Ігор Чайка – Добрий вечір. Мене звуть Ігор Чайка і сьогодні я представляю вашій увазі спільний проект Студії медіа-проектів «Вартові демократії», продакшн студії «Тайм продакшн» та телерадіоагенції «Новий Чернігів»: «МедіаВарта. НЕетичні питання. Виїзне засідання». Проект здійснюється за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.

Отже, дозвольте вам представити власне склад виїзної колегії. Світлана Остапа - оглядач видання «Детектор медіа», Андрій Кокотюха - письменник, журналіст, Роман Головенко - юрист Інституту Масової Інформації.

А також сьогодні присутні представники чернігівських медіа в студії. Сергій Народенко - редактор газети «Вісник Ч». Дмитро Іванов - редактор газети «Гарт». Василь Чепурний - редактор газети «Сіверщина». Ярослав Сухомлін - видавець Чернігівської медіа-групи. Владислав Савенок  (тут можна багато перечисляти видань)  на сьогодні - газета «Народний контроль» і різні інші місцеві видання, Слава має великий досвід. Олена Кияшко - головний редактор обласного радіо. Валерій Літовченко - редактор газети «За Чернігів». Ярослав Карана - редактор політичного видання, газети обласної організації СПУ. Павло Пущенко - автор публікацій в газеті «Новий Чернігів» однойменного благодійного фонду. Олексій Маслов - обласне телебачення. Юрій Паперний - керівник проекту «Чернігівський монітор». Сергій Дзюба - редактор радіо «Новий Чернігів». Сергій Оліферовський - відповідальний секретар газети «Місто». І господиня цієї студії - Ольга Капустян, генеральний директор ТРК «Новий Чернігів».

Отже, починаємо. І для початку нашої розмови, а говоритимемо ми сьогодні про журналістські стандарти та етику журналістів, - для розгону, так би мовити, перший сюжет, будь ласка.

 

СЮЖЕТ:

 

Юрій Паперний – Если говорить о ситуативных СМИ, которые скорее называют как медиа-проекты, Чернигов очень уникальный город в том плане, что выборы мера и после выборов мера в Чернигове появилось в течениие полутора лет пять изданий, которые выходят тиражом больше 50 тысяч. Которые распространяются довольно активно, бесплатно среди населения и каждое из которых имеет определенную цель: или издания поставлены под определенного политика, или издания поставлены под определенную бизнес-политическую структуру.

 

Анатолій Тютюнник, генеральний директор Чернігівської ОДТРК - Є багато, так би мовити, замовних матеріалів, які і зараз транслюються в ефірі, коли той чи інший депутат або та чи інша політична сила замовляє певну кількість ефірного часу і висвітлює свою позицію, свою точку зору чи там про якісь події ми розповідаємо. Але, звісно, також з якимось партійним ухилом.

 

Валерій Літовченко - Кожен же обирає для себе, правильно? Що стосується особисто мене, то я не бачу в цьому абсолютно жодної проблеми. Навпаки, я вважаю, що я зробив правильний вибір, коли погодився на пропозицію стати редактором газети «За Чернігів». Просто є позиція організації, я її поділяю. Тобто, через що переступати? Для мене в цьому немає жодної проблеми і я не бачу нічого страшного, коли, скажімо, люди, які очолюють організацію, хочуть донести свої погляди і я допомагаю їм це зробити.

 

Анатолій Тютюнник - З організацією «За Чернігів» у нас є угода. І в принципі, таких особливих моментів не виникає. Значить, єдине, що ця організація переслідує мету набрати авторитет і набрати більшість у міській раді на наступних виборах. І відповідним чином вона будує свою роботу у нашому місті. І відповідним чином у сюжетах, які з’являлися в нашому ефірі, була критика на адресу міської влади. Така критика має право бути в ефірі, але, разом з тим, якщо там наводиться якась неточна, недостовірна інформація, то відповідним чином і міська влада має право на спростування цієї інформації. 

Але, можливо, для розгону - допомагав нам готувати сьогоднішній сюжет Олексій Маслов, робив для нас такий медіа-аналіз. Тому, я гадаю з Олексія і почнемо. Будь ласка, тільки коротко, по-суті.

 

Олексій Маслов  – По-перше, я хотів би наголосити на тому, що під цим такий «подвох» російською мовою уже приховується - під цим виразом «тимчасові ЗМІ». Знаєте, як оцей відомий вислів парадоксальний: мовляв, нічого немає тривалішого, ніж тимчасове. То одразу слід так розставити акценти, - що тимчасові ЗМІ насправді не пов’язані своєю сутністю з часом існування, як це недивно, мені так здається принаймні. Деякі тимчасові ЗМІ можуть виявитися тривалішими, ніж ті, які ми називаємо тривалими. Приклад нетривалого, але тимчасового за своєю суттю і задумом видання –для Чернігова класичний приклад це є «Чернігівський полдень». Дуже потужний проект з великими амбіціями, з гарним журналістським колективом. Але проіснував всього кілька років, напевно коротший був час його життя, ніж багатьох тих видань, які ми в принципі можемо впізнати (як їх одразу класифікувати) як тимчасові. Тобто, багато дуже партійних, багато бізнесових видань існують більше десятка років уже. В принципі всі розуміють, що це тимчасові інтереси. Оце найголовніше, що визначає не час існування, а тимчасовість чи постійність інтересів, тимчасовість чи постійність аудиторії, яка складається. Функція, навіщо створена – оце головне. Якщо тут доцільні взагалі мої побажання, то я просто просив би звернути на це увагу і говорити більше про те, яким чином впливають ЗМІ на аудиторію. Про ті інтереси, які переслідують замовники матеріалів, засновники. Якщо вже почати з початку - засновники і власники цих ЗМІ, навіщо вони їх створюють, для чого.

 

Ігор Чайка –Дякую, Олексію. Отже, я вам маю нагадати, що ще сьогодні працює опитування в нас: «Тимчасові ЗМІ – це притулок для безпринципних найманців, кузня медіа-кадрів або заробітчанство?». Ви можете дати відповідь на ці питання, інтерактив працює протягом всієї програми. Дякую і далі - пані Світлано,  мабуть, до Вас запитання. Те, про що говорив Олексій, наскільки це в принципі є загальною тенденцією для українських медіа, адже Олексій говорив про чернігівські?

