Отар Довженко, Hromadske.ua

Віктор Медведчук посилює свої позиції на українському медіаринку. За рік він легалізував свою присутність у трьох телеканалах — NewsOne, «112» і ось тепер ZIK. Сучасним сленгом це називається «зайшов на канали».

«Аватаром» одіозного політика в медіабізнесі є непублічний нардеп і бізнесмен Тарас Козак, але в тому, що реальний власник — Медведчук, немає сумнівів. Як і в тому, що реальна вартість на порядок більша за озвучені сміховинні суми.

Інформаційні канали — дорогий в експлуатації, але цінний актив.

Перша асоціація, що виникла в мене після новини про купівлю ZIKа — залитий свіжим бетоном фундамент церкви Московського патріархату на самозахопленому газоні біля руїн Десятинної церкви. Той самий кураж і нахабство, та сама впевненість у безкарності, та сама невисловлена обіцянка: закріпимось тут і підемо далі, щоб узяти ще більше.

Впевненість небезпідставна: дотепер медіа Медведчука вдавалось не тільки відбивати кожну атаку з боку держави й «державників», а й використовувати ці атаки для власного піару. Вони просили захисту в міжнародних і українських журналістських та правозахисних організацій, політиків та дипломатів, жонглюючи аргументами — від утисків свободи слова до звірячого вишкіру націоналізму, від загрози об’єктивній журналістиці до переслідування опозиції.

Для невтаємничених у наші справи іноземців усе це звучало переконливо. І влада вирішувала, що чіпати проросійські канали — собі дорожче.

Втім, зважаючи на розслідування «Радіо Свобода» та інші свідчення того, що між Петром Порошенком і Віктором Медведчуком було порозуміння, можна будувати й інші, менш вигідні для попереднього президента версії.

Агресивно критикуючи парламент, уряд та проукраїнські політичні сили, «112» і NewsOne були послідовно лагідні до глави держави. Навіть у пекельних багатогодинних ток-шоу, які за градусом накалу фекалій перевершували кремлівське телебачення, постать Порошенка зазвичай оминали.

Лише після першого туру почали висловлювати мляві симпатії Зеленському, які вичерпались уже на початку червня, коли новообраний президент почав, за визначенням соратників Медведчука, «перетворюватись на Порошенка».

Атаки з боку держави, щиро кажучи, виглядали непереконливо. «Санкції» проти інвесторів NewsOne й «112» закінчилися тим, що в підставних власників (один був особливо кумедний — продавець уживаних автомобілів із Німеччини) канали викупив Козак, себто практично сам Медведчук. Перевірки, які Рада національної безпеки і оборони доручила провести СБУ, завершились невідомо чим — судячи з того, що канали живі-здорові, нічим.

У рік перед виборами, коли доступ до медіа на вагу золота, у переслідуваних каналів знайшлося чимало оборонців і серед українських політиків. Деякі з них дістали абонемент на щотижневе (без перебільшення) сидіння в ефірі. Серед завсідників — окремі представники «Блоку Петра Порошенка»; та й сам Порошенко перед другим туром побував у студії «112» у звичному для нашої телеполітики піар-форматі, який заведено звати «теплою ванною».

Словом, боротьба з медіаресурсом Медведчука була такою ж фікцією, як розслідування корупції колишніх регіоналів.

Ви, певно, чули, що всі українські телеканали займаються просуванням інтересів своїх власників. Це правда, але «112» і NewsOne, а тепер і ZIK — особливий випадок. Організація «Детектор медіа», в якій я працюю, останні роки відстежувала меседжі кремлівської пропаганди обабіч порєбріка. І тільки в кількох медіа — «112», NewsOne, «Страна.ua» та «Вестях», і ще хіба деколи на «Інтері», — ми бачили дослівне повторення тез, які лунали у Кисельова, Соловйова, Шейніна та Скабєєвої.

Одна з цих пропагандистських ліній, спільних для кремлівських і медведчуківських медій, — дискредитація українського парламентаризму. Тут і там усіляко доводять, що Верховна Рада неефективна, займається клоунадою й неспроможна приймати рішення, важливі для держави й суспільства.

