Розуміння реальної розстановки політичних сил, їхніх інтересів, сильних та слабких сторін є важливим компонентом професійного висвітлення журналістами політичних процесів у будь-якій країні. Без врахування позицій, ставок і цілей політиків неможливо створити умови для гострої й більш-менш відкритої дискусії в рамках ток-шоу.

На нашу думку, і «Право на владу» каналу «1+1» (ефір 9 жовтня), і «Чорне дзеркало» каналу «Інтер» (ефір 3 жовтня) по-різному не впоралися з цим завданням.

Почнімо з «Права на владу» на телеканалі «1+1», оскільки минулого разу ток-шоу дало нам привід сподіватися на цікавий і змістовний дискурс, незважаючи на схильність наших політиків говорити «заготовками», а не по суті.

Склад учасників

Отже, 9 жовтня в студію «Плюсів» завітали: Сергій Тігіпко, народний депутат, лідер партії «Сильна Україна»; Юрій Луценко, голова партії «Блок Петра Порошенко», екс-міністр внутрішніх справ; Тетяна Чорновол, кандидатка від «Народного фронту», радниця міністра внутрішніх справ; Руслан Кошулинський, «Свобода», заступник голови Верховної Ради. Роль голосу «громадянського суспільства» виконували журналісти «1+1» — Олександр Дубінський та Ольга Кошеленко, а також два «профільних» експерта — Андрій Марусов, голова правління Transparency International, та Дар’я Колинюк, виконавчий директор Центру протидії корупції.

Нашу увагу одразу привернув той факт, що ведучий представив трьох політиків — кандидатів у депутати (Луценка, Чорновол та Кошулинського) як других номерів виборчих списків. Водночас анонімний модератор жодним чином не пояснив, чому їм має опонувати №1 «Сильної України» Сергій Тігіпко, а не його сусід — №2 й екс-голова СБУ Валерій Хорошковський. Нагадаємо, він зовсім нещодавно, 29 вересня на «Свободі слова» ICTV, хизувався своїми професійними досягненнями, в тому числі у сфері боротьби з корупцією.

Так само було незрозуміло, за які заслуги вдруге за два тижні «право на владу» отримує Тігіпко, а не представник «Опозиційного блоку», «Батьківщини», Радикальної партії чи «Громадянської позиції», які мають не гірші шанси потрапити у Верховну Раду й так само мають погляди на проблему боротьби з корупцією. Якщо в наступних випусках «Права на владу» так і не з’являться представники інших політичних сил, у тому числі тих, які відкрито конфліктують із власником телеканалу, ми зможемо констатувати, що відкритість цього шоу закінчується там, де починаються інтереси Коломойського.

На відміну від ефіру 25 вересня, представництво різних політичних угруповань 9 жовтня було нерівним: цього разу пропрезидентський табір представляв не тільки Луценко, а й Кошулинський, чия партія «Свобода» разом з УДАРом підтримала ініціативу Порошенка з розпуску парламенту, а згодом погодила кандидатів у мажоритарних округах. До всього, власне канал «1+1» належить голові Дніпропетровської ОДА, який напряму підпорядковується Президенту та підзвітний Кабміну, очолюваному лідером «Народного фронту».

Отже, двоє учасників шоу так чи інакше були готові захищати політику Президента (або не критикувати її), ще одна дійова особа (Тетяна Чорновол) представляла інтереси проурядової сили. Тоді як 25 вересня представництво політичних конкурентів було більш збалансованим.

Загальні зауваження. Відкриваючи дискусію, ведучий запропонував політикам спробувати спростувати його скептицизм щодо здатності нового парламенту й уряду боротися з корупцією, а не займатися передвиборчим піаром та боротьбою з політичними опонентами.

Троє учасників не обманули модератора: вся аргументація Луценка, Кошулинського й Тігіпка звелася до повторення завчених передвиборчих меседжів та до приниження опонента.

Найбільш послідовним і впертим у просуванні політичних штампів був Юрій Луценко. І, на жаль, ведучий не дотискав його, вимагаючи конкретних відповідей на поставлені питання.

