В останній передноворічний вікенд перед тижневиками стояв непростий вибір: з одного боку, традиція вимагає підбивати підсумки року, перш ніж попрощатись із глядачами на кількатижневі канікули (це почасти зробили «1+1», ICTV та «Україна»). З іншого, тиждень був надзвичайно багатий на важливі події, варті докладного висвітлення, і з третього,  головною подією 25 грудня, на якій була зосереджена увага, принаймні, онлайн-аудиторії, стала аварія російського літака над Чорним Морем. Висвітлити цю подію оперативно було вкрай складно, проте й не відреагувати на неї не можна. Найоригінальніше вчинив «Час. Підсумки тижня» на 5 каналі: про затонулий біля Сочі літак повідомили в самому кінці випуску, а наступний запланували на вечір 1 січня.

Націоналізація: від блага до злочину

За тиждень до того, 18 грудня, у випуску «Подробностей недели» з’явилось повідомлення – з посиланням на неназване джерело – про те, що «Приватбанк» може перейти у власність держави. З огляду на те, що «Інтер» не один рік торпедував бізнес Ігоря Коломойського, зокрема й намагаючись підірвати довіру до «Приватбанку», це повідомлення частиною глядачів могло сприйнятися цілком у дусі чергового крику «вовки!». Проте саме воно виявилося єдиним влучним прогнозом події, яка сталась за дві години по завершенні ефіру: націоналізації «Приватбанку».

ICTV і «Україна» розпочали з цієї теми випуски своїх тижневиків 25 грудня. Обидва канали свого часу, коли сурма кликала до бою, працювали у зв’язці з «Інтером» на дискредитацію бізнесу Коломойського. Втім, це було давно – тепер їхні матеріали відносно нейтральні.

Головний меседж сюжету Ярослава Мінервіна з «Фактів тижня» ICTV – небезпека була великою, але все скінчилося добре і відбулося легше, ніж передбачалося. В чому саме полягала небезпека, глядачам передбачливо не пояснюють; є лише натяк на те, що банку можна було дати піти на дно, але що сталося б у цьому випадку – додумуйте, мовляв, самі. Заступниця голови Національного банку України Катерина Рожкова, характеризуючи загрозливу ситуацію, що підштовхнула державу до націоналізації «Приватбанку», говорить: «Напередодні, у п’ятницю, ми бачили, що коррахунок «Приватбанку» знизився вже до неможливого. І ми бачили, що вже є картотека. Тобто не проведені платежі. Якби, скажімо, в понеділок банк, відкрившись із таким коррахунком, не зміг поповнити свої банкомати, провести платежі, це був ризик паніки». Тут би пояснити простим смертним, що таке «коррахунок» і «картотека», і чим те, що відбувалось біля банкоматів 19 грудня, відрізнялось від паніки.

М’яко та обережно описує журналіст «Фактів тижня» претензії Коломойського до Нацбанку, який начебто цілеспрямовано «топив» «Приватбанк», і протиставляє цьому поясненню думку експерта Еріка Наймана: «В проигрыше собственник не остался, потому что с 2014 года он методично выводил деньги из "Приватбанка". На самом деле, уже и к 2014 году он имел, по сути, бесплатный банк. Потому что вся бизнес-модель "Приватбанка" была построена на том, чтобы собрать депозиты с населения и ввести в собственные компании».  Він же прогнозує закриття частини відділень «Приватбанку», яких, на думку експерта, забагато.

