Не маючи ін’єкції, журналісти, ніби рефлекторно, йдуть по коментарі до цих людей. Забуваючи при цьому, що як тільки вони оголошують про похід у політику чи реєстрацію свого кандидатства в ЦВК, їхній статус автоматично скасовується. Адже попри всі можливі філантропічні почуття, їхня мета — опинитися в будинку під куполом. А тому працювати з ними потрібно лише як із кандидатами й політиками. В іншому випадку медійників легко можна використати для агітації — за себе чи партію. Особливо якщо дехто з журналістів не дуже розуміє різниці між, до прикладу, Лещенком-журналістом та Лещенком-кандидатом. Чи Семенченком-комбатом і Семенченком-кандидатом.

Підсумкові випуски новин найрейтинговіших каналів України за 21 вересня показав: журналісти ще не оговталися від зорепаду.

Наприклад, одним із гостей у студії в ефірі «Інтера» став Тарас Костанчук, командир відділення першої роти батальйону спецпризначення «Донбас». Що б він не казав, але зараз його слова можна сприймати лише крізь призму його кандидатства на виборах до парламенту. Військовий іде на вибори по мажоритарці. Навряд чи продюсери, які запрошували його, про це не знали. Тим паче, сюжет з інформацією про його висування був в ефірі «Інтера» минулого тижня.

Ще одним сумнівним гостем на «Інтері» стала Ольга Богомолець. Її було протитровано так: «общественный деятель, заслуженный врач». Ані слова про те, що вона теж іде в політику — третя у списку пропрезидентського БПП.

Утім, не лише канал Льовочкіна обпікся. Підопічні Коломойського не кращі. Так, у сюжеті про бої біля Донецького аеропорту, журналіст використовує коментар Дмитра Тимчука, що балотується від «Народного фронту». Так само сумнівним є запрошення Єгора Соболєва у студію «Плюсів» для обговорення ухвалення люстраційного закону (відео). В ефірі він виступає як голова люстраційного комітету, але він теж разом із «Самопоміччю» балотується. Втім, це не єдине, чим згрішив «ТСН. Тиждень» цього разу.

«1+1», «ТСН. Тиждень»

Доволі стабільна ситуація з АТО на сході, відносна передишка політичного життя країни змушує журналістів каналу Коломойського повертатися до старих-добрих «домайданних» часів — інфотейнменту. Уже більш ніж півроку країну трясе, тому звинувачувати їх у тому, що користалися з популярних тем, не доводилось. Хоча й протести та війни з її смертями-скандалами частково і вписувалася у формулу жовтої журналістики.

Так, у підсумковому випуску за 21 вересня в ефірі з’являється сюжет про діяльність Церкви Сатани в Україні (відео — тут). Щоправда, аби замилити глядачам очі та формально зробити матеріал актуальним, журналіст «прив’язав» сюжет до російської агресії. Тобто роботи спецслужб Росії на території України. Редакція навіть вирішила, що ця тема важливіша за Шотландський референдум і аналіз закону «Про очищення влади». Матеріали на ці теми вийшли вже після «диявольського». Але все по черзі.

Ведуча Алла Мазур у підводці починає: «Черкащина — саме серце України. Тут зареєстрували Церкву Диявола. У нас про цю біду майже невідомо». Смію нагади, що в Україні немає диктату однієї церкви чи конфесії, і кожній людині Конституція забезпечує свободу віросповідання. Звичайно, якщо релігія не порушує закону. Ведуча назвала сюжет Сергія Гальченка «розслідуванням».

Хронометраж такого псевдорозслідування — більше 11 хвилин. Зате ексклюзивний та справді вдалий сюжет Олексія Бобровникова про утиски прав кримських татар на окупованому півострові — ледь більше шести хвилин (відео — тут). Яка тема має більшу соціальну значущість, навряд чи варто пояснювати.

У сюжеті про Церкву Сатани журналіст Сергій Гальченко починає з кількох постановочних кадрів біля темного лісу, де люди сидять біля багаття. Додає кілька кадрів чи то прихованої камери, чи відео з інших джерел — автор не протитрував. На зображенні служитель Церкви Сатани читає проповідь. Паралельно монтажними засобами автор наклав на відео звукову доріжку. Це щоб глядач одразу зрозумів, наскільки все серйозно.

Після цього з’являється синхрон адвоката та експерта Івана Бондарука, який дає коментар, сидячи на чорному фоні. Антураж-бо потрібно зберігати.

Із сюжету не зрозуміло, в чому ж він є експерт. А якщо і адвокат — який він має стосунок до цієї справи.

Попри сумнівність змісту титру, спікер каже, що «в Україні сатанізм офіційно заборонений», і посилається на закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», адже «воно не може суперечити загальним засадам, загальній культурі України і традиціям України». Тобто, за версією пана Бондарука, я не можу зареєструвати в Україні, наприклад, Українську Пастафаріанську церкву. Вона ж суперечить традиціям.

Звісно, все це дискусія. Звернімося до документа. Відкриваємо текст вказаного закону й читаємо. Жодного слова про заборону сатанізму. Головна умова, до прикладу, у відмові реєстрації статуту релігійної організації чи громади — «діяльність суперечать чинному законодавству» (ст. 16).