Показово, як модератор самоусунувся й лише дав можливість Тетяні Чорновол вимагати від Луценка прямої відповіді на закиди щодо недосконалості закону про антикорупційне бюро, зокрема перетворення його на філію Генпрокуратури. Далі модератор так само зупинив дотискання Луценка Олександром Дубінським, коли той запитав про зв’язки між висуванцем Блоку Петра Порошенка і головним терористом Горлівки — Ігорем Безлєром-Бєсом. Не втручався ведучий на боці Тетяни Чорновол, коли вона вимагала від Луценка пояснити, чому його політична сила підтримує людей, які збирали корупційний податок на користь членів «сім’ї» Януковича. Жодним чином не відреагував модератор на потік безпідставних тверджень та напівправди з уст Луценка, коли той відповідав на його власне запитання про корумпованість прокуратури:

«Ведучий: Юрій, тоді питання до вас. Ви говорите про закон про прокуратуру. Вважається, що правоохоронні органи, їх називають одними з найбільш корумпованих, і самі вони повинні боротися з цим явищем. Де гарантія, що черговий раунд битви “миші проти сиру” цього разу буде ефективним?

Юрій Луценко, голова партії “Блок Петра Порошенко”, екс-міністр внутрішніх справ: Відповідь: мають бути тотально нові закони. В один момент в своїй камері я зрозумів, що якщо знести Лук’янівське СІЗО, як українську Бастилію, будувати на її фундаменті нормальний будинок не вдасться. Там розстрільні кімнати, там криваві переходи, на крові завалиться будь-який будинок. Але вся українська держава — це, власне, Українська Радянська Соціалістична Республіка, пофарбована в жовто-блакитне. І ми сьогодні живемо в бараку. Якщо просто міняти прізвища відповідальних за той чи інший куток цього барака — нічого не зміниться. Новий фундамент. Ми потребуємо нового закону про поліцію, а не про радянську, покриту мохом міліцію. Новий набір персоналу через детектор брехні, здача декларацій доходів і видатків поліцейських і членів їх сімей. Те саме про прокуратуру, те саме про суди, про держслужбовців. Вся країна потребує нових підвалин, нових законів. Для цього потрібен новий парламент. Саме тому мій оптимізм в тому, що президент розпустив Верховну Раду, люди оберуть нову без зрадників, яничар і комуністів. Мій оптимізм в тому, що є люстрація, яка змете десятки тисяч тих, хто прислужувався режиму Януковича. І, до речі, пан Хорошковський не зможе зайняти будь-яку посаду тепер, Сергій Леонідович, по цьому закону, як і багато інших членів вашого списку. Тому в мене є оптимізм, ми очищаємося. Але це не може бути простою відповіддю. Прості відповіді — наркотик для розуму виборця. Я кажу відверто: нам треба прийняти десятки-десятки нових законів для того, щоб закласти нові підвалини нового українського дому. І для цього ми почали цей шлях».

Лише в одному епізоді ведучий дозволив собі легку іронію стосовно безпідставних тверджень Луценка:

«Юрій Луценко, голова партії “Блок Петра Порошенко”, екс-міністр внутрішніх справ: Ми оприлюднимо звіт про джерела фінансування нашої компанії. Він також до виборів буде знаходиться на відкритих сайтах.

Ведучий: У журналістів є таке правило, Юрій. Помре — тоді напишемо. От коли оприлюднити, тоді будемо говорити».

Сергій Тігіпко порівняно з попереднім випуском «Права на владу» не продемонстрував нічого нового. Відповідаючи на гострі питання журналістів, він постійно використовував прийоми напівправди та підміни понять. Показово, що кожного разу відповідь на прямі запитання Тігіпко починав із твердження, що йому «важко судити» чи «важко відповідати». Таким чином, він намагався переконати глядачів, що журналісти не бачать усієї картини або просто не розуміють її так, як це бачить і розуміє він. Окрім того, за допомогою цих слів Тігіпко вдавав, ніби от «зараз» у прямому ефірі формулює відповідь, а не говорить заздалегідь підготовленими тезами.

Не віриться, що досвідченому модератору не було помітно, як Тігіпко уникає відповіді на питання, використовуючи штабні заготовки. Проте Тігіпка 9 жовтня не просто не дотискали, а навіть дали ще одну можливість оголосити ключові пункти передвиборчої програми «Сильної України», відповідаючи на два простих питання «із залу».

«Сергій Тігіпко, народний депутат, лідер партії “Сильна Україна”: Вы знаете, что касается работы Хорошковского в Службе безопасности, мне трудно что-то судить. Потому, что видеть, и понимать, что там делается немножко сложно. И, сегодня тоже. Но, я работал с Хорошковским в Кабинете Министров, когда он был министром финансов, когда он был первым вице-премьер-министром. И, я могу сказать, что в том составе Кабинета Министров было очень мало людей, которые реально боролись с той же коррупцией. Которые реально на заседании Кабинета Министров могли спорить с премьер-министром, иногда с Президентом по тем или по другим вопросам. Среди этих людей был Хорошковский...