«События недели» каналу «Україна» висвітлили головну подію тижня сухо й лаконічно. Місця для позиції Коломойського, який звинуватив у бідах свого колишнього банку НБУ, в повідомленні не знайшлося; натомість, є тут синхрони двох улюбленців «України», голови Нацбанку Валерії Гонтарєвої та президента Петра Порошенка. Про останнього зазначено, що він подбає про вкладників «Приватбанку», двічі – раз непрямою, раз прямою мовою:

«…для того, чтобы не оставить повода для волнения, с подачи президента Петра Порошенко был принят специальный закон, дающий стопроцентные гарантии вкладчикам Привата:

Петро Порошенко: Для посилення захисту вкладників «Приватбанку» в якості невідкладного я подав до Верховної Ради законопроект, який надає додаткові гарантії вкладів громадян у цій установі. Вони будуть такі ж самі, як і для Ощадбанку». Немає в сюжеті каналу ні причин, ні передісторії вимушеної націоналізації «Приватбанку», яка подається як подія, по-перше, прогнозована, по-друге, абсолютно позитивна.

Для того, щоб повідомити, що найбільший банк України вже не належить Ігореві Коломойському, тижневик телеканалу Коломойського – «1+1» -  чекав 53 хвилини. Матеріал під заголовком «Операція Націоналізація» у «ТСН. Тижні» дванадцятий. І ситуація з націоналізацією «Приватбанку» тут має зовсім інший вигляд:

«Бігли витрясати банкомати цього тижня і зовсім небагаті українці. Після того, як на ранок понеділка раптом дізналися: найбільший приватний банк країни держава таки забрала собі. Про це, за словами чиновників, попросили самі власники банку. Бо певні, що «Приват» став жертвою чи не найбільшої інформаційної атаки на банки в історії України. Щодня вкладники знімали лише із приватівських банкоматів по 2 мільярди гривень. Але хто влаштував панічний напад? І що чекає на банк і 20 мільйонів його укладників далі? Ситуацію на кінець тижня проаналізував Олександр Романюк, який уже знає, до чого тут рейдерство, зловмисний Нацбанк і нова приватизація націоналізованого «Привату».

Версія «1+1» дуже сильно відрізняється від історії, яку розповідають інші канали. По-перше, для «плюсів» усе почалося лише за два тижні до моменту націоналізації, коли в соціальних мережах з’явилась інформація про близький крах «Приватбанку». Далі все просто: «Українці щодня знімали з банкоматів «Привату» по 2 мільярди гривень. Сума просто захмарна. Уявіть, усі банкомати «Привату» максимум за день можуть видати саме ці 2 мільярди. Помножте цю суму на всі дні паніки і зрозумієте, що такого напливу не витримав би жоден інший банк».

Експертів, готових підтвердити, що системні проблеми в цілком здоровому і благополучному банку викликала дезінформація в соцмережах, вирішили не шукати. Натомість, пояснюють, чому так важливо було втрутитись державі: «Втрутились, бо «Приват» ключовий для економіки. Його клієнти - майже 20 мільйонів українців та половина підприємств, що працюють у державі. Але й кажуть, між зобов’язаннями та активами банку утворилася дірка майже 150 мільярдів гривень. Це загрожувало крахом економіки. Окрім того, про націоналізацію державу попросили власники банку після найжорсткішої інформаційної атаки на банк в історії країни». Але невдячні вкладники все ніяк не заспокоюються: «А хтось же і далі вичищав банкомати «Привату». Хтось скуповував валюту. Курс стрибнув до гори. Не в останню чергу тому, що попередній досвід націоналізації був не надто успішний для держави. Націоналізований «Родовід» ліквідували, навіть не повернувши вкладених у нього коштів. Банк «Київ» приєднали до «Укргазбанку». Останній – єдиний прибутковий націоналізований банк. Однак, усі його активи лише втричі більше, аніж два останні тижні українці зняли їх з «Привату». Тому всі чекали, а що ж буде далі?».

А далі на «плюсах» була розлога відповідь топ-менеджера «Приватбанку» Олександра Дубілета, який заперечує всі закиди Нацбанку. В тому, що правдивою є саме Дубілетова версія, журналіст Олександр Романюк не сумнівається і глядачам теж пропонує не сумніватись: «…коли паніка остаточно вщухає, говорити починає колишній менеджмент «Привату». Каже, чекає, поки ситуація заспокоїться, аби не піддавати ризику вкладників. Але просто мусять розвінчати те, що наговорили деякі високопосадовці під час операції «Націоналізація».

