Чинне законодавство про доступ до інформації необхідно змінювати. Про це говорили майже всі учасники круглого столу «Обговорення проекту Закону України “Про доступ до публічної інформації”», який відбувся 21 жовтня 2008 року в НАН України. У створенні цього законопроекту взяли участь низка фахових громадських організацій, серед яких – Центр політико-правових реформ, Асоціація медіаюристів, ІМІ, Інститут медіа права та інші.

 

Законопроект було зареєстровано в парламенті 11 липня цього року народним депутатом Андрієм Шевченком і презентовано в УНІАНі. Необхідність прийняти цей законопроект розробники обґрунтовують не лише відсутністю ефективних правових механізмів реалізації закріпленого у ст. 34 Конституції України права кожного на доступ до інформації, а й рекомендаціями Ради Європи.

 

З положеннями законопроекту учасників ознайомила заступник голови правління Центру політико-правових реформ Мар’яна Демкова. Вона, зокрема, сказала, що проект, підготовка якого триває понад 5 років, пережив уже кілька редакцій. Але через нестабільну роботу Верховна Рада так його і не розглянула. «За основу документу бралися принципи Article 19, жоден із яких належним чином не дотримується в Україні», – сказала Мар’яна.

Президент Асоціації медіаюристів України Тетяна Котюжинська зупинилася на перевагах законопроекту «Про доступ до публічної інформації». За її словами, у ньому розширено коло суб’єктів, зобов’язаних надавати суспільно значущу інформацію. Крім органів державної влади і місцевого самоврядування, це ще й посадові чи службові особи цих органів, юридичні особи незалежно від форми власності, які отримують бюджетні кошти і володіють суспільно значущою інформацією.

 

Розробники виписали критерії інформації, яка становить суспільний інтерес, базуючись на критеріях Євросоюзу. У чинному законі вказано, що така інформація «може бути поширена», а в новому законопроекті – що вона «повинна надаватися». Крім того, скорочуються терміни надання інформації. Приміром, негайно оприлюдненою має бути будь-яка інформація про факти, які загрожують життю, здоров’ю або/та майну осіб, а також про заходи, яких ужито у зв’язку з цим. Надавати ж інформацію на прохання громадян розпорядники інформації повинні протягом 48 годин, або 5 робочих днів. У багатьох європейських державах розпорядники інформації намагаються відповісти на запит протягом одного дня.

 

Крім того, законопроект розширює різновиди інформаційних запитів. Нині Закон України «Про інформацію» передбачає тільки письмовий запит. У новому законопроекті зазначено, що запит можна зробити поштою, факсом, телефоном, електронкою. Закріплено право на усний запит – для отримання оперативної інформації, що може попередити протиправні дії чи надзвичайні ситуації. З цією проблемою найчастіше стикаються журналісти.

 

Крім того, можна буде оскаржувати відповіді не по суті. «Ми зараз зіткнулися з такою практикою. Наприклад, громадянин звернувся до прокуратури із запитанням, скільки в їхніх лавах було виявлено корупціонерів. Йому відповіли, що відповідь не може бути надана, оскільки між запитувачем і прокуратурою не укладено договір про здійснення інформаційної діяльності. Суди трьох інстанцій кажуть: “Відповідь була надана оскаржувану”. Так, вона була, але зовсім про інше. Ми також встановлюємо обов’язок переадресування запитів. Якщо той, до кого звертаються, не володіє інформацією, тоді він повинен переадресувати до того, хто нею володіє. Встановлюються реальні чіткі механізми відповідальності за порушення», – сказала Тетяна Котюжинська. На її думку, всі ці норми покращать ситуацію з доступом громадян до інформації і підвищать довіру до влади.

 

У задоволенні права громадян у доступі до інформації в Україні виникає багато проблем. Про це розповів керівник програм Українського незалежного центру політичних досліджень Максим Лациба. «Конституція говорить, що право на інформацію може бути обмежено лише законом, а закон “Про інформацію” зазначає, що також і іншими підзаконними нормативними актами. І органи влади із задоволенням цим користуються», – переконаний Максим. Згідно з опитуванням, проведеним центром, відомо, що органи державної влади переважно не надають всього обсягу запитуваної інформації. Найчастіше громадяни зустрічають такі порушення права на інформацію з боку державних органів влади: відповідь не містить запитуваної інформації (77%), або повне ігнорування інформаційного запиту. Це, на думку пана Лациби, свідчить, наскільки добре сьогодні діє закон «Про інформацію».

 

Також центр моніторив сайти органів виконавчої влади на предмет виконання постанови Кабміну №3, яка затверджує порядок розміщення в інтернеті інформації про діяльність органів виконавчої влади. Висновки невтішні: громадяни не знайдуть на цих сайтах всієї інформації, яка повинна там бути.

 

Від органів центральної виконавчої влади виступила головний спеціаліст департаменту соціального, соціального, трудового та гуманітарного законодавства Міністерства юстиції України Ганна Красноступ. Вона розповіла про діяльність міністерства у розробці альтернативного законопроекту про доступ до інформації.

 

Не всі учасники круглого столу були згодні з назвою обговорюваного проекту закону «Про доступ до публічної інформації», пропонували прибрати з неї слово «публічної», запевняючи, що це обмежує право на інформацію.

 

Розробники зазначили, що вони відкриті до будь-яких пропозицій щодо удосконалення майбутнього закону.