Як я «працював» на Медведчука
Примара Віктора Медведчука досі блукає українською політикою. В 2004-му здавалося, що такі люди як тодішній лідер СДПУ(о) назавжди покинуть політику і, переконаний, нікому в голову б не прийшло запитати на Майдані революціонерку Юлю про те, чи можлива спільна робота з «князем тьми та темників».
Для журналістів він десь із літа 2002-го був наочним уособленням гніту, знищення професії. Руками своїх підлеглих він «ґвалтував» менеджерів і редакторів, забороняв говорити те, що бачиш, навіть згадувати ім'я та віднайдений голос Василя Стуса («коментар відсутній до всієї інформації з даної теми» - того дня, 2 червня 2004 року, жоден крупний канал не осмілився порушити «рекомендації» Банкової), цитувати політиків, дипломатів, громадських діячів, митців і просто громадян, які мали іншу, ніж Банкова, точку зору.
За чотири роки (2001-2004) з-під пера підлеглих Медведчука, т.зв. «темникотворців», вийшло більше трьох тисяч секретних інструкцій про те як телеканали, державні газети і деякі «незалежні» видання зобов'язані висвітлювати життя країни та світу.
Протягом цих років я зібрав близько 2800 темників – найперший датовано 30 вересня 2001 р., найостанніший – 1 грудня 2004-го. Нагадаю, перше грудня – це пік Майдану, день відставки Януковича-прем'єра, вже після двох програних кучмівською владою турів президентських виборів. Система продовжувала працювати, обдурюючи глядачів і читачів. Медведчук діяв цинічно, ніби знаючи наперед, що жодного покарання – ні йому, ні його «технологам» не буде.
Чому я про це пишу сьогодні? Днями в одному з блогів Живого Журналу з'явився ось такий пост:
«В 2002 году вы как и все нормальные украинские журналисты левачили на выборах. Конкретно Вы - на СДПУ(о). Я занимался в том числе и учетом Ваших гонораров. Вот навскидку в архив глянул на первый попавшуюся ведомость: «За нашу единую ТУНДРУ», 10.10.2001, Михаил Косенко (Вахтанг Кипиани), 7500 знаков», ***уе. Потом став инсайдером кампании и будучи допущенным к внутренним документам паскудно слили т.н. «темники» и стали делать на мелком крысятничестве карьеру: «Князь тьмы и темников» и т.д. и т.п.».
Чим не компромат? Звинувачення – не дай Бог, враховуючи репутацію партії, її лідера, одного з найбільш одіозних персонажів тієї доби. «Журналіст», який «занимался учетом гонораров» у передвиборному штабі, пообіцяв оприлюднити якісь компрометуючи документи. Я вирішив розповісти про те, звідки в пресі з'явилися закриті за визначенням для чужих очей темники. Роблю це, звісно, не для дрібних «здирників від журналістики», а для тих, хто цікавиться закуліссям української політики за пізнього Кучми.
На початку осені 2001 р. почалася кампанія з виборів Верховної Ради. Я тоді останні тижні працював в газеті «Киевские Ведомости», яка незадовго до цього була перепродана Михайлом Бродським, який, до його честі, практично не втручався в редакційну політику (або втручався так, що журналісти, цього практично не відчували), Григорію Суркісу і Віктору Медведчуку. Звісно, офіційно це ніде не було зафіксовано. Пригадую, що тоді ще політолог Микола Томенко показував документ, де засновником значилась зареєстрована на якусь іноземну бабусю фірма з офшорних Віргінських островів. Зміни на гірше почалися дуже швидко.
Першою ластівкою цензури стала заборона на вживання абревіатури «КГБ» у статтях про дисидентів. Редактор Н. старанно викреслював ці три літери, заміняючи їх евфемізмами. Бо адвокат загиблих у таборах політв'язнів Василя Стуса та Юрія Литвина не любив згадувати цю сторінку своєї біографії.
