Натисніть, щоб розблокувати. Огляд підсумкових тижневиків ICTV, «Україна», «1+1», «Інтер» і 5 каналу за 12 лютого 2017 року
Натисніть, щоб розблокувати. Огляд підсумкових тижневиків ICTV, «Україна», «1+1», «Інтер» і 5 каналу за 12 лютого 2017 року
Тиждень тому ми додали до огляду невеличке відео з добірними моментами з шести «інтерв’ю» голови фракції «Опозиційного блоку» Юрія Бойка, які відбулися в програмі «Подробности недели» на каналі «Інтер» протягом останніх трьох місяців. Відео публіці сподобалось – лише на фейсбуку набрало 28 тисяч переглядів. А вже ввечері 12 лютого на нас в ефірі «Інтера» чекала… чергова розмова Олексія Ліхмана з Юрієм Бойком, яка нічим не відрізнялась від попередніх. Ні, це не жарт.
Можна було б покепкувати з підступного плану опозиційних стратегів, які сподіваються довести парламент до розпуску, щодня повторюючи про його неефективність, і збільшити в майбутньому скликанні частку «Опозиційного блоку», тягаючи його лідера на кожен ефір. Можна було б, якби не знати, що в історії незалежної України спрацьовували й химерніші плани. Щоправда, траплялося це за часів, коли й «Інтер» мав частку не десять, а двадцять і більше відсотків, і «Подробиці тижня» сягали тридцяти… Проте за тих часів «Інтер», попри всю заангажованість, був насамперед засобом масової інформації. Тоді як зараз безперестанним повторенням одних і тих самих пропагандистських посилів та регулярною появою в ефірі тих самих двох-трьох персонажів (окрім Бойка, у студії знов Кирило Куликов, уп’яте за три місяці) канал доводить, що є насамперед інструментом політичної боротьби, засобом пропаганди та піару (антипіару).
Втім, загострення триває й на каналі іншого крила «Опозиційного блоку».
Блокада Ахметграда
Блокадна епопея почалась у «Событиях недели» ще тиждень тому, 5 лютого. За тиждень блокада не припинилась, запаси вугілля на електростанціях Ріната Ахметова тануть, і аргументи його телеканалу стали вагомішими. Перший з них – особисто прем’єр-міністр Володимир Гройсман.
Вже у формулюванні запитання ведучого Олега Панюти блокування залізниці трактоване суто як чинник небезпеки: «В п’ятницю було перекрито ще одну залізничну гілку, про небезпеку зупинки говорять не лише енергетики, а й металурги. Чи має щось уряд робити з цього приводу?». Тема піднімається без жодного бекґраунду, який допоміг би непоінформованому глядачу зрозуміти, про яке блокування йдеться і якою є мотивація тих, хто блокує.
Монолог прем’єра у відповідь тривав понад шість хвилин і містив вичерпний перелік аргументів, чому блокада може бути нищівною для української економіки. Він також зауважує, що контрабанда, звісно, проблема серйозна, але уряд і так непогано з нею бореться (хоча додає, що винних у контрабанді можна було б і покарати, а також контролювати її «в онлайн-режимі»). Наче між іншим українське словосполучення «віялові відключення» прем’єр повторює ще й російською: «веерные отключения, как их называют». Напевно, для тих глядачів, які не впізнають в українській назві прикре явище 90-х. Трохи пізніше Олег Панюта ще раз виразно повторить: «веерные отключения!». Десь посередині тривалого монологу ведучий втрутився із запитанням, чи уряд планує робити щось для розблокування колій, проте прем’єр, схоже, не зрозумів або не схотів зрозуміти запитання, тому сказав іще багато слів про робочі місця та розвиток економіки, але про розблокування – ні слова.
