Того, що відбувалося на «Інтері» в п’ятницю, цілком можна було очікувати. Анонс програми, розповсюджений прес-службою каналу традиційно за кілька днів до ефіру, ніби бив на сполох. Він повідомляв, що ведучим «Свободи» цього разу пощастило стати народному депутату, член комітету ВР України з питань правосуддя, екс-голові ВР Криму Леонідові Грачу.

 

Ще фатальнішими перспективи здалися після оголошення тем програми, що стосувалися зовнішньої політики: «До чого приведуть проамериканські настрої? Чи настав час дружити з Росією? Чи не залишиться Україна у кризі на самоті». Ці напівліричні-напівфатальні за змістом теми, вказані в анонсі, в ефірі були врешті-решт замінені на глобальну: «Чи є правильною зовнішня політика України?».

 

Йдучи за логікою адептів збалансованісті й об’єктивності в журналістиці, до яких безумовно зараховує себе канал «Інтер», у «головному суспільно-політичному ток-шоу країни» така провокативна особистість, як Леонід Грач, у ролі ведучого з’явитися не повинна була. Ніхто не заперечує його права поруч із Наталією Вітренко і Петром Симоненком бути гостем студії, захищати свою позицію, але за всіма законами жанру ведучий (тобто той, хто веде) повинен залишатися неупередженим.

 

Він — журналіст, а не політик. І хоча попередникам Леоніда Грача у цій нелегкій справі зберігати відносну неупередженість вдавалося, то навряд чи цього можна було очікувати від заповзятого Грача-комуніста. Утім, «Інтер», судячи з усього, і не очікував. І його сподівання справдилися: по-перше, ведучий чудово впорався з роллю гена-провокатора, а по-друге, ім’я телеканалу, хоча і в негативному контексті, вже декілька днів не сходить з вуст ЗМІ та політиків. Тільки от, за висловом одного з учасників програми Олега Зарубінського, «при чому тут зовнішня політика?» справді не зрозуміло.

 

Тимчасом у п’ятницю ввечері частина країни вмикає «Інтер», аби почути фахові, компетентні коментарі від серйозних експертів стосовно ситуації в країні, аби розібратися врешті-решт, що відбувається навколо нас. Але замість аналізу ми змушені спостерігати «антидержавницький, антиукраїнський шабаш». Так назвали «Свободу» від 5 грудня група українських депутатів-учасників програми, які у прямому ефірі влаштували демарш на знак протесту проти того, що відбувається в студії.

 

Звернення народних депутатів за підписом Ірини Геращенко, Павла Жебрівського, Лілії Григорович, Кирила Куликова, Тараса Чорновола, Юрія Гримчака та Степана Хмари цитує «Детектор медіа»: «Ми, народні депутати, що представляють різні політичні сили, фракції, відстоюють різні ідеології, готувалися до фахової, професійної, гострої дискусії. Натомість, у студії розгорнувся ошаленілий антидержавницький, антиукраїнський шабаш.

 

Ми висловлюємо обурення тим, що відбулося в ефірі найбільшого українського телеканалу, який, в гонитві за рейтингом, поставив під сумнів відстоювання принципів відповідальності перед глядачем, надання учасникам дискусії рівних можливостей, забезпечення культури поведінки в прямому ефірі та в цілому на українському телебаченні...

 

Україна виборола свободу слова, яка вимагає від політиків і журналістів високої відповідальності й професіоналізму. Ми проти перетворення політики у шоу і приниження українського глядача дешевими провокативними антидержавницькими дійствами... Ми поважаємо право всіх мас-медіа на формування своїх телепрограм згідно власної редакційної політики, але вважаємо, що загальноукраїнський канал має демонструвати особливу відповідальність перед глядачем».