Які ж факти порушень роботи громади наводить журналіст? Назва організації не відповідає її діяльності. Про це говорить у матеріалі чиновник Черкаської ОДА, який брав участь у реєстрації сатаністів. Але наразі тільки відкрите кримінальне провадження. А отже, презумпція невинності повинна ще діяти.

Хоча, схоже, автор сюжету, йдучи в мейнстрім із власною редакцією, й тут побачив руку Кремля. Мовляв, таким чином російські спецслужби хочуть дискредитувати Україну. Навіть робить припущення (!): «Та насправді все може бути значно гірше. Сатанистів зареєстрували у травні. По суті, це початок воєнної агресії Росії на сході України».

Мало того, «на перший обряд жертвоприношення приїздять російські телеканали. Після чого майже всі ЗМІ Кремля в унісон кричать про знищання православ’я в Україні та розгул сатанізму». Було б непогано автору свої слова підтвердити наочним прикладом — фрагментом одного з таких сюжетів російських журналістів. Натомість лише наводить недолугий фрагмент ефіру «России 24», де ведуча в студії каже: «Православная церковь призывает к миру и согласию на Украине, но в такое непростое время для страны массово активизируются различные секты».

Ще один «беззаперечний факт» російської духовної агресії від журналіста Сергія Гальченка: росіянин Олег Носко (лідер підпільної організації «Церква Сатани» в Росії) був ледь не консультантом для українських філії Диявола. Посилається на вітчизняні спецслужби, при цьому не подає коментар представника СБУ. Чи хто там поділився з кореспондентом «ексклюзивом».

Мало того, що зв’язку Носка з російськими спецслужбами не наведено, автор матеріалу навіть не задумується, а чому тоді українські спецслужби допустили нечисту роботу сатанистів в Україні на користь іншої держави.

Зрозуміло, що просто подіяти на глядачів за допомогою псевдофактів не вдається. А отже, для закріплення пройденого матеріалу журналісту потрібно зачепити базові інстинкти реципієнта. Так, серед синхронів представників інших релігійних громад — місцевий священик християнської церкви. Звичайно, його ставлення до антагоністів сатаністів наперед прогнозоване.

Ну, і щоб взагалі не було сумнівів ні в кого, чим займаються сатаністи, журналіст розповідає про «звірства» дияволопоклонників словами місцевих селян.

Сергій Гальченко, кореспондент: «Тут селяни збираються часто і переказують один одному чутки. Страшніші одна за одну — кого ж небога приносить в жертву».

Зрозуміло, що в селян фантазія бурхлива, тому серед версій, які лунають, — вбивство людей. Але хочу нагадати: хіба не з такими «незаперечними чутками» переважно працюють люди з посвідченням Lifenews (колегами чи журналістами їх якось язик не повертається назвати)? Хіба не через такі «незаперечні чутки» у Росії дехто думає, що в Україні бандерівці п’ють кров дітей?

Все це насправді тенденція переважно каналу Коломойського, який давно вже включився в антиросійську пропаганду і не чекає зайвого разу, аби «вкусити» сусіда.

За таким принципом, в цьому ефірі тричі згадується Марш миру в Москві. Один раз у сюжеті й двічі у начитці в студії. Ще й історію з арештом російського бізнесмена Володимира Євтушенкова прив’язали до теми утисків, розкрутивши історію аж на сюжет (відео — тут). Згадуючи при цьому саму історію бізнесмена майже побічно.

Ще одна тенденція, яка була помітна давно, але поволі поглиблюється, — політична заангажованість редакції. Здебільшого, в бік роботи Президента Порошенка. Якщо ще уряд та парламент за таємне голосування по Донбасу журналісти здатні покритикувати, то от господаря Банкової, схоже, ні.

Порошенка в США кореспондент Наталка Пісня супроводжувала ледь не всюди. Але сюжет на виході — суцільний офіціоз із переважно тенденційно підібраними позитивними результатами поїздки (відео — тут).

«Наталка Пісня, кореспондент: Премія громадянина світу і промова перед конгресом, а ще ухвалення сенатським комітетом із міжнародних зв’язків законопроекту про підтримку свободи в Україні, поглиблення американських санкцій щодо Росії, зустріч із Бараком Обамою і виділення додаткових коштів на утримання українських військових, посилення кордонів, а ще на закупівлю не збройного військового обладнання для української армії. Це тільки невеликий перелік справ із позначкою виконано. У розкладі українського президента впродовж одного дня в американській столиці. Він пробув у Вашингтоні трохи менше доби і полетів із найціннішим — із списком не публічних домовленостей у кишені. І саме через цей список, а ще через … українського президента та його швидку реакцію і скептики і прибічники України називають цей візит бліцкригом. Вдалий старт американському президентському марафону поклала промова. Офіційний Вашингтон назвав її однією із найвдаліших в історії риторики. Місцева преса порівняла із класикою «У мене є мрія» Мартіна Лютера Кінга, “Віддайте нам засоби” Вінстона Черчіля».

Наглядним є кількість синхронів Порошенка у сюжеті — шість із десяти. При цьому, важко назвати кожен його коментар виправданим.

«Петро Порошенко, Президент України: “Бути тут і отримувати таку надзвичайну підтримку дуже символічно для українського народу. Я був вражений і рівнем підтримки обох партій, яку продемонстрували у Конгресі. Я хочу подякувати пану президенту за його лідерство у світі”».