Але це були ще «квіточки». Далі було таке – редактор став давати доволі дивні завдання – і не усно як раніше, а на клаптиках паперу, явно вирізаних з якогось документу. Виглядало це так – «10. Победа союза левых демократов (СЛД) на парламентских выборах в Польше» або «В) реакція политикума на информацию о встрече в США Ющенко с майором Мельниченко».
З огляду на цифру і літеру стало зрозуміло, що десь існують документи, звідки й нумерація тем-завдань. Більше того, оскільки редактор практично не володів комп'ютером, було ясно, що загадковий документ він не сам набирає, його надсилають, а далі – ножицями, ножицями...
Почав принагідно розпитувати колег – чи вони щось знають про якісь дивні інструкції, які почали приходити. Ніхто нічого не знав. Дозвольте самоцитату:
«Впервые украинские журналисты соприкоснулись с этим явлением в начале осени 2001 г., когда заметили, что полученные ими редакционные задачи каким-то чудесным образом стали совпадать с «указаниями», полученными от редакторов и менеджеров других газет и телеканалов.
Типичная ситуация. Начало традиционной пресс-конференции в понедельник в Верховной Раде. Несколько коллег-журналистов просто требуют слова. Но после первого же вопроса кого-то из соседей рук уже не тянут. А зачем, ведь ответ на редакционную задачу уже получен.
Вершиной ненормативной мудрости эсдеков стала настойчивая попытка сотрудницы пресс-службы Верховной Рады Украины всунуть мне в руки прямо на пресс-конференции тогдашнего первого вице-спикера Медведчука кусочек бумаги.
Это была шпаргалка: полностью вырезанный из темника конкретный вопрос к лидеру объединенных социал-демократов, связанный с принятием Земельного кодекса…»
Набагато пізніше вдалося дізнатися, що питання повністю відповідало змісту одного з темників – «в итоговых программах комментировать подписание Земельного кодекса, напоминать историю принятия, каждому воздать по заслугам, отметить последовательность СДПУ(о), которая через медиа-проект «Правовой всеобуч» начинает предметно консультировать граждан о реализации их права на Землю. Цитировать ProUA, что СДПУ(о) у Ющенко на Западе отобрали 2%, благодаря принятию Земельного кодекса».
Тим часом в газеті тривало закручування гайок. З'являлися явно замовні теми – і для відділів політики, міжнародного життя, навіть культури. Зростала кількість заборонених персон. Вольниця часів Бродського стала історією. Тут мені пощастило – зателефонували від Олександра Роднянського і вже через годину, після зустрічі з тодішнім власником «1+1», я радо погодився перейти на «плюси».
В газеті ми домовились, що зможу писати, якщо захочу, і час від часу я робив це, аж поки одного ранку в жовтні 2002 р. не побачив під своєю статтею прізвище… «Єгора Макарова».
Незадовго до цього на одному з круглих столів, у «Могилянці», в Центрі медіа-реформ, я запропонував колегам з різних видань дослідити дивну редакційну політику чільних телеканалів, низки газет тощо. Якщо уважно придивитися, всі вони були близькі до керівників СДПУ(о), або адміністративно підкорялися президентській вертикалі.
Прозвучала ідея – а давайте проведемо колективне розслідування звинувачень Медведчука в цензурі, а якщо підтвердиться – тоді влаштуємо йому бойкот. Редактор пояснив мені, що відтепер моє прізвище вже не зможе з'являтися в газеті, але під псевдонімом радо друкуватимуть і надалі.
Мені це здалося непристойним і, що символічно, на статті про 50-ліття великого пошуновувача свободи слова Володимира Путіна «пРезидент всея Руси» трирічна співпраця з газетою припинилася: у врізі «Українська правда» писала – «запрет на его имя связан с критическими высказываниями в адрес Виктора Медведчука в ходе круглого стола на тему политической цензуры, который состоялся на минувшей неделе.»
Згадана вище прес-конференція у жовтні 2001 р. і стала відправною точкою в моєму журналістському розслідуванні такого явища як темники. Тривало воно майже три роки.