Наступна порція аргументів проти блокади – в сюжеті Валерії Забірко та Юрія Гули. Глядачі вже достатньою мірою налаштовані проти блокади монологом Гройсмана, проте Олег Панюта в підводці до сюжету прямо каже: він про те, «чем еще чревата блокада». На початку сюжету автори символічно дають слово такому собі «Івану, учаснику блокади», який говорить дві неконкретні фрази, що жодним чином не характеризують позицію блокувальників. Після чого автори відразу переходять до повторення повного набору аргументів проти блокади: українські й зареєстровані в Україні підприємства, які страждають і не зможуть платити податки; невдоволення місцевих мешканців; небезпека комунального колапсу та зупинки підприємств на вільній території; «веерные отключения», тепер уже з уст директора «Азовсталі»; новий вишуканий аргумент, що має переконати прихильних до блокади глядачів – мовляв, вугілля доведеться купувати в Росії, тож виграє від блокади саме вона Характерно, що «експертами» в сюжеті є топ-менеджери підприємств Ріната Ахметова. Нарешті, останній аргумент – мовляв, імпортне вугілля вдвічі дорожче. Звідки ця цифра, не зрозуміло; також глядачам пояснюють, що за блокаду доведеться заплатити додаткові 15-20 мільярдів гривень із державного бюджету. Ці цифри, походження яких також не зрозуміле, повторює політкоментатор Олександр Палій.
Після такої артпідготовки можна було б чекати, що колектив інформаційної служби каналу «Україна» звернеться з блакитних екранів до президента, міністра внутрішніх справ і генпрокурора з вимогою негайно розігнати блокаду. Але ні – резолютивна частина сюжету на диво неконкретна. «В Верховной Раде предлагают поставить точку в блокадном вопросе с помощью специального закона. Блокаду железнодорожных путей как метод давления на власть депутаты категорически не поддерживают», – розповідає авторка й наводить синхрони двох нардепів від фракції Блоку Петра Порошенка: Максима Єфімова та Тетяни Ричкової. Перший каже, що треба скликати Раду національної безпеки і оборони і «это нужно принимать»; друга – що РНБО проведе круглий стіл із представниками влади та блокувальниками, а Президент зробить щось, щоби вирішити це питання.
То про що ж ідеться в законі, який збираються прийняти? Як саме він вирішує проблему блокування залізниці? Що саме пропонують зробити президенту? Про це глядачам «України» знати, напевно, не треба. На кінець автори констатують, що «хотя прокуратура уже открыла два уголовных дела, к ответственности пока никто не привлечён».
«Час. Підсумки тижня» на 5 каналі присвятив блокаді сюжет із експресивною підводкою Віталія Гайдукевича.
«Якщо складну проблему вам пропонують вирішити простими методами, скоріш за все, вас хочуть надурити. Блокада залізниці. Що бачить глядач? Певна кількість людей у камуфляжі і кілька регулярно скандальних політиків оголошують війну за все хороше проти всього поганого. Чого глядач не бачить? Маніпуляції. Бо блокувальники досі мовчать про те, як і де окуповані території критично залежать від нас і де ми так само критично залежимо від них».
Як бачимо, в цьому випадку глядачам також іще до початку сюжету пояснити, хто хороша, а хто погана сторона, і як ставитись до блокувальників. Авторка матеріалу Ірина Герасимова на секундочку дає слово представникові штабу блокади, який вимовляє «Це бізнес на крові», а потім пояснює їхню логіку своїми словами: «А з ворогом бізнесу бути не може, вирішили активісти і ветерани, які наприкінці січня перекрили залізничний рух у Золотому на Луганщині». Далі вона починає давати оцінки: «На початку тижня ідея блокади набула ознак політичного піару після появи в Бахмуті, де активісти перекрили дорогу, народних депутатів Семенченка та Парасюка. А так звані тітушки, які приїхали для розгону блокувальників, і ляпаси по обличчі очільника поліції Донецької області перетворили блокаду на абсурд».