Цікаво, що «ТСН. Тиждень» — не єдині серед підсумкових випусків новин, хто подав в своєму ефірі фрагмент інтерв’ю з Порошенком, який спілкувався того ж дня з журналістами найрейтинговіших каналів. Однак чомусь фрагмент на «Плюсах» сягає майже 10 хвилин хронометражу (відео — тут). При цьому після демонстрації фрагменту ведуча Алла Мазур наголосила: «Повне інтерв’ю Президента Порошенка українським телеканалам дивіться сьогодні вночі і завтра зранку о 10:15». Тобто сумнівно, що подавати в ефір такий довгий фрагмент інтерв’ю є виправдано, зважаючи на те, що повна версія в ефірі каналу ще з’явиться.

ТРК «Україна», «События недели»

У книзі «Шахіншах» видатний польський репортажист Ришард Капущінський пише про революцію в Ефіопії, коли після революції з трону зійшов імператор Хайле Селассіє. Автор застосовує цікавий метод — подає історії працівників палацу імператора від першої особи. Дехто в палаці заробляв на життя дивним способом. Один підданий, наприклад, повинен був вчасно відкривати двері перед Хайле. Інший — вчасно підкладати подушку під ноги імператора Єфіопії, коли той сідає на трон.

Не знаю, яким чином заробляла би редакція «Событий недели» у такому палаці, але точно не за призначенням. Як і зараз не за призначенням працює на каналі олігарха Ахметова, обслуговуючи всі його забаганки. Ефір минулої неділі — яскравий цьому приклад (відео — тут).

Після першого сюжету про ухвалений парламентом закон по спеціальному статусу окремих районів Донбасу, в ефірі каналу починається бенефіс Ахметова та його структур.

Парад започатковує ведучий Олег Панюта словами, що українці хочуть миру і переговорів. Наводить навіть дані групи «Соціс», вказуючи на результати дослідження, які нібито проводила компанія між двома мінськими зустрічами.

«Олег Панюта, ведущий: Ну и как бы там ни было, но можно констатировать факт — украинцы устали от войны. Люди хотят мира. Об этом свидетельствуют данные последнего соцопроса, проведенного группой "Социс" в период между двумя Минскими встречами. Так, почти 78% украинцев сказали, что поддерживают проведение переговоров с Владимиром Путиным ради достижения мира и прекращения войны. Коме того, практически половина опрошенных считают первоочередным заданием президента Украины — решение проблемы Донбасса именно мирным путем. Еще 39% главнейшей задачей называют обеспечение территориальной целостности страны, а 27% развитие и укрепление армии. И только каждый 10-й настаивает на решении конфликта на востоке страны силовым путем. Почему изменилось мнение общества? "События недели" расспросили об этого социолога Евгения Копатько».

От тільки Панюта подав недостовірну інформацію. Результати опитування компанія «Соціс» оприлюднила ще в серпні, а перший мінський договір про перемир’я Кучма з бойовиками та послом Росії Зурабовим підписували п’ятого вересня.

Далі обман триває. Редакція подає два синхрона соціолога Євгена Копатька. Він, нагадаю, представляє не компанію «Соціс», а Research & Branding Group. Хоч у першому коментарі пан Копатько ще виступає як соціолог, у наступному він плавно переходить в ранг агітатора.

«Олег Панюта, ведущий: Социологи, а вслед за ними и политтехнологи, исходя из полученных результатов формируют посыл к политикам. Принадлежность к так называемой партии войны скоро престанет приносить бонусы. Но и отстаивать мирный путь выхода из катастрофической ситуации, в которой оказалась наша страна, миссия не из простых.

Евгений Копатько, социолог: "Здесь нужны политики, запрос которые имеют возможно поступки, которые могут говорить очень неприятные, непопулярные как принято говорить в народе, вещи. Которые должны объяснять — где есть скажем ситуации, которые могут выводить из состояния войны. Потому что это сейчас самая неблагодарная тема. Тот политик, который на себя возьмет эту миссию, так я полагаю, что это наверное будет очень сильно решение»".

Далі Панюта доволі маніпулятивно подає два синхрони Яценюка та Тимошенко. Аби наочно продемонструвати, хто в цій країні за війну.

«Юлия Тимошенко: "Ми можемо і мусимо вести ці переговори про мир лише з позиції сили. З позиції переможних дій на наших фронтах".

Арсений Яценюк, Премьер-министр: "Росія точно нам не збирається дарувати ні мир, ні стабільність. Тому я прошу Міністра оборони і Міністра внутрішніх справ — повна бойова готовність"».

Такий підбір коментарів є тенденційним. Адже лише Яценюк представляє нинішню владу, а Тимошенко поки за бортом. Однак уся ця прелюдія була лише для однієї мети — на фоні «воїнів зла» показати «воїна світла», себто Рината Ахметова. Сюжет з ним у головних героях довго чекати не довелося.

«Корреспондент: Политики и сегодня продолжают требовать войны. Но голоса, требующие разрешать ситуацию на Донбассе исключительно мирным путем, уже не одиноки. Но еще три месяца назад поиски альтернативы военному пути вызывали обвинения. Мнения всей страны было однозначно — только АТО, только военная победа.

Ринат Ахметов, президент компании СКМ: "Донбасс в беде, на Донбассе льется кровь, разрушаются города, разрушаются поселки, разрушается инфраструктура. Но самое страшное — страдают и гибнут люди. Донбасс нуждается в мире. А в Киеве говорят, что никогда не сядут за стол переговоров с террористами. Так что же тогда получается, война должна продолжаться вечно? Людей не интересует процесс. Людям нужен результат. Людям нужен мир"».