Міф перший. Дірка у 140 мільярдів. На перший погляд усе просто. За новими нормативами НБУ кожну гривню боргу банк мав би підкріплювати реальними гривнями чи майном. От тільки НБУ протрактували цю заставу дуже специфічно, каже Олександр Дубілет. Замість міжнародних норм створив свої і те, що коштує мільярди, у його паперах стало коштувати нуль…».

І так далі. Кілька хвилин «ТСН. Тиждень» працює в режимі прес-служби Ігоря Коломойського (його цитати тут також будуть). Відповідь на закиди держави вкрай детальна й багатослівна. Зрештою, звучить і ключове слово «рейдерство»: «Тож чи можна було б врятувати банк інакше? Колишній менеджмент твердить – так. Мовляв, Нацбанк не заспокоював населення під час інформаційних атак на банк, міняв умови для заставленого майна. Навіщо? Мають лише версії. Або заради зачищення ринку від конкурентів, або ж для перерозподілу власності. Таке собі рейдерство». Коломойський звинувачує у веденні гри проти «Приватбанку» особисто Гонтареву, і журналіст також не ставить це під сумнів, а  навпаки – підтверджує: «…головне, аби нова галузь економіки, яку створила Валерія Гонтарєва, під назвою «ліквідація банків» і тисячі підозрілих спеціалістів цієї галузі не змогли дістатися до цього ласого шматка країни, яким був, і поки що залишається «Приватбанк». Бо на разі головним наслідком перерозподілу банківського ринку між державою і приватним сектором є радикальне збільшення частки російських банків». Ось і рука Москви.

Зовсім під іншим кутом пропонує подивитись на цю ситуацію «Інтер». «…еще одна тема, напрямую связанная и с бюджетом, со стабильностью - национализация "Приватбанка". По оценкам Национального банка, за это решение каждый украинец заплатит 3000 гривен. Во столько, если не больше, обойдется покрытие государством дыры в одном из самых крупных частных банков. Национализацией "ПриватБанка" государство практически завершило очистку банковской системы. Ну, по крайней мере, такова официальная версия», – говорить у підводці ведучий «Подробностей недели» Олексій Ліхман, не уточнюючи, в якій формі з кожного українця «стягуватимуть» ці три тисячі.

З дірою в півтораста мільярдів у «Інтера» все просто. За версією авторки сюжету Павлини Василенко,  діра є, хоч би скільки її існування заперечували колишні власники: «Государственным "ПриватБанк" стал за одну гривню. Но вот дыра в самом финучреждении, по предварительным подсчетам, составляет почти 150 миллиардов гривен, хотя бывшие руководители банка это отрицают. А в Минфине пока не спешат с оценками, но если что - "латать дыры" в "Привате" готовы». Цікаво, звісно, на чиї попередні підрахунки посилається журналістка.  Ані синхронів, ані цитат колишнього керівництва і власника «Приватбанку» в матеріалі немає.

Загалом «Приватбанку» присвячена лише частина сюжету, в якому журналістка намагається дати панорамну картину чистки в банківській сфері. Довіру до її висновків істотно підриває присутність у сюжеті коментарів Олександра Охріменка – людини, титрованої як «фінансовий аналітик», насправді ж відомої своєю проросійською реакційною позицією (такий собі, сказати б, Михайло Погребинський від економіки; щоб скласти уявлення, подивіться хоча б це). Втім, перебіг націоналізації «Приватбанку» Охріменко спрогнозував доволі точно – щоправда, з чудернацьким посиланням на «один сайт».