За цей час було опубліковано більше двох десятків статей, десятки інтерв'ю, дав сотні коментарів, зустрічався з політиками та дипломатами ЄС, ПАРЄ, ОБСЄ, США, Канади, Німеччини, Польщі, Угорщини, Словаччини, країн Балтії, колегами з десятків провідних іноземних видань, правозахисниками з Human Rights Watch тощо.
Всіх, кому це було потрібно для роботи чи реагування, я «снабжал» оригінальними документами, які неспростовно доводили існування державної системи політичної цензури медіа. На початку 2005 р. за сприяння співголови Харківської правозахисної групи Євгена Захарова вийшов 300-сторінковий збірник найцікавіших «совершенно секретных» інструкцій «Влада Тьми і Темників«.
До чого все це? Оскільки колишні штабісти СДПУ(о) намагаються шантажувати автора цих публікацій файлами і документами, настав час розповісти про те, що ж було насправді.
Загальновідомо, що найкраще діє й використовується як компромат інформація, в якій в певній пропорції змішана толіка правди і з безсоромною брехнею. Ну, плюс трохи емоційності – звідси оця лексика вуличної шпани – звинувачення в «слівє», «лєвачєствє» і «крисятнічєствє»…
На початку осені 2001-го, випадково зустрів Петра Мілосєрдова, громадянина РФ, який входив у так звану групу «московських політтехнологів», котра працювала на партії та кандидатів, близьких до Леоніда Кучми.
Тоді тут гастарбайтило чимало відомих людей – Марат Гельман, Гліб Павловський, Олексій Плуцер-Сарно, більше відомий як упорядник словника слова х*й. Останнього тоді навіть призначили головним редактором партійного органу СДПУ(о) «Наша газета+».
Я тоді й не здогадувався про цікаву біографію мого знайомого, до і після:
«Сын кавказоведа Кима Бакши. Фамилию «Бакши» поменял на «Милосердов» в конце 90-х. Член КПРФ , член ЦК Союза коммунистической молодежи. На украинских выборах в 2002 году работал с Маратом Гельманом на СДПУ(о) в Киеве. На выборах 2003 года работал одновременно на СПС и «Родину». Политтехнолог кавказофобской ориентации. Депутат муниципального собрания Войковского района Москвы.
Петро розповів, що він працює на есдеків і, як я розумію, оскільки не знав місцевого ринку журналістів, запропонував стати «райтером», інакше кажучи писати статті для розміщення в пресі. Це був той унікальний випадок, коли «на ловца, и зверь бежит». Це був прямий вихід на ідеологів і виконавців проекту «темники». Правда, слова такого тоді ще не було.
Звісно, мети «левачити» в штабі Медведчука й бути не могло, я надто поважав своє ім'я та професію. Свого критичного ставлення до минулого і теперішнього Медведчука ніколи не приховував.
Цього не знав лише Петро, який, на свою біду, не читав українських Інтернет- і просто газет. Зустрічі з Петром, а їх було дві чи три, -- це був інструмент розуміння того як «це» працює.
Дякуючи добрій людині, скажемо так, технічному співробітнику одного зі ЗМІ, я вже знав зміст кількох темників. Іноді, не маючи можливості скачати чи роздрукувати їх, мені зачитували на слух окремі фрагменти свіжих «інтерпретацій». Але і такий усний «інсайд» був цінний – хоча б так можна було дізнаватися про підготовку інформаційних провокацій, кого і за що будуть «мочити».
Коли в руки попали власне самі файли, я передав їх для публікації «Українській правді», іншим виданням. Були в «УП» й інші, зокрема, анонімні інформатори.
Перша ж велика стаття про цю злочинну технологію – «Знайомтеся: Віктор Медведчук, третій президент України. (Технологія захвату)», в якій порівнювалися анонімні папірці і реальність новин провідних телекомпаній, стала бомбою. Її поширили десятки ЗМІ, слово «темник» увійшло в український лексикон.