Після цього парад «заказухи» продовжується. У студії — колишня регіоналка Тетяна Бахтєєва, яка агітує за «Опозиційний блок», куди вона ввійшла в першу десятку кандидатів у депутати на найближчих парламентських виборах.

«Татьяна Бахтеева, народный депутат Украины: "Если не услышать свой народ, ничего не получится. Назначенные внеочередные парламентские выборы. Вначале Партия регионов сказала, что она не будет участвовать. Она действительно не участвует. И вот оппозиционный блок, который уже зарегистрирован, идет на выборы, он сплотил очень амбициозных политиков, которые имеют большой опыт работы и в органах местного самоуправления, и в социальной политике, и в серьезной промышленности, тяжелой промышленности. Конечно же я считаю, что оппозиция, она не против власти. Она всегда правильно умела подсказывать власти, что делать. И в каждой цивилизованной стране, и в развивающейся стране если есть сильная оппозиция, то обязательно будет сильная власть. Вот поэтому оппозиционный блок идет на выборы. Мы надеемся на серьезную поддержку наших граждан. И самое главное, что мы ставим — это мир. Вернуть мир стране. Вернуть мирную спокойную жизнь нашей Украине"».

Під час розмови з Бахтєєвою редакція випуску подає коментар ще й Римми Філь. Її Панюта представляє, як донеччанку та «колегу» — генерального директора видавничого дому «Донецкие новости». Утім, приховати всі наміри йому не вдалося, адже Філь також і координатор Гуманітарного штабу при фонді Рината Ахметова. Дифірамби від неї в бік Ахметова так і лилися.

«Римма Филь, генеральный директор издательского дома "Донецкие новости": "Очень мало было людей, буквально единицы, которые могли пойти против общественного мнения. Если мы говорим о людям публичных, то наверное, только Ахметов был последователен, наиболее последователен в своих высказываниях. Я имею сейчас моральное право вспомнить один очень важный разговор, который у нас был в начале лета, и я у него спросила, напрямую спросила — Ринат Леонидович, а не кажется ли вам, что вы идете против общественного мнения? Что все создают батальоны, вооружаются, а вы со своей риторикой о мире идете в разрез. Ион сказал тогда очень важную фразу, очень важную мысль. Он говорит, Римочка, я знаю, что я сейчас пойду против большинства. Что все за АТО, а я за мирные переговоры. Но поверь, что если я пойду и скажу то, что хотят от меня услышать, я скажу против своей совести. А против своей совести я не пойду никогда. И что истина не всегда бывает с большинством. Истина очень часто бывает с меньшинством"».

Ефір продовжується сюжетом про можливі труднощі в енергетиці цієї зими. Здавалося б, джинса та «заказуха» закінчилася, але ні. Попри загальну соціальну значущість теми матеріалу, журналіст Сергій Іванов не зміг не вгодити ахметовському ДТЕКу, взявши коментар у представника цієї компанії. Автор навіть не посоромився протитрувати наочно.

«Дмитрий Сахарчук, руководитель антикризисного штаба ДТЭК: "Мы в том числе тратим ресурсы на восстановление, на ремонты, на импортный уголь. Нагрузка у нас слишком большая. И так долго не выдержим. Поэтому сейчас огромная надежда на регулятора, на НКРЕ, который должен пересмотреть тарифы для того, чтобы обеспечить компаниям возможность для подготовки предприятий теплоэлектроснабжения к зиме"».

Редакція настільки звикла рекламувати компанії в своєму ефірі, що в сюжеті про шотландський референдум журналіст подає синхрон представника фірми, яка виготовляє віскі, вказавши в титрі назву — Scotishwhisky.

Але й це ще не все. У «Событиях недели» з’являється спецрепортаж Вікторії Чистюхіної (відео — тут). В цьому матеріалі Ахметов постає ще й як благодійник. Журналіст супроводжувала конвой його фонду і не впускала зайвого шансу згадати в матеріалі, від кого ця допомога їде. Так, протягом сюжету назва фонду Ахметова сім разів фігурувала тим чи іншим чином — у закадровому тексті, синхроні чи титрі.

ICTV, «Факти тижня з Оксаною Соколовою»

Слідом за колегами з ТРК «Україна» журналісти «Фактів тижня» продовжують робити матеріали з ознаками замовності. Хоча масштаби й набагато менші.

Перший же сюжет — про закони по Донбасу, які ухвалила Верховна Рада (відео). Журналіст Олександр Візгін не впустив шансу зайвий раз показати Леоніда Кучму, тестя власника каналу Віктора Пінчука. Жоден інший канал синхрону Кучми не давав.

«Леонід Кучма, президент України (1994–2005 рр.): "Я четко знаю и позицию президента в том числе, что ни в коем случае все, о чем мы там будем в какой-то мере договариваться, не за счет независимости Украинкой и территориальной целостности. Это священная корова, и мы от этого ни в коем случае не должны отходить. И мы не в коем случае не признаем, что есть какие-то республики или там федерализация и так далее".

Олександр Візгін, кореспондент: Черговий мінський раунд розпочався на 4 години пізніше запланованого. І уже в ніч на суботу тристороння контактна група домовилася про механізми реалізації перемир'я на Донбасі.

