Навмисне вбивство дітей є таким злом, вбивство будь-якої групи людей за національною, етнічною, та будь-якою ознакою - теж.

Немає виправдання етнічним чисткам, терору і таборам заради Ідеї, якою би привабливою вона не здавалася.

А хто це заперечує?  Хіба я стверджуватиму, що жертви у моїй родині «вагоміші» за жертв у сім'ї будь-якої іншої людини? Сама ця ідея є блюзнірська.  Так само блюзнірська та немислима, як кількісні критерії, які часто-густо наводять як «доказ» більшого чи, все ж таки, не такого значного зла. Начебто вбивство мільйона, чи хоча б тисячі людей не є злом.

Хто врятує одне життя, врятує цілий світ. І хто вбиває заради ідеї, заради хворобливого уявлення про чистоту раси, світле майбутнє, є, причетним до безумовного зла.

Спитаймо людей у будь-якій республіці колишнього СРСР, чи був Голокост безумовним злом, жахливим злочином. Гадаю, тільки одиниці скажуть, що так не вважають. А чому не запитують? Чому щороку з гнітючою регулярністю здіймається галас про «відновлення нацизму», з необґрунтованими звинуваченнями, з обурливим пересмикуванням правди?  Запитання, звісно, риторичне. Галас повторюється, щоб з усіх сторін лунали дедалі більш абсурдні закиди, щоб обурювалися перекручуванням і почали відстоювати протилежну позицію, частіше за все, згущуючи барви, прикрашаючи героїзм та затушовуючи нечіткі моменти.

Пристрасті киплять? Та ні, їх вміло підігрівають. Адже розпалювати ворожнечу можна різними способами. Не треба бути психологом, аби розуміти окремі рефлекторні реакції (та їх використання). Зручніше натиснути на конкретні кнопки: люди самі почнуть гарячкувати, пролунають необдумані висловлювання. Або холоднокровно продумані, як, на мій погляд, виступи та сумнівні акції ВО «Свобода».

Не берусь судити, яких конкретних реакцій домагаються. Проте не сумніваюся, що ті, хто так нахабно висмоктав з пальця «погром» у Львові майже рік тому, знали, чим можуть закінчитися схожі чутки. Спостерігаємо у ці дні за не менш цинічними маніпуляціями навколо вбивства в Одесі.

В інтерв'ю начальник департаменту зв'язків із громадськістю Федерації єврейських громад Росії Барух Горин назвав «сотрудничество с Гитлером безусловным злом».  Однозначно погоджуюся, тільки, на відміну від п. Горина, я не схильна забувати, чому мені це так зрозуміло. Адже з дитинства я знаю про Голокост. Людям, змушеним вибирати з двох безумовних лих на початку війни, не так зрозуміло було, до чого це призведе. Так, можемо твердити, що все зрозуміло було з арештів та погромів 9 листопада 1938 року («Кришталевої ночі»), якщо не раніше.

Моральну слабкість людей, окремі негативні явища можна передбачити. Щодо абсолютного зла Шоа (Голокосту), сумніваюсь, що можна було.

Коли цього не врахувати, ми ставимося несправедливо і до людей, що опинилися між двома диявольськими режимами, і до жертв. Адже шукаємо винних, щоб не допустити повторення злочину. Неспроможність брати до уваги складність ситуації означає невміння розуміти й складність людської відповідальності. Людина мусила знати та мати вибір. При всій моїй ненависті до Сталіна, я не можу вважати співпрацю з ним союзників злом, оскільки інакше міг би перемогти Гітлер, який би знищив останніх євреїв і циган, які ще лишалися живими, та й взявся би за слов'ян.

Як на мене, вибору просто не було. З іншого боку, якщо справді, як припускають окремі історики, Дрезден розбомбили з величезною кількістю жертв, щоб догодити Сталіну, то, даруйте, вибір був, і жодного виправдання таким діям не може бути. Як, власне, не може бути виправдання для Ялтинської угоди, яка призвела до загибелі сотень тисяч, якщо не більше, людей, що потребували захисту.

Намагатися зрозуміти мотиви людей, які пішли на співпрацю з нацизмом, треба, й не заради виправдання їхнього рішення. Що хлопці, які записалися до СС «Галичини», помилилися вибором меншого зла, визволителя батьківщини, не підлягає сумніву. Але, повторюю, мені легко так говорити, тим більше, що мої рідні прийняли інше рішення. 

