«Вірний зброєносець» Савіка Мустафа Найєм віщав прямо з молдавської столиці, даючи інформаційну їжу балакунам у Києві. На «Шустер-Live» панував конспірологічний підхід, напружено шукали ту закордонну «руку», що «наколювала апельсини» і збивала з праведного шляху кишинівських студентів. Особливо процвітав у цьому похмурий пан Левченко з Донецька, який відкрив світу страшну таємницю: виявляється, всі «кольорові революції» на пострадянському просторі були організовані якоюсь єдиною глибоко законспірованою структурою.

А помаранчева революція, повідомив пан Левченко, взагалі була злочином, за який усі причетні повинні відповісти. Варто зауважити, що подібні погрозливі заяви донецький чиновник робить з рідкісною постійністю, епатуючи публіку стилем тих далеких часів, коли славне місто Донецьк називалося Сталіно.

Одночасно з цим пан Левченко підштовхує багатьох задуматися над тим, які іноземні конспіративні центри стоять за деякими пристрасними борцями проти української мови та культури... До речі, високопосадовий дипломат і колишній заступник голови Секретаріату Президента О. Чалий привів Левченка в чимале зніяковіння, запитавши його про те, хто 1991 року, який такий іноземний таємний центр, організовував страйк шахтарів Донбасу, що деякою мірою сприяло розпаду СРСР?

А кишинівську молодь зрозуміти можна. Поруч із ними етнічно й культурно близька Румунія, член Європейського Союзу та НАТО, що відкриває великі перспективи досить благополучного життя, а вдома - архаїчний режим комуніста Вороніна і абсолютна безнадійність, убогість, геополітична безперспективність (мало хто вірить у можливість повернути Придністров'я). А так - варто лише приєднатися до Румунії, і молдавани «автоматом» стають громадянами Європейського Союзу. Між іншим, Москва її грою з Придністров'ям істотно підсилила прорумунські настрої в Молдові - адже втрачати, власне, нічого, адже без Придністров'я Молдові все одно не бути повноцінною державою. Так, можливо, краще стати (як уже було) провінцією Румунії, ніж залишатися розчленованою республікою і комуністичним заповідником?

Хоча, звичайно ж, комуністи Молдови сьогодні вже більше нагадують європейських комуністів Італії та Франції, ніж цілком азіатських (не в географічному, а в політичному значенні слова) комуністів України та Росії. Але й такі комуністи багатьом у Молдові, як бачимо, активно не подобаються.

Дуже точний діагноз подій у сусідів (та й не лише в них) поставив Віталій Портніков, який зауважив, що політики в Україні та Росії успішно побудували привабливі для себе, а не для народів, держави. Це держави для олігархів, для номенклатури, де вони пишуть закони для населення, а не для себе, перебуваючи над законом. Серед присутніх нардепів ця заява Портнікова викликала деяку замисленість, дай Боже, щоб вона переросла в глибокі роздуми. Хоча б у деяких.

Але не всім загрожує вміння думати. Багато хто в Шустера, особливо з Партії регіонів, люто засуджували румунські прапори в Кишиневі. А як бути з морем російських триколорів на «регіональних» мітингах?

Учасники шоу чомусь не зацікавилися тим, що можна назвати морально-політичною та культурно-психологічною основою всіх цих «кольорових» бунтів і революцій на пострадянському просторі. Як правило, всі вони пов'язані з виборами й невірою в чесність таких.

На просторах колишнього СРСР ніхто нікому не вірить. Навряд чи повірять навіть ідеально проведеним виборам. Моральне багаторічне гниття пострадянської номенклатури, що виступила лідером первісного накопичення, призвело до тотальної недовіри усіх до всіх. А особливо - до так званої еліти, без розрізнення кольору партійних прапорів. Постійне шахрайство на виборах, крутійство як спосіб життя, аморальність як норма, нахабний демонстративний егоїзм - от глибинна основа всіх «кольорових» протестів.

Не може сучасна держава існувати лише для кількох сотень чи тисяч обраних. Це породжує природне протистояння між абсолютною більшістю і купкою псевдоаристократів. Цікавий факт: у Молдові всього два мільярдери, один із них - син комуністичного вождя країни. У цьому контексті зворушує правдивий виступ екс-спікера Арсенія Яценюка під час його поїздки Кримом. Яценюк сказав кримчанам, що не любить комуністів, лідери яких носять годинники вартістю в тисячі доларів, роз'їжджають на мерседесах, насолоджуються спокоєм у розкішних особняках, і при цьому піаряться як «захисники знедолених».