Леонід Кучма, президент України (1994–2005 рр.): "Прекращение применение оружия считается общим. Второе: остановка подразделений и воинских формирований сторон на линии их соприкосновения по состоянию на 19 сентября"».

Крім звичного для «Фактів тижня» посилання на узагальнених «експертів», журналіст у сюжеті подає коментар співзасновника громадянської платформи «Нова країна» Валерія Пекаря. Хоч організація і позиціонує себе як неполітичний проект, досить сумнівно, що саме думку Пекаря про виконання закону по спецстатусу Донбасу варто давати в ефір.

«Олександр Візгін, кореспондент: Тож і на фактичне виконання резонансного закону експерти не особливо сподіваються.

Валерій Пекар, співзасновник громадянської платформи "Нова країна": "Я думаю що цей закон фактично ніколи не вступить в силу, ніколи не набере чинності, тому що перемир'я встановлене, але наші бійці продовжують гинути, і це означає що інша сторона абсолютно не цінує той документ"».

До слова, Валерій Пекар — один із лідерів Українського союзу промисловців та підприємців, нещодавно ввійшов у Нацраду реформ при Порошенкові, а також автор блогу на сайті ICTV, текст якого редактори сайту скопіпастили з фейсбук-сторінки. Чому ж він все-таки повинен оцінювати ситуацію на Донбасі та закон про спецстатус регіону, не зрозуміло.

Багатозначним та водночас суперечливим став матеріал Катерини Павловської про життя людей на території «ДНР» (відео). Редакція зробила хорошу ставку — попросила місцевого жителя по той бік зняти на телефон відео з Макіївки. Зрештою, це одна з небагатьох можливостей побачити життя Донецької області не із закордонних чи проросійських ЗМІ. Схоже вчинила редакція «Подробностей недели» на «Інтері».

Крім того, «Факти тижня» залучила місцеву жительку, яка по скайпу повідомляє новини звідти, куди смертний київський журналіст не доїде. Мабуть, журналістам ICTV нарешті набридло навіть самим дивитися на АТО однобічно. Залишається тільки довіряти, що запис слів макіївчанки через скайп — не фейк.

Попри те, що сюжет про життя людей «там», у матеріалі з якогось дива з’являється постраждала від деенерівців Ірина Довгань. Формально її історію прив’язали до виступу в ООН минулого тижня. Але колеги журналіста по каналу вже розповідали про цю подію. Юлія Мендель із «Фактів» робила більш ніж тривилинний матеріал, висмоктаний із пальця, адже нового про її історію в полоні майже не стало відомо.

Далі журналіст Катерина Павловська говорить про енергетику Донбасу, яка страждає від бойових дій. І подає синхрон представника того ж таки Ахметівського ДТЕК, не приховуючи цього та відповідно титруючи.

«Катерина Павловська, кореспондент: Та в Донецьку, на відміну від Луганська ситуація трохи краща. Є світло і вода. Але бойовики продовжують нищити інфраструктуру. Енергетики відновлюють її просто під кулями.

Дмитро Сахарук, керівник антикризового штабу енергетичної компанії ДТЕК: "У нас гибнут люди, энергетики, к сожалению, железнодорожники. И коммунальщики, и газовщики. Плюс, эта работа бесконечна. По некоторым населенным пунктам на Донбассе восстанавливали 15 раз"».

На відміну від інших редакцій підсумкових новин, «Факти тижня» «не канючили» в унісон з українською владою в Заходу летальну зброю, а вирішили розібратися — чи є в України власні розробки, які нічим не гірші від закордонних і які можна купувати, не підписуючи міжнародних договорів. Аналіз Михайла Малого добротний, утім варто б звернути увагу на декілька моментів (відео).

Журналіст повторює ключові помилки сучасних репортерів, які не перевіряють інформації. Так, вказує, що Росія почала ледь не нову холодну війну, порушуючи авіапростір кількох країн. Зокрема, послала кілька винищувачів у бік Аляски. І посилається на твітер журналіста кореспондента CNN Джима Сквітто. Така подія є досить серйозною, тому з легкої руки про це говорити не можна. У даному випадку продовжує діяти правило перевірки інформації зі щонайменше двох джерел. Навряд чи слова Сквітто є істинною в останній інстанції.

Внутрішньоукраїнську тематику у випуску завершує сюжет Володимира Соколова, в якому він аналізує виборчі списки партій та вказує на кілька імен по мажоритарці (відео). Насправді, геть не ясно, для чого цей сюжет редакція вирішила поставити, адже тему списків підсумкові випуски закрили ще позаминулої неділі, коли майже усі партії, які «на слуху», окрім «Опозиційного блоку», оприлюднили бодай десятку виборчого списку.

Попри те, що в сюжеті Соколов не згадує «Громадянську платформу» і «Самопоміч», загалом проаналізував журналіст максимально відсторонено, акцентуючи увагу на «старих обличчях», які знову пробираються в парламент. Утім, висновок наприкінці сюжету він робить неоднозначний та занадто суб’єктивний: «Та як би там не було, але парламент нового скликання стане більш проукраїнським. Тобто очищення влади хоч і часткове відбудеться».

