«Свобода слова» (ICTV), 14 квітня

Цього дня перед глядачами «Свободи слова» звітували про медицину, роботу парламенту та пожежі в Чорнобильській зоні. Розважала аудиторію Ірина Геращанко, якій порівняння влади з Брежнєвим подобалися значно більше, ніж конструктивна дискусія.

Біля мікрофона виступали: Дмитро Разумков, голова Верховної Ради України; Сергій Рахманін, народний депутат, голова фракції партії «Голос»; Віктор Ляшко, заступник міністра охорони здоров’я, головний санітарний лікар України; Ірина Геращенко, народна депутатка, співголова фракції партії «Європейська солідарність»; Олександр Трухін, народний депутат, «Слуга народу», заступник голови бюджетного комітету ВРУ; Олексій Рябчин, заступник міністра енергетики та захисту довкілля України. Загалом шість гостей (п’ять чоловіків та одна жінка).

Першим у студії звітував Дмитро Разумков. Він розповідав, як у Верховній Раді планують боротися із законодавчим спамом (уже є законопроєкт, який дозволить застосовувати спеціальну процедуру, коли кількість правок у п’ять разів перевищує кількість статей). Стверджував, що Верховна Рада продовжує нормально працювати, просто пленарні засідання замінили на роботу в комітетах. Але, раптом що, парламент може повернутися й до звичайного розкладу. Пояснював, чому нардепи голосували зміни до бюджету раніше, ніж прийняли законопроєкт про банки, який відкриває шлях до кредиту МВФ. Мовляв, бюджети завжди приймаються без коштів на руках, а без редагування кошторису зараз будуть неможливими, наприклад, доплати лікарям та спеціальний фонд у боротьбі з коронавірусом.

Зазвичай Дмитро Разумков виступає на «Свободі слова» без опонентів, і цього ефіру глядачі могли побачити чому. Ірина Геращенко вирішила поставити «запитання» голові Верховної Ради й дійшла до самого запитання лише через півтори хвилини. До цього вона згадала про розвал монокоаліції, державницьку позицію опозиції, поламаний турборежим, незаконні зміни до регламенту, бюджет у вигляді «фількіної грамоти», «тонку кишку» Дмитра Разумкова, приналежність законодавчих «спамерів» до «Слуги народу» й ламання парламенту через коліно. Саме запитання стосувалося того, чи намагався Разумков якось поговорити з авторами правок до «антиколомойського» законопроєкту. У відповідь на цю політичну промову Разумков видав власну. Розповів, що в них хоча б є коаліція (натяк на крихкий союз БПП та «Народного фронту» в Раді минулого скликання); нагадав Геращенко про спроби блокувати роботу парламенту з боку самої «ЄС»; стверджував, що голосування за бюджет показало, що монокоаліція досі існує; переконував, що всі найважливіші правки до законопроєкту про землю внесли «слуги народу».

Після цього у студії звітував Віктор Ляшко. Він повідомив, що українська медицина без шкоди для інших пацієнтів може тримати в інтенсивній терапії 3,5 тисячі хворих на коронавірусну хворобу. Розповів, що в них не вистачить ресурсів, щоб закрити всі храми примусово, і що карантин найчастіше порушують віруючі, а не самі церковники. Сказав, що маркерна точка для виходу з карантину буде після Великодня, але обмеження почнуть знімати тільки тоді, коли це дозволять епідеміологічні показники. Можливо, влада навіть вдасться до спеціальних тестів, які виявлятимуть тих людей, що вже перехворіли на коронавірусну хворобу.

Крім того, Віктор Ляшко видав просто прекрасну цитату про тестування на коронавірус в Україні: «Ми розширюємо кількість тестувань. Так, ми сьогодні не маємо тих показників, що в Європі, але ми й не маємо того показника захворюваності, який у Європі. Збільшення кількості захворюваності призведе до збільшення кількості контактів і збільшення кількості тестувань». Він же розуміє, що в цієї логіки є й інша сторона: ми не маємо такого показника захворюваності, як в Європі, адже не маємо такої ж кількості тестувань? Ірина Геращенко використала своє запитання, аби розповісти про відсутність тестів та засобів захисту для медиків, і нагадати про благодійність Петра Порошенка.

Олексій Рябчин біля трибуни заспокоював громадян, що пожежа в Чорнобильській зоні не зачепила небезпечні об’єкти й не зруйнувала туристичний потенціал цієї місцевості. Зате анонсував можливе відключення великих об’єктів від водопостачання, адже суха зима спричинила відсутність снігу й недоотримання води Дніпром. Запитання від Ірини Геращенко включало в себе згадки про те, що влада, як Брежнєв, мовчить про Чорнобиль, а Зеленський записує «відосікі», замість того, аби давати людям важливі рекомендації. Також вона жалілася на скасування окремого міністерства екології, але Олексій Рябчин заявив, що в усьому світі триває тренд на об’єднання міністерств екології та енергетики.