Із Кишинева Шустер включив деякого пана Ткачука, який керував виборчою кампанією комуністів, він також шукав закордонну «руку», метав грім і блискавку в Румунію. Але з київської студії резонно запитали: «Чому ви обурюєтеся, якщо самі прийняли закон про подвійне громадянство з Румунією?»

У цей самий момент хороший міліціонер, але поганий політичний мислитель генерал Москаль, вразив наступною фразою: «На Буковині в румунських селах над сільрадами висять румунські прапори, а в Закарпатті над угорськими селами - угорські, і ніхто не робить з цього трагедії». Шкода, що пан Москаль не бачить у цьому трагедії, що вкотре яскраво характеризує рівень політичної еліти України. Виникає запитання: органами влади якої держави є сільради на Буковині й у Закарпатті, над якими «гордо розвіваються» прапори Угорщини та Румунії? Невже України?

Над своїм будинком громадянин може вивішувати будь-який прапор, це питання його особистої лояльності до держави, громадянином якої він є. Але сільрада - це орган влади. В якій ще країні, крім України, політична верхівка так по-плювацькому відноситься до грубого порушення Конституції своєї держави? Еліта України є разюче недорозвиненою в національно-державному значенні. Феноменальна геополітична інфантильність тих, хто править Україною, уже не дивує. Притерпілися.

Незмінно присутній в українському телеефірі представник одіозного Затуліна пан Корнілов у дуже осудливому тоні відгукнувся про подвійне румуно-молдавське громадянство, чомусь нічого не сказавши про масову роздачу російських паспортів у Грузії та Україні. Щодо цього питання пан Корнілов був на здивування стриманий.

Певна річ, Шустер не міг обійтися без звичайних подразників, без чергового «варязького гостя», яким цього разу виявився добре нам відомий кремлівський політолог Сергій Марков.

Марков «плакав» про колишню велику радянську імперію і погрожував, що кордони у Східній Європі змінюватимуться. При цьому створював враження, що сама Російська Федерація від будь-якого збитку від такої зміни кордонів застрахована. Марков скорботно повідав, що скрізь у країнах СНД убогість, з чого випливало, що лише в Росії безперебійно функціонує «ріг достатку» і народ не має особливих проблем...

Марков захлинався словами, викидаючи гасло за гаслом, поки, нарешті, Шустер його не зупинив, повідомивши, що із Севастополя в напрямку Грузії вийшло кілька кораблів Чорноморського флоту (головного захисника України, за переконанням спікера ВР Володимира Литвина) з можливим десантом на борту. Посол Грузії в Україні Григол Катамадзе запитав Маркова, навіщо ці кораблі направилися в бік Грузії? Пішов звичайний марківський потік фраз.

Отут і Нестор Шуфрич кинувся на підмогу Маркову, виправдовуючи російські військові приготування й одночасно звинувачуючи Грузію в... нападі на Росію (вочевидь, Південна Осетія це вже щось на зразок Тамбовської області?). Що ж, стиль знайомий. Свого часу радянська преса звинувачувала Фінляндію (1939 року) в нападі на СРСР, при тому що все населення невеликої північної країни поступалося за чисельністю особовому складу Червоної армії. Можливо, пан Шуфрич гірко шкодує, що не в той час народився, і не вдасться йому зробити кар'єру в політорганах Червоної армії під керівництвом гросмейстера пропаганди Мехліса?

Олександр Волков виблискував грубуватою дотепністю на адресу Саакашвілі та Ющенка. Спробував би він так «блищати» на адресу Кучми за часів власного політичного злету...

Вражає, що вся ця публіка, засудивши виступ мас проти Вороніна в Молдові, цілком підтримала такі самі виступи опозиції проти Саакашвілі в Грузії. Дуже показовий подвійний стандарт опозиціонерів України...