На завершення сюжету – відносно песимістичний висновок: «Сколько банков лопнет ещё? Финансисты говорят - немного. Банковская революция, банкоцид, банкопад, скорее, уже позади. Но перезагрузка системы в самом разгаре. Возможно, именно для этого в Фонде гарантирования приберегли 7 с половиной миллиардов гривен, вдвое больше, нежели нужно выплатить».

Не знати, що гірше – коли журналісти звертаються до заангажованих, упереджених експертів, видаючи їхню думку за узагальнену незалежну експертну думку, чи коли починають робити експертні висновки самі. Принаймні, Віталію Гайдукевичу було б  краще, напевно, втриматись від того, що він сказав про «Приватбанк» у підводці до сюжету Сергія Барбу. Аж надто це схоже на «воду», якою несумлінні студенти наповнюють свої курсові роботи для збільшення обсягу: 

«Вперше приватний, системний, найбільший банк країни націоналізується. За тиждень було багато що з цієї теми сказано і зроблено. Напевно, зараз, у неділю, можна лише акцентувати на деяких речах. Перше: спроби розкрутити паніку довкола цього процесу і завалити банк провалилися. Передача відбулась, вона була чіткою, швидкою і доволі якісною. Затримка з сервісами була, але вона була мінімальною,  хоча кілька днів із Привату виймали по два мільярди гривень готівкою. Можливо, навіть так. Точкові проблеми, скоріш за все, будуть і надалі. Але навряд чи вони будуть масовими. Сам факт націоналізації великого проблемного банку був схвально сприйнятий донорами України і європейськими партнерами Києва, і це важливо. Зверніть увагу: щойно стало відомо, що Приват далі певний відрізок свого існування – певний, не постійно – буде жити у статусі державного, Італії порадили зробити так, як зробила Україна: націоналізувати свій проблемний банк… Ясна річ, попереду у банку можуть бути і кепські справи, якщо не буде, припустімо, справлятися нове керівництво. Та й питання, як так Приват докотився до таких провалів, також залишається відкритим. Тож, скоріш за все, в цій історії ставити крапку ще зарано.

Те, що, виголошуючи все це, зазвичай жвавий і виразний Віталій Гайдукевич весь час затинався й зазирав до папірця, аж ніяк не додавало дивному спічу натуральності. Втім, колега Гайдукевича Сергій Барбу пішов іще далі: свій сюжет про ситуацію з «Приватбанком» він почав із вуличного опитування, респонденти якого розмірковують про те, треба чи не треба було націоналізувати банк. Хоча загалом сюжет є найбільш збалансованим у порівнянні з матеріалами інших тижневиків. Тут є позиція держави, схвальні відгуки міжнародних партнерів, нарікання Коломойського та менеджменту «Приватбанку», а також коментар  Юрія Ніколова з «Наших грошей», який наводить докази того, що приватівські гроші виводились. А інвестиційний банкір Сергій Фурса дає ще глибший екскурс в передісторію проблем «Приватбанку». Втім, компетентний і якісно зроблений матеріал Сергія Барбу ще дужче контрастує з багатослівною прелюдією Гайдукевича. Іноді краще підводити сюжети коротко.

Зустрів старого друга

11 грудня гостем ефіру «Подробностей недели» на «Інтері» був Юрій Бойко, голова фракції «Опозиційного блоку» та партнер Сергія Льовочкіна та Дмитра Фірташа, співвласників телеканалу. «Посмотрим, чем закончатся четыре последних рабочих дня Верховной Рады. Думаю, что мы ещё успеем это обсудить до конца года в нашем же эфире», – сказав тоді гостю ведучий Олексій Ліхман, і Бойко відповів: «надеюсь».

Надії не були марними: за два тижні, 25 грудня, Бойко знов у студії інтерівського тижневика. 