У власному виступі біля трибуни Ірина Геращенко критикувала демагогію Дмитра Разумкова, безвідповідальність влади та її шлях до дефолту. Зате хвалила свою партію «державників». Сергій Рахманін використав ефірний час, аби розкритикувати нереалістичний та негармонізований бюджет, який усе одно доведеться переглядати.

Останнім спікером програми став Олександр Трухін. Він пояснював, чим компенсуватимуть дефіцит бюджету (внутрішніми та зовнішніми запозиченнями). Вважав, що наступний перегляд бюджету станеться не раніше, ніж за 2-3 місяці, а ВВП держави впаде десь на 7 % від прогнозованого. І саме йому довелося відповідати на, мабуть, найґрунтовніше запитання ведучого Вадима Карп'яка: чому в переглянутому варіанті бюджету на фоні кризи раптом виросли очікувані доходи державних підприємств? Народний депутат почав розповідати про детінізацію та обґрунтовані розрахунки, на що ведучий знову ж вдало запитав: а що, попередні розрахунки були необґрунтованими? На прохання назвати успішні державні підприємства, про які йдеться у бюджеті, Трухін озвучив тільки одну конкретну назву — аеропорт «Бориспіль», по якому «прогнози можуть змінитися».

Розмова з Олександром Трухіним була маленькою ілюстрацією того, якою може бути справді якісна «Свободи слова». Коли топові галузеві чиновники не просто читають монологи, а й відповідають на конкретні запитання прискіпливого ведучого. Для повного щастя лишилося тільки Ірині Геращенко згадати, чим запитання відрізняються від агітації.

«Пульс» («112»), 14 квітня

«Пульс» завжди був одним із найгірших токшоу на телебаченні, але тепер, під час карантину, ця програма виглядає настільки жалюгідно, що її краще було б просто закрити. Ведучі досі називають свій ефір «головним політичним токшоу країни», але на нього не приходять високопосадовці й тут не відбуваються дискусій. Цього дня, наприклад, «найзірковішим» моментом програми стало коротке включення Антона Геращенко. Ведучі анонсують «безліч надважливої інформації», а на ділі глядачі слухають розповіді Рабіновича про фашистів та розповіді Лукаш про «какую-то там Революцию какого-то там достоинства». Ведучі кажуть, що їхній телеканал «найглибший», а токшоу «сповнене сенсами» і після цього передають слово Андрію Пальчевському. Це що, метапостіронія? Узагалі, навіщо впевненим у собі людям так часто хвалити власну програму? І чому «112» продовжує позиціонувати «Пульс» як тошоу, якщо, насправді, — це набір інтерв’ю із членами «ОПЗЖ»?

На дні проживали: Вадим Рабінович та Наталя Королевська, народні депутати, «Опозиційна платформа — За життя»; Олександр Качура та Олексій Устенко, народні депутати, «Слуга народу»; Олена Лукаш, міністерка юстиції часів Януковича. Віталій Журавський, екснародний депутат від Партії регіонів. Політичні коментатори: Михайло Чаплига, Руслан Бортник, Андрій Пальчевський. Загалом 9 гостей (сім чоловіків і дві жінки). Усі в онлайн-форматі.

Першим ударом по глядачам стало годинне інтерв’ю з Вадимом Рабіновичем у кепці «За життя». Прямо перед ним ведучі Анна Степанець та Володимир Полуєв обіцяли «безліч надважливої інформації», тож аудиторія дізналася, що влада «вилизує» у МВФ; що не всі нардепи у «слузі народу» вміють читати; що Тетяна Чорновол — психічно хвора; а Уляна Супрун — це «полуграмотна психічно нездорова істота». Усе це без жодного спротиву з боку модераторів. Якщо байдужих статистів взагалі можна так назвати. 

Також Рабінович переконував, що під час кризи влада дарма фінансує культуру та «Суспільне». Обурювався, що в Україні, мовляв, представники ЛГБТ-спільноти можуть стати «титульною нацією», а йому заборонять пропагувати «те, що написано в Біблії». Це він про «возлюби ближнього» чи «не суди й не судимий будеш»? Уляна Супрун, на думку Рабіновича, «закликала випробовувати ліки на українцях». Хоча насправді вона запропонувала (на 18-й хвилині) дати українцям можливість приєднатися до міжнародних випробувань. Ще Рабінович розповідав про комуністичний Китай, який «не успели декомунизировать наши полунацисты». Закликав розібратися, що «произошло в день начала АТО». Почалося АТО? Хвалив «благодійність» Медведчука. Крім того, Рабіновичу знову скрізь ввижалися фашисти й він обіцяв подавати в суд через шкільні підручники.