«Інтер», «Поробности недели»

Якщо уважно поглянути на структуру цього випуску підсумкових новин на «Інтері», він майже нічим не відрізняється від останніх ефірів (відео). Включення з головними політичними гравцями, потім запрошення у студію гостей, а розмову з ведучим почергово перебивають або включення журналістів, або сюжети. Все б нічого, але помилки, яких припускається редакція, майже ідентичні — переважно в доборі спікерів у студії.

Спочатку Онопченко закликає розібратися, а чи будуть чергові домовленості в Мінську виконувати «ДНР» та «ЛНР». Відповісти попросив Юрія Луценка («Блок Петра Порошенка»), В’ячеслава Кириленка («Народний фронт»), Анатолія Гриценка («Грамадянська позиція»), Олега Ляшка («Радикальна партія»), Юрія Бойка («Опозиційний блок») та Юлію Тимошенко («Батьківщина»). Вони були на включенні зі студією. Чомусь у цій когорті немає представника «Свободи» та «Сильної України».

Після сюжету Сергія Кудімова з передової в студії знову з’являється Юлія Тимошенко. Тенденція зберігається — у минулому випуску після включення з іншим представником «Батьківщини» Сергієм Соболєвим він також один із перших потрапив у студію.

Тільки от Леді Ю, на відміну від свого побратима по партії, використала свій шанс куди ефективніше для популістської агітації та заодно покритикувати владу. Фактично гостю підводить до проголошення програми сам ведучий, запитуючи, а який же у неї план подальших дій.

«Дмитрий Анопченко, ведучий: “Я готовий дати вам слово! І по-перше, хочу запитати, а який ваш мирний план? Якби ви його сформулювали?”

Юлия Тимошенко, “Батькивщина”: …Для того, щоб люди зрозуміли зараз, які нас чують, що ми можемо перемагати, я наведу всього декілька цифр. Дивіться, 104 тисячі сьогодні наших військових — озброєних, підготовлених можуть битися, можуть захищати наші кордони, можуть викидати терористів з нашої території. А в той же час лише декілька десятків тисяч Путін може зі свого контингенту завезти в Україну, якби-то видаючи це за певних сепаратистів, терористів, будь-кого. Насправді Путін не може воювати повною силою своєї армії! Тому що тоді йому дуже важко буде створювати у світі ілюзію, що в Україні іде громадянська війна.

Юлия Тимошенко, “Батькивщина”: Ну абсолютно точно! Підписані документи у Мінську — це обман. Обман для того, щоб, по суті справи, обеззброїти наше військо, нейтралізувати нашу оборону, зробити так, щоб Європейський Союз і Сполучені Штати, подумавши, що ост він — мир, — і це якраз є всі мрії…»

Майданчик на «Інтері» Тимошенко використала ще й для того, щоби остаточно показати — вона в опозиції до влади.

Дмитро Онопченко, як і Олег Панюта з ТРК «України», тенденційно підібрав два синхрони людей, які репрезентують нинішню владу і які негативно висловлюються щодо Донбасу. Тільки, цього разу за спікерів — прем’єр Яценюк та Луценко. На фоні їхній підібраних висловлювань Тимошенко виглядає ледь не посланцем миру.

«Арсений Яценюк, премьер-министр Украины (цитата): “Ми з держбюджету можемо давати кошти на окремі території, якщо ми відновимо повністю контроль над всією територією, підприємства почнуть працювати і платити податки в центральний бюджет. Формула запропонована дуже чітка: скинулися — і відновлюйте, всі разом, а не за рахунок цілої України!”.

Юрий Луценко, Блок Петра Порошенко (цитата): “Мінський протокол означає, що Україна є цілісною. Навіть тимчасово не підконтрольні нам території Лугандона все одно є частиною України. Кордон стає нашим, і ми повинні ізолювати цю спеціальну зону, взяти її під контроль, у тому числі інженерними спорудами, і запропонувати їм змагатися не тільки зброєю — рівнем життя”.

Дмитрий Анопченко, ведущий: Як ви це можете прокоментувати? Навіть не стільки заяви, скільки ось таке ставлення до Донбасу.

Юлия Тимошенко, “Батькивщина”: Я хотіла би сказати абсолютно чітко: Донбас — це Україна. Ми — єдиний народ! Ніхто не може нас розділити ніякими стінами, ніякими 30-кілометровими зонами. І я вважаю, що кожен політик, який допускає сьогодні такі висловлювання, що Донбас — це якби територія, яка буде ізольована, не копійки грошей, відрізати, позмагатися рівнем життя… Це все пораженчеські капітуляцій ні настрої! Ми — єдиний народ! Єдина політична нація! Наша країна — єдина!..»

Ще одна партія, яка за подібним сценарієм до попереднього випуску отримує шанс виступити в ефірі «Подробностей недели» — «Опозиційний блок», який у студії представляв Вадим Рабинович. Опонент — Ольга Богомолець.

Спілкування з ведучим та стиль поведінки Рабиновича була схожа до поведінки Тимошенко. Мало того, Рабинович на ходу звинуватив Яценюка в сепаратизмі.

«Вадим Рабинович, "Оппозиционный блок": Я хочу вам сказать, Яценюк выступил несколько часов назад, сказал, что ни Донецк, ни Луганск не получат деньги на восстановление. Вот это есть сепаратизм. Это есть высшая форма проявления сепаратизма. Как же эти люди будут хотеть в .., если сказали: идите сами восстанавливайте. Они же не виноваты в том, что у нас бездарные политики. И поэтому у меня другое ощущение. Что зайдя в абсолютный тупик, не зная, что делать, эти люди сейчас прикрываются, знаете кем опять? Героями, вот такими как пани Ольга. Волонтеры делают работу, которую должно было сделать государство. Это полный крах социальной системы государства".