Ольга Кошеленко, кореспондентка “ТСН”: У мене є два запитання. Перше — до Сергія Тігіпка. Ми з вами насправді, Сергію Леонідовичу, однодумці. Ви кажете, що без політичної волі не буде боротьби з корупцією, і я так вважаю. Я хочу нагадати кілька фактів із вашої політичної біографії. Наприклад, коли ви були членом влади, частиною влади при правлінні “сім’ї” і бачили, як вони “їли” країну, скажіть, будь ласка, де була ваша політична воля про це говорити і боротися із цим? Або в 2004 році, коли ви були керівником виборчого штабу кандидата у президенти Віктора Януковича, почався Майдан, я нагадаю, і ви героїчно втекли. Або уже в 2014 році, коли 20 лютого на Інститутській лилася кров, ви спочатку усіх закликали прийти до Верховної Ради і щось вирішити, а потім всі прийшли, а ви — ні. І кажуть, що в цей час ви торгувалися за прем'єрську посаду. От ви це називаєте політичною волею?

Ведучий: Тігіпко.

Сергій Тігіпко, народний депутат, лідер партії “Сильна Україна”: Ні. Ви знаєте, відповідати за всю владу трошки важкувато. І я можу сказати, якщо говорити про те, що я намагався робити, то скажу відверто, є, про що поговорити. Тому що коли був міністром соціальної політики, чітко визначив, що потрібно міняти. Є чотири позиції, які, на мій погляд, там є абсолютно такі дуже важкі до корупції. Більше 670 мільйонів витрачається на ліжка для інвалідів. Я змінив систему, і сьогодні не приходять до інваліда, не віддають йому ліжко, а йому віддають сертифікат, і він сам вибирає собі ліжко, і після цього йому привозять по тій собівартості, які разом з громадськістю міністерство визначало. Я зміг провести те, щоб харчувалися діти-чорнобильці, через Кабінет міністрів, через місцеві влади, щоб не проводити цих тендерів на центральному рівні. Пішов — відмінили. Я зміг змінити ситуацію, щоби ті ж чорнобильці і інші люди, які отримують путівки на відпочинок, не ішли, не їхали туди, де їм кажуть: “Ви будете там лікуватися”, — а щоб вони могли отримати самі путівку і самі визначитись, куди вони поїдуть — в 900 закладів, де вони можуть пролікуватися. Але це теж цілий закон був прийнятий. Дуже важко боротися з такими речами. Одному дуже важко, в міністерствах. Це все було прийнято, це вже були рішення Кабінету міністрів. Я пішов — і це все змінилося. Тому сьогодні дійсно політична воля. Але поодинці ніхто не справиться. Я ще раз хочу сказати, повинна бути політична воля президента і більшості в парламенті, керівників більшості в парламенті, це з одного боку. А з другого боку, знизу повинна підпирати громадськість, яка повинна мати для цього відповідні інструменти. І от тільки цим тиском зверху і знизу можна реально боротися з корупцією...

Сергій Тігіпко, народний депутат, лідер партії “Сильна Україна”: Я погоджуюсь з тим, що зараз потрібно швидко рухатися, і я погоджуюся з тим, що ідеального закону не вийде. Краще швидко прийняти, і швидко вносити зміни. Якщо Тетяно це зробить, я переконаний, що Верховна Рада зможе розібратися, і все прийняти. Але, я ще раз хочу підкреслити головне — не від цього закону, і не від цих законів залежить те, що буде корупція подолана в країні, чи хоча б зменшена, чи ні. Все буде залежати від політичної волі. Причому, політична воля для мене, це не те, що, ми приймаємо ці закони. Чи ми починаємо приймати ці закони. Політична воля в тому, щоби зібралися керівництво країни, Президент і більшість в парламенті, керівники більшості, і сказала — ми будемо садити своїх колег по партіям, якщо вони будуть піймані на корупції. І саме головне, це сказати, і зробити. От тоді почнеться реальна боротьба з корупцією.

Ведучий: Сергію, ви готові розказати про корупцію серед тих, хто зараз при владі?

Сергій Тігіпко, народний депутат, лідер партії “Сильна Україна”: Я абсолютно знаю де вона криється, і я готовий розповідати про ті Міністерства і відомства, які повинні приймати рішення. Більше того, готовий давати конкретні рішення як це можна зробити. Але, говорити про конкретну особу, я вважаю, повинний той орган, який на це уповноважений. Якщо політики будуть звинувачувати в корупцію конкретну людину, то це буде більше відповідати на якісь політичні, на політичний тиск, і так робити не потрібно. Потрібно, щоб працював закон.

