У Москві це зрозуміли давно, тому пристрасті навколо діяльності в Україні російських мас-медіа не змогли залишитися поза політикою. Після недовгих роздумів, питання, пов'язані з ретрансляцією російських телеканалів і презентацією фільму «Війна 08.08.08. Мистецтво зради» виробництва лідера російського інтернет-телебачення телекомпанії «Russia.ru», стали предметом з'ясування стосунків між Києвом і Москвою на найвищому рівні.

 

1 жовтня 2008-го побачило світ рішення №1738 Нацради України з телебачення і радіомовлення, що зобов'язує провайдерів програмної послуги припинити ретрансляцію іноземних програм, які потребують адаптації до українського законодавства. Серед інших, у перелік тих, що «проштрафилися», потрапили і російські телеканали – ОРТ, РТР, РЕН-ТВ і ряд таких, віщання яких на території України мало припинитися з 1 листопада цього року.

 

Причому, щоб уникнути будь-яких інсинуацій із цього приводу, Нацрада підкреслила, що «вимоги до зарубіжних каналів не пов'язані ні зі змістом програм, ні з мовою». Правового реагування вже давно вимагали питання показу іноземними телеканалами реклами без оплати її трансляції на території України, а також порушення ексклюзивних прав українських мовців на трансляцію того або іншого медійного продукту.

 

Зовні було схоже, що російська сторона з розумінням поставилася до прагнення Києва навести лад у своєму інформаційному просторі. Так, глава зовнішньополітичного відомства Росії Сергій Лавров заявив таке: «Власті України посилаються на те, що наші компанії віщають не відповідно до українського законодавства. Якщо це так, якщо тут немає ніякої політики, то переконаний, що через переговори це питання можна вирішити».

 

Проте тиждень опісля, 9 листопада, офіційний представник МЗС РФ Андрій Нестеренко заявив, що в результаті заборони трансляції російських телеканалів «значна частина населення України позбавлена можливості отримувати інформацію рідною мовою», і що таке витіснення російської мови і російської культури не може не позначитися на двосторонніх відносинах». Таким чином, не довго думаючи, у котрий раз звинувативши українські власті в недружній лінії поведінки, суто технічне питання Москва перетворила на питання політичне.

 

Разом із тим, російська сторона вважала за краще промовчати, що ситуацію, яка склалася, спровокувала вона сама. Аж надто не з руки підконтрольним Кремлю мас-медіа признаватися сьогодні в тому, що свого часу українська влада сама пропонувала організувати трансляцію російських програм на своїй території.

 

Так, у 2002 році Севастопольська міська державна адміністрація запропонувала ОРТ укласти договір про співпрацю, що передбачає ретрансляцію програм цього російського телеканалу з використанням технічної бази Севастопольської регіональної державної телерадіокомпанії (СРГТРК. – Авт.). Відповідна пропозиція була направлена керівникові ОТР Костянтину Ернсту за підписом тодішніх генерального директора СРГТРК Івана Левченка і голови міськдержадміністрації Леоніда Жунька (нині займає пост представника Президента України в Криму).

 

Проте топ-менеджмент провідного російського телеканалу проігнорував звернення міського керівництва, відповівши тільки після низки повторних листів і звернень на свою адресу. Костянтин Ернст послався на те, що не може розпоряджатися на території України трансляцією ОРТ без дотримання необхідних правових умов.

 

Проте дотримати ті умови російському ЗМІ нічого не заважало. На той момент правова база роботи засобів масової інформації в Україні давно була сформована. Так, закони України «Про рекламу», «Про авторське право і суміжні права» і «Про телебачення і радіомовлення», невиконання яких лягло в основу претензій української сторони до низки мовців, у тому числі й російських, побачили світ у першій половині 90-х і до 2002-го пройшли ряд серйозних доопрацювань. Але, як мовиться, було би бажання. А бажання як такого не виявилося. Як не виявилося його і у телеканалу РТР, якому севастопольські власті та медійники також пропонували свою допомогу в законодавчому оформленні віщання на території міста.

 

В результаті сьогодні і в без того складному з політичної точки зору Севастополі руками російської сторони створено черговий привід говорити про «обмеження прав російськомовного населення» і «русофобську» політику Києва. Втім, це зерно нагнітання політичної напруги знайшло свій «благодатний» ґрунт і в інших містах України, трансформувавши суто технічне питання в проблему масштабу Всесвіту.

