Справді, українці мають цілих три телевізійні «свободи слова», де можуть почути практично всіх відомих політиків і високопоставлених чиновників. Але що більше вони їх слухають, то менше розуміють, що ж насправді відбувається. Виступає один фігурант і наводить переконливі факти та аргументи, виступає другий — віщає прямо протилежне, але не менш переконливо й аргументовано.

 

Але за законами логіки два протилежні твердження, присвячені одному й тому самому предмету в одному й тому самому плані, не можуть бути одночасно істинними...

 

Із подібним парадоксом, що вводить у стан розумового ступору, зіткнулися телеглядачі відповідних «свобод» на «Інтері» і телеканалі «Україна» в п’ятницю 23 січня. Обговорювалося все те ж газове питання, точніше питання про те, чим є укладена Ю. В. Тимошенко в Москві газова угода — тріумфом чи провалом?

На «Інтері» депутат Юрій Бойко намалював картину повної невдачі Тимошенко, що загнала, на його думку, Україну в газову кабалу Москви. Причому фарби цієї картини були настільки яскравими, що складно було їх не сприйняти.

 

Точним, логічним і послідовним був пан Бойко, не кажучи вже про безумовні професійні знання (як-не-як немало років очолював «Нафтогаз України»). Під впливом його змістовної критики переможні фанфари Юлії Володимирівни звучали все мінорніше, поступово перетворюючись у похоронний марш. Так, звичайно, 360 дол. за 1000 куб. м. українські підприємства платитимуть лише в першому кварталі 2009 року (принаймні, так обіцяє пані Тимошенко), адже для того, щоб збанкрутувати, їм вистачить і одного місяця. Чи багато з них переживуть цей горезвісний перший квартал? Росія призначила Україні європейську ціну на газ, але зберегла пільгову і абсолютно неєвропейську ціну на український транзит. Аргументи Ю. Бойко були тим більш разючими, що виступав він, як завжди, сухо й неемоційно, але будь-кого, здатного оцінити приведені ним факти, емоції охоплювали неабиякі.

 

А в Савіка Шустера прем’єр-міністр відстоювала свій погляд щодо подій на переговорах. Ось уже де пристрастей і «драйву» було хоч відбавляй. Автор вкотре захопився віртуозним умінням пані Юлії Тимошенко обіграти в потрібному вигляді будь-яку ситуацію.

 

«Перемога, перемога повна і майже остаточна», — пояснювала нетямущим прем’єр-міністр, не забуваючи попутно клеймити злісних противників особисто її і, зрозуміло, України. Звучали й заклики до патріотизму, особливо тоді, коли Тимошенко не хотілося відповідати на конкретні запитання про деталі «перемоги». А коли публіка зацікавилася, що це за така цікава компанія «ГазпромЗбутУкраїна», що зайняла місце героїчно повергнутого Юлією Володимирівною «РосУкрЕнерго», то Тимошенко клятвено запевнила, що всупереч усій московській писанині, цій компанії-посередниці, що на 100% належить «Газпрому», розгулятися в Україні вона не дасть. Дай Боже нашому теляті... «Жодних посередників не буде», — стверджує прем’єр-міністр. Щоправда, уникнула запитання, чому ж тоді вони прописані в привезених нею з Москви документах...

 

Відчуття якихсь недомовленостей, якогось подвійного дна, якогось неприємного сюрпризу, що чекає нас у найближчому майбутньому, красномовством Юлії Володимирівни розвіяне не було.

 

А пристрасні випади прем’єра на адресу Дмитра Фірташа, якого не було в студії, наводили на думку про те, як звучали б її звинувачення в присутності живого опонента. Вочевидь, пану Фірташу також було б що їй сказати... Той же Юрій Бойко бездоганно з позицій логіки сформулював запитання (явно не чекаючи відповіді), чому при ліквідації посередника ціна на газ для споживачів зросла, замість того, щоб падати? Адже ліквідація посередників завжди повинна приводити саме до здешевлення продукту... А в Ю. В. вийшов виняток із правила, що вимагає пояснень. Але їх не було. Дещо насторожує схильність голови нашого уряду переводити жорсткі питання в площину емоцій або відносин з особистостями.

