Валерій Хорошковський у неформальній обстановці поснідав із представниками кількох паперових та Інтернет-видань,  серед яких були й представники «Детектор медіа» – Наталія Лигачова та ваш автор. Присутній також був Володимир Грановські, член Правління телеканалу «Інтер».   З точки зору професійних інтересів, діловий сніданок – не найзручніший формат для спілкування: диктофон вмикати не випадає (тим більш, що їх завбачливо попросили вимкнути), а їсти, попри елегантне сервірування та вишукані страви, – чесно кажучи, теж.

Топ-тема: власність

Формально приводів для такого сніданку було два: перший – закінчення мировою угодою суперечки із українською газетою «КоммерсантЪ» щодо статті про те, що істинними власниками «Інтера» є зовсім не Валерій Хорошковський, а Віталій Гайдук та Дмитро Фірташ; другий –  публікація  на «Україні кримінальній» начебто угоди щодо  купівлі-продажу частини активів (групи компаній «Інтер») між нині покійним екс-власником  Ігорем Плужниковим та  Костянтином Григоришиним. 

Фактично, найкращим коментарем від Валерія Хорошковського і для першої, і для другої ситуації могла би стати демонстрація  оригіналу  угоди про купівлю. Проте, як пояснили журналістам, така угода продемонстрованою бути не може: за словами пана Хорошковського, геніальність схеми Плужникова полягала в тому, що «Інтер» було важко вразити з точки зору власності, але не менш важко й продати. Так, каже Хорошковський,  Ігор Плужников був власником групи компаній (асоціація «Діловий світ» - «ТК»). Контроль над асоціацією здійснювався шляхом «свого» директора і бухгалтера. Але далі, як відомо, йдуть учасники асоціації, сховані в офшорах. Тож питання – вів далі Валерій Хорошковський – хто  власники цих учасників? Ніхто ж не купував учасників – купували власників…

Відтак, відсутність угоди пояснюється просто: всі папери, які можуть бути пред’явлені офіційно,  являють собою  угоди між юридичними особами, на них стоять підписи директорів кіпрських офшорів. Питається: і що це доводить?

Та на словах Валерій Іванович запевнив: на сьогодні 61%  АТЗТ «Українська незалежна ТВ-корпорація» (телеканал «Інтер») належить компанії «Український медіа-проект». Власником же «Українського медіа-проекту» є він і тільки він. Як аргумент пропонувалася податкова декларація – мовляв, в мене це і в декларації записано, і податки я плачу...

Дії, спрямовані на дискредитацію його як власника каналу «Інтер»,  Валерій Хорошковський називає «сумішшю рекету і рейдерства». Власне, і свій сніданок з журналістами він пояснює  бажанням допомогти ЗМІ не бути втягнутими у чиїсь брудні ігри. І додає, що коли він переконався в тому, що журналісти української редакції  «Коммерсанта» були втягнені у скандал не з власної ініціативи – вирішив піти на мирову угоду. На запитання, де відбувалися  перемовини про мирову угоду – в Москві чи в Києві, відповідає, що він  мав справу виключно з українською редакцією газети, адже у російський версії видання було чітке посилання саме на неї. 

«Требуется время, чтобы общественное сознание признало: есть еще один игрок. Независимый», – наголосив пан Хорошковський.  Водночас, на пряме запитання, чому, на його думку, документи, які його начебто компрометують, з’явилися саме зараз, відповідає, що насправді все почалося не сьогодні, зараз все лише «всплыло на поверхность». А, мовляв, оскаржити його право власності на «Інтер» намагаються з моменту  купівлі.

Валерій Хорошковський готовий адекватно відповісти на такі дії недоброзичливців. Начебто когось попереджаючи (до речі, нагадаємо, що Костянтин Григоришин вважається  майстром саме рейдерських атак), Хорошковський  каже, що здійснювати рейдерські атаки проти телеканалів насправді набагато важче: адже це потужний рупор. Нагадуючи, що поки він жодним чином не задіював «Інтер» для вирішення власних бізнес-питань, водночас  каже: «К чему готовится почва так долго и усердно? Если ситуация станет критичной, будут названы все имена и показаны документы. Не те, которые меня защищают, а те, из-за которых у некоторых людей появится легкая потливость» (за точність цитати ваш автор, незважаючи на відсутність диктофонного запису, присягається).

Водночас, на прямі запитання щодо мотивів недоброзичливців – чи це бажання когось  оскаржити власність Хорошковського на телеканал, чи, можливо, за цим стоять якісь інші інтереси, наприклад, зробити канал підконтрольним якійсь політичній силі – пан Валерій відповідає ухильно. Але під тиском кількох запитань все ж таки, врешті-решт, каже, що у нього були пропозиції увійти до різних партійних списків, проте  він вирішив, що вхід до будь-якої партійної структури опускає ринкову ціну каналу. Натяк?