Давати слово «регулярно скандальним депутатам» журналістка явно не хоче, натомість, розповідаючи про боротьбу з контрабандою на лінії розмежування, далі знову переказує їхню позицію своїми словами: «Прихильники блокади переконані: таких перевірок недостатньо і обмеження мають бути набагато жорстокіші, а головне – Україна має припинити будь-які економічні відносини з тими, що за лінією розмежування». Далі виявляються цікаві факти: «В уряді пояснюють: де-юре з терористами ніхто не торгує, є бізнес-відносини з тими компаніями, які зареєстровані на території України і платять податки в державний бюджет. Але де-факто визнають: домовленості з бойовиками про безперешкодну економічну співпрацю з підприємствами, які вони контролюють, таки ведуться… Виходить, що фактично Україна постачає воду зокрема й терористам, але юридично ця господарча діяльність не лише законна, але й оплачувана. Аналогічне пояснення має уряд і в ситуації з вугільною співпрацею». Далі журналістка пояснює: якщо перестати співпрацювати з самопроголошеною адміністрацією окупованих територій, без світла може залишитись, наприклад, Маріуполь.
І раптом різка зміна вектору аргументації: «Торгівля з цими територіями – це єдиний козир, який є в кишені в України під час дипломатичних переговорів», – цитата аналітика фонду «Демократичні ініціативи» Марії Золкіної. Проте вона ж констатує, що соціологічні опитування засвідчують, що українці не підтримують ідею торгівельних та економічних зв’язків з окупованими територіями.
Далі Ірина Герасимова знаходить винних: владу, яка не ухвалила закон про окуповані території та зміни до кримінального кодексу, а також не диверсифікувала джерела отримання енергоносіїв та електрики. І позаяк під кінець сюжету виявилось, що винні не так блокувальники, як влада, то Віталію Гайдукевичу довелось додати: «…Підбивати армію на будь-які протести – це злочин. Одні вояки прийдуть за мітинг, інші проти мітингу. Що далі? Відкриваємо Вікіпедію і дивимось “Бій під Мотовилівкою”. Армія має бути поза політикою і крапка».
Ми відкрили й подивились: бій під Мотовилівкою – невелика, але вирішальна битва між збройними силами Гетьманату Скоропадського та армією Директорії УНР, після якої режим гетьмана завалився. Дякуємо за просвітництво, але не зайвим було б пояснити, хто підбиває армію на протести – в сюжеті про це нічого не було. Так само, як і мотивація блокувальників, окрім загальних тез у викладі авторки, залишилась за кадром. Хоча в порівнянні з алармістським сюжетом «України» тут значно більше різнобічної інформації, що дозволяє зрозуміти ситуацію.
У сюжеті Сергія Антонова у «Фактах тижня» на ICTV синхрони блокувальників є. І не лише синхрони, а кадри перепалок і конфліктів, що засвідчують бурхливість конфлікту.
Це єдиний матеріал, що побудований на протиставленні позицій організаторів блокади та влади. Щоправда, через поверховість викладу і скандалізацію – хроніка ляпасів і бійок зайняла півсюжету – зміст цих позицій так і не розкритий достатньою мірою. Після цитати зі звернення блокувальників починає видаватися, що маятник авторської прихильності хитнувся в їхній бік – утім, для балансу далі озвучено суми збитків від блокади. У підсумку «Факти тижня» були єдиним тижневиком, де організатори блокади мали хоч якийсь, але голос.
Такий Донбас нам не потрібен
Критики блокади називають її кремлівською технологією, покликаною послабити Україну та ще надійніше відгородити від неї окуповані території. Що ж, тим часом деякі наші колеги-журналісти роблять те саме без кремлівської намови – з власної волі. Наприклад, ставлячи під сумнів територіальну цілісність України та подаючи необхідність відновлення контролю над окупованою частиною як дискусійне питання.
Нагодою для цього стало вбивство Михайла «Ґіві» Толстих, одного з ватажків сепаратистів.