А от цитату члена «ОПЗЖ» про Віктора Януковича варто виділити окремо: «Его избрали конституционным образом. И он должен был либо умереть здесь и тогда он был бы героем. И сегодня мы бы имели другую страну. И сидели бы все те, кто устроили государственный переворот. А когда он сбежал и бросил страну, вот он все и обрек нас на это дело. Поэтому еще раз говорю — оппозиция уже давно никакого отношения не имеет даже к тем, которые там рядом сидели. Наоборот. Это Порошенко был в правительстве Януковича министр».

Залишимо Рабіновичу його вологі фантазії про масові посадки незгодних та країну під контролем убивці, але що це за історія з непричетністю нинішньої «ОПЗЖ» до Януковича? Хіба Сергій Льовочкін не був головою Адміністрації Януковича? Хіба Юрій Бойко, Наталя Королевська, Нестор Шуфрич не були його міністрами? Хіба Сергій Ларін, Сергій Дунаєв, Вадим Столар, Микола Скорик, Олександр Колтунович, Володимир Кальцев та багато інших діючих нардепів від «ОПЗЖ» не належали раніше до Партії регіонів? Як і всю іншу брехню Рабіновича, цю заяву ведучі проігнорували.

Разом із тим, хоча більшість часу Володимир Полуєв та Анна Степанець працювали простим фоном для монологів політика, інколи вони все ж виконували для своїх власників нескладні трюки. Запитували про боротьбу із законодавчим спамом, але не згадували про спам самої «ОПЗЖ» під час голосування за ринок землі. Підтримували ідею Рабіновича, аби країни, які «надіслали» нам Супрун, тепер виплачували Україні контрибуцію. Разом із Рабіновичем висміювали флешмоб «Маю право на помилку». І разом роздмухували паніку навколо пожежі в Чорнобилі.

Керуючись, очевидно, принципом «знижувати градус не можна», після Рабіновича «Пульс» вирішив провести інтерв’ю з Оленою Лукаш. Поплічниця Януковича виступала з класичною програмою: критикувала правоохоронну систему, яка не переслідує Порошенка; разом із ведучими виставляла Сергія Стерненка вбивцею; розповідала, що Україна перебуває в «режиме оккупации» наглядовими радами; критикувала співпрацю з МВФ; не вірила в покарання Тетяни Чорновол чи інших активістів, адже влада, на її думку, досі вірить у «фальсифицированную небесную сотню», «лжепобитых студентов» та «какую-то там Революцию какого-то там достоинства». Лукаш же розуміє, що принижуючи Майдан, вона ще більше принижує себе? Адже виходить, що її викинула з політики всього лише «какая-то там революция». Крім того, поплічниця Януковича разом із ведучими переконувала українців, що владу в нашій країні змінює захід, обираючи на посади тих, хто його слухається.

Також під час розмови з Лукаш у студію включили Макса Бужанського. Він виказав подрузі Портнова «глубокое уважение», а вона у відповідь назвала його «ярким брилиантом» та «гордым буревестником». Фу, зніміть собі кімнату.

Наступним у черзі піарних монологів став виступ Андрія Пальчевського. Він розповідав (а пізніше ведучі на це посилалися), що, за словами «одного доктора наук», в Україні насправді у двісті разів більше хворих на коронавірус. Тобто, приблизно сьома найбільша кількість у світі? І стверджував, що в нашій державі відбувається «чернобылезация» епідемії. Окрему частину піару Пальчевський присвятив обшукам у своїй клініці. Улюбленець каналів Медведчука переконував, що так його карають за правду про епідемію і намагаються зашкодити його кампанії на міських виборах у Києві, хоча він буцімто нікуди й не збирається.

Наступним у студію включився Руслан Бортник і сказав першу за вечір важливу для глядачів річ: за його розрахунками, Україна має найменшу кількість хворих на коронавірусну хворобу в Європі, але й робить найменше тестів. На цьому все. Далі політичний коментатор «ОПЗЖ» вирішив, що наша держава зараз найбільш закрита та «закарантизированая». Китай, Росія, Філіпіни та Туреччина дуже здивувалися. І налякав глядачів, що карантин закінчиться тоді, коли його перестануть підтримувати громадяни. Адже епідеміологічних причин для припинення ізоляції може не бути ще «полгода, а то и больше».