 

Світлана Остапа – Це дуже поширена тенденція для України. І я б їх назвала ще не просто тимчасовими, а тимчасовими періодичними ЗМІ. Тому що дійсно в Україні зареєструвати ЗМІ дуже просто, це не дозвільна система, просто реєструється в Міністерстві юстиції і далі за ними контролю фактично ніякого немає. Виходять вони, не виходять – цього майже ніхто не контролює. Якщо раніше це було в системі держтелерадіо, то там трошечки контроль був, Тут Міністерство юстиції просто контролює, бере перші примірники і на тому все. Буквально декілька днів назад було оприлюднено в Інтернеті перелік всіх цих друкованих ЗМІ, ви можете тепер їх побачити. Тому що раніше, щоб довідатися, що це за газета, хто її зареєстрував, коли  і інші дані, то треба було Мін’юсту платити за кожне своє запитання 50 грн. Щодо періодичності, то всім є думаю зрозумілим, що такі газети виникають завжди напередодні виборів. Ну, не напередодні, а десь за кілька місяців до виборів. Інтереси теж, я думаю, зрозумілі. А щодо відповіді на ці три запитання, які поставлені для опитування, я думаю, що це скоріше всього не притулок для безпритульних найманців. Тому що в регіонах, як правило це всі «притулені» журналісти, але або під псевдонімами, або навіть і без, під своїм власним ім’ям та прізвищем працюють в цих газетах для того, щоб підзаробити. І друге, - також я з цією відповіддю не погоджуюся. А з третьою, що це скоріше всього заробітчанство, з цією відповіддю я погоджуюся, за неї я б проголосувала.

 

Ігор Чайка – Дякую, пані Світлано. Отже, в сюжеті ми бачили одного з представників нових ЗМІ на Чернігівщині, в Чернігові – це пан Валерій Літовченко, редактор газети. Валерію, Ваша думка з приводу означеної теми сьогоднішньої.

 

Валерій Літовченко – З приводу означеної теми - я б хотів визначитися стосовно голосування спочатку. На мій погляд, якщо за великим рахунком, то я б проголосував за всі три. Можливо, дещо менше хіба що за перший пункт. А стосовно того – тимчасові, не тимчасові - мій досвід роботи і в так званих тривалих виданнях і досвід в політичних коротких виданнях говорить: все залежить від професійності людини. Якщо людина професійна, вона буде працювати в будь-якому ЗМІ і профсесійно робити свою справу. Стосовно, скажімо, питань етичних,  то на мою думку, якщо людина розуміє і поділяє ті погляди, які пропонує та чи інша політична або тимчасова газета, або громадська організація, то чому вона не має право так робити. Навіть, якщо можна закидати там певну однобокість в цих виданнях. Але можна так само закидати однобокість залежно від волі видавця і так званим тривалим виданням. Тобто тут я б говорив більше про професіоналізм.

 

Ігор Чайка – Дякую. Сьогодні в ефірі в нашому сюжеті прозвучала думка і генерального директора обласної телерадіокомпанії. Пана Анатолія сьогодні немає, але є головний редактор обласного радіо. Пані Олено, а Ваша думка стосовно означених питань?

 

Олена Кияшко – Моя думка така, що, по-перше: чи вони тимчасові чи безконтрольні? Коли таке видання стає безконтрольним, воно просто небезпечне. Тепер друге, стосовно професіоналізму. Це, звичайно, теж визначає певною мірою ситуацію і впливає на неї. Але професіоналізм може перерости в політичне кілерство. Ми зараз бачимо політичне кіллерство серед наших політиків, коли загалом при будь-яких дискусіях вони не відстоюють свою думку, а намагаються відстояти свою партію і вести політичну пропаганду. Це не секрет. Платні ці сюжети чи безплатні, замовні чи не замовні. Журналіст, який просто вислуховує ці речі, він теж причетний до політичного кілерства. Тобто, якщо журналіст починає писати замовні матеріали ось такого плану, він однозначно порушує журналістку етику. Він може бути дуже хорошим професіоналом. Чим більший він професіонал, тим більше він небезпечний.

 

Ігор Чайка – Дякую, пані Олена. Прозвучав вислів – «політичне кілерство». Пане Андрію, Ви як письменник, як автор певної кількості детективів, тому мабуть і логічно було б поставити Вам запитання відносно цієї теми - відносно політичного кілерства. А також журналістської етики -  адже і на цю тему Ви достатньо багато написали.

 

Андрій Кокотюха – Я скажу: я не підтримую жодну політичну партію, в мене немає політичної позиції, я себе агресивно подаю як людина аполітична. Тому я буду говорити більше все ж таки про журналістську етику і в менші мірі про свій досвід роботи в таких ЗМІ (він у мене невеликий, але все ж таки є). Мені здається, що всі присутні тут дорослі люди і професіонали. Я, скажімо, сам починав як журналіст в Чернігові. Тут певний час працював і я розумію, що ознакою нашої професії є здоровий цинізм. Це ознака взагалі будь-якої професійної діяльності, якщо ідеться про створення інтелектуального продукту, яким ми зараз тут займаємося взагалі. І от, з точки зору професійного цинізму, заробітчанство в газеті - якщо тебе використовують як найману робочу силу для того, щоб ти виконував певне замовлення. Як правило, ми зараз говоримо, вибори – це в будь-якому випадку політичне замовлення. Але мені здається, що в даному випадку чесніше, якщо ти працюєш в тих ЗМІ, які називають довготривалими, і в цих ЗМІ чи на телебаченні просто викупають площу або хвилини. Ти принаймні знаєш, що за це заплачено, існує прейскурант на шпальту, пів шпальти, підвал чи там ефірний час. І ти прекрасно знаєш, що там буде якщо не цей сюжет, то реклама будь-якого товару. Але робота в тимчасових ЗМІ, мені здається, принижує журналіста. І чим більший він професіонал, тим більше вона його принижує. Чому? Тому що будь-яка робота, особливо наша, призначена для того, щоб працювати на результат. Я наведу приклад один, дуже короткий, з народної творчості. На ярмарку люди продають глечики, зроблені власними руками. Приїхали інші люди, весь той віз глечиків у них купили, заплативши їм за ці глечики - за дуже гарно зроблені, якісні, професійні глечики. Але далеко в поле від’їхавши, вони ці глечики поставили і почали в них жбурляти камінням, вправляючись у влучності. От просто купили і б’ють. Виробники глечиків побачили, що вони роблять – і кажуть: що ви робите, ми ж старалися, ми ж вкладали в це душу нашу, труд певний. А яка вам різниця? Вам же за це заплатили. І мені здається, що виробники глечиків хотіли, щоб в їхні глечики наливали молоко, квас, іншу рідину - то для чого вони призначені, ніж то, щоб заплатили і по їхній праці топчуться ногами. В тимчасових ЗМІ робота на результат просто не можлива. Це робота на процес, причому на процес зведення певних рахунків. Політик А, за яким стоїть бізнесмен Б, створює газету перед виборами, скажімо, «Горизонт», для того щоб сказати – я в своїй газеті «Горизонт» того то назвав корупціонером. Інший політик Х, за яким стоїть бізнес-сила У, створює газету «Обрій» і каже:  а я в своїй газеті «Обрій» написав, що ти корупціонер. Довіра до таких ЗМІ в народу не існує. Тобто результату від цього немає. Тому повторюся, мені здається, що чесніше - пряма реклама і викуп площ в довготривалому виданні. Але про це ми можемо поговорити. Мені хотілося, щоб були запитання.

