Попередні випуски тижневиків виходили в країні, де президентом був Янукович, міністром внутрішніх справ – Захарченко, спікером – Рибак, на Майдані було все спокійно й навіть трохи нудно, протестувальники готувалися до «мирного наступу», а вбитих серед активістів було лише декілька. Випуски 23 лютого – в країні, де все по-іншому. Точніше, ще невідомо як. Ця невизначеність особливо болісна для каналів, що були провладними. Вони відіграли свою роль у тому, що частина країни повірила в найнятих Заходом екстремістів-бойовиків на Майдані, але, схоже, навіть не розглядали можливості настільки повної та беззастережної капітуляції режиму Януковича. Тепер, коли їхні політичні патрони ще не налагодили відносин із новою, до кінця не сформованою й не зрозумілою владою, провладні журналісти вочевидь дезорієнтовані. Картина світу їхніх глядачів, які вірили у правоту Януковича й маргінальність Майдану, має бути зруйнована їхніми руками, й це неминуче вдарить по довірі. Вихід один – жалоба. Андрій Данилевич, який ще тиждень тому розповідав про радикальних некерованих найманців на Майдані, тепер зі скорботним обличчям висловлює жаль через загибель цих людей. Дива не стається, й 2004 рік не повторюється – «Інтер», Перший і «Україна» не перепрошують глядачів за те, що цілеспрямовано їх дезінформували. Натомість далі торочать щось про мир і громадянське протистояння.

З огляду на масштабність і екстраординарність подій, усі тижневики, крім «Підсумків тижня» Першого національного, збільшили свій хронометраж до 1,5–3 годин і запросили до студії гостей. Усі без винятку розпочали випуски з ушанування пам’яті загиблих.

(Повної верстки випусків тижневиків не наведено з технічних причин.)

ICTV, «Факти тижня» (відео)

«Репортаж із пекла» – так назвала Оксана Соколова матеріал Мирослава Ганущака про події 18–20 лютого. Скрупульозний і виважений матеріал із важким, але докладним відеорядом (зокрема з кадрами, на яких снайпер убиває повстанців), коментарями лікарів, очевидців і постраждалих. Подано й інформацію про вбитих силовиків. Оповідаючи про «мирний наступ» 18 лютого, автор наголосив на тому, що в розправі з протестувальниками міліції допомагали озброєні тітушки. Окремий матеріал присвятили загиблим, назвавши їхню загальну кількість (відому на той час) і оповівши кілька окремих історій.

Далі переходять до подій у Верховній Раді: підводячи сюжет Олександра Візгіна, Оксана Соколова переказує головні кадрові зміни та рішення парламенту. Журналіст подає коментарі всіх основних сторін парламентського процесу, згадує про переговори за участю європейських емісарів. Наводить і коментар останньої з вірних Януковичу політиків – Ганни Герман: «Президент іде на компроміс, іде на поступки. І можуть бути великі зміни. Я думаю, що основне ми досягли. Ми відтіснили сили війни з оточення президента» (на жаль, ми так і не дізнаємося, хто мався на увазі під «силами війни»). Згадує Олександр Візгін про зганьблення опозиції на Майдані, проте не зазначає, що Віталій Кличко перепросив за рукопотискання з Януковичем. Окрім фактажу, є в матеріалі коментарі різнопланових політкоментаторів: Володимира Фесенка, Тараса Березовця, Ігоря Коліушка та інших. Без конкретного достовірного посилання журналіст робить прогноз про майбутнього прем’єра: «Поки обговорюють трьох претендентів – Юлію Тимошенко, Петра Порошенка та Арсенія Яценюка. Щоправда, Тимошенко вже заявила, що з нею це питання ніхто не обговорював, і вона просить не розглядати її кандидатуру на посаду глави Кабміну».

Далі – дайджест подій тижня: заява Януковича в інтерв’ю невідомому каналу в невідомому місці про державний переворот, повідомлення про спроби Януковича вилетіти з Донецька: «Сам Віктор Янукович стверджує що знаходиться в Харкові. Каже, жоден документ, проголосований нині у парламенті, він не підпише. Але зазначу, це інтерв'ю було записано до рішення про відсторонення президента від обов'язків»; заява Єфремова про те, що «провина за кровопролиття та пусту казну лежить на Вікторі Януковичі»; спроби чиновників (в. о. голови міністерства доходів та зборів Клименка, відстороненого парламентом Генпрокурора Пшонки, в. о. глави МВС Захарченка) залишити Україну; звільнення Тимошенко, яка «у першому інтерв'ю заявила, що планує іти на президентські вибори».

Володимир Соколов робить іще один огляд подій останніх днів – «Чорний вівторок і кривавий четвер»; у матеріалі чимало ексклюзивних кадрів і фактів. «Одного зі снайперів ми засікли на передостанньому поверсі готелю. Аби його не викрили, він висував із вікна лише дуло рушниці. І стріляв, очевидно, зі зброї з глушником. Як видно на цих кадрах, жертвами снайпера були і зовсім неозброєні активісти. Цілився він переважно в шию та в голову. І не давав забирати з поля бою навіть поранених. Про те, що стріляють не холостими, свідчить наскрізь пробита каска одного з протестувальників. А також сотні гільз, які ми знайшли біля Жовтневого палацу. Вдень на той час ще головний міліціонер країни підтверджує, що міліція мала вогнепальну зброю», – це інформація, яка має бути цікавою не лише глядачам, але й розслідувачам. Щоправда, в програмі не акцентують, що заява Захарченка була про дозвіл на використання зброї, хоча на час заяви вбивали людей ще з 18 лютого.

У наступному сюжеті Руслан Тарасов з’ясовує, хто почав стріляти першим. «Ключове запитання цих днів: хто почав стріляти першим. Міліція до останнього відхрещувалася від застосування зброї, і показувала своїх бійців з вогнепальними пораненнями. Але ж фахівці кажуть, що за кулями, гільзами, можна ідентифікувати зброю, і швидко знайти її власників. Чому цього Не було зроблено? Чому країні не пред'явили хоча б одного терориста, натомість була оголошена антитерористична операція, і задіяні снайпери», – підводить Оксана Соколова (хоча насправді «ключове запитання» – це її оцінка, серйозних дискусій про те, хто першим почав, з огляду на непропорційність втрат із двох боків, ніхто не провадив). У сюжеті процитовано накази в. о. глави МВС Захарченка: «Правоохоронцям видано бойову зброю. І вона буде застосована», голови СБУ Якименка: «Сьогодні прийняте рішення про початок проведення на території України антитерористичної операції». Згадано в сюжеті і про спецпризначенців у чорному камуфляжі без розпізнавальних шевронів із жовтими стрічками на рукавах, що прикривали за допомогою зброї перегрупування військ. Ідеться про поки що недоведену гіпотезу, що хтось стріляв почергово і по міліціонерах, і по протестувальниках:

«Активісти Майдану переконують – постріли лунали в обидва боки. У протестувальників та у спецпризначенців, причому одночасно.

Василь, гуцульська сотня: "Ми бачили людей в чорних костюмах, і у них були такі розпізнавальні як би шеврони, стрічки, жовтого кольору. Було видно, що вони якби не роблять одну справу з Беркутом. Вони діяли якось, провокували як би одних та інших".

Руслан Тарасов, кореспондент: Перше свідоцтво появи бійців з жовтими пов'язками на Майдані 18 лютого. Їх зафіксував відео реєстратор одного з активістів. Ось його автівці перекриває шлях чорний мікроавтобус. Двері відкриваються, з салону виходять озброєні спецпризначенці. У людини, яка супроводжує бійців, на спині шеврон СБУ. Втім, наступного дня Служба безпеки заявить, що її підрозділи не беруть участі у конфлікті. На цих кадрах видно, що бійці у чорному відступають вгору по вулиці разом із Беркутом. Однак пізніше беркутівці заявлять про провокаторів серед своїх. Начебто вони знайшли відеодоказ.

Інна Богословська, народний депутат України: "Відео нам представили самі беркутівці, в яких воно опинилося, які були розлючені неймовірно, вони сказали що знайдуть з-під землю цю людину. Вони впевнені, що це не може бути беркутівець. Хоча ця людина і була одягнута в форму Беркуту».

Також у сюжеті звучить інформація про те, що більшість застрелених отримали поранення під великим кутом, тобто згори.