Ця інформація передавалась і за кордон. Добра поінформованість дипломатичних кіл і правозахисних інституцій – це теж була одна з форм боротьби за свободу слова.
Було припущення, що «темники» пишуть у штабі СДПУ(о). Це, наскільки вдалося з'ясувати, виявилося не так – темниками займався не офіційний офіс партії, розташований на розі вулиць Чапаєва та Івана Франка, а т.зв. «технологічний» - йому виділили, якщо не помиляюсь, цілий поверх в хмарочосі «Київміськбуду» біля площі Слави.
Там працювали як українці, так і кілька москвичів. Пізніше, вже в 2005 році відомий політтехнолог і галерист Марат Гельман визнав в інтерв'ю «Новой газете», що технологія «она российская, если считать, что тот, кто её разрабатывал, Марат Гельман, -- российский гражданин. Темники – удобная внутренняя технология контроля, позволяющая формировать позицию канала«.
Спілкування з Петром виявилося корисним – принаймні, порівнюючи його «завдання» з отриманими з інших місць темниками показувало повну спорідненість ідеологем. Зокрема, згадуваний в блогах текст про «ТУНДРу» (тоді так називали блок прокучмівських політичних сил за першими літерами їхніх назв) був написаний за мотивами темника від 7 жовтня - «ТУНДРа, созданная как «блок больших начальников», блок изначально не имеющий идеологии. Противопоставить СДПУ(о), как партии постоянно существующей, имеющей свою идеологию европейской ориентации». Чи виходив цей текст десь і хто придумав псевдо «Михайло Косенко» -- не знаю, мені це не було цікаво.
Ці кілька тижнів «райтерства» не були чистим журналізмом. Хтось може закинути порушення стандартів професії – може й так, але робив я це не з корисливою метою, бо популярною є теза, що «всі так роблять». Знаю, більшість колег з цією тезою не погодиться. Бо загальновідомо – передвиборчі гроші, не тільки Медведчука, «пахнуть».
Моя «співпраця» з есдеками та їхніми московськими політтехнологами тривала дуже коротко. В другий, він же останній візит в гості до Мілосєрдова пощастило – секретарка на першому поверсі голосно замовляла квитки на Москву для… Павловського Глєба Олєговіча.
В ці самі дні голоси з Банкової заперечували: ніякого кремлівського політолога в Україні не було і немає. Проте, за підказкою однієї поінформованої людини, я сходив до певного будинку у Пасажі і через певний час особисто переконався, що знаменитий радник Путіна з двома ноутбуками заходить у парадне, відкриваючи його своїм ключем.
Пари зустрічей вистачило, щоб з'ясувати, що людина зі штабу СДПУ(о) мало чим може допомогти в досягненні поставленої меті – він був ретранслятором чужих «інтерпретацій».
Вимушене спілкування приносило свої плоди, але страшенно морально обтяжувало. Мені було, як кажуть галичани, «гірко в роті». Діяльність «темникоторців» викликала протест і почуття огиди. Але заради справи я мусив підтримувати відносини з «корисними» людьми.
Це була закрита від людських очей робота – шукати інформацію, яка становить суспільний інтерес, знайти докази тиску глави президентської адміністрації на медіа. Тим часом, Сергій Васильєв, керівник Головного управління інформаційної політики АП, раз-у-раз заявляв, що ніяких темників не існує…
Публікації в «Українській правді», резонансні виступи журналіста «5 каналу» Андрія Шевченка та голови парламентського комітету зі свободи слова Миколи Томенка, які першими з трибуни Верховної Ради заявили про існування методики підпорядкування всіх найвпливовіших медіа «темникотворцям» Медведчука – все це пробивало стіну брехні.
Не я один, наївний, був переконаний, що після перемоги демократичного кандидата справедливий суд зробить неможливим існування в політиці людей, які знищували право громадян на правду, спотворювали нашу професію, змушували редакторів і власників викручувати руки своїм журналістам, підкуповувати їх, декого просто залякували. В 2004-му чимало колег чули від своїх керівників, що «тепер тебе ніхто на роботу не візьме».