Ведучий: Я звужу питання. Ви готові прийти в Антикорупційне бюро? Ви готові прийти в Генпрокуратуру, і поставити до відома про факти корупції? І назвати імена чиновників, держслужбовців?

Сергій Тігіпко, народний депутат, лідер партії “Сильна Україна”: Я думаю, що політик може це зробити. Але повірте мені, політики не мають тих фактів. Вони знають, умовно кажучи. я можу сказати, що сьогодні іде зловживання по податку на додану вартість. Я можу сказати, що сьогодні там наробляється умовно великі гроші. Величезні гроші. Я можу сказати, як подолати це. Але є конкретний орган, який повинний спіймати за руку. І я вважаю, що політики повинні піднімати ці проблеми, а конкретні люди, які відповідають за це, повинні притягувати до відповідальності».

Інша справа — Кошулинський. На відміну від Луценка й Тігіпка, свободівцю довелося кілька разів поступатися перед пресингом ведучого та журналістів «Плюсів». Саме на тлі запитань Кошулинському ставлення до Тігіпка й Луценка виглядало більш лояльним. Якби ставлення до заготовок і політтехнологічних штампів усіх трьох політиків було б однаковим, виграла б не лише дискусія, а й право глядачів знати хоча б частку правди про всіх.

Що ж стосується Тетяни Чорновол, то вона показала себе найбільш відкритою учасницею дискусії, готовою визнавати свої помилки й слабкості, зокрема такі, що не додають балів політикам. Наприклад, вона прямо визнала, що отримувала разом із чоловіком зарплату в конверті. Тоді як «безробітному» політику Луценку не спало на думку визнати, що похід у парламент разом із дружиною в одному списку виглядає не краще, ніж потрапляння у список Партії регіонів синів Януковича і Пшонки.

«Тетяна Чорновол, радник міністра внутрішніх справ: Я хочу починати з декларації насправді. Тому, що чомусь така несправедливість. Трьох спитали, а мене не спитали. Я була простим журналістом. Ви знаєте, в чому проблема декларацій? Ми не можемо ставити це питання тільки перед політиками. Тому що велика біда в нас насправді по всій Україні. Якщо ви побачите мою декларацію за минулий рік, там суцільні нулі. І що цікаво, що наді мною знущалися з цієї декларації на сторінках тих ЗМІ, де друкувалася. Чому ж я друкувалася, а в мене суцільні нулі? Знаєте чому? Тому що в нас і в ЗМІ платять гроші в конвертах. А щодо мого чоловіка, через політичні репресії він нелегально працював на російському заводі виробництва чіпсів монтажником металоконструкцій. Розумієте? Тому знову-таки тут така справа, що це треба системний підхід. Тобто, ми не можемо вимагати від політиків того, що не вимагають насправді від всього суспільства. Але, звичайно, щодо політично діяльності, то вона є певним дзеркалом. І треба починати, звичайно, з політиків. Але не забувати і про всю іншу систему в країні».

Отже, висновок такий: гострота, об’єктивність та корисність «Права на владу» для інформування глядачів про правдиві мотиви й наміри політиків знизилися. Поки що це не критичний рівень порівняно з конкурентами на інших телеканалах. Хотілося б помилятися, але наближення дня виборів поставить перед творчим колективом ток- шоу простий вибір: остаточно прийняти правила «гри у піддавки» з українськими політиками чи «рвати» усіх підряд, незважаючи на ранги і наближеність до влади.

«Чорне дзеркало», «Інтер», 3 жовтня

Після перегляду другого поспіль випуску «Чорного дзеркала» ми змушені визнати, що Євгеній Кисельов — сильний психолог і непоганий драматург, який вдало прораховує наперед позиції та реакції запрошених учасників. Попри калейдоскопічний характер добору учасників, простежується певний задум автора: показати, якою примарною є межа між людиною — «твариною політичною» і людиною, керованою тваринним інстинктом жадоби влади над собі подібними.

Проте Кисельов навряд чи з цим погодиться і буде апелювати до своїх слів:

«Євгеній Кисельов: В студии программы — Евгений Киселёв, её ведущий. И гости, которых я буду стараться представлять по мере того, как они будут брать слово, хотя обычно у нас с этим некоторые проблемы, потому что слово не дают, слово берут. Иногда одновременно по 3, по 4 человека. Даже не дуэтом, а, знаете, квартетом таким. Я, знаете, расскажу вам, я по субботам, как высплюсь после передачи, иду обычно на рынок, покупаю там всякую снедь. И там у меня своя референтная группа — бабушки, которые там торгуют всякими незамысловатыми товарами аграрного хозяйства. Они всякий раз: “Пане Євгене, яка цікава програма була у вас вчора, но нічого непонятно. Потому что все говорят — и мы переключаемся”. Это электорат, господа, гости дорогие. Это электорат. Поэтому давайте будем не перебивать друг друга, хотя бы постараемся».