«Бійці народної самооборони не хочуть вірити, що в них стріляли українці. Майданівці навіть припустили, що стріляти в них могли іноземні спецпризначенці. Активіст з шевроном "Россия МВС" в руках: "Це вчора було здерто з беркута, з форми військового, який стояв біля беркута», – зауважив журналіст. Далі продовжив: «Однак в інтернеті поширили радіоперехоплення, розмови між бійцями спецпідрозділів. Виходить, що вранці 20 лютого вони діяли скоординовано. Але після того, як ранкова атака самооборони зупинилась, прицільні постріли продовжувались до самого вечора. Наразі ключове питання – хто ці снайпери? Колишній голова СБУ Олександр Скіпальский не вважає, що варто шукати найманців з-за кордону. В Україні за останні декілька років було створено чимало спецпідрозділів».

Було зроблено акцент ще на кількох аспектах: «Поки Міністерство внутрішніх справ ще не взялося за розслідування розстрілів на Майдані незалежності. Але у соцмережах провели своє розслідування. Серед бійців у чорному камуфляжі з жовтими стрічками був помічений чоловік, що дуже схожий на Сергія Асавелюка. Колишній боєць спецпідрозділу Альфа. Його позивний – Асса. Нині служить у лавах окремого кримського загону спецпризначення внутрішніх військ. На відео від 3-го грудня він поруч з так званими тітушками. Тоді ж Асавелюк дав інтерв'ю 5-у каналу. А вже на ранкових кадрах 20 лютого серед автоматників у чорному видно людину, що дуже схожа на Асавелюка. Координація тітушок, форма без розпізнавальних знаків. Можливо, група цієї людини мала створювати провокації. Знайти відповідь на питанн, хто ж саме стріляв у мітингарів та у Беркут, має слідство. В МВС при міністрі Захарченко встигли заявити, що це неможливо. Хоча уся табельна зброя проходить процедуру відстрілу. І по слідах на кулі легко розпізнати, з чийого стволу вона випущена.

Ігор Смешко, голова СБУ у 2003–2005 рр.: "Я не розумію, яка ефективність, і яке керування тоді цими спеціальними службами і правоохоронними органами. Є ж негласні оперативні методи роботи. Є цілий департамент у складі Служби безпеки України".

Руслан Тарасов, кореспондент: Однак, є важлива деталь – голова асоціації зброї Георгій Учайкін не має сумнів, що у збройному нападі на протестувальників користувалися саме нелегальною зброєю.

Георгій Учайкін, голова асоціації власників зброї: "Легальна зброя зазвичай не приймає участі у таких конфліктах. Бо вона легко ідентифікується, і у подальшому людина у будь-якому випадку буде мати певні наслідки її застосування». Серйозний і вчасний аналіз питань, які вже в наступні дні почали забалакувати пафосними розмовами про перемогу, подвиги й жахливі втрати.

Далі перейшли до міжнародної тематики. В сюжеті Михайла Малого було висвітлено найважливіші заяви іноземних політиків – канцлера Німеччини Ангели Меркель, генсекретаря ООН Пан Гі Муна, представниці ЄС Кетрін Ештон, міністра закордонних справ Великобританії Вільяма Хейга, президента США Барака Обами, які підтримали зміни в Україні. Зайшлося і про санкції проти колишніх уже посадовців: «За інформацією радіо "Свобода", прокуратура Відня вже порушила кримінальні справи проти Андрія Клюєва. Його підозрюють у відмиванні коштів і зловживання владою. За австрійським законодавством, порушення подібних справ означає автоматичне блокування рахунків. США закрили в'їзд 20-м українським можновладцям, причетним до силового сценарію. Білий дім закликав Кремль не розглядати санкції як змагання за Україну. У Вашингтоні попереджають українське керівництво утриматися від подальшого використання сили проти мітингарів». Було висвітлено і позицію Росії – зокрема, глава МЗС Лавров назвав санкції проти влади «заохоченням бойовиків», а також попередження НАТО, що не варто залучати до конфлікту армію.

З’явилася в сюжеті і думка Ватикану. «Тим часом Папа римський Франциск закликав українців до злагоди.

Папа римський Франциск: "Я схвильовано стежу за подіями у Києві, і хочу запевнити українців у тому, що я з ними і молюся за жертв насильства та їхні родини та за всіх поранених. Я закликаю усі сторони до перемир'я, пошуку миру і злагоди в Україні".

Михайло Малий, кореспондент: Папа молиться за Україну. А весь світ вшановує пам'ять загиблих у Києві героїв. У Лондоні, Варшаві, Берліні, Лісабоні, Вашингтоні і Чикаго люди виходять на вулиці з портретами жертв і запалюють свічки».

У наступному матеріалі (автор – Катерина Павловська) йдеться про людей, які перешкоджали доїзду до Києва «десантників, піхотинців, та подекуди і помічників міліції – тітушок»; їхній спротив названо «практично партизанською війною». Висвітлені події на Черкащині, в с. Маньківці, де спалили автобус, що віз тітушок із Криму; в с. Подібна, де спецпризначенців роззброїли і посадили на маршрутку до Умані; в с. Звенигородка, де над молодчиками кримінальної зовнішності трохи не влаштували народний суд лінча – зупинили аж 10 автобусів; було організовано блокпост на дамбі через Дніпро. На Дніпропетровщині місцеві мешканці власними тілами зупиняли потяги, що перевозили десантників. На Прикарпатті в с. Делятин самооборона зупиняла боєприпаси і зброю. В Харкові намагалися не випустити за ворота автобуси з курсантами внутрішніх військ, на допомогу людям пришли ультраси ФК «Металіст». Акцентували, що мітингарям на підтримку чинної на той час влади вдалося виїхати на Київ спецпоїздом із Донецька, причому прямо на колії їм роздавали пайки. Втім, на в’їздах до Києва гостей чекали народні блокпости. Згадано й загони самооборони, які патрулюють вулиці багатьох міст. На жаль, коментарів МВС та представників уже колишньої влади в матеріалі бракує.

Далі – огляд ситуації в регіонах, де керівники органів виконавчої влади масово подають у відставку. Коротко про доволі напружену ситуацію в Одесі та Донецку: «Очевидно, на південному сході країни ситуація ще буде загострюватися, враховуючи те, що сьогодні Верховна Рада скасувала скандальний мовний закон Колесніченка. Як відомо, він передбачав двомовність у російськомовних регіонах». Вбивство двох людей у Хмельницькому під час штурму СБУ, події в Чернівцях, Луцьку й Тернополі, повстання у Львові, бійки між майданівцями та антимайданівцями в Луганську (згадано про регіонала Арсена Клінчаєва, який «ще раніше схвалив вбивство мітингувальників в Києві»). Згадано про сепаратистські заяви в Криму, побиття майданівців тітушок у Харкові («Тітушок прикривав кордон міліції і не втручався у сутички»). Автор сюжету Максим Крапивний наводить знущальну цитату голови ОДА Михайла Добкіна про тітушок: «Как они выглядят? Как ангелы-спасители с прекрасными лицами и очень пытливым взором, выявляют всех нарушителей и испепеляют их взглядом». А також розповідає про подальші події в Харкові – невдалий з’їзд сепаратистів, утечу й повернення Кернеса, спробу останнього помиритися з новою владою.

На завершення випуску – сюжет про Межигір’я. Тут ідеться не лише про надзвичайні розкоші, в яких жив колишній президент, а й про знайдені в Межигір’ї документи, які можуть бути доказами корупції. Згадано про автопарк біля Гостомеля та мисливську резиденцію в Сухолуччі. А насамкінець – новина про олімпійську медаль українських біатлоністок, присвячену ними українському народу.

«Україна», «События недели» (відео)

На момент, коли в ефір вийшли «События недели», компанія SCM, яка володіє каналом «Україна», ще не виступила з заявою про готовність співпрацювати з новою владою. Тому творці тижневика були обережними – робили наголос на трагедії. Програма розпочалась із добірки страшних кадрів у супроводі пісні «Переведи меня через майдан» (іронія долі – тиждень тому «События недели» давали уривки з інтерв’ю автора цього вірша, Віталія Коротича, з Януковичем про стабільність і добробут).

«Это была самая тяжелая неделя в новейшей истории Украины. В нашей истории. Мы видели, как убивают людей, мы знали, как это – находить в списке погибших знакомые фамилии, узнавать на экране родные лица. Мы стали разбираться в оружии и ранениях. Мы проснулись в другой стране», – такі були перші слова ведучого Євгена Міхіна. Сюжет Антоніни Маровді про загиблих також був зворушливим. В ньому було використано вірш киянки Євгенії Більченко. Цей вірш, написаний 21 лютого, миттєво став популярним в інтернеті.