За словами Ліхмана, Бойка запросили, щоб «обсудить тему» підвищення цін. Що ж, досить зручна тема для завсідника ефірів «Подробностей недели», хоча, напевно, логічніше було б вимагати відповідей на питання в міністра економіки, віце-прем’єра або самого глави уряду. Міністр соціальної політики Андрій Рева теж включався в ефір, однак говорив лише про пенсії. Натомість, Ліхман пропонує Бойкові прокоментувати соціальний аспект щойно ухваленого бюджету.  У гостя все напоготові:

«…это бюджет, который ведет к дальнейшей бедности, и в первую очередь он не решает вопрос низких пенсий, он ведет к бедности пенсионеров. 1600 гривен, как на них прожить? На 10% увеличивается пенсия всего лишь, а на 50% увеличивается выплата на Администрацию Президента, Верховну Раду, полицию, Прокуратуру, все силовые органы. Ну, разве это справедливо? Это не справедливо, это для людей, я считаю, что это преступление против людей».

Запитання Ліхмана, в принципі, не дуже цікавлять Бойка. Коли ведучий питає, чи, на думку лідера опозиційної фракції, після ухвалення бюджету Україна отримає черговий транш грошей від Міжнародного валютного фонду, Бойко ігнорує запитання, натомість видає черговий демагогічний залп:

«Я думаю, что дело уже в том, что нам надо прекратить представителям власти давать какие-то пустые обещания людям, которые касается безвиза, кредитов МВФ, каких-то еще ассоциаций с Европейским Союзом. Поскольку видно, что авторитет нашей страны, к сожалению, упал из-за действий власти. И в первую очередь это и электронные декларации, коррупционные скандалы, которые последнее время сотрясают страну, все это создает атмосферу негатива вокруг нашей страны, и на международном уровне падает наш авторитет. Это плохо. Правительству надо прекратить гоняться за кредитами, а заниматься реальным сектором экономики. Кстати, вторая часть почему, вторая причина - почему мы не проголосовали за бюджет: в нем практически нет мер по оживлению экономики. Это удешевление кредитов, это секторальная программа по важнейшим отраслям промышленности, это государственная программа с финансированием по инфраструктурным объектам. То есть вот эти все вопросы, они тоже не отражены в бюджет. И вот этим надо заниматься, а не поиском кредитов по миру. Тем более, что после того, что опубликовано в декларациях, очень сложно объяснить членам правительства, у которых 400 миллионов гривен на руках, почему нужны дополнительные кредиты и как заманить инвесторов в экономику, когда они сами держат деньги не в производстве в собственной стране, а в кубышках, и объясняют это тем, что не верят банкам».

Є кілька варіантів журналістської, професійної реакції на цей монолог, який, звісно, мав би бути перерваний відразу, коли політик, замість відповідати на пряме запитання, почав займатись агітпропом. Наприклад: «Юрію Анатолійовичу, так усе-таки, транш ми отримаємо?». Або ж: «А скільки грошей у вас у декларації?» (а таки чимало). Натомість, Олексій Ліхман, дослухавши співрозмовника, спокійно ставить наступне «запитання», точніше, запрошує його поговорити про те, що реформи не робляться. Лїхман робитиме так, поки в словесному потоці Бойка не пролунає ключове слово «перевибори», без якого не обходиться жоден сольний виступ лідера «Опозиційного блоку» в «Подробностях недели». Ось, нарешті:

«…я убежден, что нас ждут перемены, и первое начнется с перевыборов в парламенте, поскольку парламент не способен решить ни одной проблемы, которая стоит перед страной. Это касается и мира на востоке, и экономических реформ, и вообще поддержание стабильности, и прогнозируемого курса страны в глазах мирового сообщества». І  насамкінець, коли Ліхман намагається завершити розмову, Бойко, ігноруючи регламент, видає привітання для глядачів: він хоче «…пользуясь случаем поздравить всех наших граждан, телезрителей с наступающим 2017 годом, пожелать им счастья, здоровья, и сказать о том, что мы постараемся, мы, политики, наши политические силы, сделать так, чтобы в страну вернулся мир, покой и стабильность, и прогнозируемое, чтобы люди жили с уверенностью в завтрашнем дне. С Новым годом!».