 

Ігор Чайка – Добре, дякую, Андрію. Отже, те про що ми говоримо, дуже дотичне до ще однієї теми, якою я особисто займаюсь уже протягом кількох років. Тема ця добре відома і широкому загалу глядачів, слухачів, називається вона «джинсою». І, судячи з усього того, що сказав, наприклад, пан Андрій, то подібні видання – це знаєте така суцільна «джинса» на шпальтах або в теле- чи радіо ефірі.

Але перейдемо далі. У нас в студії присутня ще одна людина, яку ви бачили сьогодні в сюжеті - це медіа-експерт, пан Юрій Паперний. Отже, пане Юрію, давайте поговоримо ще про один аспект. Ми сьогодні почали розмову взагалі, але на терені Чернігівщині, в Чернігові про які б медіа, які мають відношення до того, що ми називаємо тимчасові ЗМІ, ми могли би сьогодні говорити?

 

Юрій Паперний – Во первых, я бы хотел акцентировать, что у нас временные СМИ появляются скорей там, когда в постоянных СМИ не возможно опубликовать какую-то другую мысль, только на правах рекламы. Тогда чаще всего те, кто занимается и политикой и бизнесом начинают создавать свои средства массовой информации.. Это первое. Второе: вы знаете, законодательство более-менее четко действует только в период избирательной кампании. И поэтому сейчас можно скорее говорить о том, что позиция этих людей, которые создают эти СМИ, она и идет для того, чтобы ее опубликовать. В то же время, как в постоянных СМИ, особенно, которые подчинены органам власти, - там всегда есть, была точка зрения тех, кто является во главе руля этой власти в данный момент. И еще один момент по поводу первого вопроса. Мне кажется очень немножко некорректный вопрос «безпринципні найманці». Почему? Потому что мы уже говорим, если человека нанимают - нанимают обычно профессионалов, которые начинаю работать. Беспринципный? Ну вы знаете, у нас политика настолько беспринципная, что уже не хотелось бы журналистику марать в эту беспринципность.

 

Ігор Чайка – Дякую. Отже, я нагадую аудиторії, що у нас працює інтерактив: «Тимчасові ЗМІ – це притулок для безпринципних найманців, кузня медіа-кадрів або звичайно заробітчанство?». Інтерактив працює протягом всієї нашої програми. Наступне запитання або пропозиція продовжити тему до юриста. Адже, щойно прозвучало в останніх словах пана Юрія - мова йшла і про право. Отже, з точки зору медіа-права: чи існують якісь терміни стосовно теми нашої розмови? Про що можна сказати взагалі?

 

Роман Головенко – Так, дійсно, частково можна сказати, що в нас законодавством врегульовані ті питання, які зараз підіймаються. Зокрема є таке поняття як прихована реклама в законі про рекламу і, відповідно, дуже багато сюжетів, які йдуть - ми можемо якраз розпізнати в них приховану рекламу. Тобто явно є матеріал присвячений тому, щоб привернути увагу або до якоїсь персони, або до якогось комерційного товару, але в той же час матеріал не позначений як реклама. І це, по-суті,  є обман глядача або обман читацької аудиторії. І те, що стосувалось різних тимчасових ЗМІ, то в нас при реєстрації ЗМІ, в принципі, не повідомляється чи воно буде виходити протягом якогось терміну чи без терміну. І це особливо великого значення не має, значення має сам зміст інформації, який подається в ЗМІ. Відповідно закон нас зобов’язує, що інформація повинна подаватись об’єктивно і збалансовано, мають бути об’єктивні підходи в підборі інформації і подачі інформації. Скажімо так, в телерадіокомпаніях для них є більш жорсткий контроль, принаймні передбачений – це Національна рада з питань  телебачення і радіомовлення. Для друкованих ЗМІ такого якогось централізованого органу немає і тут мабуть краще говорити дійсно про такі механізми стримування як певне саморегулювання, коли журналісти самі вирішують. Якщо є певний матеріал і явно має ознаки прихованої реклами, «джинси», заангажованості, коли це питання підіймається і відповідно, скажімо, буде вказано на це автору цього матеріалу і після цього, скажімо, вже такий матеріал соромно буде просто ставити. Але, на жаль, у нас така ситуація, що простіше сказати, які ЗМІ є незаангажованими, без «джинси», ніж сказати, які ЗМІ, скажімо, замарали себе «джин сою». Тому я думаю, що тут ще багато роботи і для самих журналістів і для аудиторії. Тому що, мабуть, велика проблема і в тому що є аудиторія у таких ЗМІ. Тобто якщо це газета з замовними матеріалами, якщо її купують, то питання дійсно: чому її купують? Якщо люди бачать, що матеріал незбалансований. Тут проблема видно в цьому також. І е інше, можна виділити – це відсутність орієнтиру. Тобто у нас в Україні немає громадського телебачення, яке би могло слугувати, скажімо, таким орієнтиром збалансованої позиції щодо всіх політичних сил, позиції щодо висвітлення питань, які не потрапляють в комерційні медіа з тих чи інших причин, але які мали би бути в медіа і які є цікавими суспільству. І відповідно, я думаю, що якби був такий орієнтир, то би вже на фоні такого контрасту, комерційні ЗМІ також підтягнулися би більш до цих стандартів об’єктивності і збалансованості.

 

Ігор Чайка – Дякую Романе. Андрій, будь ласка.

 

Андрій Кокотюха – Я хочу уточнити просто деякі речі. Ми говоримо зараз про газети, які люди купують. Але ні для кого не секрет, що газети ті, що під вибори, які ми зараз називаємо тимчасовими, - вони роздаються людям задурно. Так само як бойові листки «Бєлого братства» чи чого-небудь ще. І потім, якщо така газета створюється, щоб висловити свою думку, як тут прозвучало, невже висловлювання думки це така річ, що тільки в певний період є потреба висловити думку. Зокрема, на період виборів. А вибори закінчаться, то що наступного дня вже немає потреби висловлювати думку? Ось тут це те, що ми говоримо про потрібність….

 

Ігор Чайка – Я зрозумів. Перед виборами є ще і досвід - ноу-хау (хоча чи можна назвати це ноу-хау?) - медіа київськи пана Черновецького, який напередодні виборів, усі пам’ятають, біля метро хлопчаки і дівчата роздавали просто комунальні газети, комунальні ЗМІ. Отже, ми все-одно беззворотно переходимо до теми джинси. А от перед тим як продовжити розмову, я б запропонував подивитися другий сюжет, адже там йдеться саме і про це. То ж дивимось другий сюжет.