Перший матеріал – історії людей, що загинули у протистоянні. «С утра возле морга очередь из машин скорой помощи, и здесь уже нет никакой разницы, по какую сторону баррикады были погибшие. Вот в этой машине привезли тело сотрудника "Беркута", а вон в той – молодого человека из Самообороны Майдана. Сюда приходят родственники сотрудников ГАИ – их расстреляли ночью. У одного ребенку нет и месяца, у второго – двое маленьких детей, год и шесть», – повідомила журналістка. Розповіли в сюжеті про Олесю Жуковську – поранену медсестру. «Козаків проводжають у вирій». Их назвали Небесной сотней. Уже третий день на Майдане с ними прощаются как с героями. Вместе молятся тысячи людей, слез не сдерживает никто. Плачут и женщины, и мужчины. Со сцены выступают родственники. В этой бойне погибли не только украинцы – прощаются с грузинским оператором Давидом». Зауважмо, що для колишніх провладних, а тепер незрозуміло яких телеканалів характерний наголос на жертвах з обох боків, що не враховує як непропорційні масштаби втрат, так і мотиви сторін протистояння.

Пафос і щем відразу зникли, коли Євген Міхін перейшов до теми звільнення Юлії Тимошенко. «Она уходила, но обещала вернуться. Сначала на пост премьера, потом, уже после оглашения обвинительного приговора, – на свободу», – так розпочала сюжет Ірина Смірнова. Журналістка переказує біографію екс-прем’єрки: «Впервые Юлия Тимошенко возглавила правительство после победы оранжевой революции, в 2005 году, в премьерском кресле продержалась 7 месяцев. Бывший соратник и президент Ющенко обвинил ее тогда в лоббировании интересов бизнес-групп. Пиком конфликта двух главных лиц государства стала попытка Ющенко создать на основе СНБО, секретарем которого был Петр Порошенко, фактически альтернативу Кабмину. Второй раз Юлия Тимошенко возглавила Кабмин в 2007-м. Пробыла премьером 2 года и 3 месяца. Она упорно не замечала в стране финансового кризиса, который накрыл весь мир, и активно боролась с птичьим гриппом». Останнє – відверта маніпуляція на межі пропаганди, не кажучи вже про те, що грип був свинячим. Нічого хорошого про перебування Тимошенко у владі журналістка не знайшла. Не забули й про те, як 2010 року Арсеній Яценюк гостро критикував Тимошенко.

«Едва покинув клинику, Тимошенко якобы сразу же заявила о президентских амбициях. Об этом сообщило информагентство ИТАР-ТАСС», – прозвучало в сюжеті. Пізніше повідомили, що Тимошенко зняла свою кандидатуру на пост прем’єр-міністра. Прикметно, що в сюжеті постійно акцентується на відсутності єдності в лавах опозиції: «На Майдане Тимошенко появилась в сопровождении дочери и соратников, среди которых – и бывшие оппоненты, и люди, годами остававшиеся в ее команде, и те, кому только предстоит выстраивать отношения с экс-премьером. Кстати, Виталия Кличко среди них не было».

Включення з Майдану Олександра Бондаренка. Доволі дивні фрази: «Сегодня еще продолжаются дни памяти о погибших, которых уже называют Небесная сотня. И здесь, на улице Грушевского, на улице Институтской, на Майдане Незалежности, на улице Крещатик – десятки импровизированных мемориалов, возле них горят свечи и просто невероятно огромное количество цветов. В то же время, сегодня Майдан Незалежности, протестный лагерь – это такой экскурсионный объект, очень много людей пришло просто, видно было, что посмотреть. И по тому, как некоторые фотографировались, можно было предположить, что они здесь впервые с начала массовых протестов». Чи намагається журналіст таким чином присоромити тих, хто прийшов подивитись і сфотографувати Майдан? Також у включенні були викладені думки простих людей щодо звільнення Тимошенко – як схвалення її повернення у політику, так і засудження.

Далі – про рішення ВР: «Пока вся политическая жизнь сегодня сосредоточена в одном помещении – Верховной Рады. А вся власть, так уж получилось, – в руках одного человека, Александра Турчинова. Вчера он стал спикером, а сегодня уже исполняющим обязанности президента страны. О сногсшибательной карьере и сногсшибательных результатах – Наталья Кравченко». Журналістка критично каже про поспіх, із яким ВР ухвалювала рішення, та ставить під сумнів їхню законність. Ситуацію у ВР вона характеризує як «феодальную роздробленность», наводячи цитату Тігіпка про шалений тиск на регіоналів. Утім, спроб перевірити розповідь регіонала «Украина» не зробила. Наприкінці матеріалу – наголос на тому, що коаліції в українському парламенті завжди були недовговічними.

Далі в програмі гість – нардеп Микола Джига, який вийшов із фракції Партії регіонів. Говорять про перспективи міліції – децентралізацію, покращення фінансового забезпечення, скорочення й переатестацію, а також ліквідацію «Беркуту». Досить насичена розмова. Джига визнав: «То, что сегодня произошло на Майдане – большая доля в этом вины именно милиции».

Наступний гість – нардеп Віктор Мусіяка, фахівець із конституційного права. Йому Міхін ставить запитання про конституційність останніх рішень:

«Виктор Мусияка, кандидат юридических наук: "Это, извините, самый нелепый в данной ситуации вопрос – о конституционности. Не потому, что вы его мне задали, а потому, что говорить о конституционности в этой ситуации, когда президент исчез, когда надо решать вопросы после того, что произошло…"

Евгений Михин, ведущий: Это было единственным решение, которое могло успокоить…

Виктор Мусияка, кандидат юридических наук: "Ну еще бы! Это само собой разумеется, что это есть акт своеобразной революционной целесообразности». На запитання про поточний статус Януковича Мусіяка відповідає лаконічно: «Громадянин України». Неоднозначно він оцінив декриміналізацію статті, за якою була ув’язнена Тимошенко.

Далі йдеться про Януковича. Ведучий повідомляє, що екс-глава держави не визнає рішень ВР і вважає те, що сталося, державним переворотом. «События недели» намагаються розібратися, куди зник Янукович, наводячи навіть слова політкоментатора Олега Соскіна про двійників, які виступали замість президента. Чому саме Соскін є джерелом інформації про Януковича, не зрозуміло. Наводять також інформацію МВС про те, що Янукович не полишав України. Також цитують Володимира Рибака, який спростовує заяву Януковича про замах на його (Рибака) життя.

У матеріалі Володимира Горковенка про події 18–22 лютого і про те, як політики були змушені домовитися, є дивний момент: показано співробітника міліції, який відступає, й наведено його синхрон: «Огнестрелы пошли. У нас оружия нет, видите». Далі йдеться про переговори, наводяться переважно синхрони регіоналів, які висловлюють готовність домовлятися. Подано також інформацію про те, що депутати залишали лави ПР, не бажаючи брати на себе відповідальність за пролиту кров (синхрони депутатів Бондаря і Хомутинника). Резюме сюжету неоднозначне: «Парламент Конституцию 2004 года ввел в действие постановлением. Оно будет действовать до тех пор, пока новый глава государства не подпишет закон о парламентско-президентской форме правления. Но, похоже, вопрос легитимности сейчас мало кого интересует».

Після огляду заяв іноземних держав – розмова у студії з Сергієм Власенком, якого Євген Міхін назвав іронічно «доволі успішним адвокатом». За словами Власенка, Тимошенко вийшла на свободу завдяки рішенню Європейського суду від 30 квітня 2013 року і рішенню комітету міністрів РЄ від 3–5 грудня 2013 року. Він додав, що треба провести додаткові процедури щодо аналізу вироку, завершити сфальшовані обвинувачення, так що статус захисника Тимошенко з себе поки не знімає. Про її плани йти в політику відповів, що вона звідти нікуди не відходила, лише була ізольована, але заява про те, що вона буде балатуватися в президенти, не відповідає дісності, й прем’єр-міністром вона також бути не збиралася. Це важлива інформація, якої не було в інших тижневиках.

Далі в програмі сюжет Сергія Іванова про зброю, яку застосовували під час протистояння. «Во вторник утром попытка мирного протеста под парламентом снова провалилась. На Крепостном переулке взрываются петарды, чуть позже, на пересечении Институтской и Шелковичной в ход идут шумовые гранаты. В ответ летят коктейли Молотова и булыжники», – початок сюжету, який не дає жодного уявлення про те, хто розпочав протистояння. Наведена інформація, що у вівторок були зафіксовані перші смерті від вогнепальної зброї, що міліція категорично спростувала – «протестующие, по их версии, стреляли сами в себя» (синхрон речника МВС Олега Татарова); «А солдаты на передовой показывают простреленные каски и обвиняют во всем протестующих», – йдеться в сюжеті далі. Наводять слова керівника асоціації власників зброї Георгія Учайкіна про те, що помпові рушниці «Форт 500», якими озброєні спецпризначенці, можуть стріляти бойовими набоями. Далі відверта маніпуляція: говорячи про погроми райвідділків міліції у Львові, наводять цифру зниклої зброї, озвучену ще старим МВС – 1500 одиниць. «В милиции не сомневались, что боеприпасы всплывут в столице», – цитуємо автора сюжету (знову синхрон Татарова). Насправді, за численними свідченнями людей як у Києві, так і у Львові, цю зброю на Майдан не везли – або, принаймні, не довезли.