З іншого боку, добір спікерів, чергування прямих включень, провокування вербальних беззмістовних баталій між учасниками, некритичне ставлення до брехні та маніпуляцій з боку учасників дозволяє припустити, що ведучий та сценаристи-радники навмисне культивують почуття відрази та неприйняття політиків — представників певних політичних сил. Треба віддати належне й більшості запрошених політиків: як влучно зазначив представник «Правого сектора» Борислав Береза, до участі в «Чорному дзеркалі» їх штовхає честолюбство та марнославство. І цим вдало користуються ведучі та залаштункові сценаристи, провокуючи конфлікти й сварки та вкладаючи в голови глядачів єдину думку: всі політики однакові. А коли всі однакові, то голосувати можна або «за менше зло», або «за своїх».

«Борислав Береза: Я одну ремарку скажу, прошу прощения. Вот каждого из нас сейчас смотрят наши избиратели. И они понимают что они на самом деле голосовать будут не за кандидатов в народные депутаты, а за цирк. Я хочу сказать, вот чем больше цирк, реальный цирк. Какое-то уважение к себе, к людям, к избирателям. Ну по очереди, это же не тяжело. Мы же не за базар сейчас играем. Это напоминает реальный базар. Вы правильно сказали, бабушки правду говорят. И я два раза уже не приходил сюда по одной причине, мне говорят — а что ты туда идешь? Все орут, выглядят по-идиотски, никого не слышно. Ты хочешь таблом поторговать? Или что-то сказать? Выясняется что да, в большинстве многие хотят поторговать».

У зв’язку з цим, у нас є кілька запитань до Кисельова:

1. Чому вже у другій поспіль програмі у студії не представлені колишні регіонали, зокрема з «Опозиційного блоку», які раніше так полюбляли ефіри й «теплі ванни» «Великої політики» ? Чи не є це свідомим прийомом, щоб вигідно позиціювати команду «професіоналів» Бойка — Льовочкіна в очах аудиторії «Інтера»?

2. Чим пояснюється особливий статус кандидатів-мажоритарників Радикальної партії Олега Ляшка (Ігор Моляр 26 вересня, Ярослав Годунок 3 жовтня)? Взагалі, за яким принципом відбираються кандидати-мажоритарники для участі у ток-шоу?

3. Чому інтелектуали (Олександр Пасхавер, Вадим Карасьов, Денис Бродський) змушені відігравати роль статистів? Тоді як експертам, які обслуговують (обслуговували) інтереси власника телеканалу, дають можливість виконувати сольні партії (Кость Бондаренко 26 жовтня). І чому тему АПК вже другу програму поспіль озвучує одна й та ж особа з лобістської організації — Алекс Ліссітса, президент Українського клубу аграрного бізнесу?

4. Чи погодився б Кисельов у ефірі НТВ показати допит «чеченського терориста» лідером ЛДПР Володимиром Жириновським, так само як погодився на допит начебто «коректуальника “ЛНР”» Олегом Ляшком? І чому Кисельов не повідомив гостям студії про місце перебування знімальної групи «Інтера», яка забезпечувала прямий ефір Ляшку в «зоні АТО»? Адже режисери не могли не знати, звідки ведеться трансляція...

5. Чому в ефір «Чорного дзеркала» не запросили жодного представника команди Арсенія Яценюка, яка стала головним цапом-відбувайлом та об’єктом атаки з боку практично всіх присутніх політичних опонентів?

6. Чому тема «постраждалих» від «стихійної народної люстрації» (Пилипишин 26 вересня, Шуфрич 3 жовтня) є більш «важливою та актуальною» для Кисельова й Ліхмана, ніж події на Донбасі, терор бойовиків «ДНР» і «ЛНР» та реальні історії військових і цивільних, котрі пройшли через полон терористів?

Ми були б раді почути аргументовані відповіді авторів «Чорного дзеркала». В іншому разі ми готові, спираючись на фрагменти ток-шоу, показати в подальших оглядах, які саме установки напередодні виборів прагнуть нав’язати глядачам у ток-шоу Кисельова на «Інтері».