Навесні Кремль і медведчуківські канали просували думку про те, що результати президентських виборів не будуть легітимними, а отже, світові не слід їх визнавати. Зрештою ця заготовка не знадобилась, як і ще одна: Порошенко неодмінно скасує вибори, якщо побачить, що не перемагає. Навіть ціною штучного загострення бойових дій на Донбасі…

Одним словом, канали Медведчука займаються просуванням інтересів аж ніяк не львівського бізнесмена Тараса Козака. І навіть не українського політика Віктора Медведчука. Вони регулярно, часом більш приховано, часом зовсім відкрито ретранслюють пропаганду Кремля.

При цьому використовуючи фірмовий рецепт, про який говорить Пітер Померанцев: дві ложки правди, ложка напівправди, ложка брехні й пропаганди.

Наприклад, донедавна на «112» були цілковито пристойні новини — майже без замовних матеріалів, майже без піару будь-яких політичних сил, навіть «Опозиційної платформи — За життя», яку продюсує Медведчук. Серед десятків експертів, яких запрошують у гостьові студії, трапляються професійні й незаангажовані. Серед політиків, яких кличуть на ток-шоу, — не тільки проросійські.

Ця імітація плюралізму дозволяє втримати аудиторію, поки що не прихильну до Росії, але спраглу «альтернативних» думок і фактів. Їх тут не бракує — в кожному ефірі лунають заперечення окупації Криму, причетності Росії до «громадянського конфлікту» на Донбасі, нагадування про те, що Медведчук звільняє полонених та домовляється про знижки на газ.

Чогось подібного слід чекати й від оновленого ZIKа. Сам по собі цей канал — невелика цінність: він мав мізерний рейтинг і незрозуміле позиціонування, залишаючись наполовину львівським. Цінністю є всеукраїнське цифрове покриття, присутність у кабельних мережах і поки що не втрачена довіра західноукраїнської аудиторії. Яку спробують утримати, запропонувавши глядачам гасло «Об’єднуємо Україну».

Оновити й популяризувати ZIK до парламентських виборів навряд чи встигнуть, але, як і нелегальна капличка Московського патріархату на Старокиївській горі, Медведчук вірить, що прийшов надовго, й нікуди не поспішає.

Все це не має жодного стосунку до свободи слова. Люди, які працюють на каналах Медведчука (як в іншому осередку звироднілої телепропаганди — «Прямому» каналі), не займаються журналістикою. Вони не пам’ятають або й ніколи не знали, ким бувВіктор Медведчук в українській історії. До визначення Павла Казаріна — «кадровый коктейль из сторонников Кремля, подлецов и дураков» — я додав би ще один пункт: людей, для яких етичні принципи та моральні цінності журналістської професії є офтопіком. Особливо у співставленні з цінностями матеріальними. Серед тележурналістів ходять чутки про зарплати на інформаційних каналах — безсоромно вищі, ніж у конкурентів. Сучасним сленгом це називається «на канал зайшли гроші».

Усе це також не має стосунку до бізнесу. Інформаційні канали, звичайно, крутять рекламу, але в умовах українського медіаринку приречені бути завжди дотаційними. Красива картинка, якісна техніка, впізнавані ведучі, виробництво величезної кількості продукту в прямому ефірі, реклама і просування самих каналів коштує набагато дорожче, ніж можна заробити на рекламі. Звідки беруться ці дотації? Чи зароблені вони легально? Чи зароблені в Україні?

Все це питання, які мали б зацікавити українські спецслужби та наглядові органи, якби політики, чиновники та медіавласники не були пов’язані нескінченною круговою порукою й системою пактів про ненапад.

Стратегічна мета, якої Медведчук не приховує, — повернути Україну до статусу російського протекторату, обрубавши процеси європейської та євроатлантичної інтеграції, реукраїнізації та демократичних реформ. Ймовірно, себе він бачить намісником або, принаймні, недоторканним і всесильним представником «старшого брата».

Образ незамінного переговорника, який Медведчукові почали ліпити за часів (і за сприяння) Порошенка, можна вважати прелюдією до здійснення цієї мрії.

Поки що єдина відповідь на цей виклик від команди нового президента — непереконливі обіцянки «законодавчо убезпечити медіа від впливу олігархів». Парадоксально, але єдина надія якраз на них. Медведчук — природний ворог Пінчука, Ахметова й Коломойського; можливо, вони вигадають спосіб зупинити його і на політичному, і на медійному полі.