Так, можна закинути, що я «використав» есдеків – ні, це не так, сама партія тут ні до чого. Це була адекватна відповідь на акцію зі знищення демократії в країні, і соціал-демократична ідея стала однією з жертв Медведчука.
Врешті решт, в 2001-му керівникам штабу есдеків вистачило розуму, на відміну від нинішніх «інсайдерів», прийняти поразку без дурниць, звинувачень у продажу секретів – бо, дякуючи витоку інформації з їхніх штабів, наявність темників стала «секретом Полішинеля».
Ні в 2001-му, ні пізніше, я не називав імена відомих мені «райтерів» і «аналітиків», тих, які виконували завдання Павловського та його київських замовників. Питання не в них, а в політиках, які дозволяли собі накинути зашморг на всю Україну.
«Колеги», які нині виконують функцію «зливного бачка», забувають, що десятки людей сприяли в пошуках і передачі темників. Залишається лише подякувати тим, хто не мав сили сказати вголос, але не хотів миритися з брутальністю цензорів, близьких до глави АП.
Скажу лише, що це були колеги з «1+1», «Інтера», ICTV, СТБ, «Ери», Першого національного, обласних телерадіостудій, деяких газет (зразки різних інструкцій є в книзі «Влада Тьми і Темників»; ті, які не ввійшли до хрестоматії з політичної цензури, -- ще чекають на вдумливих дослідників). Пружина масового журналістського опору розкрилася, на жаль, тільки напередодні Майдану.
Майже чотири роки після тих надзвичайних подій свідчать – зло залишилося так і не покараним. І, припускаю, що в цьому є корені масштабної кризи, яку переживає країна в останні два роки.
Але, втішимося хіба тим, що «Інтер», «1+1», три канали Віктора Пінчука, ТРК «Україна», «5 канал» та інші загальнонаціональні мовники вже не отримують анонімні папірці й не роблять новини під команди з телефонної трубки. Зараз використовують тиск грошей. Але, в будь-якому разі, в кінцевому випадку, відповідальність несе не той, хто дає незаконну вказівку, а той, хто її виконує.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Вахтанг Кіпіані, для «Української правди»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
23
Ігор Рудич
5638 дн. тому
Просто Васі.Дякую,що турбуєшся,дурдомознавець ти наш.Діагноз нормальний.Будуть проблеми-звернусь до тебе (або до твоїх господарів),порадиш нормальний дурдом.
Ігор Рудич
5638 дн. тому
Вахтангу і всім.
Була така телепередача на УТ-1.Називалася "Територія безпеки".Так от для журналістів "Території" ніколи не стояло питання,щоб когось не показувати або боятися це робити.До помаранчової революції у нас в ефірі були і Ющенко,і Томенко й інші.І ми знали,що ми муляєм очі,як Васильєву(команда Медведчука),так і керівництву УТ-1,Міноборони(це ж було за Кучми).Просто ми були принциповими несцикунами.І в 2005 році для нас ставлення до влади не помінялося.Бо влада-це корито і завше - спокуса.
Журналист
5671 дн. тому
Для Nikers: Заруби себе на носу лучше ты - не все журналисты продаются. И Вахтанг - не образец журналиста.
вахтангу
5677 дн. тому
а чого це тролі так активізуються на ім"я вахтанг? а може, це на ім"я медведчук? тоді вимальовується дуже смішна картинка щодо того, хто руліт проросійською істерією в форумах
Просто Вася
5677 дн. тому
Рудичу! Игорёк! Ты ШО давно в дурдоме не был! Иди, подлечись снова. О каком правдивом материале ты говориш? Пусть Кипиани расскажет, как он славно сотрудничал с "птенцами" Гельмана, которые прилетали учить украинских журналистьов уму? И когда ему коллеги говорили, что не гоже москалям так пятые точки вылизывать, он скромно потупив глазки отвечал, что заезжие визетёры правы. Только москали всё одно выборы валили!