Сюжет Руслана Харченка в «ТСН.Тижні» на каналі «1+1» починається з кадрів пострілу з вогнемета «Джміль» та спаленого кабінету Ґіві під музику «Політ джмеля». Наступний кадр – юрба людей на площі:
«Це будівля Оперного театру. А ці кілька тисяч – не любителі “Жизелі” чи “Лебединого озера”. Вони зібралися тут на іншу виставу – у головній ролі донецький бойовик Ґіві». Великим планом – обличчя кількох літніх жінок із квітами, що плачуть. Синхрон однієї: «Дети, которые пришли нас защищать. Они пришли совершенно не ради своей славы. Они пришли не ради себя».
Далі журналіст трохи глумиться над «Мішкою Толстих» і дає зрозуміти, що люди прийшли на похорон не просто так: «Надто вже багато свідчень про рознарядки на похорон для бюджетників, шкіл і вишів. А найголовніше – версія, що загинув Мішка ганебною навіть для нинішнього Донбасу смертю, плутає всі карти пропагандистам Кремля. Не ліпиться з нього герой…».
Далі, користуючись коментарями «колишнього співробітника СБУ» Івана Ступака, журналіст дотепно доводить, що версія про ліквідацію Ґіві українськими спецслужбами – безглузда. Натомість, версія про те, що вбили свої, правдоподібніша. Не менш дотепно жартує про Зоряна і Шкіряка, зокрема й разом із самим Шкіряком, та посилається на матеріал «Новой газеты», що начебто доводить версію «вбили свої». На тому, що версія будується на розмові в соцмережах із людиною, яка назвалась одним із бойовиків, не наголошує. Посеред сюжету знов зринають кадри похорону бойовика під «Політ джмеля».
«Усі вони пішаки на шахівниці Кремля, – розмірковує Руслан Харченко. – Для російських ляльководів важливі так звані герої, коли вони мертві. Бо вже нічого не скажуть. Зокрема і щодо збитого літака МН-17. До того ж, одіозні бойовики заважають іншому кремлівському плану – виборам на Донбасі. Відвертих убивць Україна не визнає ніколи, а з менш помітними номер може і пройти». Це припущення підтверджується синхроном політкоментатора Тараса Березовця.
І ось нарешті квінтесенція: «Тож уся ця так звана вистава у траурній донецькій опері ще далека від свого фіналу. І Захарченко, і Плотницький точно це знають. Залишилося зрозуміти – чи готові ми прийняти додому такий Донбас.
Синхрон жінки: «Он в раю!».
На словах «такий Донбас» на екрані промайнула черга людей, охочих попрощатись із Ґіві – тих самих, що їх, за словами Руслана Харченка, вигнали на похорон примусово.
За Конституцією до складу України входять Донецька і Луганська області, а також Автономна республіка Крим. Суверенітет України поширюється на всю її територію, і тимчасова окупація силами російських інтервентів та місцевих бойовиків-сепаратистів жодною мірою не робить частину цієї території не українською. Й не знімає з України відповідальності за всю територію і всіх громадян, незалежно від їхнього ставлення до небіжчика Толстих. А отже, намагання подати «Донбас» в образі невдячних фанатів «русского мира», яких ми ще подумаємо, приймати чи не приймати назад – маніпуляція, вигідна якраз окупантові.
У схожому тоні висловлюється і «Час. Підсумки тижня» на 5 каналі. У підводці до сюжету Дар’ї Феденко Віталій Гайдукевич говорить: «Хто має опікуватись проблемами людей, які перебувають на окупованих територіях? Україна чи окупанти, як де-юре, в принципі, заведено у світі? Напевно, що ми маємо підтримувати наших, які тимчасово перебувають там серед чужаків, але як перевіриш: той, кого ти підтримуєш – це наш чи той, хто раніше кричав “Путін, прийди!”, а тепер отримує пенсію і тут, і там».
Конституція України, знову ж таки, гарантує громадянам свободу політичних поглядів і не заохочує поділу на «наших» та «інших» за тією ознакою, кликав чи не кликав громадянин Путіна на українську землю. Та, як це часто буває в цій програмі, ефектна підводка передує спокійному та інформативному сюжетові. Напруга відчувається хіба що у цьому пасажі:
«Київ поклав на військово-цивільні адміністрації ведення діалогу з мешканцями окупованих територій. Мають організовувати спільні культурні та спортивні заходи.