Жалюгідність цього – вже четвертого за два з хвостиком місяці – «діалогу» в студії «Подробностей недели», під час якого у ведучого не знайшлося, ну, хоча б для пристойності, хоча б на позір незручного запитання для друга роботодавців, уже нічим не поступається жалюгідності щотижневих шаблонних сюжетів про Ріната Ахметова в «Событиях недели». Цього разу – про свято, яке Рінат Леонідович улаштував для дітей Донбасу. Під заголовком «Рінат Ахметов – дітям!». Як казали у стародавньому Римі, pudor fututus.

Авіаексперти не виключають

На те, щоб зібрати інформацію, проаналізувати ситуацію та скласти хоча б більш-менш повноцінні матеріали про падіння російського літака біля Сочі, в тижневиків було мало часу. Тому матеріали вийшли сирі, часом недбалі.

У «Фактах тижня» факти й коментарі докупи зібрав Веніамін Трубачов, журналіст із великим досвідом висвітлення саме російських тем. Пояснюючи, хто був на борту, він обмежився лаконічним «цей художній колектив також виконував композицію “Вежливые люди”, яка була присвячена російським військовим, які захоплювали Крим». (Натомість, про діяльність Єлизавети Глінки на окупованих територіях України – нічого, лише згадку про те, що вона «летіла в Донецьк, а звідти до Сирії»). Під кінець журналіст каже: «Літак був доволі старим. Тридцять три роки в небі, тож слідчі зараз розглядають усі версії, починаючи від технічної несправності та помилки пілота до гіпотези, що в усі три двигуни потрапили птахи. Натомість, авіаексперти не виключають, що це міг бути теракт». «Авіаексперта» Веніамін Трубачов цитує лише одного – росіянина Вадима Лукашевича.

До речі, в підводці до цього матеріалу ведуча Оксана Гутцайт до чогось згадала про те, що літак польського президента Леха Качинського, що зазнав катастрофи під Смоленськом кілька років тому, також був моделі ТУ-154.

Ведучий «Событий недели»  на каналі «Україна» Олег Панюта дає стислу інформацію про катастрофу: «Лайнер направлялся в охваченную войной Сирию, где ансамбль имени Александрова должен был дать праздничный концерт для российских солдат. Кроме музыкантов, на борту были военные и журналисты 3-х российских телеканалов. Так же среди погибших гражданская активистка Елизавета Глинка, известная как "доктор Лиза". Она неоднократно посещала Донбасс уже во время боевых действий и вывозила оттуда в Россию детей». Про теракт усе однозначно: «теракта среди версий нет».

На «1+1» короткий авторський матеріал Катерини Федорченко. Про Єлизавету Глінку лише те, що вона «голова благодійного фонду», про хор – «його артисти 2014 року записали гімн для кримських окупантів і мали влаштувати новорічний концерт для завойовників Сирії на російській авіабазі в Латакії». І ще: «Говорять про кілька версій катастрофи – помилку пілота, технічну несправність, не виключають теракт».

«Інтер» подав найбільш нейтральну і найлаконічнішу інформацію. «Среди погибших военные артисты ансамбля Александрова и 3 съемочные группы российских телеканалов. В числе погибших также известный российский врач и волонтер Елизавета Глинка», жодних згадок про «Вежливіх людей» абощо, жодних оцінок або бодай натяків на них. Незвично якось для програми, яка в інших – суто українських темах – зазвичай не стримує себе в кількости власних оцінок.

І, для контрасту, версія Віталія Гайдукевича на 5 каналі: «…катастрофа російського військового літака, який мав на облавку оркестр і ансамбль російської армії, який співав “славу вежливым людям”, а також російських пропагандистів. Катастрофа сталася вранці. На цьому все».