 

СЮЖЕТ:

 

Юрій Паперний - Что касается работы журналистов в этих газетах, тут два момента. Первый: журналист чаще всего пишет, зная тему и поэтому фактически нельзя назвать это журналистским материалом. Это скорее подгонка под какой-то вывод, который требуется хозяину или хозяевам газеты. Но с другой стороны, у нас очень интересная тенденция наладилась в последние полгода: в этих газетах начали появляться журналистские расследования по материалам, которые касаются оппонентов и довольно таки серьезного уровня, когда идет исследование и финансовой и политические связи, и последствия каких-то решений. То есть, тут нельзя сказать, что к этому процессу можно подходить однобоко и что эта газета сразу бьет и гробит. С другой стороны, да, нивелируется труд журналиста, да, определенные этические нормы, которые журналисты в определенной степени для себя должны внутри держать, они теряются.

 

Анатолій Тютюнник - Журналіст має право співпрацювати з іншими виданнями, з іншими ЗМІ. Єдине, тут дійсно є етичний момент, що на отакі певні періоди там виборчі якісь, головне - журналіст має пам’ятати, як кажуть, свій рідний дім, своє рідне видання, де є свої професійні вимоги, де є програмна концепція мовлення. Питань нема – співпрацюй з ким хочеш, особливо в поза робочий час, звичайно. Але не засобами тієї організації, телерадіоорганізації, де ти працюєш.

 

Валерій Літовченко - Етичність, моральність залежать від самої людини. Якщо одна людина може говорити на чорне біле чи навпаки, вона це робить спокійно, незважаючи на видання, в якому працює. Вона може працювати на кілька видань спокійно і для неї ці речі моральні чи неморальні не мають ніякої ваги, є там певне бажання заробити. А в період виборів – це все ж залежить від кожного із нас. Кожний вибирає для себе. Якщо вигідно джинсувати, людина джинсує. Ми професіонали, ми продаємо своє вміння, продаємо свої навички людям, які бажають за це платити.

 

Юрій Паперний - А с точки зрения этики - мне кажется, что если человек соблюдает ее, то даже в этих газетах в определенной степени видно, где есть материал, как у нас говорят, политтехнолога, а где есть материал журналиста, который его выпускает и в определенной степени пытается его под определенные свои хотя бы стандарты, которые он придерживается, сделать. То есть, с этой точки зрения, самое страшное в этой газете, что читатель иногда не определяет где какой материал. Вот с этой точки зрения тяжеловато для черниговского читателя.

 

Ігор Чайка – Отже, перш, ніж продовжити нашу розмову, я хотів би звернутись до результатів інтерактивну. Будь ласка. Тимчасові ЗМІ – це притулок для безпринципних найманців – 46 голосів, кузня медіа-кадрів – 35 голосів, і заробітчанство - 55. Отже, аудиторія схиляється все ж таки до третьої відповіді, що це заробітчанство. В нашому сюжеті і напередодні сюжету, я говорив про те, що дуже близько стикається ще з однією темою, яка також стосується етики журналістів і принципів журналістської роботи, вона відома під назвою «джинса». Вчора, до речі, на круглому столі в Посольстві США також йшла мова про «джинсу», про те як з нею боротися і наскільки це в принципі погано для суспільства. І вчора саме там відомий журналіст Єгор Соболєв згадував Чернігів і згадував чернігівського видавця - це пан Ярослав Сухомлін, видавець Чернігівської медіа-групи. І зі слів Єгора Соболєва, саме Вам в Ваших виданнях вдається уникнути джинси. Наскільки це правда, і якщо це так, то яким чином Ви це робите?

 

Ярослав Сухомлин – Делаем мы это очень просто: мы продаем рекламную площадь, ставим пометку, что это реклама, то есть, маркируем материал, как того требует закон. Вот и все. Я считаю, что это нормальный цивилизованный метод. Лучше заказывать в средствах СМИ важные для тебя статьи, излагать какую-то свою мысль для себя важную, чем получать, условно говоря, голоса избирателей каким-то другим способом. А то, что касается того, что вы называете временные СМИ, я вот что хочу сказать: это хорошо. Журналисты получают работу, типография получает заказы, хозяйки в черниговских семьях и квартирах получают бумагу, которая им пригодится, я думаю. Поэтому, в принципе, все в выигрыше. А основные какие черты таких СМИ? То, что они распространяются бесплатно – это раз. И второе - то, что цель у них не заработать деньги. Это очень важно, я бы на этом хотел бы немножко остановиться. То есть, все эти медиа созданы для того, чтобы продвинуть интересы своего хозяина, группы лиц, одного человека, партии и т.д. То есть, распространяются бесплатно, потому что читатель не готов платить деньги за такую газету. Если газета делается с целью заработать деньги, если издатель относится к ней, как к бизнесу, то он будет стремится к тому, чтобы дать читателю правдивую информацию, интересную информацию. Чтобы читатель эту газету стремился купить, чтобы рос тираж, чтобы к нему шли рекламодатели. То есть, здесь абсолютно четкая логическая цепочка. Поэтому единственным минусом в этих газетах я вижу только одно: то, что под видом по сути корпоративной газеты пытаются действительно сделать из нее СМИ. Хотя я бы назвал это средством массовой пропаганды – это было бы честнее, по крайней мере, правдивее. То есть под видом газеты, хорошей, правдивой, читателю вкладывают в голову идеи определенного толку, определенного направления. Незаметно. Вот в этом проблема.

 

Ігор Чайка – Дякую. В мене питання до експертів. І все ж таки: наскільки можна говорити про те чи інше видання, яке видає або якась, або якесь громадське об’єднання, за яким стоїть певний чи бізнесмен чи політична група, бізнесова група, наскільки можна говорити взагалі про те, що це -медіа? І наскільки можна говорити про те, що ця думка, яка викладається на тих шпальтах або в ефірі може бути об’єктивною? Пані Світлано, будь ласка.

 