Nikers
5677 дн. тому
Господа хорошие! Че на Вахтанга накинулись? Помните одну вещь. Или зарубите себе на носу. Все МЫ ПРОДАЕМСЯ. Вот сча тут кричат про Медведчука ( а свин еще то он конечо). Вот если помиркувати, да, например будет сабж при власти скоро. Откроет пару изданий или прикупит, будет ДОСТОЙНАЯ ЗП в них. Мля, так пойдут туда работать. Как миленькие, потому что нет ценее на земле своей шкуры и своего живота. И Вахтанчиг побежит и другой , кого ласково поманят туда. И будут как миленькие над темничками работать, вернее по оным. Любой из нас, ЛЮБОЙ бы так поступил. Не обманывайтесь - все мы продажные, а таким %;№":%? как Медведчук, только этого и надо. Се ля ви.
З.Ы. Кто не согласен, поднимайте камушки, только не надорвитесь, поиз.
vkirill
5677 дн. тому
Прочитав этот опус (текстом это назвать не возможно - как не умел писать, так и не научился), сразу мелькнула таже мысль, что и у еще одного комментатора - так вот кто выкрал секретный план "Барбаросса", кто выведал тайну американской атомной бомбы, кто сидел в схронах вместе с Бандерой и Шухевичем - мужественный и несгибаемый Вахтанг! Я об этом подумал еще после прочтения этой фигни в блогах "УП", но никогда не думал, чтоб кто-то еще это будкт перепечатывать. Боже, Вахтанга собирались шантажировать его прошлым! Да какому идиоту это понадобилось?! Жаль, что мальчик ( по-другому назвать его сложно) таким образом хочет привлечь внимание к себе. Так на рынок не вернуться, Вахо.
Н-да, бывали горше времена, но не было подлей... Не убавить, не прибавить.
5678 дн. тому
Нет, ну он и надоел!!!!! Есть черный PR, белый и PR- деградация. Почему его печатают на Телекритике? Его место только на Дусе. Еще есть газета Жизнь, а дальше совсем порно-издания.
Руся
5678 дн. тому
Вахтанг манкурт-дружбан піховшеків та корчинських!
вуйко
5678 дн. тому
Хто блін грузин? В нього окрм ім.-пр. нічого грузинського немає!
Замітка
5678 дн. тому
Ігорю Рудичу: Шановний, не таким, як Кіпіані, проводити в Україні журналістську люстрацію. Хай іде вулиці попідмітає пару років, як виправний термін суспільних робіт, отоді тільки може знову вертатися в журналістику.
Грузія, мать, зовьот!
5678 дн. тому
Це чудо після публічного обісрання на "Інтері" ще тут? Дивно. Йому треба в Грузію бігти - там зараз американці великі бабки дають на відбудову
Ігор Рудич
5678 дн. тому
Вахтанже,це дуже правильний матеріал.Не слухай тих, хто тебе намагається звинуватити у спаскудженні.Як мовиться,"а судді хто?"Але моя тобі порада:ти маєш назвати прізвища тих,які брали участь у функціонуванні темників.Як розробників так і виконавців.Ти розумієш,наша професія все ще хвора.І люди які темникарили,вони продовжують й зараз брехати(підбріхувати суспільству)...Після цього в журналістському середовищі почнеться очищення.Мусить початися. По тому, й до люстрацій не далеко.Ти зробив велику роботу.Та викрити злодіїв-не достатньо! Завжди є ті,хто їм допомогали.Ти ж прекрасно розумієш,що це є злодійство.В Україні можна вкрасти трохи більше 600 гривень,і за це- кримінальна відповідальність.А темникарі з поплічниками крали одну із засадничих цінностей- свободу(слова).