Що ж, кожен сам знає міру своєї коректності. Ще не знаючи, яка масштабна полеміка вибухне в медіа та соціальних мережах у наступні дні, журналісти, характеризуючи загиблих як пропагандистів і співців «вежливых людей», уже певною мірою програмували свою аудиторію на упереджене ставлення до них. Свідомо чи ні – інша питання. А ось із деталями слід бути обережнішими: журналісти перелічували довільні версії причин катастрофи, до речі й не до речі згадуючи теракт. У таких випадках краще не випереджати події.

Веселі підсумки

Політичні підсумки 2016 року телеканал ICTV підбивав у стилі «галопом по Європах»: все по верхах, ні на чому не зупиняючись надовго. Це дало змогу у слушні моменти не переходити на особистості, наприклад, тоді, коли зайшлося про український вимір скандалу з Panama Papers:

«Слово “офшори” цього року прогриміло на весь світ. Скандалом міжнародного масштабу став Панамаґейт. Після витоку конфіденційної інформації з панамської фірми MossackFonseca з’ясувалося, що до офшорних компаній причетні навіть лідери провідних держав. Деяким довелося піти у відставку. І, звичайно, не обійшлося в панамських архівах без українських політиків і бізнесменів. Щоправда, без жодних наслідків для них». Говорити про панамські папери й не згадати про Петра Порошенка – це треба вміти.

Так само без конкретних прізвищ говорить автор сюжету Володимир Соколов про електронні декларації:

«Серед політичних досягнень року – електронне декларування. І хоча зі скрипом та технічними збоями, проте політики все ж запустили нову систему, яку вимагав від нас Євросоюз для боротьби з корупцією. А от що було далі, шокувало багатьох українців. Елітні маєтки, розкішні квартири, дорогі годинники та автомобілі. А ще колекції елітних вин, галереї картин, коштовні шуби для дружин. У власності слуг народу виявились навіть цілі храми. Але найбільше вразила кількість готівки, яку вони тримають під подушкою, і те, що в розпал кризи купували елітне житло не лише в Україні».

Цей знеособлений барвистий опис не має жодної ані інформаційної, ані дидактичної цінності, бо не містить жодного прізвища. Так само неточним є опис ситуації з відставкою Міхеїла Саакашвілі з посади голови Одеської ОДА: «майже одночасно з очільником Одещини залишили свої посади й інші грузинські реформатори. Але обіцяли повернутись і навіть готують для цього власний політичний проект на майбутні парламентські вибори». Навіть якщо погодитись із формулюванням, що проект «Рух нових сил» спрямований на «повернення грузинських реформаторів», з кількох десятків грузинських політиків і чиновників, які працювали на державних посадах в Україні, публічно долучився до партії Саакашвілі лише Давид Сакварелідзе.

Очевидно, в оглядовому форматі підсумків, обраному «Фактами тижня», немає місця іменам, цифрам та іншим атрибутам дотримання стандарту точності. Натомість, знайшлося місце для того, щоб у підводці до добірки російських маразмів посміятись із отруєних лосьйоном із настоянкою глоду:

«Щотижня наші північні сусіди підкидали нам усе нові маразми і, здається, безглуздості цій немає меж. Цього тижня новий інформпривід знайшовся в Іркутській області, де 72 людини насмерть отруїлися бояришником. У пошуках дешевої насолоди вони пили спиртовмісний засіб для ванн. Коштує 40 рублів, 17 гривень, у рази дешевше за пляшку горілки. Тільки спирт у бояришнику виявився технічним». 

Знову ж таки, міру коректності та моральності кожен визначає для себе сам. Можливо, колегам з ICTV варто погуляти спальними районами Києва та порахувати пляшечки від настоянки глоду, розкидані аж ніяк не російськими шпигунами, а нашими співвітчизниками.