Втім, у розповіді про події четверга наголошено, що використовувався автомат Калашникова, а МВС згодом офіційно визнало використання вогнепальної зброї (хоча, знову-таки, насправді заява Захарченка була з дещо іншим посилом, не визнання використання в минулому, а дозвіл на використання в майбутньому). Показали й стрільців без розпізнавальних знаків зі снайперськими гвинтівками. Наголошено, що згідно з віднайденими записами переговорів нібито снайперів, вони прикривали відхід бійців і відстежували протестувальників зі зброєю, про обстріл людей – ані слова (звучить запис переговорів). Втім, Учайкін (чомусь підписаний як народний депутат від УДАРу Віктор Чумак) наголосив: згідно з характером поранень людей, було використано снайперські гвинтівки великого калібру. Також у сюжеті зазначено, що для стрільби на ураження під час масових протестів потрібні письмові санкції прокурора. Зроблено історичний екскурс до подій у Вільнюсі 1991 року, де, за деякими версіями, снайпери працювали на замовлення опозиції з метою створення провокацій, в яких можна було би звинуватити владу. «В пятницу на Майдане Независимости задержали человека, который стрелял и в протестующих, и в силовиков». Нардеп Віктор Чумак прокоментував, що така персона була би вигідна третій силі, що прагнула розпалювати ворожнечу. Проте хто такий той затриманий, куди він дівся, яка його доля – не сказано.

Іще один підозрілий наголос у матеріалі – на тому, що на руках у людей багато нелегальної зброї, з якої продовжують стріляти. Міліція ж не може сказати, хто і як буде роззброювати громадян. Зважаючи на те, що більшість застрелених на Інститутській та інших вулицях були беззбройні або й геть мирні, цей матеріал можна вважати маніпулятивним – спрямованим на виправдання жорстокості силовиків.

Наступний гість у студії – екс-голова СБУ (2003–2005), полковник Ігор Смешко, який визнав, що СБУ в цих подіях працювало непрофесійно і заява про проведення антитерористичної операції розпалила конфлікт. Він також зазначив, що парламент «спить» у вирішенні нагальних проблем – подолання недовіри до органів влади, корупції тощо. Міхін формулює відверто маніпулятивне питання: «Нині суспільство на межі. Те, що називають люстрацією, сприймається у простих людей як межа мародерства, порушення приватної власності. Як зупинити, як заспокоїти суспільство і як це може зробити СБУ?». Смешко відповідає розпливчасто, не заперечуючи меседжу, що пролунав у запитанні – що суспільство не сприймає «люстрації» (під якою він вочевидь має на увазі, наприклад, захоплення Межигір’я).

Власне, далі про Межигір’я, яке названо в сюжеті головним туристичним місцем країни. Йдеться про розкоші резиденції. А от про документи, знайдені у воді, не згадали взагалі. В сюжеті також репортаж із кримської та карпатських резиденцій Януковича. Далі – розмова з кандидатом психологічних наук Валентиною Бондаровською про те, чому люди їдуть у Межигір’я.

У сюжеті з Криму повідомляється, що в багатьох містах (Керч, Севастополь) було піднято російські пропори. «Власти просили хранить единство страны, митингующие их не услышали», – ніби між іншим повідомив Міхін. Далі про з’їзд, ініційований «Українським фронтом», що міг втілити ідеї про розкол країни. «Но не так страшен съезд, как им пугали. Прошел он под девизом “Нет сепаратизму!” Если ранее Добкин заявлял, что у него есть право ввести специальный режим на территории Харьковской области, то теперь скромно молчал и аплодировал Геннадию Кернесу, когда тот убеждал, что если кто и сепаратист, то только не он», – дещо саркастично висловився про з’їзд ведучий. Майже всі його коментарі з приводу харківських подій іронічні.

Далі говорять із близьким до старої влади політкоментатором, керівником R&B Group Євгеном Копатьком. Він каже про те, що на порядку денному знову стоїть федералізація, і про те, що сходові треба відстоювати свої інтереси.

«Україна» одна з небагатьох детально оповіла про «ленінопад». Також поінформували про те, як міліція в багатьох регіонах співпрацює з громадськими активістами. В сюжеті Максима Урлапова йдеться про народний спротив на дорогах, що перешкоджав тітушкам і беркутівцям спершу доступитися до Києва, а потім утекти. Йдеться тут про події в Броварах, де під час перестрілки загинув один із повстанців. Цікавий момент – розповіли, як блокпости зупинили машини Яценюка і Тимошенко. Після сюжету ведучий розповів, що блокпости тримають зв’язок за допомогою рацій на мобільних телефонах. Гість студії – Сергій Здоровець, учасник такого патруля, який повідомив, що учасники патрулів готові піти після люстрації й оновлення міліції.

Останній гість студії – нардеп від КПУ Оксана Калетник. Вона оцінила останні дії парламенту як спробу відновити функції державного організму.

Наприкінці випуску – про Олімпіаду. Підсумував Міхін доволі емоційно. «Хотя, какая Олимпиада! У мене всё. Это была ужасная неделя. Мы – живые. Мы повзрослели, постарели… Сегодня день траура, так что хватит спорить о политике, говорить о мести, торговаться о должностях. Давайте просто сегодня помолчим. Берегите себя!». Загалом видається, що головною тезою, яку просуває «Україна» у першому повоєнному випуску «Событий недели», є розпливчастість відповідальності за смерті та каліцтво людей (а отже, неможливість притягнення до такої відповідальності власника та політичних патронів каналу).

«1+1», «ТСН. Тиждень» (відео)

«Третій день жалоби в Україні. Що наша історія повернеться таким кривавим чином, важко було уявити навіть після боїв на Грушевського. Понад 100 укранців розстріляли з дозволу влади», – з цих слів Алли Мазур розпочався випуск тижневика «1+1». Хвилина скорботи, далі сюжет – під супровід «Колискової» у виконанні Ніни Матвієнко показано найстрашніші кадри протистоянь. «Ми схиляємо голову перед пам’яттю тих, хто своїм життям оплатив новий день України. І впродовж цього великого випуску ми продовжуємо інформаційний марафон ТСН, хочемо загадати загиблих поіменно. Принаймні тих, кого уже розпізнали», – продовжила ведуча.

Далі сюжет Сергія Швеця про формування нової влади. «Ми думали, що він людина, уже не батько нації і не гарант конституції, але ще людина. Доля змінила наші думки. У вівторок силовики, які підкорюються його волі, почали відкрито вбивати та калічити людей. У четвер світ побачив, що таке дотримуватися закону за президентства Януковича», – так, доволі емоційно, починається матеріал. Далі – про рішення ВР і перебрання нею повноти влади, реакцію Януковича і його втечу. Висновок доволі оптимістичний: «Це був напевне найшвидший тиждень в історії незалежної України. Життя людей і держави ставало інакшим не те, щоби щодня, щогодини. Так триває і зараз і триватиме ще певний час. За таких обставин одне із завдань – не наробити помилок. Втім, оду помилку Україна вже виправила – у нас не повинно бути диктаторів».

Наступна тема – Межигір’я. У підводці Алла Мазур згадала про деякі знахідки у президентській резиденції, зокрема про документи чорної бухгалтерії. У сюжеті Якова Носкова – про розкоші, покинуті документи, зброю, а також про дитячу кімнату в будинку, про яку згадали тільки «Україна» та «1+1».

Далі у випуску – реакція Партії регіонів на події в країні. Спочатку – заява Єфремова, який переклав відповідальність на Януковича. У сюжеті Ірини Павленок уточнення: «Ми поспілкувалися з Сергієм Тігіпком і він каже, що такої спільної заяви ухвалено не було. Це тільки обговорювали. А хто винен у всьому, що відбувалося в Україні, хто винен у людських смертях, має встановлювати суд (синхрон Тигіпка)».

Далі повернулися до подій 18–20 лютого. Сюжет Станіслава Ясинського наповнений фактажем і авторськими свідченнями – це розповідь людини, яка не просто зібрала інформацію, а була очевидцем і учасником подій.