Світлана Остапа – Я погоджуюся 100% з попередніми виступаючими. Дійсно, будь-яке ЗМІ в першу чергу існує з двох джерел – це реклама, гроші за надходження за рекламу і передплата. І воно буде звичайно, скажемо так, боротися за свого читача. У випадку тимчасових ЗМІ цього немає. Їм там ні реклама не потрібна, як правило, ні передплатників вони не завойовують. Таким чином це дійсно пропагандистський якийсь листок, який тимчасово існує перед виборами для того, щоб розкрутити або підтримати одного з кандидатів. Щодо професійності кадрів, які я от там чула, залучають туди професіоналів. Ні, туди професіонали, скажемо так, відкрито точно не підуть. Тому що професіонал - він дорожить своїм ім’ям і він буде намагатися викладати об’єктивно інформацію. Для нього головне суспільство, яке має отримати цю інформацію. І він не буде, якщо він навіть робить журналістське розслідування в цьому виданні, він обов’язково має зібрати факти незаангажовано, а тут визначально людина вже заангажована. Йому треба написати такий матеріал, який йому замовили. І в цьому випадку журналіст просто  фактично, можна сказати, продає своє ім’я або, як казав Андрій, він його розбиває - своє чесне ім’я. І от інший якийсь власник газети просто його на роботу тоді не візьме, скаже: ти будеш писати заказуху, мені такого не треба, мені треба, щоб ти об’єктивну інформацію дав. Зокрема, я зіткнулася в 2002 року з такими виданнями на Переяславщині. Там під час виборів до Верховної Ради вони виникали,  як гриби. Вони по всій Україні виникають, не тільки там, де ви кажете, що не можна сказати іншу думку, вони виникають в будь-якому районі, в будь-якому місті такі є видання. І там одне з таких видань, яке пропагувало одного з кандидатів у депутати ВР (тоді ще він за мажоритарну балотувався), воно надрукувало замовний матеріал про те, що інші два кандидати… Написали таку цинічну заказуху про те, що один з них підтримав міський конкурс краси, де виграла 16-річна дівчинка, він її коханець, йому десь років 50 було, а дівчинці 16. Це призвело до того, що дівчинка потрапила до лікарні, тому що хотіла вчинити самогубство і мамі теж було дуже зле і її насилу врятували. Тобто журналіст зовсім не думав про наслідки, не думав про читача, не думав про те, що він дає брехню, відверту брехню. Це з словом професіоналізм абсолютно ніяк не сумісно. Справжній журналіст цього не зробить. Для нього дійсно тут саморегуляція. Контролю тут немає і не повинно бути в принципі, в світі немає такого контролю над друкованими ЗМІ. А тут контроль має бути тільки саморегуляція. Етичний кодекс журналіста, я думаю, що треба перечитувати мабуть щороку, повертатися, дивитися - що можна, що не можна. Тому що на 1+1 забули цей Кодекс журналіста, показуючи зґвалтовану дитину трирічну і називаючи її ім’я в ефірі, і маму показуючи, розумієте? Тому я думаю, що дійсно безпринципність і немає жодного професіоналізму.

 

Ігор Чайка – Дякую пані Світлано. До речі, ми вже кілька разів сьогодні згадували такий найпопулярніший, напевне, журналістський жанр, як журналістське розслідування. Але, на мою думку і подібні видання, і так звана «джинса», і дотичні до цього матеріали, які час від часу з’являються в телеефірі, на радіо, на шпальтах газет, вони в принципі нищать сам жанр і саме розуміння цього жанру – журналістське розслідування. Адже зачасту під журналістським розслідуванням нам видають звичайний «злив», як то кажуть, на того чи іншого політика, на того чи іншого конкурента, чи бізнесмена. І в цьому є також велика вада, адже справжнє журналістське розслідування – це велика робота і часто дуже небезпечна для того журналіста, який цим займається. Це моя власна думка. Дякую.

Далі переходимо. Все-таки ми говоримо про те, що тимчасові ЗМІ, сьогодні ми чули і цю думку, можуть бути і кузнею медіа-кадрів. Отже, в мене питання до пана Дмитра - Дмитро Іванов, редактор газети «Гарт». Пане Дмитро, як на вашу думку чи можуть подібні ЗМІ бути кузнею, наприклад, для вашого видання?

 

Дмитро Іванов – Насамперед хочу наголосити на тому, що ви всі знаєте, що усе на цьому світі тимчасове. І ми із вами наймити усі. Хто пішов у журналюгі – будь здоров! Признавайся – ми наймити своїх передплатників і чим краще ми ці обов’язки будемо виконувати, тим більше буде тираж, тим успішніше будемо жити. Якщо людина пішла шматок хліба заробить в тимчасові ЗМІ… Інша справа моральність, бо моральність – це розум серця. І тут аспект зовсім інший. Я, якщо пішла людина покинула тимчасово ЗМІ рідне, де вона вкоренилась і пішла заробити гроші – це інша справа. А якщо людині нема де працювати, вона пішла і продає - ми всі продаємо свій інтелект, продаємо площу в газеті. Безпринципність - це мається на увазі і продажність і т.д. Ми всі продаємо свою роботу, і про що тут говорить? Інша справа, якщо людина переступає оцю - виходить за межі розуму серця. Тобто дав завдання хазяїн написати матеріал під псевдонімом, яким спаплюжується ім’я доброї людини. Є такі випадки. І пішло, як ота снігова баба з гори покотилася, і може вона розплющити. Це вже інша справа. А так вибачте, ми всі наймити, і вперед!

 

Ігор Чайка - Дякую. Стосовно голосу серця - Владислав Савенок. Пане Владиславе, перше запитання, кого Ви сьогодні представляєте в нашій студії? І друге запитання - ми знаємо Ви маєте досить певний досвід роботи в різних виданнях, Ваша думка щодо означених сьогодні питань?

 

Владислав Савенок – Я багато слухав. Я зараз по суті вільний журналіст. Але у вільний від роботи час, випускаю газету «Правозахисник Чернігівщини». Переконаний, що більшість моїх колег про неї, про її існування навіть не знає.

 

Ігор Чайка – Безкоштовно? J

 

Владислав Савенок – Одна умова – я її випускаю не за гроші, але більшість інформації, яка там друкується, вона стосується моєї безпосередньої роботи. Тобто споживацька інформація. Що там: яке молоко правильне, яке неправильне, як сир випускають, які дитячі іграшки. Тобто все, що стосується стандартизації і  метрології. І ще одну річ скажу. Стосовно замовних речей і стосовно етики журналіста. Дивіться, до мене звернулись люди Савченка, і сказали: треба їм допомогти випустити газету «За Чернігів». Ну як не допомогти, коли людина альтернативна діючій владі - по суті він себе заявив. І після того я випустив газету, подивився, розібрався, що за люди, що вони хочуть і сказав – па-па! Я з вами більше не граюся! Тобто я розібрався і я думаю, що ніхто мене за це судить не буде. І я не написав там жодного матеріалу, який би суперечив моїм переконанням. Для мене все просто. Я вважаю, що я своє прізвище повинен ставити там, де я відверто висловлююсь. А стосовно замовної «джинси», ну я думаю, хай страждають ті, хто хочуть заробити. Я вже, слава Богу, журналіст зі стажем, я вже заробив, і за копійкою не женусь.

 

Олена Кияшко – Одну репліку можна, Владислав…

 

Ігор Чайка – Да, коротко.

 

Олена Кияшко – Дуже коротко. Владислав розібрався, а якщо ми говоримо про кузню кадрів, якщо приходить молодий журналіст, чи він розбереться? Він буде виконувати завдання  і це наростатиме як отака снігова кучугура, розумієте? Тому це небезпечно.

 

Ігор Чайка – Дякую, пані Олено.

 

Сергій Народенко, редактор газети «Вісник Ч». Пане Сергію до вас запитання, чи мали ви досвід спілкування з вихідцями з кузні кадрів подібних у ваших виданнях.

 

У кухню кадрів ідуть журналісти із моїх видань.