Потішається над отруєними глодом і Сергій Швець у своєму огляді маразмів у «ТСН.Тижні» на «1+1». «…В Росії реальна пошесть. 70 смертей від спроби полікувати похмілля рідиною “Бояришнік” для миття ванн на основі отруйного метилового спирту. Коштувала вона копійки, в рази дешевше за горілку, і хоч там великими буквами було написано “не пити”, алкоголіки, не замислюючись, ковтали фанфурики, може, й тости штовхали. Ну. Не знаю, що там у них популярно. Скажімо, “за упокой Новороссии” або ж “памяти Моторолы”...»

Сміємо припустити, що, переглядаючи аналогічне глузування з українців, які отруїлися контрафактним алкоголем із тим самим метиловим спиртом на Харківщині кілька місяців тому (23 жертви), колеги почувалися б не найкраще. Особливо якби глузували росіяни, чи не так?

Словом, детальне копирсання в дурницях і недоліках росіян, а також у тому, що видається дурницями й недоліками, з багаторазовим переказуванням і пережовуванням ідіотських ситуацій з російського телебачення та обмовок російських політиків («сосули»! Ха-ха-ха!) слід визнати головним моветоном тижневиків 2016 року. Це не смішно.

І все-таки про позитив

Рік 2016 добіг кінця, і добігає кінця десятий огляд, написаний із кінця жовтня, коли «Детектор медіа» відновив моніторинг недільних підсумкових програм. Займаючись цією трохи марудною, але загалом цікавою справою багато років, ми маємо з чим порівняти й можемо констатувати, що нинішній стан тижневиків аж ніяк не найгірший.

Кожна з п’яти програм, що виходять увечері в неділю та змальовують інформаційну картину тижня, має свій формат, свою стилістику, своє тематичне поле і свої вавки в голові. В однієї це шалена зацикленість на Росії, у другої підлабузницькі сюжети про Ахметова та благоговіння перед Порошенком, Гройсманом і Гонтаревою, в третьої надривний тон і точковий піар Коломойського, у четвертої інформаційна війна проти Авакова й «Народного фронту» та інформаційний супровід «Опозиційного блоку», в останньої – ведучий-нарцис, якому непогано було би завести в’їдливого та критичного редактора. Ці проблеми по-своєму серйозні, але не невиліковні. Треба тільки визнати їх і дати їм раду.

Адже вийшов у «Подробностей недели» цілий випуск без згадок про Авакова! Значить, все можливо.

Замість пережовування «що там у москалів» можна робити більше таких матеріалів, як сюжет Сергія Антонова в останньому випуску «Фактів тижня» про моду на все українське: 

Замість щотижневого (і щоденного) повторювання осанни Рінату Ахметову можна частіше говорити про тих, хто заслуговує на нашу щоденну пошану і вдячність, як це зробив Олег Панюта в останньому випуску «Событий недели» у зворушливому та щирому матеріалі: 

Можна частіше вражати не кров’ю, жертвами, звинуваченнями та скандалами, а людяними соціальними матеріалами на зразок «Щедрого холодильника» Наталії Ярмоли: 

Можна звільнити частинку ефіру від людей, які з’являються там у кожному випуску й говорять одні й ті самі слова, а натомість, використавши своїх кореспондентів закордоном, розповідати більше про найважливіші й недооцінені нашими ЗМІ процеси у світі, як це робить Дмитро Анопченко: 

Та, замість намагатись на все на світі начепити ярлик і приштампувати своєю саркастичною та беззастережною оцінкою, можна доносити до глядачів факти й кадри, які говорять самі за себе, як у репортажі зі Світлодарської дуги: 

2017 рік буде для цього порівняно сприятливим – рік без виборчих перегонів, коли політики та політичні гроші не формуватимуть порядок денний ЗМІ на 100%. Більше журналістики, менше боротьби. 

Якісний моніторинг щоденних праймових новин та підсумкових тижневиків здійснюється за підтримки Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина. Зміст оглядів є виключно відповідальністю ГО «Детектор медіа» і не обов’язково відбиває позицію Міністерства закордонних справ ФРН.