 

Леонід Грач із ударом у відповідь не забарився, назвавши цю заяву «істерикою русофобів», передає «Уніан». А телеканал «Інтер» ні на чиї заяви не реагує і відмовляється їх коментувати. Відтак заклики до «високої відповідальності та професіоналізму» поринуть у порожнечу. Як і вимога тлумачити свободу слова інакше. Але, відкинувши моралізаторство і звинувачення в безвідповідальності, яка, на нашу думку, очевидна, виникає питання: що повинно відбутися, аби канали змінили свою політику і не дозволяли собі запрошувати Леоніда Грача у ведучі? Чергова зміна власника? Армагеддон? Колись у своєму коментарі стосовно відповідальності телебачення перед суспільством Володимир Лєсной, публіцист і один із авторів «Дня» наголосив на тому, що на власників каналів може вплинути тільки голос громадськості, яка вимагає іншого до себе ставлення. Але ж голосу не чутно.

 

Цікавіше те, що, відмовляючись від офіційних коментарів, «Інтер», як слушно звернула увагу «Детектор медіа», оцінює ситуацію в новинному сюжеті Оксани Кодунової, що з’явився у випуску «Подробностей» у суботу. «І в другій частині «Свободи» політики не можуть знайти компроміс. Але видно, деякі гості просто не готові до дискусії. Так, висловивши звинувачення на адресу ведучого та своїх колег, студію покидає Дмитро Корчинський. Практично одразу поганий приклад наслідують інші незгодні. Така поведінка дивує і глядачів у залі, й тих гостей, які готові говорити на складні теми», — стверджує сюжет.

 

Однак на запитання «Дня» до керівника піар-служби каналу «Інтер» Ірини Павлик, чи можна таку оцінку вважати офіційною позицією каналу, Ірина відповіла заперечно. За «Інтер» вибачилася перед глядачами тільки Ірина Геращенко, перед тим, як піти з ефіру: «Мені сьогодні соромно за телеканал «Інтер». Вибачте за те, що тут сьогодні було», — сказала вона.

 

Словосполучення «свобода слова» поступово наповнюється таким змістом, за який потім доводиться вибачатися. Така «Свобода» має всі шанси викликати в суспільстві алергію на свободу.

 

— Попри те, що про це часто говорять, формулі свободи не надається належної уваги. Формула свободи полягає в тому, що свобода особистісна повинна існувати в межах відповідальності перед спільнотою. Свобода без відповідальності не може бути, — ще раз наголошує доктор медичних наук, віце-президент Європейської асоціації психотерапевтів Олександр Фільц. — З давніх часів стосовно філософії свободи існує одна неухильна теза: свобода не може бути свободою без належних рамок.

 

Тобто якщо немає правил, в яких розвивається свобода, то тоді свобода просто не може реалізуватись і саме її поняття відпадає. Свобода мусить бути від чогось або в якихось умовах. В психології і гуманітарних науках це є річчю очевидною. Чи можна, скажімо, реалізувати свободу гурмана, коли немає чого їсти? Не можна. Тобто свобода завжди прив’язана до рамок, а отже і до певної соціальної і групової відповідальності, до правил, принципів, законів, цінностей.

 

Ці передачі (суспільно-політичні ток-шоу — Ред.) позбавлені того дуже важливого елементу свободи — заданих рамок, правил і заданої відповідальності. То вже не є свобода. Це безвідповідальне говоріння. Зрозуміло, що люди на це реагують в силу власної внутрішньої відповідальності. Якщо я відчуваю, що це не відаповідає мені, то я це просто не буду слухати, адже воно не має ніякого сенсу для мене.

 

Якщо такою, м’яко кажучи, поведінкою страждають певні лідери або певні носії соціальних ідеологем (або парафраз чи метафор), то зрозуміло, що це задає певний приклад існування (для суспільства) — поза рамками. Але соціальний механізм відлагоджений так, що раніше чи пізніше формується коло цінностей і відповідальності — авторитарне, диктаторське, взагалі патологічне, але все одно формується. Такі люди, які говорять аби говорити в будь-якій системі не знайдуть своє місце.

 

В цілому світова практика дійшла до дуже простих речей, вона говорить про те, що рамки в мас-медіа задаються певним зафіксованим етичним кодексом, — продовжує пан Олександр. — Закони і правила тут не функціонують, є етичний кодекс. Якщо люди його притримуються, то все починає функціонувати нормально. Якщо люди цього зафіксованого кодексу не притримуються, тоді рамок немає і все перетворюється в ефір — у прямому й переносному значенні цього слова.