Павло Жебрівський, голова Донецької ОВЦА: З ким культурні заходи? З громадянами? Да. Тобто громадяни сюди приїжджають і вони, безумовно, тут працюють. З ким я маю контактувати? З так званою ДНР?». Напевно, якщо вимога «Києва» не зрозуміла ні авторці, ні голові ОВЦА, слід було звернутись до органу, який видав таке розпорядження, по тлумачення. Та загалом Дар’я Феденко зважено розповідає про те, як законна влада взаємодіє з мешканцями окупованих територій.
Все добре, аж поки не доходить до переказування фейсбука.
«Як самі мешканці тимчасово окупованих територій сприймають документ, який писали для них? Ми попросили членів закритої спільноти, які нині живуть у Донецьку, відповісти на це запитання. Люди цікавляться, як гарантуватимуть безпеку учасникам спільних культурних та спортивних заходів. Адже після повернення в окупацію в них можуть виникнути проблеми з так званою владою…» Ось хороше запитання, яке можна було поставити Павлові Жебрівському або авторам приписів із «Києва». Далі:
«…Дистанційну освіту і впровадження центрів оформлення документів на пунктах пропуску мешканців непідконтрольної території сприймають схвально, лише побоюються, що в цих центрах документи будуть оформлювати вороги України, які відкрито симпатизують бойовикам. Дехто ж побоюється, щоб цей план не став кроком до легалізації ОРДЛО. Цитую: “Треба не у м’яча з сепаратистами ганяти, а повертати українську землю”».
Кілька мільйонів людей, що мешкають в окупованих частинах Луганської та Донецької областей, не поділяються чітко на «патріотів» і «сепаратистів». У людей можуть бути різні погляди або не бути ніяких; численні вокспопи та враження людей, що їздили на окуповані території, свідчать про те, що значна частина тамтешніх мешканців узагалі не має визначених симпатій, а лише хоче, щоб усе закінчилось. Хоча, звісно, частина активно підтримує окупантів і самопроголошену владу, а інша частина активно прихильна до влади законної. Саме ця остання категорія мешканців Донеччини вкупі з переселенцями, волонтерами і журналістами і входить до закритої групи, в якій журналістка 5 каналу поставила своє запитання. Таким чином, подавати їхні дописи (вірніше, дописи тих, хто не боїться висловлюватись – найбільш затяті фігурують під нікнеймами, які, втім, не гарантують безпеки) як репрезентативне відображення думки мешканців Донбасу – це, на жаль, маніпуляція. Або ж wishful thinking, видавання бажаного за дійсне.
Прагнення журналістів»програм для думання» – підсумкових тижневиків – ділити абстрактних мешканців окупованих територій на «наших» та «їхніх», цікавитись думкою лише однієї частини або й взагалі сумніватись у тому, чи потрібні нам ці території, раз там є люди, що плачуть за Ґіві – небезпечний симптом. Щонайменше – переважання емоцій над логікою.
Корупціонер Шредингера
Призначення Сергія Князєва головою Нацполіції тижневики оцінили не просто неоднозначно – декого ця тема неабияк спантеличила. Уявіть себе, наприклад, на місці творців «Подробностей недели». Кадрове рішення Авакова хвалити на цьому каналі неможливо в принципі і, згідно з генеральною лінією «політики партії», тобто власників каналу, слід розкритикувати. Водночас Князєв – якраз із тих старих міліцейських кадрів, за повернення яких, на противагу грузинським легіонерам, так наполегливо агітував «Інтер» вустами журналістів та студійних коментаторів. Урешті перший аргумент переважив: призначення Князєва коментували за принципом «нічого хорошого не може йти від Авакова».