Втім, хто конкретно міг би стояти за недружніми діями, Хорошковський  не каже – мовляв, це територія здогадів. На уточнююче запитання «ТК», хто ж останнім часом настійливо цікавився купівлею «Інтера», а відтак, міг би бути зацікавленим у «розхитуванні основ» Хорошковського, Валерій Іванович відповів ще пряміше: «А що означає «настійливо цікавитися»?». На запитання про те, чому ж, якщо в нього є всі документальні підтвердження того, що «Інтер» належить саме йому, хтось усе ж таки намагається це оскаржити – відповідає, що не завжди і не для всіх  юридичне право є достатньою підставою для того, аби не зазіхати на чужу власність.

Щодо самого документу, який було надруковано в «Україні кримінальній», то його, крім «смеси рекета и рейдерства», було названо ще й мікшуванням  правдивого документу та фальшу. Правдивими Валерій Хорошковський назвав опубліковані на «УК» умови угоди: «Это реальные условия, по которым была совершена сделка».

Фальсифікатом, за його ж словами, є лише славнозвісний пункт 15.10. В оригіналі, продемонстрованому Хорошковським із рук, у пункті 15.10 слів «Валерій Хорошковський» немає. Прочитати цей пункт угоди навіть із рук Валерія Івановича особисто представники «ТК», які сиділи за столом, нагоди не мали. «Ви ж бачите, що слів «Валерій Хорошковський» тут немає?» - перепитав всіх присутніх  пан Валерій і сховав документ.

Проте сам по собі пункт 15.10, як і наступний пункт угоди 15.11, згідно з умовами начебто  документа, опублікованого в «УК», звучать так:

Проте – що важливо – пункт 15.11 цілком можна трактувати як «условия сделки» (а не тільки кому, скільки відсотків, в яких активах), а отже, можна лише припускати,  якими жорсткими умовами може бути пов’язаний будь-хто у цій конфігурації, яким скандалом особисто цій людині загрожує ситуація, пов’язана із оприлюдненням реальних документів, і до яких відчайдушних кроків їй довелося б удаватись у разі, якби ситуація випливла назовні.

Водночас, викликає сумнів  педалювання в «УК» та деяких інших виданнях теми «українського громадянства» Хорошковського: мовляв, це все, що було від нього потрібно «справжнім покупцям» «Інтера».  Так, дійсно, це тільки у новій  редакції  «Закону про ТБ і РМ», яка вступила у дію в 2006-му році,  обмеження щодо громадянства накладено тільки на засновників ЗМІ, але аж ніяк не на власників (завдяки розрізненню цих понять, чого не було у старій редакції закону). Але навряд чи досвідчений та професійний юрист, яким є Сергій Созановський, що був довіреною особою Ігоря Плужникова, не знав про таку можливість обійти начебто заборону володіння іноземними громадянами більше, ніж 30% акцій, про яку в червні 2005-го року публічно повідомив член Нацради з питань телебачення та радіомовлення Ігор Курус: стаття 117 Господарського кодексу України дозволяє іноземній компанії стати резидентом, якщо в статуті зареєстрованого в Україні підприємства є хоча б один відсоток акцій української юридичної чи фізичної особи. «Ця компанія може створити дочірнє підприємство в Україні і таким чином легалізувати своє право власності на канал». До речі, офіційні  події з продажу «Інтера»  відбувалися невдовзі після цієї дуже знаменної публічної заяви члена Нацради. Тож потенційним старим-новим власникам задіювати Валерія Хорошковського як підставну особу з метою обійти питання громадянства навряд чи було потрібно. 

Що ж до  сніданку з Валерієм Хорошкоським, то під час нього – так само з рук –  журналістам було продемонстровано і зачитано вголос висновок Генпрокуратури за підписом Тетяни Корнякової, що за результатами проведеної перевірки угоди 2005-го року щодо купівлі-продажу «Інтера» не було виявлено ніяких порушень. Також Генпрокуратура закрила провадження щодо обставин смерті Ігоря Плужникова (як відомо,  запит до Генпрокуратури  подавався  у вересні  2005-го року тоді народним депутатом Володимиром Сівковичем). Спроби журналістів зрозуміти, хто ж все-таки продавав «Інтер», адже, мовляв,  угода підписувалася вже після смерті Плужникова, не увінчалися успіхом. На уточнююче запитання від «ТК», чи не перебували медіаактиви покійного в управлінні юридичної контори «Коннов та Созановський», тобто, чи не вона виступала фактичним продавцем – Валерій Хорошковський відповів негативно. Але і не розкрив, хто ж усе-таки давав наказ уже згаданим «кіпрським директорам»…       

