стилі О.О. Мороза?

А на телеканалі «Ера» показали якийсь форум у Києві, де виступав А. Яценюк. Цей «перспективний політик», який бажає стати нашим президентом, прорік з екрану фразу, що мене шокувала: «Ющенко розв'язав антиросійські настрої в Україні». Якщо, звичайно, ця фраза не була вирвана із контексту, то виникає питання, як можна не звертати увагу на факти? Про які антиросійські настрої в Україні можна говорити, якщо, за всіма опитуваннями, абсолютна більшість українців (90 і більше відсотків) оцінюють Росію як дружню державу? А ось у Росії понад 60% громадян вважають Україну ворогом. Так де ж насправді провокується і продукується ворожість?

Севастопольський «десант»

Цього разу в Шустера представник Дипломатичної академії МЗС України Олександр Палій із гіркотою говорив про непатріотизм українських (?) депутатів. Щоправда, в контексті антиукраїнської пропагандистської вакханалії на «Шустер-LIVE», пан Палій висловився ще дуже м'яко й делікатно. Він закликав нардепів брати приклад із росіян, мовляв, якщо ви хочете у них чомусь навчитися, то спочатку навчіться в них патріотизму. Надав Шустер слово й моєму земляку, голові Севастопольської міської ради Валерію Саратову, автору дрімучих в історичному плані «досліджень» «злочинів» ОУН-УПА, що розміщуються ним у севастопольській пресі.

Саратов відразу ж оголосив, що ніякої імперської політики Російська Федерація не проводить, а виключно піклується про благо всіх своїх близьких і далеких сусідів. Його запитали, на підставі чого очолювана ним міськрада фактично скасувала в Севастополі 10 статтю Конституції України? Чому було ухвалене рішення про невиконання в школах міста розпорядження міністра освіти та науки України І. Вакарчука про додаткове вивчення української математичної, історичної та іншої термінології, що зробило б севастопольських школярів підготовленішими до державного незалежного оцінювання знань?

На жаль, не запитали чому, за яким наказом (з якої країни?) міськрада блокує будівництво єдиної у Севастополі української школи (всі 60 шкіл міста - російськомовні), на яку Київ виділив п'ять мільйонів гривень, а севастопольські депутати принципово відмовилися забезпечити пайову участь міста в розмірі всього лише 500 тисяч гривень?

Неправомірні дії своїх депутатів пан Саратов пояснив втіленням у життя рішень так званих міських батьківських зборів, що виступили проти української мови. Насправді це означає: в місцевому кінотеатрі «Україна» зібралося 200 осіб, які й вирішили всі питання за 378-тисячне населення Севастополя... Вочевидь, свято сповідуючи принцип «нахабність - друге щастя», пан Саратов почав розповідати, що севастопольські діти володіють українською мовою краще, ніж діти з Київської області. Чудово, але якщо це так, то чому діти Київської області не мають проблем із незалежним оцінюванням українською мовою, а севастопольські діти мають? І чому тоді місцева влада постійно вимагає для своїх випускників всіляких пільг та привілеїв, зокрема, проведення оцінювання російською мовою? Проте шукати логіку в заявах і діях севастопольських депутатів - справа марна...

Коментувати інші «новації» на «Шустер-LIVE», наприклад, виступ секретаря Донецької міськради пана Левченка не хочеться. Його «пізнання» в галузі історії української та російської мов гідні якогось фольклорного персонажа. Не хочеться коментувати й махрову антиукраїнську пропаганду, на предмет того, що Україна «здійснює насильство над росіянами» (що виливалася з вуст відомого кримського борця за відділення Криму від України пана Цекова), не хочеться оцінювати заяву Леоніда Грача про «захист православної цивілізації» (хоч це вже особливий цинізм з боку представника партії, відповідальної за масове винищування православного духовенства).

Загальне враження від передачі - гнітюче. Країну продовжують розколювати і озлоблювати, провокувати та обманювати. Це вже не свобода слова. Це свобода знищувати державу.

Фото: «День»

Ігор Лосєв, «День»