Бекґраунд нового начальника поліції ведучий Олексій Ліхман окреслив так: «Дать бой мафии на янтарных клондайках Полесья пытался и новый глава Нацполиции Сергей Князев. Правда, боролся он с нелегальным бизнесом в Ровенской области совсем недолго, около полугода, и без особых побед…». Версія цікава тим, що повністю суперечить історії, поширюваній групою підтримки МВС, про те, що Князєву легко вдалося припинити нелегальний видобутук бурштину.
Далі слово дається Ігореві Луценку, депутату від «Батьківщини», який, не маючи нічого проти Князєва особисто, критикує принцип його призначення: «Конкурс як такий, я вважаю, не відбувався. Аваков просто призначив своїх друзів у комісію, тобто це була комісія друзів Авакова, яка відбирала відповідно того, хто Авакову любий. Кандидатура, що пройшла, є близькою до Авакова. Я вважаю, що так не має бути, оскільки все-таки на цю посаду призначає Кабінет Міністрів. Необхідно, щоб це був відкритий захід, і щоб дійсно всі, а не тільки друзі Авакова, могли позмагатися». Далі – сюжет Олени Мітясової, з підводки до якого розуміємо, що, знову ж таки, проти Князєва особисто «Інтер» нічого не має, але загальна ситуація в МВС, до якої довів Аваков та «грузини», катастрофічна. Журналістка вкотре вже висміює патрульну поліцію за популярність, яка стимулювала людей робити з «копами» фото, і в кінці сюжету риторично запитує: «Может ли новый глава полиции реформировать недореформированное и превратить сто тысяч моделей для селфи в профессиональных стражей порядка?».
Відповідь, звісно, на «Інтері» - «ні», і для гарного формулювання цього «ні» до студії «Подробностей недели» запросили Кирила Куликова, якого знов представили «керівником Інтерполу в Україні»; можливо, це звання, як Президент України, залишається за людиною довічно? У парі з Куликовим у студії виступав народний депутат Андрій Іллєнко, «свободівець» і не менш запеклий критик чинного керівництва МВС. Під час розмови глядачам показали досьє на Князєва, загалом, якщо не враховувати згадки про незадеклароване майно колишньої дружини, позитивне: «Сергея Князева называют хорошим кризис-менеджером и оперативником с солидным стажем». Усе це, щоправда, тільки для того, щоб зайвий раз констатувати, що без зміни системи (читай – Авакова) ніякий Князєв нічого не зробить. У процесі доведення цього факту Кирило Куликов двічі повторив, що з фронту приїхало чимало людей зі зброєю, які тепер займаються рекетом і грабують будинки… Словом, церемонія мочіння Авакова на каналі пройшла за класичним сценарієм.
«Факти тижня» ICTV, що почали випуск із призначення нового начальника поліції, були до Князєва менш критичні, хоча перелік справ, за які він відповідав («перестрілка в Мукачевому, де Правий сектор з’ясовував стосунки з місцевим бізнесом; криваві бої за бурштин у рівненських надрах, що перетворюють ліси на місячні пейзажі; контрабанда в прифронтовій зоні») промовистий: жодна з проблем не сприймається аудиторією як ефективно вирішена. Тут відразу повідомили про скандал із декларацією, проте й характеристику – це вже в сюжеті Володимира Соколова – дали позитивну: «досвідчений оперативник, кандидат юридичних наук, орденоносець і в свої сорок п’ять уже навіть генерал». Далі зі слів рівненського активіста дізнаємося, що нелегальний видобуток бурштину Князєву припинити таки вдалося, а ще – затримати величезну партію контрабанди. Втім, цей позитив відразу збалансований негативом: нардеп Віктор Чумак констатує, що перемога була тимчасовою, і видобуток бурштину відновився. Загалом аргументи умовно «за» Князєва в матеріалі переважують, хоча чимало уваги автор приділив і скандальному майну, і тому факту, що Князєв – явна креатура Авакова. По завершенні сюжету Оксана Соколова повідомила глядачів, що Князєв не виправдав її сподівань, не погодившись прийти до студії «Фактів тижня».