Після цього – сюжет Наталки Фібріг про реакцію на події в Україні США, Росії і ЄС. «Світові лідери зараз чекають формування в Україні дієздатної влади, яка крім іншого мала би схвалити ратифікацію так званого Гаазького трибуналу. Бо розстріляний Майдан тут вважають злочином проти людяності. Поки що позиватися до Януковича має право будь-яка інша країна, що вже ратифікувала документ», – йдеться наприкінці сюжету. У сюжеті Маргарити Ситник докладніше передано позицію Росії. У підводці Алла Мазур згадує про те, що Росії імпонує постать Юлії Тимошенко як відповідальної за Україну. В сюжеті – про вимоги розігнати Майдан, пропаганду та зомбування на російських телеканалах, проте наведено й думку росіян, які підтримують українську революцію.

Юлія Панкова підготувала сюжет про можновладців, які втекли з України: Януковича, Пшонку, Клименка, Захарченка, Курченка. Повідомила й про те, що Кернес та Добкін залишили територію України, але потім повернулися.

Включенням із Харкова Андрій Барташов розповів про з’їзд депутатів, що відбувся в місті: «Дуже багато було в інтернеті зокрема побоювань, що на з’їзді буде ухвалено чи то федералізацію, чи то взагалі розкол України. Проте нічого такого страшного не трапилося. Були промовлені лише, так би мовити, загальні заяви». Повідомив він і про звільнення Юлії Тимошенко, і про те, що протестувальники увійшли в приміщення харківської ОДА. «Мітингувальники зняли зі стіни портрет Януковича, який згодом спалили тут на площі», – повідомив кореспондент. Кернес, який повернувся, заявив, що у відставку подавати не буде.

У наступному матеріалі – продовження теми Тимошенко. «Юлія Тимошенко зразу з Харкова прилетіла до Києва і вже просто в аеропорту “Жуляни” відчула на собі новий настрій громади, коли самооборонці зробили зауваження її кортежу, що намагався проїхати поза чергою. До колишньої прем’єрки Майдан поставився неоднозначно», – повідомила Алла Мазур. У сюжеті Олени Усенко йдеться про те, як ВР приймала рішення про звільнення екс-прем’єрки. Показано фрагмент її виступу на Майдані, подано реакцію людей, яка в більшості неоднозначна. Ще у підводці ведуча повідомила, що Тимошенко просить не розглядати її як кандидата на пост прем’єр-міністра, у сюжеті звучить інформація, що «на брифінгу у “Жулянах” вона заявляє журналістам: балатуватиметься у президенти».

«ТСН. Тиждень» – єдиний, що приділив багато уваги виступу на Майдані та постаті сотника Володимира Парасюка. Далі до студії запрошено Андрія Парубія, якого Алла Мазур називає «легендарним комендантом Майдану». Він каже, що зараз не йдеться про розбирання барикад, поки Майдан стоятиме, оскільки не всі вимоги виконані. «Покарання тих, хто давав наказ і хто виконував злочинні накази по нападу на людей, по знущанню над людьми, громадянами, по вбивству на людьми. Вони будуть покарані і Майдан має настоювати, щоб це було чимшвидше», – наголосив він. Каже й про те, що Майдан має контролювати політиків, і про те, що відмовився від посад в уряді, які йому пропонували.

Далі – ексклюзив ТСН: пряме включення з маєтку екс-генпрокурора Пшонки. Журналісти «Плюсів» першими показали розкоші та несмак того, хто ще кілька днів тому погрожував відповідальністю протестувальникам, нібито захищаючи інтереси держави.

Наталка Пісня, включаючись із Майдану, розповідає про вшанування загиблих, зокрема про ініціативу перейменування Інститутської на вулицю Героїв Небесної сотні. Наголошує, що «Майдан не приховує свого презирства до нинішньої генерації реєстрових, офіціних політиків, а Автомайдан оголосив про перехід в опозицію до владо-урядовців і в. о. президента, і навіть т. зв. опозиційної трійки. Майданівці твердять, що прискіпливо контролюватимуть всіх, хто приходить до влади». Майдан, за словами журналістки, почали прибирати комунальники, а барикади розбирати не збираються: «Хлопці з Самооборони твердять, що стоятимуть щонайменше до виборів президента України». У натовпі журналісти ТСН зустріли Юрія Луценка, який сказав, що Майдан вважатиме свою справу зробленою, коли буде підписана угода про Асоціацію з ЄС.

Далі – великий сюжет Юлії Дячук про загиблих.

Після цього повертаються до обставин, за якої ці люди стали Небесною сотнею. «Нагадаємо, що передувало трагедії. У середу СБУ оголосило початок “антитерористичної операції”. Україна з таким бойовим наказом ще ніколи не зустрічалася, територією терору було оголошено фактично всю державу, – розповідає Алла Мазур. – Президент миттєво погодився на цей вкрай жорстокий і екзотичний силовий інструмент, так він обійшов проблему оголошення надзвичайного стану, який провести через парламент було складно; відмовилися від ідеї цієї операції тільки тоді, коли власною смертю прості люди перемогли». «Зброєю масового ураження» було названо зупинку метро і спроби паралізувати столицю. Ольга Нескородяна підготувала сюжет про те, що пережили в ці дні кияни.

Далі в програмі – про ситуацію в Криму. Алла Мазур озвучила заяви депутатів кримського парламенту про можливість повернення регіону до складу Росії, якщо кризу не буде врегульовано. Наталя Сафіханова, включившись із Криму, розповіла, що вже в неділю риторика кримських чиновників змінилась і стала стриманішою. Та проросійська риторика розбудила сепаратистський рух. Розповіла і про акцію в Керчі, де намагалися повісити на мерію російський прапор. Меджліс кримсько-татарського народу вимагав розпуску кримського парламенту.

В наступному сюжеті Сергій Гальченко шукав відповідь на запитання, хто стріляв у людей. «Щоби померти в цей день, не обов’язково було лізти на передову, не обов’язково навіть підтримувати Майдан – достатньо було просто проходити повз», – розповів журналіст. У його сюжеті є унікальні кадри, розповіді колишнього снайпера спецпідрозділу, який уважає, що «Беркут» відступав, усвідомивши зраду власного керівництва. Журналіст наголошує, що закон про міліцію, на який посилався Захарченко, вимагає не виконувати злочинних наказів. У матеріалі – кадри розстрілу беззбройних людей, запис переговорів силовиків, скоріше за все – «Альфи», з якого зрозуміло, що був іще хтось, хто стріляв по людях. Що ж до снайперів, то співрозмовник журналіста заявив, що по людях могли стріляти або найманці з числа колишніх спортсменів, або інший спецпідрозділ. У людей стріляли з дахів будинків, що були на території, підконтрольній міліції. В сюжеті кажуть про Асавелюка і загін «Тінь», що могли брати участь у відстрілі людей. Журналіст не спростовує того факту, що у самооборонівців була зброя, а жертви були і серед правоохоронців. Але питає: «Де на Інститутській озброєні екстремісти? Стріляли навіть у медиків…». Нинішнє керівництво об’єднало всі справи у «масове вбивство людей», відео журналіста ТСН також буде доказом, а експертиза гільз та куль допоможе встановити, який саме спецпідрозділ розстрілював повстанців.

Гість студії – Юрій Мірошниченко, який склав повноваження представника президента у ВР, – заплакав в ефірі. Він розповів, що в той час, коли розстрілювали людей, намагався з владними чиновниками і опозиційними депутатами зупинити кровопролиття, але ніхто з оточення Януковича не захотів слухати. Основний меседж – «ми повинні зберегти країну». Наведено в програмі й синхрон Рибака, який спростовує заяву Януковича про збройний напад на нього і побиття.

Далі – тема фактично «корпоративна»: Алла Мазур анонсує повернення до Дніпропетровська Геннадія Корбана і Бориса Філатова, близьких до групи «Приват» бізнесменів, які були вимушені втекти з країни, пояснюючи це політичним тиском. Подія ця навряд чи заслуговувала б на увагу, якби не зв’язок героїв із власником «1+1» Ігорем Коломойським. Кореспондент Ольга Павловська з Дніпропетровська також повідомила, що до міста чартерним рейсом прибула Юлія Тимошенко, і про перейменування площі Леніна на площу Героїв Майдану.

Світлана Березівська в матеріалі про те, як прості громадяни допомагали Майдану, наголошує, що політиків під час розстрілу в зоні бойових дій ніхто практично не бачив. Після цього – сюжет Олексія Бобровникова про тітушок як явище. У сюжеті – порівняння тітушок із «ескадронами смерті» в Латинській Америці, згадка про вбивство журналіста В’ячеслава Веремія, історія з Топазом і Сергієм Рульовим. Акцент зроблено на ролі Олександра Зінченка, коменданта Маріїнського парку.

Далі – матеріал про народні блокпости в регіонах (Черкащина, Дніпропетровщина, Київщина, Рівненщина тощо). Також великий матеріал Ольги Кашпор про медиків і волонтерів на Майдані. Побіжно згадують про «ленінопад».