 

Ігор Чайка - Тобто навпаки. J

 

Сергій Народенко – Навпаки. Якщо є хвилина, то я би хотів сказати. Для мене концептуально, все-таки я думав про що ми ведемо мову і вирішив для себе. Все ж таки постійні, скажімо так, газети (я не говорю про радіо, телебачення, нічого про це не знаю). А газети постійні – це ті, які мають мету чесно заробляти гроші, даючи людям класну, хорошу, об’єктивну інформацію і маючи гроші від передплати, від продажу газет, від реклами і від «джинси». Я не буду спорити з паном Соболєвим і раз сказав Ярослав, що в нього немає, хай в нього буде немає, J але я вже досвідчений редактор – всі чернігівські ЗМІ друкують «джинсу». «Джинса» – це та сама реклама, тільки з якоїсь сильної точки невідомо чому рекламодавець каже – не пиши там «на правах реклами». Ну йому відповідають нормально редактори, ну якщо «з» - то по три, а якщо «без» - то по 5. Ну вони кажуть - добре по 5. Але не потрібно, я там не згоден з Юрою, який казав там по телебаченню, що наш читач, він дурний. Читач – він розумний. Якщо він передплачує «Гарт» - 70 з гаком тисяч, якщо він передплачує «Вісник» 52 з гаком тисяч - то, не зважаючи на це, ну у нас теж, до речі, «джинси» нема, це я так. J J J

Але  він і далі передплачує ті газети. Для нього це давним-давно зрозуміле, що це потрібно для життя. Але є у «Віснику» третя сторінка інформації, є сторінка «доля», гумор є, є сторінка «діва» і ще є одна сторінка - є 6 сторінок, де можна читати спокійно, а решта він все реально проковтує. Я вам скажу так: із за оцих сторінок, ми перед виборами їх не чіпали, а на іншій йшло - Бог його знає, що йшло. Але я думаю все, не буде тиражу. А життя таке – заробляти потрібно. Прийшла передплата – тираж збільшився. Є, має бути якась певна… певний стержень, розумієте. Певний стержень нижче якого опускатися не можна. Все.

 

Ігор Чайка – Дякую пане Сергію. Отже, я можу сказати нашим глядачам, що продовження програми буде за кілька хвилин після випуску новин на каналі «Новий Чернігів». А зараз на останок, перед закінченням першої частини нашого ефіру, ще раз нагадаємо висновки інтерактивного опитування. Тимчасові ЗМІ  це: притулок для безпринципних найманців – 100 голосів, кузня медіа-кадрів – 52, заробітчанство – 94. Тож, під кінець першої частини з’ясувалось, що більше глядачів схиляється до того, що це все-таки притулок для безпринципних найманців.

Отже ще раз нагадую, в ефірі проект «Медіа варта. Неетичні питання. Виїзне засідання». Ми закінчуємо першу частину і повернемось до вас з висновками після випуску новин. Чекайте.

 

 

Ігор Чайка – Отже, в ефірі ТРК «Новий Чернігів» проект «Медіа варта. Неетичні питання. Виїзне засідання». Ми продовжуємо розмову на тему тимчасових ЗМІ, етичності у роботі журналістів, стандарти журналістики. Під час перерви до нас приєдналась Ірина Мельник, голова обласної організації Спілки журналістів України, вона в курсі теми нашої розмови, послухаємо пані Ірину, її думку стосовно нашої теми, будь ласка.

 

Ірина Мельник – Я думаю, що журналіста можна порівняти із футболістом. Як гарний футболіст дуже гарно продається і за нього платять великі гроші, так і гарний професійний журналіст - за нього теж можуть платити великі гроші. Насправді я думаю, що продажний чи не продажний журналіст – це поняття лежить трошки в іншій площині, у площині внутрішнього комфорту самого журналіста. Якщо йому за якусь роботу пропонують гроші і людина при цьому себе спокійно відчуває, спокійно зранку прокидається і совість не кричить там великими літерами: «що ж ти робиш?!», то хай собі людина працює, і хай заробляє гроші. А якщо є моменти і людина все-таки погодилася, але все-таки нервує з цього приводу і не робиться чогось ця робота, то краще від такої роботи відмовитися. Так я думаю. Що до «джинси», то я думаю, що це більше запитання не до журналістів, а до менеджерів ЗМІ, які вирішують, які платні матеріали ставити чи не ставити. А насправді зараз такий час, що всім треба заробляти гроші - як менеджерам газети, так і журналістам. Так що хай працюють, аби були гарні пропозиції.

 

Ігор Чайка – Дякую пані Ірино. Отже, щодо «джинси», я все-таки гадаю нашій аудиторії - не тій, котра тут знаходиться в студії, а  більш широкій аудиторії тих, хто нас дивиться і слухає, мабуть треба все-таки дати певне роз’яснення цього терміну. Тому я думаю ми дамо слово Роману Головенко. Як з точки зору права, що таке «джинса»?

 

Роман Головенко -  З точки зору права найближче до «джинси», це мабуть, все-таки є прихована реклама. Тобто, матеріал, який має рекламні цілі, а саме - привернути увагу або підтримати інтерес до певної особи або до якогось товару і якщо це матеріал не позначений як реклама. Тобто фактично це дійсно можна трактувати приховану рекламу як «джинсу». Хоча з другого боку в нас ще є інша категорія, яку також доволі часто називають «джинсою» - це просто певною мірою заангажовані матеріали, які можуть бути навіть заангажовані у зв’язку з тим, що ЗМІ тенденційний, що на нього є вплив певної політичної сили або певного якогось політичного гравця і відповідно всі матеріали мають якесь відповідне забарвлення. Якщо прихована реклама, особливо комерційна реклама - це як правило матеріали, за які проплачує стороння особа, яка не має відношення до цього ЗМІ і вона саме платить за це гроші разово, то такі незбалансовані матеріали, тенденційні матеріали – це більше вада ЗМІ, які залежні від певного політика або від певної політичної сили.

 

Ігор Чайка – Дякую, пане Романе. Одним з найпослідовніших дослідників джинси в Україні є проект видань «Детектор медіа». Пані Світлана.