Під час цього блоку «Пульс» провів три включення. У першому лікарка-інфекціоністка пояснювала, чому в нас роблять так мало тестів (можливо, через відсутність обладнання). У другому нардеп Олександр Качура розповідав, як влада планує перемогти законодавчий спам (за певних умов обмежити кількість правок на одного депутата). Бортник не оцінив цю ідею, закликавши Качуру подумати про власне опозиційне майбутнє, та те, що українці буцімто вже не довіряють «слугам» і шукають у їхніх діях зраду. Останнім у студію коротко включився Антон Геращенко — він повідомив, що пожежі в Чорнобилі не схожі на прикриття для вирубок лісу. Цю теорію протягом програми активно просували ведучі та гості.

Остання частина програми мала б стати дискусійною, але, замість цього, звелася до черги коротких піарних виступів. Віталій Журавський пропонував платити всім у карантині мінімальну зарплату та забезпечити нульові кредити. Минулого тижня чиновники вже пояснювали, чому масова роздача грошей спричинить інфляцію, й анонсували фактично нульові кредити для тих підприємств, які не будуть звільняти співробітників. Михайло Чаплига розповідав, що величезна частина «Слуги народу», «ЄС» та «Голосу» виступають за зовнішній вплив, а «ОПЗЖ», «Батьківщина» та група «За майбутнє» — за суб’єктну Україну. Якщо й ви хочете потрапити у другий список, запитайте в Медведчука номер картки Чаплиги. Олексій Устенко зі «Слуги народу» теж жалівся на МВФ та те, що після 2014 року Україну «сдали в жесткое внешнее управление». От тому його і кличуть на «112».

На початку програми ведучі обіцяли, що точно не розчарують своїх глядачів. Але, насправді, розчаровує вже сам факт того, що в такої програми є глядачі.

«Право на владу» («1+1»), 17 квітня

Цього вечора на глядачів «Права на владу» чекав найпустіший ефір за кілька місяців. Якщо забрати з нього весь політичний піар, то залишаться тільки кілька проповідей священників. 

Говорили-балакали: Олександр Дубінський та Дмитро Наталуха, народні депутати від фракції «Слуга народу»; Ігор Палиця, народний депутат від депутатської групи «За майбутнє»; Артур Герасимов, народний депутат, співголова фракції партії «Європейська солідарність»; Ярослав Железняк, народний депутат, заступник голови фракції «Голос»; Нестор Шуфрич, народний депутат від фракції «Опозиційна платформа — за життя»; Ігор Клименко, голова Національної поліції; архієпископ Святослав, верховний архієпископ Києво-Галицький, предстоятель Української греко-католицької церкви; митрополит Епіфаній, митрополит Київський і всієї України, предстоятель Православної церкви України. Загалом 9 гостей (дев’ять чоловіків і жодної жінки). Усі через відео включення.

Почалася програма розмовою з главами греко-католицької та православної церков України. До обох у ведучої було одне запитання — віряни та деякі священики не прислухаються до порад і не дотримуються умов карантину, то чому ви тоді просто не зачините храми? І в обох була одна відповідь — щоб можна було проводити служби онлайн. Цей простий обмін інформацією зайняв більше десяти хвилин, адже в якості бонусу священники додали до своїх відповідей маленькі проповіді. Митрополит Епіфаній, наприклад, нагадав, що піст — це час самообмежень, розповів про духовну єдність у молитві та малий храм божий у вас вдома. Глава УГКЦ похвалив владу, яка довіряє моральному авторитету церкви і її здатності переконувати, а не примушувати. Тільки щось у результаті священники так і не переконали майже 130 тисяч вірян.

Голова Нацполіції Ігор Клименко в цьому ж блоці анонсував, що під час свят біля церков чергуватимуть 22 тисячі силовиків. І, якщо профілактичні розмови з порушниками карантину не спрацюють, поліціянти будуть вдаватися до «достатньо жорстких заходів». Але закрити церкви поліція, за словами Клименка, не може. Також пан Ігор розповів, як відбувається медичний скринінг на в’їзді в Київ: перевіряють транспорт без київської реєстрації та з більш ніж трьома пасажирами. У Чернівецькій області до найбільш постраждалих від коронавірусу районів не пропускають близько третини автомобілів та усіх громадян без місцевої прописки. Аналогічні правила в Чернівцях стосуються і виїзду.