Дмитрий Анопченко, ведущий: Вы думаете, этих людей скорее бросят?

Вадим Рабинович, "Оппозиционный блок": "Да их уже бросили. Объявил премьер-министр, который является по нашей системе структуры государственной власти, если у нас парламентско-президентская республика. Он назначен Парламентом. Он главный. И даже Президент ему не может возразить. Он сказал: не дадим ничего ни Донецку, ни Луганску. Давайте, вообще людей бросим. Сейчас как сказали? Пророем канал какой-то, дустом их, я не знаю. Как можно такое делать? Это же твоя страна. Вот это сепаратизм в том проявлении с которым я не знаю, что с этим делать. Вот с этим надо бороться. А люди что? Они брошены уже. И поэтому, если бы не эти волонтеры, не вот те, кто сегодня… ну это действительно, не просто герои. Это элита"».

Утім, на цьому потік дефініцій від представника «Опозиційного блоку» не закінчився. Коли Богомолець висловилася, що хоче, аби до влади потрапили порядні люди, Дмитро Онопченко підтримав її, запитуючи у Вадима Рабиновича: «Дай бог, чтобы это случилось. Мы все этого хотим. Чтобы порядочные люди пришли во власть. А вы верите в это?».

Звичайно, такого шансу опозиціонер не впустив. Згадуючи «бек» попередньої промови Рабиновича з критикою двох представлених синхронів Луценка та Яценюка, Рабинович тонко натякає, хто є порядним, а хто ні.

«Вадим Рабинович, "Оппозиционный блок": "Да. Вот я вот с пани Богомолец в парламенте с удовольствием буду сотрудничать. Я вам скажу, вы знаете, как разделить порядочных и не порядочных? Сейчас когда посмотришь, одни говорят — порядочные, вторые — не порядочные. Я сужу вот просто по делам. Для меня люди отдавшие территорию Украины, которые не были, то это не порядочные люди. Для меня люди погубившие тысячи людей и разрушившие экономику своей страны — это не порядочные люди. Вы понимаете, должен быть какой-то критерий. Иначе будем ходить по улицам и тыкать пальцем — нравится, не нравится. Сделали люстрацию сегодня. Замечательный закон, где тройка, как мы знаем заранее, коррупционных, нечестных людей, потому, что мы же говорим, что у нас коррупция поголовная. Будут сидеть и сбрасывать других таких же не честных людей. Знаете, сколько будет стоить люстрация? Я через три дня скажу вам цену каждого прохода. Как тройку пройти. Как пятерку и так далее. Поэтому, еще раз, для меня порядочные люди, это те, кто думает о своей стране. Для меня порядочные люди, это те, кто не оставляет после себя выжженное поле. А мы с вами привыкли уже к тому, что проходит три года — опять нет правительства. Проходит — опять нет. И все их ищем в дальних весях"».

Насамкінець у студії з’явився радник міністра МВС Антон Геращенко. Його опонентом став радикал Ляшка у Київраді Ігор Мосійчук. Може, ведучий і хотів почути конструктивну розмову, але нічого не вийшло. Гості кілька хвилин кричали в прямому ефірі один на одного. І все через запитання Онопченка про реформи в МВС. Добре, що ведучий хоч зупинив це словесне побоїще.

Цікаво, що вкотре Дмитро Онопченко, запрошуючи представника влади, намагається від нього добитися відповіді на питання: «Чому реформи досі ніхто не проводить?». Те, що змін не відчувається, зрозуміло, але редакції варто було б готуватися до таких гостей краще — зробити, наприклад, галузевий сюжет про проблеми реформ у конкретному відомстві/службі/міністерстві. У цьому випадку — про роботу МВС за останні півроку. І лише згодом претензійно допитувати, в чому застій. Утім, в редакції людський та матеріальний ресурс розтрачують на зовсім інше — посилають журналістів у різні куточки АТО, які протягом ефіру під час включень дають майже ідентичну інформацію. Бойовики обстрілюють, українські військові тримаються, добровольчі батальйони мають проблеми і т. ін.

5 канал, «Час. Підсумки тижня»

Підсумковий випуск новин на 5-му з Віталієм Гайдукевичем поки тримає марку (відео). Його випуски не кидає з однієї крайності в іншу. Журналісти не йдуть за модою, слідом за ТРК «Україна», і не розповідають, наприклад, про бізнес власника.

Стороннім оком все це виглядає, можливо, як нездатність запропонувати глядачу екшн чи по-новому зацікавити глядача. Але, радше, це максимум, який дає редакція, зважаючи на звичний дефіцит ресурсів для репортерів цього каналу. Як наслідок, вони змушені обмежуватися і кількістю тем, обраних для аналізу у підсумковому випуску.

Журналісти «кнопки президента» навіть не робили окремий сюжет про заокеанську подорож Порошенка. Обіцянку не оплачувати пул той поки тримає.

Редакція дозволяє собі також і критику. Нехай незначну, але саме критику, а не провладний чи опозиційний крик.

Дісталося на горішки, наприклад, Президенту за незрозумілу процедуру голосування за закон про спецстатус окремих регіонів Донбасу.