Продемонстрував Шустер телеглядачам і лідерів «загадкового» руху «Геть усіх!». Загадковість вочевидь зменшилася, коли виявилося, що одним із його лідерів виступає добре відомий Дмитро Корчинський. Так, є люди-індикатори, такі собі мічені атоми. До тих організацій, де засвічувався пан Корчинський, варто придивлятися з особливою увагою й особливою підозрілістю. Згадую улюблену фразу раннього Корчинського: «Провокація - мати революції». У своєму звичайному стилі пан Корчинський під впливом подій у Молдові призвав молдаван, які перебувають в Україні, захопити й розгромити український Кабмін та парламент.

Отут у плавний хід шоу втрутився колишній представник Інтерполу в Україні, а нині нардеп пан Куликов, і абсолютно справедливо зауважив, що з вуст Корчинського пролунав прямий заклик до насильства, що повинне бути покаране. Час уже цього «революціонера» за викликом «узяти за довгий язик» і з'ясувати, хто стимулює періодичні спалахи «революційного ентузіазму» полум'яного Дмитра.

Інший лідер «Геть усіх!», деякий Олексій Аристович, живописав, як вулиця всім покаже й усіх покарає. Щоправда, за моїм суб'єктивним відчуттям, від усіх цих пророцтв «лоцманів майбутньої бурі» виразно попахувало «революціонером» Азефом і попом Гапоном. Інша річ, що грона гніву дійсно зріють, і їхньою головною мішенню стануть саме ті політики та депутати, які постійно демонструють народу свій цинізм і безвідповідальність, лицемірство і безсоромність, шкурництво і користолюбство. Народу за цим навіть далеко ходити не потрібно - досить увімкнути власний телевізор. Але, вочевидь, депутати та політики цього не зрозуміли. Здається, вони взагалі нічого не зрозуміли й нічому не навчилися.

А на «Інтері» в цей самий час уже традиційно була «свобода слова» Партії регіонів. Товариш Азаров намагався «на пальцях» пояснити, що у всіх кризових явищах винуваті нинішній Кабмін і Президент. Азаров був (як майже завжди) нецікавий: кондові фрази і немудрий висновок із них - ми, регіонали, хороші, а влада погана. Після Азарова з'явилися якісь, вочевидь, широко відомі у вузьких колах соціологи, які розповіли, як стрімко росте президентський рейтинг Віктора Януковича.

Спробував політичний голос після довгої відсутності й Олександр Мороз, але якось не вражав, мабуть, утомився все-таки від політики, чи то жарт - стільки років у верхніх шарах владної атмосфери...

А Азаров заодно «кинув камінь» у передачу Савіка Шустера, мовляв, дуже вона «заангажована» (хоча й там повно регіоналів) - що ж тоді про «Інтер» казати? Микола Янович нагадав публіці, якими «скаженими» темпами розвивалася Україна і ріс ВВП у часи їхнього благословенного регіонального керування країною. Шкода, що не пояснив, чому маси не відчули росту ВВП у своїх кишенях, а от деякі персонажі дуже навіть відчули. Не нагадав також товариш Азаров, розповідаючи про ріст обсягів будівництва в «золотий вік» Партії регіонів, якими темпами (воістину скаженими!) росли ціни на житло, на квадратні метри житлоплощі.

У тон Азарову час від часу нагадував про свої заслуги, про які мало хто пам'ятає, крім самого екс-спікера, й Олександр Мороз.

Загалом, якщо в Шустера (спасибі Грузії та Молдові!) ще була якась жвавість, то на «Інтері» - суцільний нафталін і нудні показові виступи «старійшин» Партії регіонів.

Ну, а «Я так думаю» Ганни Безулик запам'яталося лише багатою за змістом і можливими наслідками фразою відомого юриста Портнова, депутата від БЮТ, який заявив, що якщо Конституційний Суд відкине 25 жовтня 2009 року як дату президентських виборів, то Верховна Рада знову прийме рішення про 25 жовтня.

А як це розуміти? Як присвоєння Конституційному Суду України статусу «п'ятого колеса» у правовому «возі»? Але ж стверджується, що рішення КС є остаточними й оскарженню не підлягають. Так, приклади величезної поваги до закону подають громадянам усілякі наші правознавці... Якби вони писали закони не лише для народу, але й для себе, улюблених, то, напевно, відносилися б до них набагато акуратніше. Але це станеться, вочевидь, не так скоро.

Фото: «Інтер».

Ігор Лосєв, «День»