Щодо трикутника Абрамов-Григоришин-Хорошковський, то у викладі Хорошковського історія виглядає так (кілька мозаїчних фрагментів):

Плужников ніколи не вів переговори з Абрамовим – тільки з Григоришиним;

Григоришин був агентом «Євраз Груп» із придбання активів коксохімічної, хімічної, феросплавної та інших галузей, чия діяльність є профільною для «Євраз Груп». Мовляв, про непрофільні активи для біржової компанії навіть не могло бути й мови…;

Коли сам Хорошковський працював виконавчим директором «Евраз Груп», то, природно, усі питання, дотичні до України, узгоджувалися з ним;

Абрамов, отримавши пропозицію щодо «Інтера», сказав, що телебачення йому нецікаве, а Хорошковський сказав, що він би волів спробувати. Тож «Інтер» – його особисте придбання;

Ще деталь: Хорошковський нагадує, що жив тоді в Москві, український контекст знав гірше, йому потрібна була людина, яка би підтвердила, що активи, які він купує, є легальними…

А далі на пряме запитання «ТК»,  чи можна тоді розглядати Костянтина Григоришина  як агента не Абрамова, як вважалося раніше, а самого Хорошковського, відповідь цитуємо дослівно, оскільки передбачаємо, що це якраз той випадок, де порядок слів є не менш важливим, ніж самі слова: «По факту «да», но я его не назначал… В этом смысле Абрамов никогда не владел «Интером».

Про те, що роль Хорошковського в процесі укладання угоди купівлі-продажу «Інтера» мінялася, стверджують і конфіденційні джерела «ТК». Одні з них кажуть про те, що начебто Костянтин Григоришин мав за угодою з Плужниковим опціон на купівлю активів «Інтера» – і, мовляв, вже за цим фактом угода, в результаті якої Хорошковський став володарем 61% акцій, може бути у будь-який момент оскаржена. Інші повідомляють, що начебто спочатку  передбачалося, що купівлю здійснюватиме Абрамов через Григоришина, але сама угода оформлятиметься на Хорошковського, як громадянина України. Проте, мовляв, уже під час других переговорів Валерій Іванович виступав як цілком самостійний суб’єкт відносин, що дозволило нашому інформатору припускати, що Хорошковський «мобілізував капітали для купівлі «Інтера». Серед можливих «волонтерів» такої мобілізації нашими інформаторами називалися капітали Дмитра Фірташа.

Проте Хорошковський і на запитання  щодо «мобілізації капіталів» відповідає конкретно і прямолінійно: мовляв, не треба рахувати чужих (тобто його) грошей. Це і некоректно, і… неможливо. Але, мовляв, у нього цілком вистачало фінансових можливостей придбати у 2005-му році групу компаній «Інтер» – просто ті, хто намагається рахувати його гроші, не враховують, що він є беніфіціаром власності, що міститься  в офшорах. Фірташ, за словами Хорошковського, ніколи не мав ніякого стосунку до купівлі-продажу «Інтера». Познайомився, мовляв,  з ним в Англії на прийомі у королеви, вже після того, як була завершена угода по «Інтеру». Медіаактиви у нього купив в 2007-му році в обсязі 100%: тобто, тепер йому належать 100 відсотків К1, К2, «Мегаспорта». Формальності тривали півроку. Нині все залагоджено, і можна впевнено говорити про те, що з точки зору власності «Інтер» – це єдина медійна група з усіма активами: «Інтер», «Інтер+», К1, К2, «Мегаспорт», «Ентер» та «Ентер-фільм».

Щодо згадування у публікації «Коммерсанта» Віталія Гайдука – взагалі дивується. Дійсно – погоджуються журналісти, присутні на зустрічі, адже всім відомі досить напружені стосунки Фірташа і Гайдука на ґрунті конфлікту інтересів в енергетичній сфері. Пан Хорошковський також каже, що якби хтось  зараз хотів би придбати 61% акцій «Інтера», це обов’язково  стало б предметом  розгляду Антимонопольного комітету, який працює прозоро та професійно. А хіба хтось чув про це? – задає риторичне питання наш візаві.

Далі Хорошковський дає зрозуміти, що якщо схема власності «Інтера» – це геніальна знахідка Плужникова, то план розвитку «Інтера» як медійної групи належить особисто йому, Валерієві Хорошковському: «Было ясно: если мы не создадим группу – это проиграш в течение 3 – 5 лет. Для меня не было проблемным, если у меня будет партнер. Но в итоге мне пришлось купить у Фирташа его маленькие каналы. За дорого».