На цьому моменті трансляцію можна було вимикати, адже далі у студії лунали лише піар та політичні розбірки. Артур Герасимов, наприклад, сказав «вітаю вас» й одразу почав розповідати про благодійність Петра Порошенка. У своєму наступному виступі Герасимов згадав про благодійність п’ятого президента ще двічі. Наталя Мосейчук не витримала такої концентрації піару на благодійності й сказала, що їй шкода Герасимова, коли він змушений говорити політичні тези. Мовляв, зараз всі порядні люди щось передають і чимось допомагають. Знаєте, що відповів член «Європейської солідарності»? «Якщо десятки тисяч захисних костюмів, які показує в тому числі і ваш телевізійний канал, — це щось. Якщо тисячі, десятки тисяч допомог по всій країні пенсіонерам і людям, які зараз без запасу міцності, — це щось. Вибачте, тут я з вами не погоджуся», — заявив Герасимов. Жодна інша політична сила настільки ницо не піарилися на благодійності під час токшоу цього тижня.

У відповідь на агітацію Герасимова включилися інші агітатори. Олександр Дубінський почав розповідати про знищену Порошенком медицину та крадіжки, за які можна було б купити й більше костюмів для медиків. Також Дубінський критикував співпрацю з МВФ і разом із Ігорем Палицею розповідав про зовнішнє управління і дорогу електрику. Узагалі, варто відзначити, що цього вечора у студії «Права на владу» зібралося справжнє «коломойське бінго». І Олександр Дубінський, й Ігор Палиця, і Дмитро Наталуха разом просували вигідні рідному олігарху ідеї. Наприклад, емісію в Україні. При цьому на токшоу підозріло не було жодного члена влади, який би відстоював інші погляди.

Крім цього, Артур Герасимов сварився з Дмитром Наталухою. Останній просив не називати Ігоря Уманського «міністром Зеленського», інакше Порошенка можна називати «міністром Януковича». А Герасимов у відповідь кричав, що міжнародні партнери не довіряють саме Зеленському, а от «був би Порошенко, давни би вже домовився». До речі, коли член «ЄС» видав цю фразу, він на кілька секунд перевів погляд вниз. Наче засоромився настільки вульгарного піару. Також Герасимов двічі сварився з Нестором Шуфричем. Спочатку з приводу рейтингів Порошенка. І вдруге з приводу війни: Шуфрич критикував соціально-економічні показники часів п’ятого президента, а Герасимов звинувачував ексрегіонала в тому, що це його партія привела до російської агресії.

В інший час всі політики закликали підтримувати національного виробника. А Шуфрич додатково пропонував торгувати «з ким вигідно», наприклад, країнами колишнього СНД. Який цікавий евфемізм для Росії.

У тому, на що перетворився цей ефір, винні кілька людей. Гостьові редактори, які сформували токшоу з популістів та «слуг Коломойського». Політики, яким старі образи та благодійні фонди виявилися цікавішими за здорову дискусію. І, головне, ведуча, яка не змогла навести лад у студії. Сподіваємося, хоч хтось із них засвоїть урок.

«Ехо України» (Прямий), 17 квітня

Після веселого майже домашнього ефіру в минулу п’ятницю цього тижня «Ехо України» вирішило повернутися до серйозних розмов у студії. Подію відсвяткували фірмовими стравами: проблемами у «Слузі народу», підігруванням Зеленського Росії, переслідуванням патріотів.

Переживаннями ділилися: Ахтем Чийгоз та Володимир В’ятрович, народні депутати, «Європейська солідарність»; Інна Совсун, народна депутатка, «Голос»; Віталій Безгін, народний депутат, «Слуга народу»; Ігор Лапін, екснародний депутат від «Народного фронту»; Роман Безсмертний, експредставник України у політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи з урегулювання ситуації на Донбасі; політичні коментатори Олексій Якубін, Олександр Солонтай та Валентин Гладких. Загалом дев’ять гостей (вісім чоловіків та одна жінка).

Першою темою вечора стали тимчасові зміни до регламенту Верховної Ради, покликані перемогти проблему законодавчого спаму. І це була справді цікава та дискусійна частина шоу. Валентин Гладких підтримував боротьбу зі зловживаннями, але критикував саме ці запропоновані «слугами» інструменти. Олександр Солонтай навпаки хотів, аби такі зміни діяли не тимчасово, а постійно. Олексій Якубін пояснював, що в опозиції просто мало інструментів, тож їй треба закон про опозицію. І нагадував, що такий законопроєкт якраз відстоює «друга за розміром політична сила» та Юрій Бойко. Цікаво, робота замовних псевдосоціологів на чужих каналах в «ОПЗЖ» фігурує як відрядження?

У Віталія Безгіна (нардепа «Слуги народу»), який в цей момент якраз був присутній на шоу по відео включенню, Матвій Ганапольський запитав про напруження та конфлікти в монобільшості. Зокрема, про цю історію з Микитою Потураєвим, який начебто назвав колег «путінськими шлюхами». Безгін відповів, що особливої напруги у фракції зараз немає, але, на його думку, вона все ж більше нагадує коаліцію різних груп, ніж монолітну більшість. Що ж до нардепів, які працюють проти власної політсили (ішлося про подавачів тисяч правок та інших дубінських), то Безгін хотів би, аби після закінчення важких часів їх якось покарали або позбулися.