 

Світлана Остапа – Я б порівняла слово «джинса» або заказні матеріали зі словом корупція. Тому що «джинса» – це погано, це однозначно погано і журналісти повинні про це зрозуміти. Слово корупція тут не можна вживати, тому що корупція стосується все-таки чиновників, але розумієте, коли чиновник бере гроші за те, що він виконає якусь справу, він теж заробляє для себе. Це погано чи це добре? Однозначно це погано. Чому для журналістів «джинса» – це просто заробляння грошей? Ніхто не забороняє заробляти гроші, але в такому випадку або на цьому виданні тимчасовому треба з самого верху над шапочкою написати, що це рекламне видання, і все. І тоді працюйте собі скільки хочете. Або не називайтеся тоді журналістами. Ви кажете професіонали. Ви маєте на увазі, я думаю, людину, яка вміє гарно писати. Будь ласка, це може робити не тільки журналіст. Це може робити будь-хто, гарно писати, якщо має хист, правильно ж? Але журналіст – це людина, яка збирає дані, перевіряє всі факти, збирає кожен факт, підтвердження з двох джерел, незалежних джерел. Це має бути правдива інформація. Якщо ви в цьому виданні тимчасовому напишете як журналіст, вас з нього виженуть, тому що ви напишете правду. Якщо вам сказали, замочи оцього мого опонента, напиши, що він там має, отримав три ділянки земельних там, да, там ще щось. Ви все це пишете і все. І другої точки зору не даєте. Ви не журналіст. А якщо ви напишете, що він взяв три ділянки і той, який вам замовив матеріал, теж взяв три ділянки або дві ділянки (а це однозначно так, тому що інші грошей не мають і ці матеріали не замовляють) тоді це буде правда. Для вас головне – це суспільство, я так розумію. Це професіоналізм. Лікар, який робить - гінеколог, таємно робить якісь аборти, він лікар? Лікар нібито , да? Але він теж заробляє таким чином гроші, це добре чи погано? Звичайно, погано.

 

Ігор Чайка – Дякую. Можу тільки додати до слів пані Світлани, що на моє глибоке переконання, «джинса» – це злочин і з приводу цього є стаття в Карному Кодексі. Адже «джинса» - я її трактую дуже просто, джинса – це хабар. Що буває за хабар, які наслідки – всі добре знають. Будь ласка, Роман.

 

Роман Головенко – Це стосується тільки посадових осіб, тобто керівного складу. Скажімо, головний редактор, який поставив відповідний матеріал в ЗМІ, інша якась посадова особа, яка займає керівну посаду, але, на жаль, не рядовий журналіст.

 

Ігор Чайка – Я не закликаю до того, щоб журналістів саджати, я просто говорю, що це все-таки злочин. Світлана говорила про людей, які вміють добре писати. Пане Андрію, ваша думка.

 

Андрій Кокотюха – В мене одне уточнення, але воно дуже суттєве. Коли говорять про продажність чи не продажність, про «джинсу» чи не про «джинсу», про замовні матеріали чи політичне кілерство – в цьому присутня політична складова. Як людина, як журналіст, який ніколи не обслуговував жодну політичну партію, ну, принаймні прямо. J Я поясню: я співпрацюю, скажімо, з газетою чи з телекомпанією, а за нею стоїть певна політична сила, але я готую матеріали про культуру, про суспільство, я не займаюся політикою. І коли 4 роки тому журналістів поділили на чорних і білих, на продажних і непродажних тільки тому, що одні давали політичні новини за помаранчевих, другі за біло-блакитних. А, скажімо, я журналіст, я висвітлював питання культури, то який я журналіст – продажний чи непродажний? Як трактувати мене? Це одна річ. Друга. Тут говорять про «замазуху». Але абсолютно правильно було сказано, що я працюю з виданнями, вони замовляють мені матеріали на певну тему. Це справді. Якщо таж сама «Детектор медіа» співпрацює зі мною, вона мені замовляє матеріал на якусь певну тему і я виконую редакційне замовлення. Це замовлення редакції. Але чи це замовлення якоїсь політичної сили?

 

Ігор Чайка – Але «Детектор медіа», та ж «Детектор медіа» чи інше видання, не ставить Вам завдання когось «мочити», а когось хвалити…

 

Андрій Кокотюха – Абсолютно ні, вони кажуть – вислови свою думку з цього приводу. Так само я працюю з кіно - мені з кіно замовляють сценарій, я працюю з видавцями - вони мені замовляють книги на певну тему, далеку абсолютно від зведення політичних рахунків. Я з цього всього своєю роботою журналістики політичну складову виводжу. І повернусь до того, з чого почав, ми зараз говоримо довкола політики. І однозначно, якщо в тимчасових ЗМІ, про які ми тут говорили, хтось когось звинувачує, ми вже говорили, що ці газети по любому не читають. В них загортають  ковбасу, з ними ходять в туалет, але їх не читають. То чи є дієві, чи є результат від звинувачення в одноразових газетах?

 

Ігор Чайка – Дякую, пане Андрію. Отже ми говорили і про політичну складову в деяких виданнях. Газета «Сіверщина» достатньо відома своїми гострими виступами з тих чи інших питань і достатньо відома своєю прихильністю до однієї з політичних сил.

Пане Василю, ваші думки з цього приводу. І перше запитання – чи «джин сує» «Сіверщина»?

 

Василь Чепурний – А можна дізнатись до якої політичної сили прихильна «Сівещина»?

 

Ігор Чайка – Ні до якої?!

 

Василь Чепурний – Ви сказали, я про що? Я думаю, ми говоримо про доволі умовні речі, тому що хам він буде хамом, що на базарі, що на дипломатичному прийомі. Брехня - вона що у тимчасовій газеті, що у респектабельній, вона є брехнею. Чи за неї заплачені гроші – це питання власного сумління і т.д. Я б говорив трохи про інші речі. Не про тимчасові ЗМІ, бо й кажуть «Ньюрк-таймс» закрився, який має там сто чи скількі річну історію - це тимчасове ЗМІ? Я б говорив про безкоштовні ЗМІ, які нав’язують. Я сьогодні із поштової своєї власної скриньки вийняв дві безкоштовні газети. Це порушення прав споживача. Я не хочу, щоб мені сміття пхали  в мою приватну скриньку, а її пхають. Друге порушення закону - це якщо ми з Дмитром Йосиповичем мусимо вкласти кошти для своєї газети у передплату там, у кампанію передплатну, п’яте, десяте, заплатити пошті і т.д. і т.д, то ці газети за рахунок корпоративних чиїхось там грошей безкоштовно нам вкидають - тобто недобросовісна конкуренція. Це порушення антимонопольного законодавства. Давайте говорити про більш зрозумілі речі. От шановний юрист сказав, що якщо газету купують – ну й на здоров’я, хай буде тимчасова. Хто його знає чи наші газети тимчасові чи постійні? «Сіверщина» має 16 років історії, але ніхто не може гарантувати, що буде 160 років, Бог його знає. Якщо купують – на здоров’я! Якщо наші газети погані там з Івановим, наприклад, то передплатник (да, у Іванова хороша! J), то передплатник або той, хто купує  голосує - не передплачує, не купує газету. А якщо газету пхають у скриньку не питаючи мого дозволу – це порушення прав.

 

Ігор Чайка – Зараз ми з’ясуємо це питання. Пане Романе, наскільки те про що говорив пан Василь є дійсно порушенням прав і порушенням законодавства?