Осібно стоїть інший актив Хорошковського – інформагенство  «Українські новини». Він поки не є консолідованим у групу, і сам Хорошковський зазначає, що «нет смысла оставлять что-либо за бортом», однак яким чином «Українські новини» буде інтегровано в групу (чи, напроти, скинуті як баласт?) поки не зрозуміло.

Щодо ринку преси, то Хорошковський каже, що він зацікавиться цим сегментом лише після його структуризації: мовляв, ціна входу на ринок преси зараз надто низька. Газету собі може дозволити навіть середній бізнесмен, а він ліпше почекає, поки ринок структурується: тоді, щоправда, доведеться дорожче платити «вхідне», зате не треба буде витрачати власний менеджерський ресурс.

Що ж до подальших покупок, то він перебуває в переговорному процесі щодо розширення бізнесу перманентно, проте наступна його угода у сфері медіа буде поза межами України. Він не виключає, в принципі, можливості свого виходу з «Інтера». В перспективі.

«В силу того, что «Интер» для меня - бизнес, я готов к экзиту в любой день. Вопрос в том, что тот уровень, который мне предложат на IPO, мне не даст никто». Тож, мовляв, його перманентні  перемовини найчастіше стосуються розширення групи компаній «Інтер», а не продажу. 

З приводу IPO Хорошковський лише підтвердив оголошені раніше плани (2 роки  тому в інтерв’ю «УП» він пообіцяв розмістити активи каналу на біржі за 3 – 4 роки).

Факт перемовин про можливий продаж «Інтера», дуже поверхових, які ні до чого не зобов’язували і ні до чого не призвели,  з Рінатом Ахметовим  влітку 2006-го року Хорошковський підтвердив, категорично заперечивши факт перемовин із Едуардом Прутніком. 

І про погоду….

Колом  теми власності «Інтера»  сніданок не обмежився.  Завершивши цю тему, журналісти розпитували Хорошковського щодо перспектив розвитку каналу. Не обійшли й теми  тих дій менеджменту «Інтера», які багато хто в медіакорпорації розцінює як порушення корпоративної етики. Зокрема, щодо скандалів навколо «Свободи Савіка Шустера» та  програм «Караоке на майдані» та «Шанс».  Про серйзність цих питань для телеринку країни, мовляв, свідчить і вже проанонсоване  майбутнє засідання ІТК «у справі Інтера». Хорошковський відповідав стримано:  хай ІТК позасідає, розбереться… Дискусія – це добре, але не варто перегинати: всі контрпрограмують – і «Інтер» контрпрограмує, просто в нас це виходить краще, вважає Хорошковський...

З точки зору бізнес-показників претензій до Ганни Безлюдної та її керівництва каналом він не має, в оперативний менеджмент він не влазить.

Під своїм особистим контролем він тримає на каналі  лише питання бюджету, звітності, юридичні питання. Все інше – творчі,  кадрові питання, редакційної політики, сітки мовлення, закупок  тощо – у веденні топ-менеджменту. Хорошковський повідомив, що ідея запросити на «Інтер» Савіка Шустера належала виключно Ганні Безлюдній, генпродюсеру канала.

Також Хорошковський спростував чутки про те, що Безлюдна може мати стосунок до власності ТОВ «Нові інформаційні системи» – ніхто, крім нього.

Від намагань журналістів «ТК» дізнатися про особисту оцінку дій менеджменту з етичної  точки зору Валерій Хорошковський ухилився. Але зазначив, що щодо історії з Шустером  не все так просто, як здається, і навіть не так просто, як написав про це Богуцький на «Детектор медіа».

Нагадаємо, абзац Богуцького, який стосувався Валерія Івановича, звучав так: «Одразу після новини про перехід Савіка Шустера я говорив з Валерієм Хорошковським, який позиціонує себе головним акціонером (власником) «Інтера». Стисло його заяви: Ганна Безлюдна одержала карт-бланш на всі дії, але він розуміє, що красти формат – виключно ганебно, «Інтер» цього ніколи не зробить, він це гарантує; наскільки він поінформований, Ганна і Савік планують готувати якийсь соціальний проект і програму про спорт; навіть якщо дійде до політики, то це третя справа, і що б вони не створили, це буде зовсім інше, ніж «Свобода слова».