Усе це спричинило ще одну міні дискусію у студії. Інна Совсун звинувачувала свідомих «слуг народу» в тому, що зараз вони толерують людей Коломойського. Олександр Солонтай вважав, що в Зеленського та Коломойського можуть бути одночасно як точкові проблеми, так і точкові домовленості. Ігор Лапін заявляв, що конфлікт із олігархом може бути лише грою для МВФ. Валентин Гладких згадував і критикував «групу журналістів» у «БПП», мовляв, ці «латентушки» теж були не згодні зі своєю політичною силою, але не покидали її. Крім того, Гладких стверджував, що інші партії хочуть добитися виходу частини «слуг народу» з фракції, аби потім примусити вже не монобільшість утворювати з кимось коаліцію.

Далі гості заговорили про останній обмін утримуваними. Його Прямий висвітлював здебільшого через призму зради. Роман Безсмертний під час відео включення переконував, що українська політична верхівка потрапила у пастку Кремля. Мовляв, ФСБ використовує нефахових політиків у сліпу і створює навколо обмінів соціальне напруження через приховування інформації, нерівні умови та включення до списків усіляких Цемахів. На думку Безсмертного, обмінний процес потрібно опублічити, інакше кожне наступне повернення утримуваних лише погіршуватиме ситуацію.

Ахтем Чийгоз стверджував, що обмін «всіх на всіх» із Росією неможливий, адже в агресора не зупиняється конвеєр ув’язнень. Крім того, нардеп критикував змішані обміни цивільних та військових, мовляв, вони провокують у родин утримуваних купу запитань. Ігор Лапін вирішив, що Зеленський не буде боротися за Крим, вже зрадив українське військо і йде за Єрмаков по «програмі ФСБ». Інна Совсун хвилювалася, що дискусію навколо боротьби з Росією підміняють дискусією навколо обмінів. І що, коли українська влада робить вигляд, немов веде з Росією нормальний діалог, ми втрачаємо допомогу міжнародних партнерів.

Хоча звучали у студії й інші думки. Олександр Солонтай вважав, що наші високопосадовці просто непрофесійні, але не зраджують державу. Валентин Гладких розповідав, що звалювати всю відповідальність за обміни на українську владу і сварити на цьому українців — це теж російська технологія. А Олексій Якубін сам просував російські наративи, стверджуючи, ОРДЛО — це сторона обміну й вона сама обирає, кого віддавати.

Останньому темою вечора стало (знову) кримінальне переслідування Тетяни Чорновол. При цьому, варто зазначити, що значно актуальнішу історію — затримання генерала СБУ Шайтанова — на програмі чомусь не обговорювали. Щож до справи Чорновол, то, як Ганапольський сказав, що її «багато хто вважає політичною помстою реваншистів», так далі дискусія і пішла. У сюжеті Прямий процитував Юрія Бутусова, який вважає, що Зеленський продав справи Майдану за голоси «ОПЗЖ». Володимир В’ятрович під час відео включення прозрів повернення часи Януковича. Ігор Лапін ще на початку програми стверджував, що влада кинула всі сили на дискредитацію патріотів. Матвій Ганапольський вирішив, що все йде до якоїсь справи про визнання Революції гідності державним переворотом. І попросив Валентина Гладких не сміятися з цієї ідеї.

Також ведучий переказав своє інтерв’ю з Юрієм Луценком, у якому ексгенпрокурор заявив, що Тетяна Чорновол не може бути винна у вбивстві, адже співробітник офісу «Партії регіонів» сам свідомо повернувся у підпалену будівлю. При цьому, на думку Луценка, саме вбивство інкримінують Чорновол тому, що будь-яким іншим звинуваченням заважає закон про амністію майданівців.

Після цього у студії розв’язалася дискусія про теоретичну незаконність Майдану й загрозу для інших активістів. Інна Совсун казала, що, в принципі, майданівці не слухалися міліцію, а отже їх можна притягнути до відповідальності. Олександр Солонтай переконував, що якісь претензії можна висунути максимум 1% радикальних активістів, але й вони були в масках. Ахтем Чийгоз згадував, що в ті часи влада прямо заявляла, що саме перебування на Майдані незаконне. А тепер у справі Чорновол революцію вперше буцімто кваліфікували як «масові заворушення». Володимир В'ятрович нагадував, що оцінка повстання залежить від переможців.