Усвідомити, що вони могли щиро вважати, що воюють із головним - для них - комуністичним злом, не надто важко. Я переконана, що більшість тих людей і сил в Україні та за кордоном, які або кричать про «відновлення нацизму», або твердять, що саме бійці Дивізії «захищали батьківщину», має вкрай темні цілі.

Ті, хто тепер кинувся вихваляти СС «Галичину», зраджують пам'ять бійців УПА та допомагають тим, кому потрібно, аби УПА асоціювали з нацизмом. Я не є апологетом УПА, проте зазначу, що з історичного погляду це повний абсурд, який можна спокійно на підставі історичних документів спростувати.

Саме тому питання затуманюють, поширюють усілякі нісенітниці, перекручені версії подій. Люди з усіх таборів (а в цьому випадку немає бінарного розподілу позицій) починають гарячкувати, починати говорити дурниці, ображати одне одного.  Прикро, що так по-дитячому легко вдається завести людей, щоби вони пересварилися.

Візьмімо, наприклад, обурливу брехню про вигадану роль УПА у Голокості. Те, що деякі радянські солдати ґвалтували жінок, вбивали чи скоювали інші злочини на визволених ними територіях, не применшує ролі Радянської армії, наших батьків та дідів у визволенні світу від чуми нацизму. Те, що деякі бійці УПА, напевно, скоювали злочини проти євреїв, поляків та мирного населення, не означає колективної відповідальності УПА за такі гріхи. Але ж це зрозуміло.  Мабуть, зрозуміло аж так, що обов'язково потрібно, аби ніхто й не думав на цьому зупинятися. Потрібно, аби українці почали відстоювати позицію УПА як єдину правильну, єдину «героїчну».

Щоб ті з нас, хто не може так вважати, гнівались та ображалися, найчастіше - за своїх рідних. Щоб і за кордоном не розуміли. Часто стверджують, що «на Заході не розуміють», що Сталін теж був монстром, не хочуть розуміти, що «треба було» зі всіма боротися. Підозрюю, помиляються. Знають на Заході, що це був за режим. Щоправда, приблизно, так, як я знаю про Мао Цзедуна, Пол Пота чи про те, що зараз відбувається у Дарфурі. З тим, що це ніколи не зачіпатиме за живе, треба миритися. Жодної інфовійни тут нема, все набагато простіше. 

Нацисти напали на їхню землю, та тривалий час стояла серйозна загроза, що вся Європа опиниться під їхнім контролем. І - що не менш важливо - розглядаємо весь перебіг війни та всі рішення у світлі нашого знання про Голокост.

Нереально, на мій погляд, сподіватися переконати людей, що тоді не було різниці між Сталіним і Гітлером, що треба було відразу з обома боротися. Це не обов'язково тому, що не знають про Голодомор, терор і табори, а тому, що коричнева чума була у їхній країні, бомбила їхні міста, і знаємо, що її апарат смерті щодня знищував дедалі більше людей. Я принципово не готова ставити на шкалу різні вияви безумовного зла, проте я теж переконана, що у той історичний момент треба було спочатку покінчити з нацизмом.

З іншого боку, можу сама, й вважаю, що ми всі маємо намагатися розуміти, та ставитися з повагою до людей, які з інших не менш тяжких обставин вирішили зі всіма воювати, як вони вважали, окупантами. Якщо, звичайно, не приймали участі у Голокості, у каральних акціях проти мирного населення чи інших воєнних злочинах.

Безумовне зло не закінчилося капітуляцією нацистів і не викоренилося Нюрнберзьким трибуналом. З ним треба боротися разом, і для цього потрібно одне одного розуміти. Є й люди, яким вигідно, щоби цього розуміння не було, яким зручно поширювати прогнилу брехню та стереотипи. Є ті старі, знайомі до болю, ляльководи, і, схоже, з'явилися нові, з не менш сумнівними цілями. Давайте не будемо їм допомагати, у пам'ять про всіх жертв безумовного зла, і щоб уникнути нових.

Автор - член Харківської правозахисної групи.

Фото з сайту www.day.kiev.ua

Галя Койнаш, Zaxid.net