До студії запрошений співак Святослав Вакарчук, який на початку розмови подякував «1+1» за громадянську позицію і назвав дії журналістів каналу прикладом для інших (цікаво, що потім він прийде на «Інтер» і критикуватиме канал).

Під кінець випуску переходять до економіки. Ольга Мальчевська підготувала матеріал про паніку на заправках і супермаркетах. Експерт Дмитро Сологуб наполягає, що паніка не мала економічних передумов. «Єдиний спосіб врятувати економку – кредит МВФ і реформи, можливо, не популярні», – резюмувала Мальчевська. Позаяк «Приватбанк», що має з «1+1» спільного власника, також мав проблеми з грішми під час масового зняття грошей із банкоматів, далі у випуску повідомлення про готовність банку нарахувати відсотки при поновленні знятих депозитів. Ця інформація важлива з огляду на те, що «Приватбанком» користується дуже багато людей, проте задля справедливості варто було би подати ситуацію й в інших банках.

«Інтер», «Подробности недели»

Тижневик Андрія Данилевича розпочав випуск із ушанування пам’яті тих, кого ще тиждень тому називав екстремістами та всіляко паплюжив.

«Это была кровавая неделя. Это была неделя, изменившая страну. Неделя, изменившая каждого из нас. Еще в понедельник казалось, что насилие на столичных улицах остановлено, что из кризиса Украина может выйти исключительно мирным путем. Но... То, что случилось потом, многие украинцы со страхом называли гражданской войной – стрельба на улицах, постоянно растущий список убитых и раненых с обеих сторон. Обрушившийся на Киев град огня заставил забыть о разногласиях – все спасали всех. Эти события стали рубиконом, после которого мы никогда уже не будем такими, как прежде», – каже ведучий трагічним тоном. Після цього, кліпаючи очима, ніби витискаючи сльози, з Майдану включається Геннадій Вівденко – автор не одного маніпулятивного матеріалу про Майдан у минулих випусках: «Скорбь распространяется и на тех, и на других – на жертв с обеих сторон того политического конфликта, который сотрясал Украину три последних месяца». Зауважмо, масове вбивство людей «правоохоронцями» на «Інтері» вважають політичним конфліктом.

Попри кліпання, Вівденко знаходить у подіях на Майдані щось оптимістичне: «Самое главное – то, что в лицах людей сейчас нету той безысходности, той безысходности, которая царила здесь. Наконец-то, политический кризис нашел свое разрешение – вот то, что видно здесь, потому что люди приходят сюда с детьми. Они стараются показать своим детям некое историческое событие, которое только что завершилось, и оно носит поистине планетарный характер. И люди, мы в частных разговорах слышали это от них, пытаются сделать так, чтобы их дети запомнили то, что здесь произошло. Что еще можно добавить? Люди настроены… Люди впервые увидели ту надежду, которая перед ними возникла буквально последние пару-тройку дней. Они настроены на мирный лад. Уже видны первые улыбки, уже видно хотя бы по предпринимателям – открываются первые магазины в центре, которые были закрыты все эти три месяца, открываются кофейни, какие-то заведения, которые обслуживают приезжих, туристов и так далее. В целом, можно сказать, что сегодня тот первый день, когда, поминая погибших, люди уже стараются настроиться на мирный лад – уже без уличных боев и без войны».

Далі Данилевич каже про події у ВР: «Новости поступали так быстро, что уследить за всеми решениями, принятыми парламентом, было очень сложно. Многие называют это "полной перезагрузкой страны"» (оцінка з недостовірним посиланням). Сюжет Ірини Баглай у цілому без перекосів. У матеріалі йдеться про декриміналізацію статті Тимошенко та її звільнення, звернення Януковича, збір депутатів південно-східних регіонів у Харкові, масовий вихід депутатів із ПР, також названо кандидатури на посаду прем’єра.

Гість студії – Сергій Тигіпко. Було піднято тему погроз членам ПР (Данилевич запитує про ставлення гостя до тиску й погроз, але «забуває» запитати, хто саме погрожував і тиснув), федералізації, неспроможності щойно призначеної нової влади («Мы пока не почувствовали такого конструктивного подхода от вчерашней оппозиции и от сегодняшней власти»), скасування мовного закону. Економічну ситуацію в країні Тигіпко оцінив як дуже тяжку, «за лет десять последних не было ничего похожего. Даже кризис 2008 года не был настолько сложен».

Далі – до подій у регіонах: «Регионы смотрят в сторону Киева. Но судьба страны решается не только в столице. Многое зависит от того, как к происходящему отнесутся обычные граждане. А происходящее видится по-разному в крупном промышленном центре на востоке и уютном городке на западе», – каже Данилевич. Починають із Криму та проросійських виступів, далі Одеса (називають кількість мітингувальників за Росію – шість тисяч осіб, натомість, кількість майданівців замовчують).

«Члены пророссийских общественных организаций пришли во всеоружии – в масках, с палками и битами. Активист: "Потому что на нашу землю пришли враги, мы пришли защищать нашу землю от наших врагов".

Дмитрий Евчин, корреспондент: Несмотря на общее напряжение, митинги мирные», – акценти розставлено доволі дивно: при зброї прийшли учасники одного мітингу, але обидва заходи узагальнюються. Розповіли про події в Миколаєві, Донецьку та Харкові. Щодо останнього – цікавий пасаж: «Дамоклов меч навис над местным Ильичом – одним из самых больших памятников вождю в Украине. Поэтому свергать его не будут – аккуратно демонтируют – всё оплатит "Батьківщина". Процедуру назначили на 27 февраля». Жоден інший канал не вказав на слід «Батьківщини» в цій історії.

Далі перейшли до західної України. «В западных областях Украины никакие политические акции сегодня не нарушают царящий траур», – наголосив журналіст. У сюжеті – кадри з Ужгорода, Львова, де вшановували загиблих. Після цього з вуст ведучого прозвучала інформація про події у Криму – віче в Севастополі та протистояння навколо спроб повісити на мерії в Керчі російський прапор.

Наступний гість – колишній президент Леонід Кравчук – у студії дуже довго та в цілому висловився на підтримку нової влади за умови того, що вона дослухатиметься до потреб народу: «Владу можна зрозуміти – вона хоче швидко навести порядок. Це перший крок. А другий крок – навести порядок в самій владі, і третій крок – забезпечити нормальне життя людей. От тоді скажуть, що ця влада з народом». Цікавою виявилася його думка про регіоналів: «Я думаю, що тут аби хотіли – могли б зупинити і Януковича. Але не змогли або не хотіли. І це треба визнати, треба визнати вину всіх, які спостерігали, і не зайняли запобіжних кроків або не говорили відверто, а тепер хочуть перекласти вину».

Розмову переривали матеріалами про реакцію іноземних урядів на події в Україні – один про США, один про Росію. Зокрема, в сюжеті Веніаміна Трубачова зазначено, що прості люди реагують на трагічні події зі співчуттям, а Кремль занепокоєний і обговорює ситуацію в Україні зі США. «Патриарх Кирилл молился об упокоении всех погибших и установлении мира в Украине», – додає кореспондент. По завершенні розмови з Кравчуком Андрій Данилевич окреслив позицію ЄС. Далі повністю без коментарів показали звернення Турчинова.

Від Турчинова – до Тимошенко. «В политику вернулась Юлия Тимошенко. Хотя, собственно, почему вернулась? Все два с половиной года, которые она провела в изоляции, она в политике присутствовала. Довольно часто как фактор, оказывающий влияние не только на внутреннюю, но и на внешнюю политику страны», – зауважив ведучий. Було показано фрагмент з її виступу зі сцени Майдану.

Інформацію про розкоші Межигір’я і про знайдені там документи поєднали в сюжеті з повідомленнями про те, що високопосадовці покидають країну. Тут же – заява Рибака, який спростував слова Януковича про замах, і Єфремова, який поклав усю відповідальність за злочини на Януковича особисто. Схоже, «Інтер» остаточно злив Віктора Федоровича, про якого ще тиждень тому Андрій Данилевич казав: «Виктор Янукович в который раз четко дал понять: решения, которые могут углубить раскол в обществе или подорвать основы существования государства – неприемлемы».