Також В’ятрович пов’язував розслідування проти себе з «помстою за Майдан», що не сподобалося Валентину Гладких. Політкоментатор нагадав, що екскерівнику Інституту національної пам’яті закидають нецільове використання коштів, і попросив не прикриватися участю в революції та не використовувати її як індульгенцію.

Крім того, як завжди, у студії «Еха України» не обійшлося без маніпуляцій від співведучої Альони Курбанової. Цього разу в «максимально об’єктивній» рубриці про рейтинги вона прямо стверджувала, що це добре, що ростуть рейтинги «ЄС», але погано, що ростуть рейтинги «ОПЗЖ». Також співведуча зманіпулювала тенденцією, заявивши, що кожного місяця партія Зеленського втрачає десь по 2 % підтримки, а отже скоро в неї виникнуть проблеми з голосами виборців. Проте соціологія так не працює. У 2014 році Порошенка на виборах підтримали 55 % українців, а в 2016-му за нього були готові проголосувати вже 16 %. З такою динамікою (-19,5 % на рік) у 2019-му він мав би набрати на виборах -42 %.

Почалася й закінчилася програма з міні повідомлень. Напочатку глядачам розповіли, як мало грошей конфіскують в корупціонерів. Наприкінці показали сюжет про підозрілі зустрічі головного інфекційного лікаря Віктор Ляшка.

Цього тижня «Ехо України» пройшло надзвичайно насичено та дискусійно. Але, на жаль, звично «опозиційно». Цікаво, Прямий взагалі досі може, якщо дуже захоче, вибудувати програму навколо чогось, крім чорного піару Зеленського?

«Свобода слова» («Україна»), 17 квітня

Цього разу на глядачів «Свободи слова» чекав дуже сумний ефір. Гаряча джакузі з пінкою для Володимира Зеленського. Просування інтересів Ріната Ахметова. І, якщо чесно, пуста дискусія.

В ефірі спілкувалися: Володимир Зеленський, президент України; Віталій Кличко, міський голова Києва; Андрій Садовий, міський голова Львова; Вадим Бойченко, міський голова Маріуполя; Віталій Маяков, заступник начальника Головного управління СБУ; Ігор Смешко, ексголова СБУ (2003–2005); Геннадій Москаль, генерал-лейтенант міліції, ексзаступник голови СБУ (2007); Валентин Наливайченко, ексголова СБУ (2006–2010; 2014–2015); Дмитро Гордон, засновник інтернет-видання «Гордон»; Юрій Бутусов, головний редактор інтернет-видання «Цензор.НЕТ»; Олександр Мартиненко, генеральний директор «Інтерфакс-Україна»; Євстратій Зоря, речник ПЦУ; Ігор Яців, речник УГКЦ. Антоній Паканич, керуючий справами УПЦ МП. Загалом 14 гостей (лише чоловіки).

Першим у студії «Свободи слова» виступав Володимир Зеленський. Ця частина програми віддавала просто неймовірною самотністю, адже в студії не було ні аудиторії, ні інших гостей, ні гострих запитань.

Жодної згадки про брата Єрмака, жодних запитань про подальшу долю «слуг Коломойського» у партії Зеленського, жодних розмов про причини настільки таємничого обміну утримуваними, жодного прямого запитання, чому влада не може просто закрити церкви на час епідемії. Навіщо глядачам дивитися інтерв’ю з президентом, якщо там не згадують про гострі цікаві речі?

Крім того, Шустер практично ніколи не намагався підловити президента на дивних заявах чи уточнити в нього якісь сумнівні тези. Ось Володимир Зеленський каже, що в Україні поки що немає навіть першої великої хвилі захворювання на коронавірусну хворобу, а ведучий не використовує це як нагоду запитати про рекордну низьку кількість тестів. Зеленський розповідає, що його команда вчасно відреагувала на хворобу. А Шустер не нагадує, що з України до 11 квітня можна було вивозити маски. Зеленський заявляє, що зараз йому довіряє більше(55-56 %) українців, ніж після першого туру. А ведучий не пояснює лідеру держави, що після «першого туру» до нього взагалі не було ніякої «довіри», тоді йшлося про голоси виборців. І чому Зеленський у такому разі не порівнює свої 56 % з актуальнішим другим туром виборів? Президент стверджує, що його монобільшість за такий термін прийняла найбільше законопроєктів в історії держави. Хоча, насправді, у восьмому скликанні за перші півроку прийняли більше законів. На питання, чи є у влади плани на всі варіанти розвитку епідемії, Зеленський відповідає, що в нього є «відчуття». І Шустер ніяк це не коментує, не уточнює і не розвиває.