Ну, а переможець у конкурсі найекзотичніших принципів оцінки новопризначеного начальника поліції – ведучий програми «Час. Підсумки тижня» Віталій Гайдукевич. «Досі немає відповіді на найпростіше, напевно, запитання: чи можна лишатися чесною і чистою людиною, прослуживши двадцять п’ять років у корумпованій українській міліції. І не просто людина служила, а й зробила кар’єру», – констатував він у підводці до традиційно виваженого і збалансованого (напевно, найґрунтовнішого на цю тему) сюжету Юлії Божко. За цією логікою всі ми корупціонери, позаяк відповіді на запитання, чи можливо залишатися чесною і чистою людиною і не вмерти з голоду в тотально корумпованій Україні, теж немає.
І про хороше
Якщо «Факти тижня» на ICTV чомусь побачили в румунських протестах «страшний сон Кремля – багатотисячний Майдан», і в сюжеті на цю тему занадто заглибились у подробиці конфлікту, то Сергієві Барбу з 5 каналу вдалося лаконічно та чітко змалювати ситуацію, співвідносячи – без перекручень і маніпуляцій – її з українськими реаліями:
Особливо важливий момент, не зрозумілий з матеріалів інших каналів – те, що протести є наслідком не розгулу корупції в Румунії, а якраз ефективної боротьби з нею, що підняла планку вимог суспільства до чистоплотності політиків.
Натомість, «Факти тижня» зацікавили сюжетом Ярослава Мінервіна про те, як легко стежити за кожним із нас:
Під час підводки Сергій Кудімов здивував Оксану Соколову тим, що її знімають приховані камери. А авторові сюжету вдалося простежити за піддослідним героєм загальнодоступними методами. Щоправда, все почалося з програми-шпигуна, яку герой міг би й не встановлювати… Але порція здорової параної глядачам не завадить.
Попри те, що «Подробности недели» являли собою коктейль з антиаваковських проповідей з Кирилом Куликовим у головній ролі, шаблонних нарікань на неефективність Верховної Ради з Юрієм Бойком у якості вишеньки на торті, та вторинних сюжетів про житлово-комунальні злидні, «Інтер» також є за що похвалити. А саме за прямі включення. Їх у програмі було два: Тетяна Логунова з Німеччини розповіла про Мюнхенську конференцію з безпеки й підготовку до виборів там, а Руслан Смещук із Маріуполя – про ситуацію в зоні бойових дій на Донбасі. Олексій Ліхман, вислухавши звіт колеги, сказав: «главное, чтобы к Мюнхенской конференции боевики не подготовили для Украины очередной сюрприз в виде еще большего усиления обстрелов», і це був той рідкісний момент, коли за словами ведучого не відчувалося жодного політично-кон’юнктурного підтексту.
Ольга Кашпор у «ТСН. Тижні» не полишає важливу для суспільства тему цін на ліки. Вона з’ясувала, що після запровадження Міністерством охорони здоров’я граничних тарифів деякі ліки просто перестали продавати:
І ще одна тема, яку в «ТСН. Тиждень» раніше піднімали в дещо скандальному ключі, але тепер продовжують у конструктивному – безпритульні тварини та притулки для них. Станіслав Ясинський зробив огляд західного досвіду порятунку й утримання таких тварин та співставив його з катастрофічними українськими реаліями.
Знайшлася світла пляма й у переповненому піаром ДТЕК і Ріната Ахметова, паркетом Порошенка, Гройсмана і джинсою Ляшка випуску «События недели» на каналі «Україна»: важливий сюжет Віталія Литвина про якість автобусних перевезень:
Попутником-піддослідним кореспондента «України» став колега з каналу ZIK (під прикриттям) Мирослав Ганущак. Разом вони проїхали з Києва до Прикарпаття й назад, та ще й – для порівняння – покаталися Польщею на тамтешніх набагато вигідніших і дешевших автобусах. Результат вийшов промовистий. Трохи менш яскравий, але корисний за змістом матеріал Максима Урлапова про наслідки підвищення мінімальної зарплати теж зачепив якість автобусних перевезень, щоправда, лише приміських.