Останній замахнувся, здається, на неможливе: на екрані повинні були з’явитися одночасно голова правління «Росукренерго» Дмитро Фірташ (уже «перевірений» глядацьким інтересом минулого тижня) і прем’єр-міністр Юлія Тимошенко (в сенсі рейтингів — варіант безпрограшний), протистояння між якими останнім часом перейшло в активну фазу публічних взаємозвинувачень. «Це ж як будуть зашкалювати рейтинги!» — фантазувало, мабуть, керівництво «Інтера».

 

Після навали заяв та анонсів, якими сипали прес-служби каналу і Кабміну в п’ятницю, врешті-решт, власною персоною в студіях не з’явилися ні Фірташ, ні Тимошенко. Прем’єр-міністр на «Інтер» іти взагалі відмовилася, пояснивши свою принципову позицію у занадто експресивній, як для урядової, заяві. Не можемо відмовити собі у задоволенні процитувати її: «...Після всіх своїх дій Дмитро Фірташ мусить дискутувати не в прямому ефірі з прем’єр-міністром, а зі слідчим у Генеральній прокуратурі.Вже не є таємницею, що справжнім власником каналу «Інтер» є акціонер «РосУкрЕнерго» Дмитро Фірташ.

 

Прем’єр-міністр України вважає для себе та для своїх прихильників неприпустимим брати участь у політичному фарсі під виглядом ток-шоу, яке виробляє канал, що існує на фактично вкрадені в держави гроші, отримані внаслідок корупційних оборудок із газом. Остання «Свобода на «Інтері» за участю першого віце-прем’єр-міністра Олександра Турчинова довела, що завдання програми — не пошук і встановлення істини та об’єктивний аналіз складної ситуації, а справжнє цькування. І це завдання ретельно виконували не лише гості ефіру, що за дивним збігом обставин представляли здебільшого одну політичну силу, а й ведучі, які своєю лакейською поведінкою ніби «відробляли подачки» у присутності «хазяїна» — Дмитра Фірташа.

 

Тому прем’єр-міністром України Юлією Тимошенко прийнято рішення ігнорувати політичні програми телеканалу «Інтер», доки журналісти, керівники та власники цього каналу не припинять нищити свободу слова і не згадають про суть своєї професії — чесність, об’єктивність, незаангажованість».

 

За цю заяву, до речі, «Інтер» обіцяє Кабміну суд. Адже, відповідно до реєстру акціонерів, контрольний пакет акцій каналу належить Валерію Хорошковському, цитує позицію каналу «Детектор медіа». Станом на середу керівник прес-служби «Інтера» Ірина Павлик остаточно підтвердити або простувати ці наміри не змогла.

 

Юлія Тимошенка з’явилася натомість у Савіка Шустера. Саме з’явилася: на двох величезних екранах, на фоні сяючого жовто-блакитного прапора, ніби вивищуючись над усіма присутніми в студії і несучи в маси абсолютну істину. Цікава технологія... Треба визнати, що так прем’єр виглядає значно ефектніше, аніж тоді, коли їй доводиться протягом декількох годин відбивати атаки, стоячи біля мікрофону безпосередньо у студії. Що ми вже мали можливість спостерігати на ТРК «Україна» до Нового року. Претензій до прем’єра з боку її колег було достатньо.

 

З усіма ними вона традиційно легко розправлялася. Ось тільки коли черга говорити дійшла до львів’ян, Юлія Володимирівна щезла з екранів, мов фантом, залишаючи за собою право на запитання без відповідей. Львів, як і личить старовинному мудрому місту, відреагував, сміючись. Жодної агресії чи обурення. Кращої оцінки політикам, аніж крива усмішка розуміння годі вигадувати. Слова зайві — тільки образ.

 

Дмитро Фірташ замість себе надіслав на «Інтер» листа, який зачитали ведучі на початку ефіру, де він пояснив свою відмову взяти участь у програмі відповідною відмовою Юлії Тимошенко і натякнув на те, що прем’єрка злякалася прямого поєдинку. «Зважаючи на той факт, що прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко відмовилась від відкритої дискусії у прямому ефірі, я прийняв рішення не приходити до студії «Свободи» сьогодні... Що стосується пані Тимошенко, то я готовий до зустрічі з нею, щоб довести свою правоту в рамках відкритого і прозорого діалогу.» Виглядає як публічний виклик. Чи прийме його Тимошенко? Чи ж дозволить поставити під сумнів свого полемічного генія?