В інший час керівник держави розповідав про плани виходу з карантину (пом’якшення після 24 квітня, можливий запуск транспорту у травні). Стверджував, що Україна може вижити без МВФ так само, як людина може тиждень вижити без води. Казав, що українці висувають до президента не притаманні йому вимоги і що зараз уся влада працює як один великий МОЗ. Жалівся, що всі хочуть завадити «Слузі народу», бо монобільшість може змінювати країну. Зарахував співпрацю з МВФ до проблем (коронавірусу, війни, економічних наслідків карантину, пожеж). Також Володимир Зеленський перелічив кілька урядових програм для допомоги бізнесу та пенсіонерам і відверто попіарився, зачитуючи з листочка привезене Офісом президента медичне обладнання.

Добре, що Володимир Зеленський виходить у прямий ефір. Але з таким же успіхом він міг дати це інтерв’ю Юлії Мендель.

Наступним мініблоком програми стала розмова Савіка Шустер з представниками трьох найбільших християнських церков України. Вони всі розповідали про те, як цього року планують передавати вірянам освячені продукти. УГКЦ завела для цього онлайн-процедуру. ПЦУ пропонує освячені паски в торговельних мережах, доставку та самостійне домашнє освячення. І тільки УПЦ МП планує запускати людей у храми по 1-2 особи, відправляти священиків селами та, в крайньому разі, теж використовувати дистанційні домашні посвяти. Після цього Шустер провів дуже коротке включення з мерами Києва, Львова та Маріуполя й почалася основна частина ефіру.

Цього вечора «Свобода слова» повинна була стосувалася затримання генерала СБУ Шайтанова, але перетворилася на півтори годин пустих розмов. Актуальні представники СБУ виступали як на брифінгу, сухо та коротко цитуючи статті ККУ. Старі представники СБУ розповідали про свої героїчні подвиги минулого. Присутні у студії журналісти описували засилля зрадників у владі. Але без якихось конкретних цікавих фактів.

Зокрема, Валентин Наливайченко та Геннадій Москаль стверджували, що всім було давно відомо про зрадництво Шайтанова. При цьому Наливайченко описував, як він у свої часи теж арештував двох генералів. А Москаль прогнозував, що Шайтанова скоро віддадуть на якомусь обміні. Ігор Смешко тим часом жалівся на політиків, які після 2005 року розвалили спецслужби. Дмитро Гордон розповідав про своє нещодавнє інтерв’ю, в якому йому буцімто злили цілу купу таємних агентів, зокрема, Віктора Януковича та якогось «нашего популярного ведущего». Дмитро Бутусом жалівся, що в Україні погана кадрова політика й, по-хорошому, Шайтанов взагалі не мав би ставати генералом. Також Бутусов закликав перевіряти силовиків на предмет того, як вони себе проявили у 2014 році. Наприклад, той же Шайтанов, на думку журналіста, не проявив себе ніяк. Навіть навпаки, відмовився йти в бій.

Зовсім неочікуваною частиною програми про зрадників у спецслужбах стала критика нардепа від «Слуги народу» Андрія Геруса, правка якого раніше дозволила імпорт електроенергії з Росії. Рінат Ахметов тоді не оцінив подібну конкуренцію і почав проти Геруса справжню медійну та навіть кулачну кампанію. І ось раптом на токшоу на каналі олігарха Валентин Наливайченко та Геннадій Москаль підняли тему Геруса в контексті «російських зрадників, які досі лишаються при владі». Мовляв, цей народний депутат — агент ФСБ, негідник, займається антиукраїнскою діяльністю, розвалив енергетику й так далі. При чому Наливайченко закинув подібні тези один раз. А от Геннадій Москаль повторював їх постійно, аж до закінчення програми.

Савік Шустер, з одного боку, просив не називати Геруса «агентом ФСБ» без доказів. Але, з іншого, сам пропонував ідею: «А может, он просто любит Россию? Он просто не агент?» Проблема в тому, що Шустер історично не заважає гостям просувати тези олігархів, тож не зрозуміло, чи розігрували на «Свободі слова» виставу, чи це просто збіг і природна реакція ведучого.

У будь-якому разі, таких сумнівних ситуацій краще уникати. А то й теплу ванну для президента, і чорний піар для ворогів Ахметова в одній програмі імідж «Свободи слова» може просто не пережити.

Виготовлення цього моніторингового звіту стало можливим завдяки підтримці американського народу, наданій через проєкт USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією «Internews». Зміст матеріалів є виключно відповідальністю громадської організації «Детектор медіа» та не обов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та «Internews». Моніторинг проведено відповідно до методології, розробленої експертами ГО «Детектор медіа».