«Кореспондент: Така процедура зустрічає шквал критики, і змушує Президента виправдовуватися.

Петро Порошенко, Президент України: "Яким чином?"

Кореспондент: В закритому режимі, без обговорення.

Петро Порошенко, Президент України: "Це право депутатів. По-перше. Це було неправда, що це було без обговорення. Це неправда. По-друге, це право депутатів. Ми наблизилися до того, що на сході країни люди перестануть гинути".

Кореспондент: Декларована мета закону — принести Україні мир — протиріч не викликає. А от ухвалена редакція породжує сумніви. Чи вартувало порушувати регламент заради документу, юридична чистота якого далека від ідеалу?»

Попри все, редакції варто було б подумати над зміною місця включення журналістів з зони АТО. Адже вже не перший ефір репортери включаються зі Слов’янська. Так і цього разу. Хоча Ольга Калиновська і провела включення вдало, зважаючи на «непопсові» акценти, які вона розставила. Зокрема, закони по Донбасу багато людей в регіоні навіть не читали, оскільки не мають світла, не кажучи вже про доступ до інтернету.

Далі Гайдукевич каже про ту ж поїздку в США й акцентує, що попри оплески (які розрекламували «Плюси» у своєму сюжеті), про постачання летальної зброї Порошенко не домовився з Обамою.

«Віталій Гайдукевич, ведучий: “Під час промови в конгресі США конгресмени також неодноразово влаштовують овацію. Подібна реакція насправді там не часто. Тож такі вітання, схожі вітання мав, здається, лише Михайло Саакашвілі. Скептики кажуть, що оплески оплесками. А статусу союзника поза НАТО і зброї Вашингтон так і не дав. Хоча комітет із зовнішніх справ сенату одноголосно погодився на цей статус, і виділив близько 350 мільйонів на зброю. Обама ж вирішив дотискати Росію санкціями”».

Ще один приклад сюжету з «батогом і прянико» — матеріал Анни Мірошниченко про те, як діятиме люстраційний закон. На відміну від багатьох інших підсумкових випусків новин, «Час. Підсумки тижня» акцентували увагу на прогалинах документу. Серед яких — під люстрацію не підпадають виборні посади. А отже, і Президент.

«Анна Мірошниченко, кореспондент: Але автори люстраційного закону вже чекають коли його підпише Президент. Підрахували, що люстрація закінчиться в Україні за півроку. Хоча вагентстві держслужби їй прокрокують років 2-3. А от кого люстрація не торкнеться, так це нинішнього Президента, суддів Конституційного суду, тобто виборні посади поза люстрацією. В тому числі і народні депутати. Тож в новий парламент зайдуть депутати не люстровані. Звісно, якщо їх не перехоплять на вулиці».

Деякі претензії є до сюжету Дарії Феденко, яка розповідає про казуси навколо дії Угоди про асоціацію, яку ратифікували в парламенті.

Починає автор з власно надуманої статистики. Зазначає: українські виробники вважають, що з першого листопада буде вигідніше працювати.

«Дарія Феденко, кореспондент: Як зведений хор український та європейських депутатів тиснув на кнопки та прославляв Україну ці люди спостерігали затамувавши подих. Українські виробники вважають — 1 листопада для них — коли працювати стане вигідніше.

Чоловік: "Сльози на очі. Тому що стільки вистраждалося. Яка ціна цього підписання".

Жінка: "Україна виробляє саме більше меду, а споживає саме менше українці. А тому нам потрібно зв’язки мати із Європою, щоб їхати, щоб частину продати і в Європу".

Дарія Феденко, кореспондент: звістка про те, що економічна частина угоди не запрацює ще рік — підприємців збентежила.

Чоловік: "Розумію, що така поступка — напевно все ж таки тиск Росії на Європу"».

Невеликий сумнів у такому, на перший погляд, однозначному позитиві від відтермінування дії економічної частини Угоди про асоціацію з’являється лише наприкінці сюжету, коли представник молочної компанії розповідає, що не зможе продавати молоко в Євросоюз, тому думатиме, що буде посилати взамін.

«Дарія Феденко, кореспондент: На приїзд делегації євро експертів уже 28 вересня очікують на кількох молочних підприємствах. Хочуть отримати євро сертифікати якості. Ще рік тому ця компанія 60% зварених сирів постачала до Росії. Коли ж сусідка розпочала першу продовольчу війну, бізнесмени втрачали по 100 мільйонів гривень на місяць. Нині хочуть європейцям продавати молочні вироби. Але не сири.

Сергій Вовченко, голова наглядової ради компаній з виробництва молочної продукції: "Ринок переповнений. І реально ми по ціні не пройдемо. У нас молоко дорожче. Але ми сподіваємося, що ми зможемо Європі продавати сухі продукти і дитяче харчування"».

Із тексту сюжету не зрозуміло, яку молочну компанію представляє пан Вовченко. Утім, під час перегляді відео рекламу видно майже неозброєним оком. Коментар оператор разом із журналістом записують на фоні корпоративного банера, з якого хоч і не одразу, але стає зрозумілою приналежність спікера до торгової марки «Яготинське».

Моніторинг дотримання професійних стандартів українськими телеканалами під час  парламентських перегонів-2014 здійснюється громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Медіа та вибори» за підтримки USAID, наданої через «Інтерньюз Нетворк»