 

Як і передбачалося, у протистоянні між «Інтером» і ТРК «Україна» перемогла не дружба. І навіть не «самый свободный в стране» Савік Шустер. Перемогу здобула не журналістика, що покликана підживлювати суспільство, не аналітика, яка декларується як провідний жанр суспільно-політичних ток-шоу. Перемогла Юлія Тимошенко. Перемогло шоу! І це засвідчили рейтинги, опубліковані «Детектор медіаю» вже в суботу 24січня (за аудиторією 18+ у містах «50 тисяч+» «Шустер live» мав рейтинг 6,9% і частку 23,1%, а програма «Свобода на «Інтері» відповідно 6,5% і 20,5%).

 

Валерій Хорошковський народив сенсацію, представляючи у «Свободі» непричетність Фірташа до «Інтера», наголосив на тому, що Юлія Володимирівна особисто вела з ним переговори щодо купівлі каналу, що автоматично доводить те, що власником його є Хорошковський. Сама прем’єрка на брифінгу вже в суботу заявила, що навіть знайшла для «Інтера» нового інвестора. «Безумовно, покупцем не може бути партія «Батьківщина», оскільки в нас немає таких грошей. Але потрібно знайти нормального іноземного інвестора, який би придбав канал «Інтер» і позбавив його від корупційного впливу пана Фірташа. Про це велися переговори, такі іноземні інвестори, я думаю, є і було б непогано, якби «Інтер» вийшов із цього корупційного ярма», — цитує Тимошенко «Українська правда».

 

І всі це проковтнули. І ствердно захитали головою: геть корупційне ярмо! За винятком окремих журналістів. Сергій Лещенко у своєму блозі на «Українській правді» справедливо звернув увагу на одіозність цієї заяви. «По-перше, хто делегував право Тимошенко проводити переговори про продаж «Інтера»?.. Що значить «корупційний вплив пана Фірташа»? Завтра Тимошенко скаже, що треба позбавити «Криворіжсталь» «корупційного впливу пана Лакшмі Міттала», «МТС» — «корупційного впливу пана Євтушенкова», а «5 канал» — корупційного впливу пана Порошенка»?

 

Тимошенко визнає, що власником «Інтера» не може бути партія «Батьківщина». Але яка лунає аргументація?! Не тому, що це є дикістю в демократичному світі, коли телеканал є партійною власністю, а лише тому, що в партії немає таких грошей», — пише Лещенко.

Що ми бачимо? Недоведені теорії щодо присутності Дмитра Фірташа у структурі власності «Інтера» сприймаються серйозніше й роздуваються пресою більше, аніж заяви прем’єра, що прямо порушують закон «Про боротьбу з корупцією», де у статті 5, цитує журналіст, зазначено: «Державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права:

а) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності...»

 

Але йдеться нам тут передусім не про корупційність чи некорупційність заяв прем’єра, а про вміння журналістів не іти на прив’язі, а бачити суть речей. Сергій Лещенко був одним із небагатьох, хто зумів її подивитися на цю ситуацію з точки зору журналіста, стрибнувши вище за заяви політиків.

 

Утім, «Інтер» захищати не доводиться. Часом канал виявляється аж надто цинічним. Той, хто здатен адекватно оцінювати якість інформації, що подає канал у «Подробицях», той здогадається про суперечливість, вкладену у речення: «Однією з основних засад діяльності U.A. Inter Media Group є невтручання у діяльність журналістів та творчих команд телеканалів і повне та об’єктивне висвітлення подій, які відбуваються навколо» Із цією характеристикою так само складно посперечатися, як зі словами генерального продюсера «Інтера» Ганни Безлюдної, якими вона відповіла на претензії журналістів щодо трансляції на каналі концерту, присвяченого ювілею Леоніда Кучми. Мовляв, ми всі маємо йому завдячувати, це велика людина... Тим не менше, рядки заяви, де канал протестує проти втручання органу виконавчої влади у інформаційну політику здаються нам цілком виправданими.

