Мабуть, так варто називати окремі випуски програми «За Вікнами», що виходить на каналі СТБ. Щоби хоч таким чином з’явилося якщо не переконання, то натяк або надія на те, що в державі хтось намагається наводити лад. Інколи. Бо хоча б зрідка відповідальним посадовим особам треба ж реагувати на те, що зображується і звучить в українському телевізорі?

 

Шостого жовтня, увечері, ефір «За Вікнами» був напрочуд вдалим. Все переглядалося на одному диханні. Наркодилери, продажні міліціонери-поліцейські – як все це часто використовують виробники американських художніх фільмів. Голівуд привчив нас сприймати таке спокійно – кіно ж бо. У програмі «За вікнами» все було по-справжньому, причому всі герої – вітчизняного, так би мовити, виробництва.

 

Наркодилери, яких показово в’яжуть, а потім одразу ж відпускають. Із неприхованим тріумфом виходив зі стін казенного закладу громадянин дилер. Були пошуки трамадолу – журналісти знайшли, де його купити. Дорожче, ніж завжди, щоправда. Бо «вийшли якісь постанови» – так аргументували свою стратегію вуличні продавці. Були одкровення одного з таких продавців, наркозалежного чоловіка: виявляється, коли наркоману треба зайти до аптеки прикупити інгредієнтів, то варто спочатку заплатити міліції, яка стоїть поруч, щоби не було проблем. І чоловік продемонстрував це на камеру. Були обличчя, була форма, погони, кашкети. А ну – гляну вранці на стрічки новин, чи не подав, бува, у відставку міністр? Чи не висмикнули з крісла якогось генерала? Ні. Жодного слова. Жодного тобі «ганьба»… Та до цього ми теж звикли.

 

Одним словом, хороший був випуск. Цікава оперативна зйомка. Хіба що гостріше можна було би подавати – якісної (в хорошому розумінні) «нєвзоровщини» явно бракує. А матеріал вартий того. Хочеться, щоби резонанс був помітним і тривалим у часі.

 

Утім, журналісти свою функцію вже виконали. Не знаю, чи спроможеться керівництво каналу на премії для колективу, але саму програму можна ставити і раніше, ніж зараз. Годинки на три хоча б. Або й одразу після новин, що о 18-й.

 

Про болюче: промоушн програмі треба створювати. Бо його, за великим рахунком, немає. Щодо резонансу, тут… може, того громадянина, який спиною до камери ділився з глядачами подробицями з життя злочинного світу, попросити було показати міністрові середнього пальця? Історичний досвід свідчить, що посадовці вищої ланки на таке реагують.