Tasha
5678 дн. тому
Про справедливий суд - це смішно. Зважаючи на гебісько-судівське минуле Нарциса і його роль у формуванні судівської системи країни. Наївняк. Якби суди почалися, країні ще б довелося з бюджету оплачувати "моральну шкоду" безневинним жертвам - кучмі, пінчуку і суркісам з іншими - свій-свого не образить.
Света З Окружної
5678 дн. тому
Пари зустрічей вистачило, щоб з'ясувати, що людина зі штабу СДПУ(о). Вимушене спілкування приносило свої плоди, але страшенно морально обтяжувало. Мені було, як кажуть галичани, "гірко в роті". Діяльність викликала протест і почуття огиди. Але заради справи я мусила підтримувати відносини з "корисними" людьми.
СВІДОК
5678 дн. тому
А може Кіпіані забув, як з паперця зачитував "сміливе" питання до Медведчука під час дебатів з Морозом (СДПУ -- СПУ,березень 2002 року,1+1): "Як відомо, замість Мороза на дебати повинен був прийти Ющенко, але відмовився. А яке головне питання ви хотіли б задати Віктору Андрійовичу?" (цітую дуже близько до тексту).
преображенський
5678 дн. тому
шановний Вахтанг, шановні читці та автори коментів, скажіть: КОМУ все, написане вище, справді цікаве? я, наприклад, ні гера не хрозумів, хоча написано літерами і складено в слова.
лялька
5678 дн. тому
Ким би не був Кіпіані - це не змінює оцінки Медведчука. Це чоловік трьох ліьтер в усьому, за що брався, береться і буде братися. Але архіви не горять. Тим паче в Москві.
Ах, какая мы фиалка!
5678 дн. тому
Оказывается, великий Ваха кропал суркисятам статейки для того, чтобы добраться таки до темников. Прям Штирлиц работающий в РСХА, чтобы вредить фашизму! А гонорары небось брал у эсдеков чтобы подорвать экономическое могущество этой партии? Чтоб денег у них меньше было! Ай молодца! Ай непримиримый борэц!
5678 дн. тому
Вахтанг, тебе не кажется, что пора прекращать скулить? Серьезно, достало, только и слышишь: Вахтанга там обидели, и еще где-то там... Мужик ты или не мужик, ё-пе-ре-се-те!?
5678 дн. тому
«Але, втішимося хіба тим, що «Інтер», «1+1» та інші загальнонаціональні мовники вже не отримують анонімні папірці й не роблять новини під команди з телефонної трубки. Зараз використовують тиск грошей.»
Страшно далек ты от реалий, Вахо…. Давят как не давили при Кучме. Нас почти не осталось. Включи телевизор. Кого из бывших коллег ты видишь? Думаешь, они самоустранились? Когда в последний раз был в ящике твой брат Борсюк? Позвони ему, он тебе расскажет как нас давят и кто. Скажу одно – это не Медведчук))))
Запізніла покута
5678 дн. тому
Покута не зарахована. Навіть запізніла. Покута чомусь з"явилася після того, як тебе, Кіпіані не взяли на ТРК "Україна" і ти, лицеміре (нарешті...) особисто опинився над прірвою безробіття і був вражений цим страшним безвихідним становищем. Лячно, правда? Вахтанже, працючи на 1+1 і тиражуючи темники - тоді треба було покутувати, а не зараз! Чомусь ти отримував гроші від 1+1 (і я схильний вірити, що також і в конвертах від "темникотворців") років навіть не задумувався біди колег. Тепер мусиш трохи відчути, що таке біда, лицемірний ти наш. Це буде тобі уроком.
інсайдер
5678 дн. тому
Цікаво, а поведінка ведучого в "Подробицях тижня" - це "тиск грошей", чи все ж таки папірці й команди з телефонної трубки.
Не хочеться Вахтангу зізнаватися, що попрацював він не лише на СДПУ(О) за часів Медведчука, але й на Фірташа часів Ющенка - бо на "Інтері" він працевлаштувався саме у цей час
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