 

Роман Головенко – Я не думаю, що тут можна вести мову про порушення антимонопольного законодавства. Але про порушення, певне порушення прав споживачів тут уже дійсно можна говорити, оскільки всі знають: є така штука, як спам, коли це розсилання небажаних рекламних повідомлень в Інтернеті, на електронну пошту. І зараз, на жаль, в звичайній пошті з’являється щось подібне, коли дійсно ти щодня мусиш витягувати із своєї поштової скриньки по кілька таких газет, які тобі і зовсім не потрібні.

 

Андрій Кокотюха - Не читаючи, давайте наголосимо…

 

Роман Головенко – Так, не читаючи, тому що ти зразу бачиш, що воно тобі не треба зовсім ні до чого.

 

Ігор Чайка – Ну, з мого досвіду, проживаючи в Києві - в нашому під’їзді, наприклад, всі газети валяються, під вечір купа газет валяється просто на підлозі.

 

Андрій Кокотюха – Але то чиясь праця, хтось то їх писав, хтось наповнюв їх своїми текстами.

 

Ігор Чайка – В більш таких інтелігентних під’їздах, я знаю, просто люди ставлять там ящик і ці газети складають і потім їх хтось забирає.

Да, пані Світлано.

 

Світлана Остапа – Я думаю, що скоро це явище відімре, тому що, ви розумієте, політики - чому вони так хочуть задіяти журналістів? Щоб більше люди довіряли. От вони прочитають, що це написав пан Іванов і вони йому повірять. А якщо це напише хтось під псевдо невідомим, вони так переглянуть. Тому вони будуть зацікавлені купити пана Іванова, щоб він саме написав, тому що йому люди повірять, розумієте? Як тут можна зловити ці газети і покарати їх? Вони обов’язково повинні зазначати, де вони друкуються, мають бути вихідні дані, і наклад цих газет. І якщо вони пишуть, звичайно ніхто наклад справжній не пише. Пишуть там наклад 3 тисячі – це всім відомо. Ніколи вони справжній наклад не напишуть, тому що видадуть вдвічі, втричі більше. І ось, щоб довести це, вам треба зібрати ті сто - зазначено сто, а ви зібрали сто одну тисячу, на один примірник більше, тоді можуть уже покарати. Це, звичайно, дуже важко зробити, навіть три тисячі важко зібрати. Колись я брала участь в такому експерименті, треба було довести, що там не три тисячі примірників такої тимчасової газети, а було більше. І ми їздили районами де ці газети-одноденки такі порозповсюджували перед виборами. І от уявіть собі таку картину: ми заходимо в магазин в селі, в який нібито за нашими даними привезли там 200 примірників цієї газети. Ці газети спокійнесенько лежать собі на прилавку магазина і продавець загортає туди оселедці. А чому ж людям не розповсюдили? Та вона нам тут більше знадобиться, розумієте, у нас тут паперу бракує, то отут от оселедці завертаємо. Тому я думаю, що воно відімре.

 

Ігор Чайка – Поки ми говорили, в мене майнула така думка з подачі пана Андрія, що, можливо, під час глобальної економічної кризи наявність безкоштовних ЗМІ - можливо це і благо, яке хоч якось можна використати. Добре, дякую. Ми слухали сьогодні досвідчених журналістів, представників різних ЗМІ, але у нас в студії є ще один журналіст, достатньо молодий, Павло Пущенко, політичний оглядач газети «Новий Чернігів». Як молоде покоління журналістів ставиться до означених проблем, про які ми сьогодні говорили? Будь ласка, Павле.

 

Павло Пущенко - Я би сказав тут кілька проблем. Давайте подивимось на інший бік проблеми. Якщо ми говоримо про те, що видається оці тимчасові, як ми називаємо, ЗМІ і всі про них знають, що цей ЗМІ представляє точку зору того чи іншого політика. Людина, беручи цей продукт, вона розуміє, кого вона читає і яка позицію тут доноситься. Тобто вона усвідомлює, що їй намагаються, скажімо так, запропонувати. Інша ситуація, коли людина бере постійне ЗМІ, тобто тривале ЗМІ, і там без маркировки ставиться «джинсовий» матеріал і намагаються нав’язати як за чисту монету. Мені здається, що то набагато серйозніша проблема. Тому що таким чином людина не може зорієнтуватися. Це видання, якому вона довіряє 100%, вона заплатила гроші, а там читає «джинсу». Якщо їй впихнули в скриньку, це єдиний, скажімо, той негатив, що вона змушена от вигрібати це все час від часу. Але знову ж таки людина знає, що і хто їй про це говорить. Тому я думаю, що тут право споживача вибирати – читати це чи не читати . І все.

 

Ігор Чайка – Дякую, пане Павло. Отже, наш ефірний час добігає до кінця і я мушу представити підсумки інтерактивного опитування. Тимчасові ЗМІ  це: притулок для безпринципних найманців – 140 голосів, кузня медіа-кадрів – 52 голоси,  заробітчанство - 98 голосів. Отже, все-таке більшість глядачів нашої аудиторії схиляються до того, що тимчасові ЗМІ – це все-таки притулок для безпринципних найманців. Така думка аудиторії.

І на останок програми, звичайно, ми не можемо не дати слово представникам і господарям цієї привітної студії.

 

Ольга Капустян – Одразу мушу сказати, що ми комунальне підприємство, комунальний ЗМІ. Стосовно «джинси» або прихованої реклами – згідно з Законом про рекламу, згідно з Законом про телебачення і радіомовлення, прихована реклама заборонена. Проблема «джинси» – це бідність ЗМІ і це соціальний аспект і жадність - жадність журналістів і ЗМІ. Це вже етичний аспект. Сьогодні, порушуючи ці теми на котрі ми говоримо, на жаль, окрім Світлани, ніхто не сказав про те, що професійний журналіст, професійне ЗМІ – це те, котре висвітлює всі точки зору. Повірте мені, ми всі тут різні і представляємо різні засоби масової інформації. Ніколи тимчасове ЗМІ не буде висвітлювати всі точки зору. Нашій телерадіокомпанії 17 років наступного тижня. Ми маємо дотацію з міського бюджету. Ми висвітлюємо депутатський канал, і є така програма, і там різні точки зору політичні висвітлюємо там. Таммер міста є, є інтерактивні програми, є програми у прямому ефірі, можна зателефонувати в будь-який момент. Але є новини, є різні точки зору, ми завжди подаємо різні точки зору. Наша телерадіоорганізація є кузнею кадрів. Саме з нашої телекомпанії люди йдуть на московські канали, на київські канали, тому що вони професійні і ми висвітлюємо всі точки зору. І ми не тимчасові.

 

58.23 - Дякую пані Олю. Нам лишається лише попрощатися з аудиторією. І я нагадую, що в ефірі телерадіокомпанії «Новий Чернігів» був проект «Медіа варта. Неетичні питання. Виїзне засідання». Програму вів Ігор Чайка. Дякую за увагу. На все добре! Хай щастить!