 

Паралельно російська сторона роздмухала скандал навколо української презентації фільму «Війна 08.08.08. Мистецтво зради» про події в Південній Осетії. З формулюванням «на шкоду національній безпеці України в основу відеосюжету покладені неправдиві твердження від російського інтернет-видання Россия.ру про нібито участь громадян України в російсько-грузинському конфлікті, які сфабриковані правоохоронними органами і спецслужбами Російської Федерації, і вже давно спростовані міжнародними експертами і міжнародними організаціями» його показ був заборонений Службою безпеки України. Проте на захист вітчизняного продукту інформаційної війни стало російське зовнішньополітичне відомство.

 

У заяві МЗС РФ з приводу заборони показу фільму говориться, що «такі заборонні, обмежувальні дії навряд чи укладаються в загальноприйнятні норми і поняття про демократію, свободу слова, незалежність засобів масової інформації», і що «українські власті під різними приводами намагаються приховати правду про реальні події навколо Південної Осетії і причетності до них української сторони».

 

На цьому тлі на адресу української спецслужби пролунали звинувачення в тому, що вона не представила фактів роботи над фільмом своїх колег із Москви. Можливо, з часом СБУ угамує спрагу страждущих. Поки ж, щоб зрозуміти, чим насправді є запропонований українській публіці телепродукт, цікаво буде звернутися до висновків тих самих московських колег СБУ – російської спецслужби, зробленим нею під час чеченської війни.

 

Так, зокрема, фахівці з інформаційно-психологічних операцій розвідки ЧФ РФ дали таку оцінку відображенню в медійному просторі подій на Північному Кавказі: «загалом дії прочеченськи налаштованих західних ЗМІ укладаються в просту схему: від вимог дотримуватися «демократії» – до показу репортажів, призначених довести гуманітарну катастрофу на прикладах бесід у таборах біженців із чеченськими жінками, що годують груддю виснажених немовлят, і немічними людьми похилого віку, що розповідають про масові розстріли і бомбардування, міркуваннями про право чеченського народу на самовизначення і, нарешті, до розмов про жорстокості військових.

 

Не задовольняючись лише однією стороною інформаційного протиборства проти федеральних властей, прихильники чеченського сепаратизму перейшли до використання художніх образів, прикладом чого служить зйомка повнометражних художніх фільмів чеченської тематики антиросійської спрямованості. Виготовлення реальних роликів із відрізуванням людських голів і стріляниною по автотранспорту і бронетехніці сьогодні не відповідає теперішньому моменту – треба підправити зіпсований імідж бойовиків, щоб про них пригадали на Заході, а заразом і про «Ічкерійську незалежність», «злісну агресію Росії», «геноцид».

 

Інформаційні війни часто ведуться по накатаних схемах. Успіх їх проведення безпосередньо залежить від того «креативу», який наповнить ці шаблони. Якщо в схемі, представленій російськими військовими спецами, замінити все, що пов'язано з Чечнею, Південною Осетією, Росія місцем поступиться Грузії, а саму РФ звести в ранг Заходу, то побачимо знайомий контент повідомлень про грузинські події ЗМІ з Москви. На жаль, наведений шаблон характерний для фільму «Війна 08.08.08».

 

Втім, російська сторона не заперечує прихованого підтексту кінострічки. Так, генеральний продюсер фільму депутат Держдуми РФ Костянтин Риков заявив: «Є думка, що Росія провела інформаційну війну. Власне кажучи, мета полягає в тому, щоб донести до світової громадськості ту правду, яка відбулася 8 серпня в Осетії». У свою чергу, присутній на московській презентації «Війни 08.08.08» директор Центру російських досліджень Московського гуманітарного університету Андрій Фурсов зазначив: «Я радий, що у нас з'являються такі пропагандистські, в гарному розумінні цього слова, фільми».

 

З огляду на це київська «прем'єра» гучного фільму повинна була стати логічним продовженням розв'язаної Кремлем інформаційної війни, а по суті – відкриттям українського фронту. Інакше - навіщо російській стороні зайвий раз знадобилося б акцентувати увагу на тому, що на момент «презентації» вже й без того було доступне для загального огляду.

 

«Я шкодую про це рішення. Тим паче, що фільм уже відомий, він демонструвався по телебаченню і розміщений в інтернеті, де його подивилися понад мільйон користувачів» – заявив, коментуючи заборону демонстрації фільму, радник-посланник посольства РФ в Україні Всеволод Лоскутов. І справді, насилу віриться, що відомі дядьки й тітки, що прибули під київський «Хайятт» на шикарних авто, не знайшли кількох гривень на трафік, щоб побачити «Війну 08.08.08» в інтернеті, як тяжко повірити і в те, що вони погодилися грати роль солдата на чужій досить брудній війні.