 

Останнє в логіці називають «argumentum ad hominem», це коли обговорюється не ідея, а особистість її носія. Як висловлювався М. Жванецький, «кому цікава думка про фільми Голівуду людини, яка не має прописки?»

 

Щось подібне було й тут. Вадим Карасьов, відомий політолог, цілком коректно поставив запитання (можливо, не найприємніше) пані Юлії. Відповідь вона почала фразою: «Раднику Президента Карасьову повинно бути відомо...» Ну, а якби Вадим не був радником Президента, хіба суть запитання від цього кардинально б змінилася?

 

Говорячи про заслуги своєї кабмінівської команди у вирішенні газового конфлікту, Юлія Володимирівна відзначила як незаперечне достоїнство: «Ми закачали в сховища газ, який врятував нас і на якому ми могли протриматися два квартали». Чудово, але чому ж тоді такий суперечливий (як мінімум) результат переговорів? Або правий інший радник Президента, Богдан Соколовський, який казав: «Гора знову народила мишу»? І висоти Юлії Володимирівни виявилися цілком зяючими? Якщо весь тріумф зводиться до усунення Д. Фірташа та «РосУкрЕнерго», то я цілком згодний вважати це особистою перемогою пані Тимошенко, але ніяк не України...

 

І з чого б це раптом БЮТ так судомно схопився за питання про імпічмент Президента? Чи не тому, що це відразу ж відверне увагу від особливостей газового контракту? Адже тоді й кінці у воду... А то народний депутат Леся Оробець («Наша Україна») публічно порівняла цей контракт з енергетичною диверсією проти України.

 

Так багато незрозумілостей, підозр і сумнівів, і так мало об’єктивної інформації. Поки що залишається лише болісно шукати істину в какофонії думок та звинувачень.

 

А на «Інтері» депутат Гриневецький (блок Литвина) представив цілий список «гріхів» України, через які вона позбавилася газу за приступною ціною. Це, за його словами, «Хартія стратегічного партнерства з США, Чорноморський флот, Голодомор, відкриття консульської групи США в Криму». Щоправда, як справедливо зазначив Арсеній Яценюк, керуючись такою логікою, США за тісне партнерство України з Росією повинні були б негайно закрити доступ наших товарів на американський ринок.

 

Відомий політик Людмила Супрун виступила на «Інтері» з ідеєю «любові та дружби» з Російською Федерацією, яка нібито забезпечить нам газ за внутрішніми російськими цінами — в 62 дол.

 

Не забезпечить. Ціную пані Супрун як прекрасного знавця бюджетної політики, але її геополітичні бачення...

 

Два московських гостя, які були присутні в студії Савіка Шустера (один із них — колишній губернатор Красноярського краю пан Зубов), випромінювали симпатію і доброзичливість до української публіки і нічим не нагадували тих агресивних «братів», до яких ми вже звикли за ці роки. Пан Зубов, нині депутат Держдуми, закликав кооперуватися в справі виходу з кризи, але після газової удавки, накиненої «Газпромом» на шию Україні, сприйняти цей загалом-то здоровий заклик було важко.

 

Звичайно, добре, що нам не бракує могутніх інформаційних потоків (хоча, як у кожному потоці, там є не лише кристально чиста вода, але й сміття), погано, що ми в них утопаємо, будучи не в силах розібратися, де правда, де брехня, де істина, де пропаганда, а де й провокація.

 

У цьому інформаційному «водоймищі» з численними вирами, пастками, порогами дуже потрібен «лоцман», який виконує також функції «фільтра», що захищає глядача від особливо зухвалої брехні, підтасовування та обману. У цій ролі, за ідеєю, повинен виступити ведучий політичного телешоу.

 

Але зіграти свою роль він зможе лише будучи вольовою, незалежною, змістовною особистістю, сміливою людиною, здатною обірвати будь-якого «сильного світу цього», якщо той зловживає довірою публіки. Чи є такі ведучі на українському телебаченні?

 

Проте це вже тема іншої статті.