 Валерій Хорошковський підтвердив, що факт зустрічі із Богуцьким таки мав місце,  навіть назвав це місце :), проте, мовляв, тему та  суть розмови Богуцький видозмінив, мабуть, під дією певних факторів. На запитання, чи є це ті самі фактори, які стимулюють появу напіврекетирських-напіврейдерських матеріалів, Хорошковський відповіді уникнув, знову сказавши, що це зона припущень. А припущення – не його парафія.

Володимир Грановські теж висловив сподівання, що ІТК допоможе поставити крапку в цих дискусіях про корпоративну етику, які всі чомусь обертаються довкола «Інтера». Щоправда, зауважив Грановські, тоді й Савіку доведеться дещо розповісти  про свої непрості стосунки із Пінчуком… І тут розмова перейшла на іншу тему.

На запитання про «джинсу» і Хорошковський, і Грановскі категорично відповіли, що «джинси»  на «Інтері» немає і не буде. Що для цього  вони навіть прибрали з ефіру будь-які  сюжети з новин та програми, в яких бодай ідеться про господарчі корпоративні  суперечки, – бо це лазівка для прихованої реклами. Що глядач відчуває «джинсу» нюхом – і  тоді падають показники каналу. А ще Грановські розповів про креатив від політпіарників: вони дивляться телевізор, фіксують, скільки разів на «Інтері» прозвучала назва їхньої політсили, скільки синхронів їхнього кольору було в новинах – і подають ці дані керівництву «своєї» партії  не тільки  як свої досягнення, а і як привід розплатитися з каналом – з яким, мовляв, вони склали угоду. Зокрема, за словами Грановські, в такій практиці «засвоєння  медіабюджетів» під час минулої виборчої кампанії 2006 року були точно помічені піарники двох партій. Грановські іронічно  порадив цей спосіб усім, хто хоче заробити на начебто «заказусі» на каналі: дивіться «Інтер»! Все важливе ми і так покажемо… До речі, зауважив на завершення цієї теми Валерій Іванович, масові звільнення  журналістів з «Інтера» і були пов’язані з тим, що  треба було перекрити кран для «джинси»… Ось так.

Проте, як з’ясувалося,  Валерій Іванович  здатен визнавати власні помилки. Особливість медіа-бізнесу – його персоніфікованість, – каже Хорошковський. Перший раз  змінивши менеджмент, у 2006-му році,  визнає Хорошковський, він припустився помилки, хоча претензій ані до Сергія Старицького, ані до Леоніда Мазора не має. Мазор – вважає Хорошковський – взагалі став жертвою того, що від початку він замислювався тільки як зв’язна ланка між «Інтером» та  Олександром Акоповим («Амедіа»). Але оскільки потім плани Акопова змінилися, Мазор теж був не у своїй ролі. Свою помилку Хорошковський зрозумів вже навесні 2006-го, але дав менеджерській команді можливість, навіть незважаючи на втрати, допрацювати до завершення річного контракту.

Ідея повернути Созановського на канал належала особисто йому,  стверджує Хорошковський. Ганна  Безлюдна – яку, вочевидь, на канал запросили раніше – була ж цьому тільки рада, адже вони з Созановським давно у гарних стосунках. На запитання «ТК» щодо чуток про конфлікт між ним та Созановським (наприклад, так можна трактувати створення «Інтер Медіа Продакшн» за наявності  компанії Film.UA, який, за неофіційною інформацією, належить пану Сергію), Валерій Іванович конфлікт заперечив. Так, мовляв, дійсно, «Інтер Медіа Продакшн» дещо дублює діяльність Film.UA (до речі, в останній Хорошковському теж належить, за його словами, 20%),  певний конфлікт інтересів дійсно є, ми його зараз намагаємося вирішити, але треба тримати баланс. Ринок телевиробництва  ненасичений – раз, зав’язка на один продакшн для каналу є згубною – два. Тож все гаразд: бізнес – жорсткі умови.

Підсумок зустрічі

Переконливих доказів того, що «Інтером» володіє саме Валерій Іванович Хорошковський  і що  будь-яка спроба оскаржити цей факт справді  не має ніякої перспективи, журналістам надано не було. Також не було оголошено імен тих, кому вигідно нині педалювати тему із переглядом «Інтер»-власності.  Тобто, два назрілі запитання українського медіапростору: хто є реальним власником «Інтера» і кому вигідно наїжджати на Хорошковського? – зависли в повітрі.

Поки ж склалося враження, що Валерій Хорошковський через пресу хотів передати кілька шифрованих послань. Залишається сподіватися, що почувши слова «у некоторых людей появится легкая потливость», ці люди і правда злякалися, спітніли, і тепер розпізнати їх у натовпі стане значно простіше.

«Детектор медіа» намагатиметься дізнатися більше.

Фото «Української правди»