 

Як зазначає у своїй публікації Юрій Райхель, протягом останнього часу інформаційна війна відчутна майже на дотик — «кулі»-заяви так і свистять над нашими головами. А це значить, що президентська кампанія-2009 розпочалася. Наближення виборів усе більше сприяє тому, що резонансними програми стають не завдяки знайденим рішенням і «працездатним» ідеям. Хоча цим формат ток-шоу не вирізнявся ніколи, зараз особливо помітно, що і тема газу, і фінансової кризи на екрані — не більше ніж інструмент боротьби за електорат. А от кому належить «Інтер» — це вже питання стратегічне. Хто б сумнівався? Це ж наймасштабніший у країні інформаційний ресурс. І сумнівно, що хоч хтось із владних чи бізнес-функціонерів війну на полі медіа веде в ім’я свободи слова. У них на прапорах значно прагматичніші речі.

 

На завершення хочемо ще раз повернутися до епізоду «Шустер Live» із прямим включенням зі Львова. Занадто показовим він нам здався. Передусім тому, що фігурували там живі люди — не маріонетки, не продукт політтехнологів, а живі люди з адекватною природною реакцією на те, що відбувається в країні і у студії. Так от поки політики упивалися своєю величчю і власними солодкими трелями, ці люди... просто розійшлися. Спостерігати за самолюбуванням їм не цікаво.

 

Їх цікавлять відповіді на конкретні запитання, які вони, як це не прикро, з екранів телевізорів навряд чи колись почують. Тоді до чого тут журналістика? Саме до її компетенції належить пошук цих відповідей. Минулого тижня ми вже з’ясували, що поруч із економікою, політикою, фінансовою і банківською сферами журналістика дуже близька до «дефолту». Як вистояти суспільству у ситуації, коли загроза «дефолту» нависає навіть над журналістикою? Хто виконуватиме її роботу?

 

— Відповідь більшості людей буде такою: аполітичність. Моя відповідь теж така, — каже соціолог НАН України Олег Демків. — У щоденному житті вистачає того, на що варто звертати увагу. Жити у світі, висловлюючись термінологією постмодерністів, симулякрів може собі дозволити той, хто не бажає бачити того, що робиться у нього перед носом. Жити у цій системі — це різновид самообману. Звичайно, політикою варто цікавитися, але тільки тоді, коли суспільство має реальний вплив на політиків.

 

Професор Римського університету «Ла Сап’єнца», автор книги «Ave, Europa!» Оксана Пахльовська, як і належить серйозному науковцю, стверджує, що це питання потребує детального аналізу, і змалювати його в декількох реченнях просто неможливо. Утім, своє ставлення до суспільно-політичних ток-шоу на українському телебаченні вона змалювала аж трьома реченнями: «Негативно! Негативно! Негативно!» В однім зі своїх наступних колонок у «Дні» пані Оксана пообіцяла приділити увагу й цьому питанню.

 

У той же час ми давно вже не живемо в резервації. Ми маємо вільний інформаційний доступ до світового контексту? А у світі повно нових ідей, свіжих поглядів і думок. «Нові ідеї відсутні, а всередині старих тихо з’їдають одне одного люди, що підгортають одну й ту саму галявину». Ця фраза, висловлена Славою Тарощіною в «Новой газете» від 21 січня, прозвучала не на адресу українського телебачення (хоча могла б), а на адресу російського.

 

Звичайно, порівнювати сучасний стан української і російської журналістики — справа невдячна. Нечисельні ліберально налаштовані російські політики, приміром, Борис Нємцов, постійно твердять, що українці щасливі в своїй свободі слова. Хоча головний редактор «Дня» Лариса Івшина не втомлюється загострювати увагу на парадоксі: в Україні є свобода слова, але немає журналістики, а в Росії немає свободи слова, зате є журналістика.

 

Попри ці розбіжності, проблема законсервованості, відсутності нових ідей, і свіжого повітря, у наших телепросторів спільна. От тільки в Росії є канал «Культура» та ще декілька острівців «високої планки», позбавленої політики. Словом, є альтернатива. На українському ж телебаченні такої альтернативи досі помічено не було. І що ж буде, якщо тривожні побоювання щодо повернення тотальної пропаганди на наше ТБ справдяться? Із чим, у такому випадку залишаться українці?

 

Ми вже достатньо програвали. А перемога в рясних інформаційних війнах, які, судячі з усього, найближчим часом не припиняться, буде на боці тієї держави, суспільство якої ширше мислить. Високий рівень суспільства — це його «бронежилет».