Виступ Святослава Вакарчука в наступній гостьовій студії вже став легендарним. Музикант не лише вкрай тверезо та помірковано окреслив цілі та завдання нової України, але й критично висловився про «Інтер»: «Ваш канал три місяці жив у іншій паралельній реальності. Я розумію, що були різні обставини, але є момент, коли журналісти всі мусять зібратися і сказати: “Все. Ми більше цього терпіти не можемо”. Я впевнений, що керівництво нічого би не змогло зробити, якщо би консолідована позиція журналістів були би такою, щоби говорити правду. Я не говорю про те, що треба підтримувати одну чи іншу сторону, це неправильно, журналістика так не має діяти, але правда є одна. Правда є одна. Кути, під якими ти її подаєш, можуть бути різними, але правда є одна. Коли виявляється, що чорне – це біле, або біле – це чорне, і за цим стоять слова про журналістську етику, про збалансованість чи ще якісь речі, то, знаєте, справжня журналістська етика не може бути нижче за людську етику. Людська етика стоїть на першому місці, і всі інші етики – на другому. Тому я хочу і вам побажати, користуючись нагодою бути в вашому ефірі, і глядачам телеканалу “Інтер”, щоби ми більше ніколи не мали тих часів, коли би ми включали один телеканал і на ньому бачили такий проект як Громадське TV, на якому з ранку до вечора ми бачили правду, якою би незручною вона не були, а деколи аж занадто відвертою, а на другому каналі “Лебединое озеро” – веселе або сумне. Цього не має більше ніколи бути».

Медійну тему продовжив сюжет Ірини Юсупової про журналістів в епіцентрі протистояння. Нагадаємо, що, коли в Черкасах беркутівці жорстоко побили кореспондента «Інтера», канал вирішив не наголошувати на цьому інциденті. Тепер прийшов час про це говорити. Згадали й про журналіста газети «Вести» В’ячеслава Веремія, якого вбили тітушки. «Надпись “Пресса” почему-то не защищает, хотя это противостояние начали не журналисты», – резюмувала журналістка. Цікаво, чому ж раніше «Інтер» не помічав цілеспрямованого відстрілу та побиття журналістів так званими правоохоронцями?

Далі – реакція церкви на те, що відбулося в Україні. Окремо цю тему висвітлив лише «Інтер». Цитати церковників є дуже показовими:

«Кирилл, Патриарх Московский и всея Руси:[…] Хочу сказать сегодня, обращаясь ко всемуукраинскому народу, власть не должна вмешиваться в церковные дела, силой невозможно решать церковный вопрос, вопрос единства церкви не может быть результатом насильственных действий. Никогда в истории не удавалось силой решить церковные проблемы. Нужно, чтобы сама церковь, сама, не оприясь ни на какие внешние факторы, решала все те вопросы, которые сегодня перед ней стоят.

Мечислав Мокшицкий, архиеписком-митрополит Львовский, предстоятель РКЦ: Мы испытываем большую солидарность верующих не только соседних стран, но и всего мира. Очень многие люди поддерживают нас своими молитвами, памятью и гуманитарной помощью. Эти жесты солидарности очень важные и дорогие для нас.

Филарет, предстоятель УПЦ КП: Следует прекратить вражду, но стоять на принципах правды. Потому что не может быть примирения между добром и злом, не может быть и ничего общего между светом и тьмой, а как сказал Иисус Христос: “Нет ничего общего между Богом и сатаной”. Поэтому примирение и единство может быть только лишь на основе правды и любви друг к другу.

Конгресс национальных общин Украины, Ассоциация еврейских организаций и общин (народов) Украины: Мы призываем все политические силы Украины перед лицом сложившейся трагедии осознать свою ответственность и безотлагательно найти компромисс, открывающий путь к выходу из политического кризиса, в котором оказалось наше общество наша страна. Мы желаем скорейшего выздоровления пострадавшим. Вечна память погибшим!

Антоний, метрополит Бориспольский и Броварской, руководящий делами УПЦ: Территориальная целостность Украины, независимость которой дарована нам Богом, является ценностью для нашего народа, а потому допустить ее разделение мы не имеем права, потому что это грех перед Богом и будущими поколениями нашего народа. В нынешних условиях общественно-политического напряжения любая дискуссия на эту тему опасна, не служит примерению и ведет к эскалации конфликта, перенося его в регионы. Мы также осуждаем провоцирование противостояний и вражду между жителями разных регионов Украины и представителями различных национальных меньшинств и вероисповеданий».

Звісно, включити до матеріалу думки всіх релігійних організацій було неможливо, однак показовою є відсутність позиції УГКЦ – церкви, яка брала активну участь у житті Майдану. Також цікаво, чому саме коментар російського патріарха дано першим.

Наступний матеріал – репортаж Романа Бочкали про події 18–20 лютого, до якого Андрій Данилевич робить ліричний миротворчий вступ: «Когда в конце прошлой недели мы с коллегами завели разговор о сегодняшней программе, этот материал не планировали, его просто не должно было быть. Была пусть не уверенность, но надежда, что противостояние с улиц, где на тот момент уже пролилась кровь, постепенно переместится туда, где поиск приемлемого компромисса, или хотя бы меньшего зла – это профессия и обязанность, в стены парламента. Была надежда, что провозглашенное мирное наступление на парламент останется мирным. Произошло другое. Страшное». Наскрізною маніпуляцією матеріалу є наголос на тому, що силовики є рівнозначними жертвами протистояння, а повстанці почали війну першими:

«В Доме офицеров тела тех, кому уже не помочь, это трое активистом Майдана, позже Минздрав подтвердит – все они погибли от огнестрельных ранений. Подобные ранения и у сотрудников правоохранительных органов»; «Всего в тот день пострадало более ста протестующих и примерно столько же силовиков» (про 18 лютого); «Интернет и телеканалы облетают кадры, как один из протестующих угоняет грузовик и на полном ходу летит в колонну внутренних войск, через несколько часов с разгоном мчится уже БТР на баррикаду Майдана. Власти, кажется, больше не верят в возможность договориться и переходят в контрнаступление»; «Военных в городе все больше, растет и число протестующих – свежие силы Майдана подтягиваются, в основном, с Западной Украины»; «В районе девяти утра в четверг несколько групп протестующих со щитами и дубинками пошли вверх по Институтской на внутренние войска и “Беркут”. Дальше люди стали падать прямо на площади беспорядочно и непонятно, у большинства убитых ранения в голову, сердце и шею, несовместимые с жизнью. Очевидцы публикуют фотографии в соцсетях. Работали снайперы. Одного, стреляющего из винтовки с оптическим прицелом, удалось запечатлеть. Велась стрельба и по правоохранителям, среди них также раненые и убитые»; «Погибли 16 милиционеров, почти у каждого были семьи, жены и дети. Среди гражданских 76 жертв, в основном, все – активисты Майдана».

Про те, що більшість майданівців йшла в атаку з палицями та щитами, а в них стріляли з автоматів Калашникова та кидали бойовими гранатами, Роман Бочкала не каже.

До студії запрошують Віталія Кличка, до якого «Інтер» завжди був приязнішим, ніж до інших опозиціонерів. Кличко сказав, що звільнення Тимошенко не вплинуло на єдність опозиції, а також дещо про потребу об’єднання України, оновлення й люстрації міліції.

Один із головних антимайданівців «Інтера», Михайло Колесников, продовжує свою справу – він, за словами Данилевича, «классифицировал людей с дубинками и выяснил, куда исчезла милиция». Починається сюжет з опису подій у Львові:

«Это один из райотделов милиции в центре Львова, сотрудники покинули свои помещения, тротуар усеян материалами уголовных дел, внутри и на балконах уже полно людей, зашедших просто посмотреть, снаружи тоже толпа зевак. Из документов разводят костер, рядом перевернутые автомобили, один милицейский, второй просто стоял на это улице. Подоспевший активист из местной самообороны призывает людей выйти из здания и не портить имущество: “Це не є порядок. Завтра буде ще гірше”.

Вскоре автомобили загораются, кто поджег – активисты, провокаторы или просто местные хулиганы – уже не разберешь, приезжают пожарные. Позже бойцам самообороны удается уговорить люди покинуть здание, этот инцидент решен, хотя во Львове на улицах на тот момент уже практически нет милиции в форме». Ця інформація, м’яко кажучи, неповна: підпали у Львові почалися з провокаційної спроби прориву БТРа з заблокованої львів’янами частини внутрішніх військ. Саме дії військових розпалили наелектризований київськими новинами натовп, спонукнувши його до погромів.

Від Львова – до ситуації в країні: «Наблюдается коллапс прежней правоохранительной системы – силовые противостояния в центре Киева усилили недоверие к МВД. Большое количество жертв в центре столицы стало последней каплей. Юридически милиция остается правоохранительным органом, но де-факто охранять порядок в городе, права граждан в Киеве и других городах теперь уже некому. Многие райотделы закрыты, некоторые заняты митингующими, сотрудники просто расходятся по домам, в середине недели интернет вскипает от сообщений о вооруженных бандах, мародерах и провокаторах, в народе именуимых титушками. Эпицентр – столица, где они появляются даже большими группами». Журналіст наголосив, що тітушки «внешне ничем не отличаются от демонстрантов или самообороны Майдана – каски, маски, щиты и дубинки». Разом із тим, автор нічого не каже про те, що тітушок протягом усіх трьох місяців протестів (та й до того) наймала й возила влада, а координувала та сама міліція!

Повідомляється про створення самооборони: «В это же время в столице и пригороде активисты собирают народные дружины из местных жителей. […] Группы молодых людей с битами и касками колоннами выходят на улицы».

Про діяльність загонів: «В первые дни патрули действовали наобум, жители вступали в отряды и сразу выходили охранять правопорядок. В курс дела их вводили почти на ходу. […]В админзданиях разместились штабы самообороны, вскоре там разработали маршруты патрулирования, позволяющие охватить каждый двор. Кроме того, ввели пароли, а на руках теперь носят опознавательные повязки каждый день определенного цвета». Журналіст додав, що до багатьох патрулів приєднювалися міліціонери.

На завершення програми – повідомлення ведучого про події в Криму, де Анатолій Могильов головним завданням місцевої влади назвав забезпечення миру і недопущення спалахів радикалізму та повідомлення про закриття Олімпійських ігор і відмову «Інтера» транслювати церемонію закриття через траур. Завершив Андрій Данилевич дуже пафосно: «От нас всех, от каждого, кто на Майдане или дома, кто в Верховной Раде, областной или районной, от всех, кто на службе в милиции, в армии, или в Народной дружине с товарищами охраняет свой район, от каждого из нас зависит, какой будет следующая неделя. И самое главное, чтобы она была мирной. Мы все граждане одной страны, и мы все хотим жить в мире и согласии. Берегите себя и берегите Украину!».

Сподіваємося, що премія, яку отримав Андрій Данилевич за сумлінну роботу з ідейно правильного висвітлення протестів, була гідною, а його співпраця з владою «провокаторів та екстремістів» буде легкою та приємною. Тримаючи в ефірі людей, які роздмухують ненависть і дезінформують свою кількамільйонну аудиторію про події на Майдані, а потім пускають сльозу, не припиняючи при цьому маніпулювати, «Інтер» ставить під удар залишки свого реноме. Проте, безперечно, новій владі дружба «Інтера» придасться.

Перший національний, «Підсумки тижня»

Андрій Сміян, як і інші ведучі тижневиків, розпочав із ушанування жертв – учасників протесту, значення якого Перший національний загалом і «Підсумки тижня» зокрема применшували, а зміст – спотворювали. «Помирали і від осколків гранат, від побиття, від вогню. Загиблі – переважно молоді люди. Серед них є правоохоронці, журналісти, навіть медики. Але найбільше учасників протистоянь на Майдані. У списках є грузини, є також представники росіян», – робить він абсолютно неадекватне узагальнення (що таке «учасники протистоянь на Майдані»? Чому переважно молоді люди, коли серед загиблих насправді дуже багато людей середнього і старшого віку? Що за статистика?).

У сюжеті Володимира Карабана є інформація про те, що в четвер силовикам дозволили використовувати вогнепальну зброю, із синхроном Захарченка. Головною подією суботи названо звільнення Тимошенко. У цілому сюжет без перекручень, хоча закінчення доволі спірне: «Після найкривавішого тижня в історії незалежної України активісти нарешті здихнули з полегшенням. Чекають перевиборів та хочуть покарати винних у загибелі товаришів». Де журналіст побачив полегшення?

Далі – сюжет Тетяни Наконечної про роботу Верховної Ради. Висвітлено всі основні рішення парламенту, перебіг засідання у вівторок. Дивно, але законотворчу діяльність розглянуто у відриві від подій в Києві – фактично, про масову загибель людей згадано тільки у словах про четвергові вимоги до генпрокуратури покарати причетних до загибелі людей. Переповідаючи про переговори за участі європейських емісарів, Перший національний згадав одну з умов: «Обидві сторони зобов’язуються не застосовувати силу. Мітингувальники мають здати незареєстровану зброю міліції». Про звільнення Тимошенко зауважили, що вона не уточнила, чи піде в політику.

Цікаво, що навіть після зміни влади Перший звертається по експертну думку до політкоментатора, який був членом команди Януковича – Ігоря Попова, якого називає «політологом». Далі устами лідера «Спільної справи» Данилюка критикує Турчинова. Є в матеріалі інформація про харківську заяву Януковича і його спробу втекти з України.

Наступний матеріал – сюжет Юлії Зоран про прощання з загиблими в регіонах. У підводці Андрій Сміян коротко переповів події 18–20 лютого. Ось кілька показових цитат: «У беркутівців полетіло каміння і пляшки з запалювальною сумішшю. У натовп протестувальників – світлошумові гранати. Потім по людях відкрили вогонь: спочатку з травматичної зброї, а згодом і бойовими патронами. Пізніше стали стріляти снайпери – і кулі летіли як в одну, так і в іншу сторону». Зауважмо, що Андрій Сміян забуває про тітушок, які в цей час відтинали протестувальникам голови в Маріїнському парку, і про вбитих снайперами ще до атаки на Майдан. І, як його колеги з колишніх провладних каналів приватної форми власності, намагається показати, що протестувальники напали першими. Тепер уже, певно, з самої лише любові до мистецтва, адже тепер Перший навряд чи зазнає тиску з боку Банкової з вимогами брехати про Майдан.

І знов маніпуляція демографічна: «Тіла багатьох загиблих під час протистоянь у столиці вже відвезли на батьківщину. Здебільшого це молоді хлопці із західних областей». За попередніми підрахунками, тринадцятеро загиблих були мешканцями Києва та Київської області; серед жертв – мешканці практично всіх областей України, й наголос на західноукраїнському походженні абсолютно недоречний. Знов-таки, є питання, звідки Перший бере статистику. Й, нарешті, маніпуляція кричуща: слова про те, що у Львові вшанували загиблих, супроводжуються кадром, на якому дівчата на пам’ятнику Шевченкові «зігують» із радісними обличчями:

Конспективно розповівши про кадрові зміни та реакцію Заходу та Росії на події в Україні, переходять до Межигір’я. Навряд чи ця тема колись піднімалась у «Підсумках тижня». Тож об’єкт справді був «секретним» для глядачів державного каналу – їм про нього нічого не розповідали.

«Учора ввечері для українців відкрився найсекретніший держоб’єкт – резиденція Віктора Януковича у Межигір’я. Це майже 140 гектарів у селі Нові Петрівці Київської області. Стерегли територію над ретельно. Межигір’я мало статус зони, забороненої для польотів авіації. Поблизу – мобільна протиповітряна вогнева група Збройних Сил. По периметру ходили озброєні до зубів охоронці. Про убрання палаців ходили легенди. Коштовні люстри, безцінні меблі, басейни, зоопарк – вчора все це можна було побачити. Зараз вхід до Межигір’я контролюють працівники Держохорони разом із самообороною Майдану. Кажуть: щоб не допустити мародерства і вандалізму. Сьогодні Верховна Рада ухвалила постанову, якою повернула Межигір’я у державну власність». У сюжеті Богдана Піленка – про те, що люди відвідують Межигір’я, показано автопарк, резиденцію тощо. Проте не йдеться ані про знайдені документи, що є доказами корумпованості Януковича, ані про неймовірні розкоші, в яких жив екс-президент.

Говорячи про перемоги українців на Олімпіаді, акцентують на політиці: «І хоча з огляду на події в Україні за Олімпіадою небагато хто стежив, українські спортсмени теж намагалися привернути увагу до вбивств на Майдані. 19 лютого вони хотіли вийти на змагання з траурними стрічками на рукавах. Однак у Міжнародному олімпійському комітеті цього не дозволили, пославшись на спортивні традиції. Несподіваною була й реакція російських уболівальників на виступ українок у жіночій естафеті, – розповіла Олена Підгрушна. Росіяни, які зазвичай підтримують наших, відверто раділи промахам, викрикуючи: промахніться і падайте. Спортсменка каже: це просто не вкладається в голові». Закінчили випуск матеріалом про Тараса Шевченка і ще раз показали відеоматеріал пам’яті загиблих. Можна не сумніватися, що Андрій Сміян і молода команда, в якій із минулого випуску з’явилася пара нових прізвищ, разом із керівництвом Першого, елементарно пристосується до нових реалій телевізійного життя й працюватиме у злагоді з новою владою аж до того дня, коли Національну телекомпанію буде ліквідовано.

Моніторинг здійснено громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Моніторинг дотримання журналістських стандартів у підсумкових інформаційно-аналітичних телепрограмах з навчальним відеокомпонентом» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Засади моніторингу дивіться тут.